Патті Сміт

Патті Сміт
Patti Smith
Основна інформація
Дата народження	30 грудня 1946[1][2][…] (79 років)
Місце народження	Чикаго, Іллінойс[1][4][5]
Роки активності	1971 — тепер. час
Громадянство	США[6]
Віросповідання	атеїзм[7]
Професії	авторка-виконавиця, поетеса, візуальна мисткиня, правозахисниця, письменниця, гітаристка, співачка, композиторка, музикантка, рисувальниця, фотографка, перформерка, студійна виконавиця, рок-співак, рок-музикантка, кінорежисерка
Освіта	Colegio de la Inmaculadad[4] і Deptford Township High Schoold
Співацький голос	альт
Інструменти	гітара[8], кларнет[8] і вокал[8]
Жанри	рок-музика, Прото-панк[8], постпанк і артрок
Членство	Patti Smith Group
Лейбли	Arista Records і Columbia Records
Нагороди	Національна книжкова преміяd (2010) Polar Music Prize (2011) Національна книжкова премія за нехудожній твірd (2010) honorary doctorate from the University of Parmad (3 травня 2017) Почесний доктор Падуанського університетуd (28 листопада 2019) Зала слави рок-н-ролу (2007) Поетична премія Рут Лілліd (2022)
У шлюбі з	Fred Smithd
Діти	Jackson Smithd і Jesse Smithd
Автограф
pattismith.net
Цитати у Вікіцитатах  Файли у Вікісховищі

Патті (Патриція Лі) Сміт (англ. Patricia Lee «Patti» Smith; нар. 30 грудня 1946, Чикаго, Іллінойс, США) — американська авторка-виконавиця, композиторка, музикантка, письменниця, візуальна мисткиня, перформерка, кінорежисерка та правозахисниця. Її називають «панк-поетом-лауреатом», «хрещеною матір'ю панк-року». У 2007 році введена до Зали слави рок-н-роллу^[9].

Народилася в Чикаґо в родині ірландського походження, отримала католицьке виховання. Мати Беверлі Сміт, колишня джазова співачка, працювала офіціанткою, батько Ґрант Сміт — машиністом на заводі. У родині було четверо дітей: Паті - найстраша, сестра Лінда (нар. 1948), брат Тодд (1951—1994) і молодша сестра Кімберлі. У 1951 родина переїхала до Філадельфії (район Джермантаун), згодом до містечка Пітмен ( Нью-Джерсі ), а в 1957 — до Вудбері (Нью-Джерсі). Закінчила "вищу школу" в Дептфорд Тауншип (1964). У підлітковому віці Патті не була надто соціалізованою, більшість вільного часу проводила вивчаючи творчість Пікассо, Модільяні (навіть хотіла стати художницею), біографію Жанни д'Арк, поезію Артура Рембо. В університеті майбутня ікона панк-культури захоплювалась блюзом і рок-н-ролом — The Beatles, The Rolling Stones, особливо Бобом Діланом. Вступила до державного педагогічного коледжу в Ґлассборо (тепер Університет Ровена), грала в любительських театральних постановках, влітку працювала на фабриці.

Проте наприкінці серпня 1966 р. Патті випадково завагітніла. Її виключили з коледжу, дитину вона віддала на всиновлення. Працювала на поліграфічній фабриці. За час роботи там назбирала достатньо грошей, щоб переїхати в Нью-Йорк.

Наприкінці червня 1967 її звільнили з роботи. 3 липня Сміт, попрощавшись із батьками, купила квиток на філадельфійський автобус до Брукліна. З собою взяла збірку «Осяяння» Рембо.

Майбутня співачка в першу чергу намагалася знайти друзів, які навчалися в бруклінському відділенні мистецького Інституту Пратта. Їх вона не знайшла, проте зустріла нового мешканця Роберта Меплторпа, який теж навчався в Інституті Пратта і з ким доля зведе її згодом. Ночувати довелося на вулиці; упродовж наступних кількох тижнів вела жебрацьке життя в Брукліні й на Мангеттені, ночувала в Сентрал парку, деколи просилася до друзів з Інституту Пратта в Брукліні. Пізніше у своїх спогадах «Just Kids» («Просто діти»), що вийшли друком 2010 р., вона буде згадувати ті часи і свої провінційні манери^[10]. Життя Патті Сміт змінилося, коли її взяли в книгарню «Brentano's» на Мангеттені. Там вона вдруге зустрілася з Робертом Меплторпом, який на той час покинув навчання в Інстиуті Пратта, і відтоді вони стали жити разом. Працювали в «Brentano's» на Мангеттені, житло винаймали в Брукліні, хоча умови життя були скрутні. Патті також працювала продавчинею іграшкового магазину, а з січня 1968 — у книгарні «Strand and Scribner's» на Мангеттені.

На дівчину значно вплинула поезія Вільяма Блейка. У березні 1968-го, побувавши на виступі The Doors, відчула, що змогла б так само, як Джим Моррісон. Десь після того їй подарували платівку The Byrds,пісня з якої «So You Want to Be a Rock ’N’ Roll Star» стала знаковою для Патті.

Стосунки з Робертом ставали дедалі заплутанішими, адже фотографу приписували гомосексуальність. У Патті був короткочасний роман із художником Говардом Майлзом; згодом вона переселилася жити окремо. У вересні Роберт, відновивши навчання в Інституті Пратта, подався на короткий час до Сан-Франциско у пошуках нових вражень. Патті, аби подолати душевну кризу, разом із молодшою сестрою Ліндою подалася до Парижа. Там вона вчилася малювати, приєдналася до трупи вуличних музикантів. Дуже переживала з приводу загибелі Браяна Джонса із The Rolling Stones. Запідозривши, що Роберт захворів, 21 липня 1969 р. повернулася до Нью-Йорка і на Мангеттені знайшла Меплторпа. Вони знову поселилися разом, поклявшись ніколи не забувати одне про одного. За короткий час осіли в готелі «Челсі», Патті повернулася до роботи в книгарні «Strand and Scribner's».

У цей період вона познайомилася з письменником Біт Дженерейшн Вільямом Барроузом, у серпні 1969-го поряд у кафе «Ель Кіхоте» вперше зустріла Дженіс Джоплін, Джимі Гендрікса, Грейс Слік із музикантами Jefferson Airplane, Country Joe and the Fish, відчувши спорідненість із ними, хоча й не знала, що ті їхали на Вудсток. Наприкінці жовтня або в листопаді 1969-го в кафе з Патті познайомився Аллен Гінзберг, випадково прийнявши її за хлопця.

Досить довго їм не вдавалося зблизитися з богемним середовищем нічного клубу «Max's Kansas City», де раніше збиралися учасники «Фабрики» Енді Воргола, згодом Боб Ділан, Дженіс Джоплін, Ніко з музикантами The Velvet Underground. Врешті у листопаді на них звернув увагу музичний критик і продюсер Денні Філдс (н. 1939), який перед тим відкрив для публіки прото-панк-гурти MC5 і The Stooges, ставши менеджером останньої, а згодом — менеджером Ramones. У січні 1970 Патті познайомилася зі Стівом Полом (1941—2012), менеджером блюз-гітариста Джонні Вінтера, засновником лейбла «Blue Sky Records», керівником (у 1964—1970) нічного рок-клубу «The Scene».

У лютому 1970 разом з Меплторпом вона вперше потрапила на «Фабрику» Воргола, яка вже 2 роки як переїхала на Юніон-сквер. Після знайомства з ними Патті змінєю імідж, апелюючи до образу Кіта Річардса з The Rolling Stones. У травні 1970 її запросили на роль у виставі «Фатальна жінка» експериментального андеграундного театру La MaMa в Іст-віллідж, автором був актор-транссексуал Джекі Кертіс (1947—1985), з яким Патті познайомилася в «Max's Kansas City». Приблизно в той період Патті познайомилася з Ґреґорі Корсо, а також із Боббі Ньювіртом (н. 1939), музичним партнером Ділана. Корсо наближує її до «Поетичного Проєкту із церкви Святого Марка», в рамках якого 1966 проводилися поетичні читання у церкві Святого Марка в Іст-віллідж і де брали участь найвідоміші поети. Під їхнім впливом Патті інтенсивно працює над власною поезією. Щоб заробити на життя, пише музичні рецензії на альбоми маловідомих рок-гуртів до журналу «Кродедді», «Rolling Stone» та «Circus».

Від 31 травня 1970 Патті з Робертом знову жили окремо.

У червні 1970 завдяки Боббі Ньювірту Патті познайомилася з Тоддом Рандґреном, у них зав'язуються близькі стосунки, а також із Дженіс Джоплін. У цей час на смаки Сміт сильно вплинула творчість The Velvet Underground, які виступали в «Max's Kansas City». Тоді ж драматург Тоні Інґрассія запросив її на роль у своїй виставі «Острів» у театрі La Mama.

У липні 1970 разом з Робертом Меплторпом відвідують вечір Джима Керролла. Патті та Джиму припусували закоханість. Під впливом Керролла Патті стала відточувати власну поезію і вирішила читати її під гітару, а театр покинути. 28 серпня її запросили на вечірку з нагоди відкриття студії Джимі Гендрікса «Electric Lady», де Патті познайомилася з Гендріксом. У жовтні 1970 вона зійшлася з популярним драматургом Семом Шепардом (1943—2017), який співпрацював з театром La Mama і був барабанщиком гурту The Holy Modal Rounders. Майбутня панк-ікона дала йому прізвисько «Cowboy Mouth» («Ковбойський язик»). Між ними виникли стосунки, попри те, що Сем був одружений.

За участі Роберта 10 лютого 1971 Патті вперше взяла участь у поетичних читаннях у церкві Святого Марка, виступивши на розігріві у поета Джерарда Маланґи, який 2 місяці тому покинув «Фабрику» Воргола заради занять фотографією. За порадою Сема Шепарда запросила акомпонувати собі на електрогітарі Ленні Кея ( Lenny Kaye), з яким познайомилася, прочитавши в музичній антології його статтю про акапельний спів. Цей вечір став знаковим й одразу приніс успіх поетці. Покинула роботу в книгарні «Strand and Scribner's» і перейшла секретаркою до Стіва Пола. 29 квітня 1971 р. в одному з бродвейських театрів була поставлена її п'єса «Cowboy Mouth», написана у співавторстві з Семом Шепардом на його автобіографічному матеріалі. Патті буля задіяна там як одна з акторок.

З Шепардом вони розлучилися в травні 1971 р.

У вересні 1971 року Патті дебютувала як поетеса на шпальтах журналу «Creem».

У період після смерті Еді Седжвік, однієї з ікон 1960-их, музи Енді Воргола і королеви «Фабрики», Патті перейшла до експресивнішого читання своєї поезії. Один із присутніх на першому виступі в церкві Святого Марка музичний критик Сенді Перлмен наполегливо радив їй співати, вбачаючи в Патті фронтвумен рок-групи. Він познайомив її з Алленом Ланьєром (1946—2013) — клавішником і менеджером Blue Öyster Cult, з яким у Патті зав'язалися романтичні стосунки.

У 1972 році в невеликому видавництві «The Telegraph Books» у Філадельфії вийшла перша поетична збірка Патті Сміт «Seventh Heaven» («Сьоме небо»).

Певний час Патті ще працювала у книгарні «Strand and Scribner's» і виступала на театральній сцені у постановці п'єси Тоні Інграссія «Ідентичність», проте у 1973 остаточно вирішила покинути все задля виступів по літературних кав'ярнях, барах і галереях із власною поезією. Їй часто доводилося долати ворожу налаштованість публіки до себе, що додало специфіки, певної агресивності в іміджі. 13 липня 1973 відбувся успішний вуличний виступ Патті Сміт у пам'ять Джима Моррісона.

У вересні 1973 вийшла друга поетична збірка «Witt», позначена більшим впливом Рембо і французьких символістів. У зв'язку з цим Патті вирішила у жовтні 1973 відвідати батьківщину Рембо Шарлевіль. 10 листопада 1973 р. у день смерті Рембо Патті Сміт влаштувала перший виступ із серії «Rock'n’Rimbaud» («Рок і Рембо»), відновивши співпрацю з Ленні Кеєм. Підшукувала піаніста, щоб надати виступам імпровізаційного характеру. 1 березня 1974 з Патті і Кеєм починає співпрацювати 19-річний Річард Сол (Richard Sohl) (1953—1990).

14 квітня 1974 року Патті Сміт разом із Ленні Кеєм уперше відвідала клуб CBGB, відкритий 10 грудня 1973 р. в Іст-віллідж; її запросив Річард Гелл (Richard Hell) (н. 1949), один із зачинателів панку, який виступав у складі рок-гурту Television. Стиль Television вплинув на подальшу музичну творчість Патті Сміт, з його лідером Томом Верленом (н. 1949) у неї виникли романтичні стосунки. 5 червня 1974 за участі Тома Верлена і на кошти Роберта Меплторпа Патті разом із Ленні Кеєм і Річардом Солом записала перший сингл «Hey Joe / Piss Factory» на студії Джимі Гендрікса «Electric Lady». Наприкінці 1974 або на початку 1975 до них приєднався бас-гітарист Іван Крал (н. 1948), еміґрант з Чехословаччини, учасник Angel & The Shak (майбутньої Blondie), і в такому складі група, починаючи з 14 лютого 1975 року, місяць з гаком виступала на сцені CBGB спільно з Television. У цей період вони відшліфували власний стиль, що знаменувало народження панк-року; клуб CBGB став першою його сценою. Десь тоді Патті порвала з Алленом Ланьєром.

7 травня 1975 вона підписала контракт із лейблом «Arista Records». У червні 1975-го до них приєднався барабанщик Джей Ді Догерті (н. 1952), який досі виступав із групою Mumps, і таким чином склад Patti Smith Group сформувався остаточно.

У вересні—жовтні 1975 на студії «Electric Lady» Patti Smith Group записала свій перший альбом «Horses», виданий 13 грудня 1975 лейблом «Arista Records». Продюсером був Джон Кейл. В запису брали участь Том Верлен та Аллен Ланьєр. На обкладинці вміщено знамените фото Сміт, зроблене Робертом Меплторпом. Стиль музики позначений енергійністю, мінімалізм, у музичному плані він виростає з творчості The Doors, The Velvet Underground, груп гаражного року. Проте головна роль все ще належить текстам, деякі з них присвячені Артюрові Рембо, Джимові Моррісону, Джимі Гендріксу. Критикиня Вільям Рульманн охарактеризував альбом як «своєрідний гібрид, типу поет-бітник танцює — кажучи її ж [Патті] словами, — під звичайну рок-н-рольну пісню». Альбом здобув значний успіх у критики і став віхою в розвитку панку. У 2003 році його включили до списку 500 найбільших альбомів всіх часів за версією журналу Rolling Stone під 44 номером.

Після американського і європейського турне у жовтні 1976 року вийшов другий альбом «Radio Ethiopia» (продюсер Джек Дуглас, «Arista Records»). На звороті обладинки вміщено заклик «Свободу Вейну Крамеру» (гітаристу детройтського гурту МС5, ув'язненому за звинуваченням у причетності до наркобізнесу). Попри те, що альбом зробили більш комерційним, музику — жорсткішою, примітивнішою, критика зустріла його прохолодно.

Скоро кар'єру Патті Сміт перервав нещасливий випадок. 23 січня 1977 року під час виступу в Тампі, штат Флорида вона впала зі сцени в оркестрову яму, зламавши 2 шийні хребці. Вимушена перерва тривала рік; за це час Сміт створила і в 1978 видала поетичну збірку «Babel».

У липні 1977 року вона повернулася на сцену; наступного року записала третій альбом «Easter» («Великдень»), випущений «Arista Records» 3 березня 1978. Він став комерційно найуспішнішим, відзначається різноманітністю музичних стилів, поряд із рок-н-ролом присутні фольк, поп, читання поезії; найбільшу популярність здобула поп-балада «Because The Night», написана у співавторстві з Брюсом Спрінгстіном), яка зайняла 5 місце у британських чартах і 13 — у США.

Однак наступний лонгплей «Wave», який вийшов 19 травня 1979 і спродюсований Тоддом Рандґреном, не досягнув подібного успіху, попри добру роботу продюсера.

Навесні 1979 року Сміт зійшлася з Фредом «Соніком» Смітом (1948—1994), якому присвятила пісню «Frederick», записану на альбомі «Wave», котра здобула певну популярність. На той час вони жили на батьківщині Фреда у Детройті. Панк-рок вийшов з андеґраунду, набувши ознак «корпоративного року». Після виступу у Флоренції Патті Сміт заявила про розпад гурту, маючи намір зосередитися на родинному житті.

1 березня 1980 Патті Сміт офіційно взяла шлюб із Фредом «Соніком» Смітом і осіла в Мічигані, на тривалий час покинувши музичну діяльність.

1988 року вона записала альбом «Dream Of Life» з гуртом у складі Річарда Сола, Джея Ді Догерті, Фреда «Соніка» Сміта і Касіма Салтена (Kasim Sultan) — гітара.

Проте у 1990-му у 37-річному віці від серцевого нападу помер Річард Сол, у 1994 році не стало Фреда «Соніка» Сміта і молодшого брата Тодда. Це стало важким ударом для співачки.

1995 року Патті Сміт нагадала про себе участю у фестивалі «Lollapalooza», а в наступні два роки записала два чергові альбоми, продовживши активну творчу діяльність.

4 листопада 2005 року брала участь у скандально відомому телешоу італійського співака Адріано Челентано «Рок-політика».

У 2018 р. підписала звернення Американського ПЕН-центру на захист українського режисера Олега Сенцова, політв'язня у Росії^[11].

Під час Російського вторгнення в Україну (2022) висловила підтримку Україні. «Це те, що я відчуваю уві сні, і те, що цілий день крутиться у моїй голові, як трагічний хіт. Сирий переклад гімну України, який народ співає крізь зухвалі сльози», — написала вона у своїй сторінці у соціальній мережі^[12][13] .

• Seventh Heaven (1972)
• Witt (1973)
• Babel (1978)
• Woolgathering (1992)
• Early Work (1994)
• The Coral Sea (1996)
• Patti Smith Complete (1998)
• Strange Messenger (2003)
• Auguries of Innocence (2005)
• Just Kids (2010) (укр. переклад: Сміт П. Просто діти / Пер. з англ. О. Гладкого. К.: Vivat, 2019)

• Леонид Лухтин, Роман Фурман и др. Patti Smith // «Забриски Rider» (Москва). — № 6-7 (1998). — С. 17-36.(рос.)

• Офіційний сайт

• Олена Погонченкова. 4 стихії Патті Сміт (2023)