YaChudo

Центральна лінія (Лондон)

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

Центральна лінія (Лондон)
Країна Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Кінцеві станціїЕппінґ, Ілінг-Бродвей, Вест-Райсліп, Вудфорд і Хейнолт Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайтtfl.gov.uk/tube/route/central/ Редагувати інформацію у Вікіданих
Рік відкриття1900 Редагувати інформацію у Вікіданих
ОператориTransport for London Редагувати інформацію у Вікіданих
Протяжність74 км Редагувати інформацію у Вікіданих
Ширина коліїєвропейська колія Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа лінії

Центральна Лінія (англ. Central line) — лінія Лондонського метрополітену, прямує від Еппінг, Ессекс на північному сході до Ілінг-Бродвей та Вест-Раїсліп на заході. На схемі Лондонського метро зображена червоним кольором. Лінія має довжину 76 км, є найдовшою лінією Лондонського метро. З 49 станцій 20 розташовані під землею.[1][2] В цілому вважається, що Центральна лінія має найбільшу швидкість між станціями серед всіх ліній Лондонського метро, яка досягає 110 км/год після введення в дію вагонів 1992 серії.

Лінія була відкрита як Central London Railway в 1900 році, перетинаючи по осі Схід-Захід центральний Лондон.

Опис

Центральна лінія завдовжки 74 км обслуговує 49 станцій.[2] Лінія має переважно дві колії, рідше три — на коротких відрізках на південь від Лейтонстону і на захід від Вайт-Сіті. Загальна довжина колій — 147,1 км, з яких 52,8 км прямують тунелями,[3] колії електрифіковані мережею постійного струму з чотирма рейками: третя рейка живиться напругою −210 V і четверта — +420 В, що дає різницю потенціалів 630 В.[4]

Одноколійну лінію на північ від Епінга, було закрито в 1994 році, тепер це історична залізниця Epping Ongar Railway.

Лінія має найкоротший ескалатор у Лондонському метрополітені, у Стратфорді, висота підйому — 4,1 м.

Лінію обслуговують три депо: Райсліп, Гайнолт та Вайт-Сіті[5]

Список станцій

Відкриті станції

Станція Фото Відкриття/[6]початок обслуговування Гілка Примітки
Вест-Раїсліп 21 листопада 1948 Відгалуження Раїсліп Пересадка на National rail. Відкрита як Раїсліп-енд-Ікенгем в 1906 у складі Great Western and Great Central Joint Committee (GW&GCJC), перейменовано на Вест-Раїсліп (фор Ікенгем) в 1947; пізніше суфікс було відкинуто[7]
Раїсліп-гарденс 21 листопада 1948 Відгалуження Раїсліп Відкрита в 1934 у складі GW&GCJC, магістраль обслуговує з 1958.[8]
Саут-Раїсліп 21 листопада 1948 Відгалуження Раїсліп Пересадка на National rail. Відкрита як Норголт-джанкшен у складі GW&GCJC в 1908, перейменовано на Саут-Раїсліп-енд-Норголт-джанкшен в 1932, сьогоденну назву здобула в 1947.[9]
Норголт 21 листопада 1948 Відгалуження Раїсліп Замінив сусідню станцію GWR, яка була відкрита в 1907 році.[9]
Грінфорд 30 червня 1947 Відгалуження Раїсліп Пересадка на National rail. Станція GWR відкрита в 1904.[10] Станція останньою використовувала дерев’яний ескалатор, який було демонтовано протягом 2014 року.
Перівеїл 30 червня 1947 Відгалуження Раїсліп Відкрита у складі GWR як «Перівеїл-гальт» в 1904, зачинено 1915–20; суфікс гальт було відкинуто в 1922.[11]
Генгер-лейн 30 червня 1947 Відгалуження Раїсліп
Ілінг-Бродвей 3 серпня 1920 Відгалуження Ілінг Пересадка на лінію Дистрикт and National rail. Відкрито у складі лінії Дистрикт в 1879, Пересадка на магістральну лінію в 1965/6.[12]
Вест-Актон 5 листопада 1923 Відгалуження Ілінг
Норт-Актон 5 листопада 1923 Головний маршрут GWR станцію відкрито в 1904, перенесено на сьогоденне місце 1913 та закрито в 1947.[13]
Іст-Актон 3 серпня 1920 Головний маршрут
Вайт-Сіті 23 листопада 1947 Головний маршрут Пересадка на лінії Кільцеву та Гаммерсміт-енд-Сіті
Шепгердс-Буш 30 липня 1900 Головний маршрут Відремонтовано в 2008.
Голланд-парк 30 липня 1900 Головний маршрут
Ноттінг-гілл-гейт 30 липня 1900 Головний маршрут Пересадка на лінію Кільцеву та Дистрикт
Квінсвей 30 липня 1900 Головний маршрут Відкрито як Квінс-роуд; перейменовано 1 вересня 1946
Ланкастер-гейт 30 липня 1900 Головний маршрут
Марбл-арч 30 липня 1900 Головний маршрут
Бонд-стріт 24 вересня 1900 Головний маршрут Пересадка на лінію Джубилі.
Оксфорд-серкус 30 липня 1900 Головний маршрут Пересадка на лінії Бейкерлоо та Вікторія.
Тоттенгем-корт-роуд 30 липня 1900 Головний маршрут Пересадка на Північну лінію. Відкрита як Оксфорд-стріт; перейменовано 9 березня 1908.
Голборн 25 вересня 1933 Головний маршрут Початково відкрито як станція лінії Пікаділлі 15 грудня 1906, платформи Центральної лінії відкрито пізніше та станцію перейменовано на Голборн (Кінгзвей); суфікс скасовано пізніше.
Чансері-лейн 30 липня 1900 Головний маршрут Перейменовано на Чансері-лейн (Грей'з Інн) 25 червня 1934; суфікс скасовано пізніше
Святого Павла 30 липня 1900 Головний маршрут Відкрито як Пост-офіс; перейменовано 1 лютого 1937
Бенк/Моньюмент 30 липня 1900 Головний маршрут Пересадка на лінії Кільцеву, Дистрикт, Північну, Ватерлоо-енд-Сіті та DLR.
Ліверпуль-стріт 28 липня 1912 Головний маршрут Пересадка на лінії Кільцеву, Гаммерсміт-енд-Сіті та Метрополітен, London Overground, TfL Rail and National rail.
Бетнал-Грін 4 грудня 1946 Головний маршрут
Майл-Енд 4 грудня 1946 Головний маршрут Крос-платформова пересадка на лінії Дистрикт та Гаммерсміт-енд-Сіті. Відкрито в 1902 у складі лінії Дистрикт.[14]
Стратфорд 4 грудня 1946 Головний маршрут Пересадка на лінії Джубилі, London Overground, DLR, TfL rail та National rail. Відкрито у складі Eastern Counties Railway (ECR) в 1839.[15]
Лейтон 5 травня 1947 Головний маршрут Відкрита як Лов-Лейтон у складі ECR в 1856, перейменовано в 1868.[16]
Лейтонстон 5 травня 1947 Головний маршрут Відкрита у складі ECR в 1856.[17]
Вонстед 14 грудня 1947 Петля Гаїнолт During the war, it was used as an air raid shelter and the tunnels as a munitions factory for Plessey electronics.
Редбрідж 14 грудня 1947 Петля Гаїнолт Під час війни завершені тунелі в Редбріджі використовувались компанією Plessey як завод авіаційних деталей.
Гантс-гілл 14 грудня 1947 Петля Гаїнолт Під час війни тунелі в Редбріджі використовувались компанією Plessey як завод авіаційних деталей.
Ньюбері-парк 14 грудня 1947 Петля Гаїнолт Відкрита 1903 у складі GER петлі Ферлоп.[18]
Баркінсайд 31 травня 1948 Петля Гаїнолт Відкрита 1903 у складі GER петлі Ферлоп, зачинена 1916–19.[19]
Ферлоп 31 травня 1948 Петля Гаїнолт Відкрита 1903 у складі GER петлі Ферлоп.[20]
Гаїнолт 31 травня 1948 Петля Гаїнолт Відкрита 1903 у складі GER петлі Ферлоп, зачинена 1908–30.[21]
Греїндж-гілл 21 листопада 1948 Петля Гаїнолт Відкрита 1903 у складі GER петлі Ферлоп.[22]
Чигвелл 21 листопада 1948 Петля Гаїнолт Відкрита 1903 у складі GER петлі Ферлоп.[20]
Родінг-Веллі 21 листопада 1948 Петля Гаїнолт Відкрита 1936 у складі LNER петлі Ферлоп.[23]
Снерсбрук 14 грудня 1947 Відгалуження Еппінг Відкрито як Снерсбрук-енд-Вонстед у складі ECR в 1856, перейменовано на Снерсбрук-фор-Вонстед в 1929, перейменовано під передачі Центральній лінії.[16]
Саут-Вудфорд 14 грудня 1947 Відгалуження Еппінг Відкрито у складі ECR в 1856 як Джордж-лейн, перейменовано на Саут-Вудфорд (Джордж-лейн) в 1937, сьогоденна назва з 1950.[24]
Вудфорд 14 грудня 1947 Відгалуження Еппінг/Петля Гаїнолт Відкрито у складі ECR в 1856.[17]
Бакгерст-гілл 21 листопада 1948 Epping branch Відкрито у складі ECR в 1856.[25]
Лоутон 21 листопада 1948 Відгалуження Еппінг Відкрито у складі ECR в 1856.[17]
Дебден 25 вересня 1949 Відгалуження Еппінг Відкрито у складі GER в 1865 як Чигвелл-роуд, перейменовано на Чигвелл-лейн за декілька років. Зачинено 1916–19, перейменовано під час передачі Центральній лінії.[26]
Тейдон-Буа 25 вересня 1949 Відгалуження Еппінг Відкрито у складі GER в 1865 як Тейдон, перейменовано за декілька років.[27]
Еппінг 25 вересня 1949 Відгалуження Еппінг Відкрито у складі GER в 1865.[28]

Мапа

Мапа
Станції Центральної лінії лондонського метрополітену

Примітки

  1. ↑ Central line facts. Transport for London. Архів оригіналу за 16 вересня 2012. Процитовано 1 грудня 2012.
  2. ↑ а б Key facts. Transport for London. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 1 грудня 2012.
  3. ↑ Detailed London Transport Map. carto.metro.free.fr. Архів оригіналу за 13 листопада 2012. Процитовано 1 грудня 2012.
  4. ↑ Martin, Andrew (26 квітня 2012). Underground, Overground: A Passenger's History of the Tube. London: Profile Books. с. 137—138. ISBN 978-1-84765-807-4. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 7 грудня 2012.
  5. ↑ London Underground Key Facts. Transport for London. n.d. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 21 травня 2008.
  6. ↑ Rose, 2007.
  7. ↑ Leboff, 1994, p. 152.
  8. ↑ Leboff, 1994, p. 117.
  9. ↑ а б Leboff, 1994, p. 126.
  10. ↑ Leboff, 1994, p. 64.
  11. ↑ Leboff, 1994, p. 108.
  12. ↑ Leboff, 1994, p. 42.
  13. ↑ Leboff, 1994, p. 97.
  14. ↑ Leboff, 1994, p. 92.
  15. ↑ Leboff, 1994, p. 160.
  16. ↑ а б Leboff, 1994, p. 86.
  17. ↑ а б в Leboff, 1994, p. 87.
  18. ↑ Leboff, 1994, p. 96.
  19. ↑ Leboff, 1994, p. 18.
  20. ↑ а б Leboff, 1994, p. 54.
  21. ↑ Leboff, 1994, p. 65.
  22. ↑ Leboff, 1994, p. 63.
  23. ↑ Leboff, 1994, p. 115.
  24. ↑ Leboff, 1994, p. 127.
  25. ↑ Leboff, 1994, p. 27.
  26. ↑ Leboff, 1994, p. 41.
  27. ↑ Leboff, 1994, p. 134.
  28. ↑ Leboff, 1994, p. 53.


Метрополітен Це незавершена стаття про метрополітен.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).