YaChudo

Cantharellus lateritius

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

?Cantharellus lateritius
У національному лісі Вейн (Wayne National Forest), Огайо, США
У національному лісі Вейн (Wayne National Forest), Огайо, США
Біологічна класифікація
Царство:Гриби (Fungi)
Відділ:Базидіомікотові гриби (Basidiomycota)
Клас:Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок:Кантарелальні (Cantharellales)
Родина:Лисичкові (Cantharellaceae)
Рід:Cantharellus
Вид:Cantharellus lateritius
Біноміальна назва
Cantharellus lateritius
(Berk.) Singer (1951)
Синоніми
Thelephora cantharella Schw. (1822)

Craterellus cantharellus (Schw.) Fr. (1838)
Craterellus lateritius Berk. (1873)

Trombetta lateritia (Berk.) Kuntze (1891)[1]
Посилання
Вікісховище:Cantharellus lateritius
EOL:6666516
МСОП:198623208
NCBI:57194
MB:294074
IF:294074

Cantharellus lateritius (англ. smooth chanterelle) — вид їстівних грибів родини Лисичкові (Cantharellaceae). Вид має складну таксономічну історію і зазнав кількох змін назви після свого першого опису американським мікологом Lewis David de Schweinitz 1822 року. Плодові тіла гриба яскраво забарвлені — від жовтого до оранжевого — і зазвичай дуже помітні на ґрунті, на якому вони ростуть. У зрілому віці гриб нагадує наповнену лійку, у якої спороносна поверхня розташована на похилих зовнішніх боках. Текстура плодоносної поверхні (гіменій) шапинок є відмінною ознакою виду: на відміну від добре відомої золотистої лисички (англ. golden chanterelle), гіменій C. lateritius значно гладкіший.

Хімічний аналіз виявив у плодових тілах кілька сполук-каротиноїдів. Вид поширений в Азії, Африці та Північній Америці й утворює ектомікоризні зв’язки.

Таксономія

Берклі вважається автором первісної назви виду.

Вид було вперше описано в науковій літературі як Thelephora cantharella американцем Lewis David de Schweinitz 1822 року на основі зразків, зібраних в Огайо.[2] Пізніше Еліас Магнус Фріс переніс його до роду Craterellus у своїй праці 1838 року Epicrisis Systematis Mycologici.[3] У 1856 році Майлз Джозеф Берклі та Мозес Ешлі Кертіс згадали гриб в аналізі зразків Schweinitz, але змінили видовий епітет, назвавши його Craterellus lateritius.[4] Мотив зміни назви незрозумілий; Рональд Г. Петерсен (Ronald H. Petersen) у публікації 1979 року припускає, що Берклі «очевидно, не хотів відмовлятися від власної назви для цього організму».[5] Петерсен припускає, що Берклі, можливо, передбачав необхідність уникнути надання виду тавтоніма (ситуації, коли родова назва та видовий епітет збігаються). Проте, як зазначає Петерсен, пізніша публікація ставить це пояснення під сумнів: у 1873 році Берклі знову назвав вид обраною ним назвою Craterellus lateritius і вказав типове місцезнаходження (Алабама), відмінне від зазначеного Schweinitz.[6] Петерсен вважає назву Берклі nomen novum (новою назвою), а не новим видом, оскільки Берклі чітко вказав, що вважає Craterellus lateritius синонімом Thelephora cantharella Schweinitz. Зазвичай за таких обставин зразок Schweinitz вважався б типом, але Петерсен не зміг знайти оригінальний зразок Schweinitz, і тому згідно з правилами ботанічної номенклатури епітет Берклі має пріоритет, оскільки це найраніша опублікована назва, що має пов’язаний типовий зразок.[5]

Іншим синонімом є Trombetta lateritia, яку використав Отто Кунце у своїй праці 1891 року Revisio Generum Plantarum.[7] Американський міколог Рольф Зінгер перевів його до роду Cantharellus 1951 року.[8] Гриб відомий під англійською назвою «smooth chanterelle».[9] Видовий епітет lateritius означає «цегляний» (англ. bricklike) і стосується гладкого гіменію.[10]

Опис

Гіменій спочатку гладкий, а в зрілому віці утворює неглибокі жилкоподібні гребені.

Шапинки плодових тіл C. lateritius зазвичай мають 2–12 см у діаметрі,[11] із пласкою або дещо лійкоподібною верхньою поверхнею та хвилястим краєм. Поверхня шапинки суха, трохи томентозна (вкрита шаром тонких волосків), глибокого й яскравого оранжево-жовтого кольору, у старіших екземплярів вицвітає до жовтішого; характерні краї шапинки блідо-жовті,[12] і зазвичай загнуті донизу в молодих екземплярів.[5] Плодові тіла можуть сягати висоти 12 см.[5]

Гіменофор (спороносна поверхня) спочатку гладкий і без зморшок, але поступово утворює канали чи гребені та те, що здається дуже неглибокими пластинками, — жилкоподібними, завширшки менш як 1 мм. Колір блідо-жовтий, суцільний із поверхнею ніжки. Ніжка досить товста й міцна, завдовжки 1,5–10 см і завтовшки 0,5–2 см, більш-менш циліндрична, звужується донизу до (іноді білої) основи.[11] Усередині ніжки або набиті (заповнені ватоподібним міцелієм), або суцільні. Рідко плодові тіла можуть рости зрослими, з’єднаними біля основи ніжками; у таких випадках зазвичай зростається не більше трьох ніжок.[5] М’якуш суцільний або частково порожнистий (іноді через личинок комах), блідо-жовтого кольору;[13] його товщина — 0,5–0,9 см.[14]

Спори гладенькі, приблизно еліпсоїдної форми, типових розмірів 7–7,5 × 4,5–5 мкм.[15] У масі, наприклад на відбитку спор, спори світло-жовтувато-оранжеві,[12] а під мікроскопом вони дуже блідо-жовтуваті.[13] Клітини, що несуть спори, — базидії — розмірами 75–80 × 7–9 мкм, з 4–5–6 спорами,[16] трохи булавоподібні, з виразно потовщеною стінкою біля основи. Пряжкові з’єднання (англ. clamp connections) — короткі відгалуження, що з’єднують клітину з попередньою, щоб забезпечити проходження продуктів поділу ядра — присутні в гіфах усіх частин плодового тіла.[13]

Біоактивні сполуки

У дослідженні 1998 року склад каротиноїдів цього виду порівняли з кількома іншими видами Cantharellus, зокрема C. cibarus, C. cibarius var. amythysteus і C. tabernensis. Вміст каротиноїдів у різних видів був «практично ідентичним» і включав γ-каротин, α-каротин та β-каротин. Єдина суттєва відмінність полягала в тому, що C. lateritius містив значну кількість неідентифікованого каротину, який, імовірно, є продуктом розпаду β-каротину.[17]

Подібні види

Можливі двійники: отруйний Omphalotus olearius (ліворуч) та винятковий їстівний Cantharellus cibarius (праворуч).

Cantharellus lateritius рожевіший за золотисту лисичку (C. cibarius),[17] а крім гладкішої поверхні гіменію має ще й товстіший м’якуш.[18] C. odoratus також схожий на вигляд і відрізняється тоншим м’якушем та порожнистою ніжкою.[12] Для розрізнення з C. flavolateritius потрібні мікроскопія або аналіз ДНК.[11]

Отруйний гриб «Jack O’Lantern» (англ.), Omphalotus olearius, приблизно схожий за статурою та кольором, але його можна відрізнити від C. lateritius за справжніми пластинками з чітко окресленими краями та за ростом на гниючій деревині (хоча деревина може бути похованою в ґрунті), зазвичай великими скупченнями, що перекриваються.[19] Craterellus odoratus також схожий.[11]

Один автор вважає, що C. lateritius, імовірно, є видовим комплексом, що включає «всі лисички з повністю гладким гіменофором, солодким запахом і пряжковими гіфами».[13]

Поширення та середовище існування

Ще не цілком зрілі екземпляри з Strouds Run State Park, Огайо

Cantharellus lateritius поширений у Північній Америці, Африці, Малайзії[13] та Гімалаях (зокрема в горах Алмори в Уттар-Прадеш).[20] У Північній Америці він з’являється з червня по вересень,[11] а його ареал у Сполучених Штатах простягається на північ до Мічигану та Нової Англії.[5]

Зазвичай росте поодинці, групами або скупченнями під листяними деревами; плодові тіла утворює влітку й восени.[14] У регіоні Нова Англія США міколог Говард Бігелоу (Howard Bigelow) відзначав його ріст на узбіччях доріг у траві поблизу дубів;[12] він також схильний рости на похилих берегах струмків.[10] У Малайзії його знаходять на ґрунті в лісах, здебільшого під видами Shorea (дерева дощових лісів родини Діптерокарпові).[13] C. lateritius повідомляли із Західних Гатів, Керала, Індія, де він утворює ектомікоризні асоціації з ендемічними видами дерев, як-от Vateria indica, Hopea parviflora, Diospyros malabarica і Myristica malabarica, у напіввічнозелених і вічнозелених лісах.[21]

Їстівність

Як і всі види роду Cantharellus, C. lateritius їстівний і часто вважається цінним (англ. choice).[18][22][14] Запах нагадує абрикоси, а смак м’який[13] або «від помірно до ледь їдкого».[5] На думку Макфарленда та Мюллера (McFarland, Mueller), авторів польового довідника з їстівних грибів Іллінойсу, порівняно з добре відомою C. cibarius гриб C. lateritius «загалом … дещо розчаровує порівняно зі своїми смачними родичами».[23]

Примітки

  1. ↑ Cantharellus lateritius (Berk.) Singer 1949. MycoBank. International Mycological Association. Процитовано 8 листопада 2010.
  2. ↑ von Schweinitz LD. (1822). Synopsis fungorum Carolinae superioris. Schriften der Naturforschenden Gesellschaft in Leipzig (лат.). 1: 105.
  3. ↑ Fries EM. (1838). Epicrisis Systematis Mycologici (лат.). Uppsala, Sweden: Typographia Academica. с. 534.
  4. ↑ A commentary on the Synopsis Fungorum in America Boreali media degentium, by L. D. de Schweinitz. Journal of the Philadelphia Academy of Natural Sciences II: 205—24.
  5. ↑ а б в г д е ж Petersen RH. (1979). Notes on cantharelloid fungi. X. Cantharellus confluens and C. lateritius, Craterellus odoratus and C. aureus. Sydowia. 32 (1—6): 198—208.
  6. ↑ Berkeley MJ, Curtis MA (1873). Notices of North American fungi. Grevillea. 1 (10): 147.
  7. ↑ Kuntze O. (1891). Revisio generum plantarum. Т. 2. Leipzig, Germany: A. Felix. с. 873.
  8. ↑ Singer R. (1949). The Agaricales in modern taxonomy. Lilloa. 22: 729.
  9. ↑ Kuo M. (2007). 100 Edible Mushrooms. Michigan: The University of Michigan Press. с. 142. ISBN 978-0-472-03126-9.
  10. ↑ а б Metzler V, Metzler S (1992). Texas Mushrooms: a Field Guide. Austin, Texas: University of Texas Press. с. 238. ISBN 0-292-75125-7.
  11. ↑ а б в г д Audubon (2023). Mushrooms of North America. Knopf. с. 97. ISBN 978-0-593-31998-7.
  12. ↑ а б в г Bigelow HE. (1978). The Cantharelloid Fungi of New England and Adjacent Areas. Mycologia. 70 (4): 707—56. doi:10.2307/3759354. JSTOR 3759354.
  13. ↑ а б в г д е ж Eyssartier G, Stubbe D, Walleyn R, Verbeken A (2009). New records of Cantharellus species (Basidiomycota, Cantharellaceae) from Malaysian dipterocarp rainforest (PDF). Fungal Diversity. 36: 57—67.
  14. ↑ а б в Miller OK Jr; Miller HH (2006). North American Mushrooms: A Field Guide to Edible and Inedible Fungi. FalconGuides. Globe Pequot Press. с. 331. ISBN 978-0-7627-3109-1.
  15. ↑ Bigelow (1978) повідомляє ширший діапазон розмірів спор: 7,5–9,5 (іноді до 12,5) × 4,5–6(6,5) мкм
  16. ↑ Bigelow (1978) натомість повідомляє 35–72 × 5–7,5 мкм і чотири спори.
  17. ↑ а б Mui D, Feibelman T, Bennett JW (1998). A preliminary study of the carotenoids of some North American species of Cantharellus. International Journal of Plant Sciences. 159 (2): 244—48. doi:10.1086/297545. S2CID 84249922.
  18. ↑ а б Roody WC. (2003). Mushrooms of West Virginia and the Central Appalachians. Lexington, Kentucky: University Press of Kentucky. с. 126—27. ISBN 0-8131-9039-8.
  19. ↑ Bessette A, Fischer DH (1992). Edible Wild Mushrooms of North America: a Field-to-Kitchen Guide. Austin, Texas: University of Texas Press. с. 26. ISBN 0-292-72080-7.
  20. ↑ Dhancholia S, Bhatt JC, Pant SK (1991). Studies of some Himalaya agarics. Acta Botanica Indica. 19 (1): 104—109. ISSN 0379-508X.
  21. ↑ Mohanan C. (2011). Macrofungi of Kerala. Kerala, India: Kerala Forest Research Institute.
  22. ↑ McKnight VB, McKnight KH (1987). A Field Guide to Mushrooms, North America. Boston, Massachusetts: Houghton Mifflin. с. 83. ISBN 0-395-91090-0.
  23. ↑ Mueller GM, McFarland J (2009). Edible Wild Mushrooms of Illinois and Surrounding States: A Field-to-Kitchen Guide. Urbana, Illinois: University of Illinois Press. с. 105. ISBN 978-0-252-07643-5.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).