Exit (пісня U2)

«Exit» — пісня рок-гурту U2, що стала десятим треком в їхньому альбомі 1987 року The Joshua Tree. Композиція постала з тривалого джему, який записали за один дубль і згодом відредагували до коротшої структури. Написати текст, що змальовує свідомість серійного вбивці, лідера гурту Боно надихнуло читання роману Нормана Мейлера «Пісня ката» (1979) та інших споріднених творів.

1989 року під час судового процесу за вбивство Ребекки Шеффер обвинувачений Роберт Джон Бардо використовував «Exit» як частину свого захисту, стверджуючи, що пісня вплинула на його дії.

«Exit» виконували під час туру «Joshua Tree» 1987 року, а 2017 року вона повернулася до концертної програми в межах ювілейного туру до 30-річчя альбому. Живе виконання композиції зафіксовано у фільмі 1988 року Rattle and Hum, а також у відео та концертному альбомі 2007 року Live from Paris.

Пісню «Exit» створили в останній день запису The Joshua Tree^[2]. Вона виросла з тривалого джему, який музиканти записали за один підхід^[1]. Продюсер Даніель Лануа згадував: «Це була довга імпровізація, і в ній була лише одна частина, в якій відчувалася якась магія, тож ми просто вирішили перетворити її на щось більше»^[3]. Продюсер Браян Іно скоротив джем до фінальної тривалості^[1]. Гітарист Едж зауважив: «Це починалося як вправа зі спільної гри з певним настроєм і місцем у думках. І як на мене, це справді привело мене туди, експеримент виявився вдалим»^[3]. Лануа додав: «Щось трапляється, коли U2 видають такий драйв у репетиційній залі… іноді речі виходять з-під контролю, у звуковому плані, у доброму сенсі. Виходять з-під контролю так, що ти вже не розумієш, що це, воно просто починає жити власним життям і змушує людей діяти»^[3].

Одного дня під час сесій Едж збирався записати гітарну партію, але через непорозуміння з технічним персоналом більшу частину його обладнання вивезли з дому та здали на склад^[4]. Єдиним, що залишилося, був гітарний підсилювач Roland Jazz Chorus та знайдена в комірчині гітара Bond Electraglide, яку колись подарували музиканту як рекламний зразок; Лануа казав, що цю гітару «вважали просто шматком мотлоху»^[4][5]. Коли Едж та Іно почали грати на цьому інструменті, вони були вражені його звучанням і згодом використали його в «Exit». Лануа описав це так: «Це дуже, дуже брудний гітарний звук, схожий на звук живої машини, що гарчить і скрегоче»^[4].

Текст натхненний романом Нормана Мейлера «Пісня ката» (1979) про серійного вбивцю Гері Гілмора та романом Трумена Капоте «З холодним серцем» (1966); назва «Executioner's Song» була робочою назвою треку^[6]. Боно прочитав обидва романи й прагнув спробувати написати «історію в голові вбивці»^[1][7]. Читання творів Фланнері О'Коннор та Раймонда Карвера підштовхнуло його до спроби зрозуміти спочатку «звичайних людей, а потім аутсайдерів, перекотиполе — тих, хто на узбіччі обітованої землі, відрізаний від американської мрії»^[8]. Боно описував текст як «просто коротку розповідь, де я випустив кілька куплетів, бо мені подобався такий формат ескізу. Це про хлопця, якому в голову приходить ідея. Він чує її від проповідника по радіо чи деінде і йде…». Він зазначив, що попри наявність 30 пісень-претендентів до альбому, він «хотів пісню з таким відчуттям насильства, особливо перед „Mothers of the Disappeared“»^[9].

«Exit» представлена як передостання композиція альбому The Joshua Tree, що вийшов 9 березня 1987 року. Хоча пісня починається з басової лінії Адама Клейтона, на деяких CD-виданнях помилково на початку «Exit» додано коду з попереднього треку — «One Tree Hill»^[10].

Тривалість «Exit» становить 4:13. Пісня виконується у розмірі 4/4 із темпом 120 ударів на хвилину^[11]. Запис зроблено в тональності мі мінор.

Твір змальовує стан розуму вбивці-психопата^[1]. Редактор часопису Hot Press Ніалл Стоукс зазначав, що пісня «досліджує територію, яку займали Гілмор або Менсон (або обидва), занурюючись у голову героя, який скочується в психоз»^[8]. Він додав, що метою «Exit» було «передати стан людини, яку штовхають, хай які там сильні пориви, до самої межі відчаю»^[8]. На думку Стоукса, «підтекст релігійних образів» у пісні був реакцією на «фанатизм, притаманний вірі», і що цей трек дозволив U2 «вигнати власних демонів, власний гнів і лють через примхи долі»^[8]. Інший автор Hot Press, Білл Грем, писав, що в «Exit» U2 «нарешті визнали поступове усвідомлення Антихриста в кожному з нас»^[12].

Басист Адам Клейтон зазначав, що рядок «Він бачив, що руки, які будують, можуть також і руйнувати» був випадом проти суперечливих ролей уряду США в міжнародних відносинах^[13]. Дві пісні з The Joshua Tree — «Bullet the Blue Sky» та «Mothers of the Disappeared» — зосереджені на зовнішній політиці Сполучених Штатів. Описуючи «Exit», Боно казав: «Це все дуже добре — звертатися до Америки та насильства, яким є агресивна зовнішня політика, але щоб справді це зрозуміти, потрібно залізти під шкіру власної темряви, насильства, яке ми всі носимо в собі. Насильство — це те, з чим я знайомий досить близько. У мене є сторона, яка може бути дуже жорстокою. Це найменш приваблива риса в будь-кому, і я хотів зізнатися в цьому»^[1].

Дон Макліз із Chicago Sun-Times вважав, що «Exit» «вказує на зло, яке може виникнути через моральну самовпевненість»^[14]. Музичний журналіст Білл Грем писав: «Вперше [Боно] визнавав небезпеку дуалізму, притаманного християнству», порівнюючи духовний і музичний тон пісні з творчістю гурту Virgin Prunes^[15]. Девід Вертер, викладач філософії в Університеті Вісконсину, порівнював «Exit» із піснею U2 1991 року «Until the End of the World» у дослідженні ролі музики в катарсисі. Він зауважив, що обидві пісні є потужними, але якщо «Until the End of the World» дає можливість очищення душі «через жаль і страх», ставлячи слухача на місце Юди Іскаріота, то «Exit» є прикладом пургації — звільнення від надмірного жалю та страху. Вертер зазначив: «„Exit“ викликає почуття страху, страху втратити контроль, піддатися своїй темній стороні, можливо, навіть позбавити себе життя», протиставляючи це «хвилям каяття», які відчував Юда^[16].

«Exit» здобула змішані, але здебільшого схвальні відгуки критиків. Колін Гоґґ із часопису The New Zealand Herald описав пісню як «справді страшний… гітарний шквал»^[17]. Дивіна Інфусіно з видання The San Diego Union-Tribune назвала її «пекучою»^[18]. Тоні Перрі з The Patriot-News вважав трек одним із найслабших місць альбому, зазначивши, що «„Exit“… переростає у щось мало схоже на музику, радше на шум»^[19]. Схожу думку висловив Леннокс Семюелс із The Dallas Morning News, назвавши композицію «нудним твором»^[20]. Джим Вошберн та Ноель Девіс у статті для Orange County Registrar описали пісню як «подорож розумом убивці, що стає жахливою не так через похмуро-релігійний текст Г'юсона, як через перевантажений супровід гурту, який практично випліскується через край»^[21]. Том Даффі з Orlando Sentinel схарактеризував атмосферу пісні як «моторошну»^[22].

Річард Гаррінгтон із The Washington Post назвав твір «метафорично амбівалентним»^[23]. Барбара Джегер із The Bergen Record вважала басову лінію Клейтона «зловісною»^[24]. Стоукс описав композицію як «антитезу світлому, дзвінкому, оптимістичному та надихаючому образу U2 — вона була брудною, гучною, дисонансною, повторюваною, шумною та чорною. Якщо метою було викликати відчуття зла, що вирвалося на волю, то вона виявилася ефективною»^[8]. Грем зазначив, що «„Exit“ мала б розвіяти міф про U2 як про „хороших хлопців“ року. Ніколи раніше вони не демонстрували такої люті… Гра [Еджа] значно сильніше, ніж у „Bullet the Blue Sky“, дряпає ґрати вилизаного гарного смаку»^[15]. Письменник Джон Луерссен протиставив її решті репертуару гурту, зауваживши: «На відміну від більшості пісень, написаних U2 до того моменту, в „Exit“ геть відсутній оптимізм»^[7]. Автор Hot Press Колм О'Гер відзначив, що свідчення Бардо нагадали про використання «Helter Skelter» Чарлзом Менсоном і містили «ще зловісніші відтінки» смерті Джона Леннона^[25]. У часописі Rolling Stone Стів Понд стверджував, що пісня була «достатньо незграбною, щоб нагадати: навіть Патті Сміт не могла регулярно видавати подібні речі»^[26].

Хоча «Exit» не виходила як сингл, вона потрапила до чартів Нідерландів, посівши 46-те місце після двох тижнів перебування у списку^[27].

Дебют «Exit» відбувся 8 березня 1987 року в ефірі програми The Old Grey Whistle Test. Боно представив її як «пісню про релігійну людину, фанатика, якому в голову приходить ідея, яку він називає „руками любові“»^[29]. Наступного разу її виконали 2 квітня 1987 року в Темпе, штат Аризона, під час першого концерту The Joshua Tree Tour. Клейтон зазначав, що спосіб створення пісні мимоволі став проблемою для гурту: «коли ти в турі, доводиться вчити номери, які ніколи не були написані в традиційному розумінні, а створювалися спонтанно»^[1]. «Exit» лунала на всіх 109 концертах туру, часто після неї виконували фрагмент пісні «Gloria» гурту Them, автором якої є Ван Моррісон^[30]. По завершенні туру «Joshua Tree» U2 виконали «Exit» лише один раз (до туру 2017 року): 14 жовтня 1989 року в Мельбурні, Австралія, під час Lovetown Tour, майже через два роки після попереднього виконання^[31]. 2007 року менеджер гурту Пол Макгіннесс сказав, що пісня була «дещо заплямована» після судового процесу над Робертом Джоном Бардо, висловивши припущення, що вона впала в немилість у самих музикантів після того інциденту^[32].

2006 року Боно зізнався: «Коли все йде не так і я відчуваю, що ми не знаходимо контакту, я переживаю жахливі речі на сцені». Він порівняв свої емоції в такі моменти з «великою чорнотою» і зазначив, що виконання пісні інколи допомагало йому звільнитися від них^[33]. У кількох сценах фільму 1988 року Rattle and Hum Боно з'являється з рукою на підтримуючій пов'язці — наслідок падіння та вивиху плеча під час виконання «Exit» 20 вересня 1987 року у Вашингтоні^[34]. Концерт знімали для кінострічки, і Едж згадував, що «шоу йшло кепсько»^[35]. Боно впав, біжучи сценою «в спробі якось розворушити дію». Згадуючи цей випадок, співак сказав: «„Exit“ привела мене в якесь потворне місце… причиною була лють. Саме тоді я зрозумів, що лють — надто дорога річ для твого загального самопочуття»^[35]. В іншому інтерв'ю він додав: «Я просто хочу прийняти ванну після того, як ми це робимо. Я просто хочу змити це зі своєї шкіри»^[36]. Грем писав, що «виконання „Exit“ ставало дедалі більш напруженим і катарсичним»^[15].

Девід Ціммерман із USA Today вважав, що живе виконання «Exit» дозволило продемонструвати майстерність ударника Маллена-молодшого, яку він назвав «більш напористою, ніж будь-коли»^[37]. Дон Макліз із Chicago Sun-Times описав концертну версію як «жорсткішу, агресивнішу та вибуховішу за більшість ранньої музики гурту»^[38]. Джон Брім зі Star Tribune сказав, що вона «зарядила натовп так само, як U2 робили це під час свого легендарного виступу на Live Aid у 1985 році», вважаючи, що пісня допомогла сфокусувати енергію колективу^[39].

Запис живого виконання «Exit» від 8 листопада 1987 року в Денвері, штат Колорадо^[40][41], став четвертою піснею у фільмі 1988 року Rattle and Hum^[42]. Ще один виступ від 4 липня 1987 року на іподромі Вінсен у Парижі транслювався на телебаченні^[43] і згодом увійшов до відео та концертного альбому Live from Paris (2007)^[44].

Композиція повернулася до концертних сетлістів під час The Joshua Tree Tour 2017, де гурт повністю виконував альбом до його 30-річчя. Під час цього туру перед початком «Exit» на екранах показували уривок із вестерн-серіалу 1950-х років Trackdown, у якому шахрай на прізвище Трамп прибуває до містечка й обіцяє збудувати навколо нього стіну для безпеки жителів^[45]. Музиканти були в захваті, коли Боно знайшов цей архівний ролик, оскільки хотіли зробити посилання на президента США Дональда Трампа, не вдаючись до зайвих пояснень^[46]. Після уривка на екрані з'являлося зображення рук із татуюваннями «LOVE» («ЛЮБОВ») та «HATE» («НЕНАВИСТЬ»), натхненне персонажем фанатичного проповідника-вбивці з фільму «Ніч мисливця»^[45]. Під час виступу Боно вдягав чорний костюм і капелюх проповідника, перевтілюючись у персонажа «Shadow Man» («Людина-тінь»)^[45][47]. Посилаючись на творчість Фланнері О'Коннор, Боно в образі Людини-тіні декламував рядки з її роману «Мудра кров» та лічилку «Eeny, meeny, miny, moe»^[47].

Американець Роберт Джон Бардо з Тусона, штат Аризона, став одержимим акторкою Ребеккою Шеффер у 1986 році. Побачивши її в еротичній сцені у фільмі 1989 року «Сцени класової боротьби в Беверлі-Гіллз», Бардо заявив, що стрічка «зруйнувала її невинний образ»^[48]. Він найняв приватного детектива, щоб дізнатися її домашню адресу, і почав переслідувати акторку. 18 липня 1989 року він прийшов до будинку Шеффер і вбив її^[49].

Парк Елліотт Дітц, відомий судовий психіатр, який працював над справою Джона Гінклі-молодшого після замаху на Рональда Рейгана, брав участь у справі Бардо^[50]. Він повідомив суду, що Бардо стверджував, ніби «Exit» вплинула на його вчинок^[50]. За повідомленням Associated Press, коли пісню ввімкнули в залі суду, «Бардо, який до того сидів нерухомо протягом усього процесу, наче ожив… Він посміхався, гойдався під музику, бив по коліну, як по барабану, і беззвучно повторював слова»^[51]. Бардо засудили за вбивство першого ступеня^[50].

Боно заявляв, що не почувається відповідальним за те, що пісня U2 була використана як виправдання вбивства, але зазначив: «Я все одно вважаю, що в музиці потрібно заходити на ці вулиці. Якщо тема веде вас туди, ви маєте йти слідом. Принаймні в уяві. Я не впевнений, що хочу там жити. Я можу зайти туди час від часу, випити з Дияволом, але я не збираюся до нього переїжджати»^[36]. Едж назвав таку лінію захисту в суді «дуже важкою», додавши: «Чи має митець утримуватися від створення чогось через страх перед тим, що хтось інший може вчинити внаслідок його роботи? Я б не хов бачити прихід цензури, чи то державної, чи, з моєї точки зору, особистої»^[52].