YaChudo

Blue Öyster Cult

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Blue Öyster Cult
Blue Öyster Cult виступає 2017 року (зліва направо: Денні Міранда, Ерік Блум, Річі Кастеллано, Бак Дхарма, Джулс Радіно)
Blue Öyster Cult виступає 2017 року (зліва направо: Денні Міранда, Ерік Блум, Річі Кастеллано, Бак Дхарма, Джулс Радіно)
Основна інформація
Жанригардрок, психоделічний рок, традиційний гевіметал, прогресивний рок, occult rock, важкий метал, ейсид-рок
Роки
  • 1967–1986
  • 1987–дотепер
Інші назви
  • Soft White Underbelly (1967–1969)
  • Oaxaca (1970)
  • Stalk-Forrest Group (1970)
  • Santos Sisters (1970)
Лейбл
Склад
  • Buck Dharma
  • Eric Bloom
  • Danny Miranda
  • Richie Castellano
  • Jules Radino
Колишні
учасники
  • Albert Bouchard
    Allen Lanier
    Joe Bouchard
  • See members article for others.
blueoystercult.com
Blue Öyster Cult у Вікісховищі

Blue Öyster Cult ([ˈɔɪstər] OY-ster; іноді скорочено BÖC або BOC) — американський рок гурт, створений на Лонг-Айленді, Нью-Йорк, у гамлеті Стоуні-Брук, в 1967 році.

Вони продали 25 мільйонів записів по всьому світу, у тому числі 7 мільйонів у Сполучених Штатах.[1] Їхнє поєднання хард-року з психоделією та схильність до окультизму, фантастики та іронії мали великий вплив на музику хеві-металу.[2][3][4] Вони розвинули культ послідовників та отримали популярність із «(Don't Fear) The Reaper» (1976), «Ґодзілла» (1977) та «Burnin' for You» (1981), які залишаються класикою рок-радіостанцій. Вони першими прийняли формат музичного відео, і їхні відео були в активній ротації на MTV на початку свого існування.

Blue Öyster Cult продовжували створювати студійні альбоми та гастролювати протягом 1980-х років, хоча їхня популярність настільки впала, що вони були виключені зі свого давнього лейбла CBS/Columbia Records після комерційного провалу їх 11-го студійного альбому «Imaginos» (1988). Окрім участі в альбомі «Bad Channels» до фільму 1992 року «На небезпечній хвилі» та альбому перезаписаного матеріалу «Cult Classic» у 1994 році, гурт продовжував виступати наживо, поки не випустив свій перший студійний альбом оригінального матеріалу за 10 років, «Heaven Forbid» (1998). Незначні продажі наступного альбому «Curse of the Hidden Mirror» (2001) призвели до чергової перерви в студійному записі, але вони продовжували виступати наживо. У 2020-х роках було випущено ще два студійні альбоми: «The Symbol Remains» (2020) і «Ghost Stories» (2024), останній з яких вважається останнім для гурту.[5]

Найтриваліший і комерційно успішний склад Blue Öyster Cult включав Дональда «Бак Дарма» Ройзера (гітара, вокал), Еріка Блума (вокал, ритм-гітара, клавішні, синтезатор), Аллена Лейніра (клавішні, ритм-гітара), Джо Бушара (бас, вокал, клавішні) і Альберта Бушара (барабани, перкусія, вокал, різні інструменти). Поточний склад гурту все ще включає Блума та Розера, окрім Денні Міранди (бас, бек-вокал), Річі Кастеллано (клавішні, ритм-гітара, бек-вокал) і Жуля Радіно (ударні, перкусія).[6] Менеджер дуету гурту Сенді Перлман і рок-критик Річард Мельтцер, які також познайомилися в Університеті Стоні Брук, відіграли ключову роль у написанні багатьох пісень гурту.[7]

Історія

Ранні роки як Soft White Underbelly (1967–1971)

Blue Öyster Cult було створено в 1967 році як Soft White Underbelly (назву, яку група іноді використовувала в 1970-х і 1980-х роках для невеликих клубних концертів у Сполучених Штатах і Великій Британії)[8] в комунальному будинку університету Стоуні Брук на Лонг-Айленді, коли рок-критик Сенді Перлман випадково почув джем-сейшн, який складався з однокурсника Stony Brook Дональда Розера та його друзів.[9] Перлман запропонував стати менеджером гурту та творчим партнером, на що гурт погодився.[9] Оригінальний склад гурту складався з гітариста Розера та барабанщика Альберта Бушара — після відходу оригінального барабанщика Джо Дік, клавішник[10] Аллен Ланьє, Лес Браунштейн і басист Ендрю Вінтерс.[11] У жовтні 1967 року група вперше виступила як група підтримки Стіва Нунана в Stony Brook University Gymnasium, концерт, замовлений Перлманом.[12] Назва групи походить від Вінстона Черчилля, опис якого Італія як «м’яке підчерев’я Осі».[12]

Перлмен був важливий для гурту – він зміг отримати для них концертів і контракти на запис із Elektra та Columbia, і він надав їм свої вірші для використання як слова для багатьох їхніх пісень, включаючи «Astronomy». Письменник Річард Мельцер, також студент Університету Стоуні Брук, надав гурту тексти пісень від ранніх днів і до останнього студійного альбому. У 1968 році група переїхала разом у свій перший будинок у районі Томастон у Грейт-Нек, Нью-Йорк.[13] У 1968 році група записала для Elektra Records матеріалу на цілий альбом.

Навесні 1969 року Браунштейн відіграв своє останнє шоу як вокаліст Soft White Underbelly.[12] Його відхід змусив Електру відкласти альбом, записаний з ним як вокал.

Ерік Блум був найнятий гуртом як інженер-акустик. Зрештою він замінив Браунштейна на посаді вокаліста через низку малоймовірних збігів, одним із яких стало те, що Ланьє вирішив приєднатися до Блума під час поїздки на концерт на північ штату Нью-Йорк, де він провів ніч зі старими колегами Блума по коледжу та послухав старі записи про талант Блума як головного вокаліста.[14] Через це, Блум запропонували роботу вокаліста для Soft White Underbelly.

Однак погана рецензія на шоу Fillmore East 1969 року змусила Перлмана змінити назву гурту   — спочатку на Oaxaca, потім на Stalk-Forrest Group. Перлман також дав сценічні імена кожному з учасників гурту (Джессі Пайтон для Еріка Блума, Бак Дхарма для Дональда Розера, Енді Панда для Енді Вінтерса, Принц Омега для Альберта Бушара, Ла Верн для Аллена Ланьє), але лише Бак Дарма залишив своє.[15] Гурт записав ще один матеріал для Elektra, але лише один сингл («What Is» Quicksand?" ч/б «Arthur Comics») було випущено (і лише в промо-виданні в 300 примірників) на Elektra Records (згодом цей альбом було випущено з додатковими випусками на Rhino Handmade Records під назвою St. Cecilia: The Elektra Recordings у 2001 році). В альбомі Блум був основним вокалістом, але Розер також виконав провідну роль у кількох піснях, модель спільного вокалу, яка тривала протягом усієї кар'єри гурту. З Bloom гурт Soft White Underbelly/Stalk-Forrest став одним із «домашніх гуртів» Університету Стоні Брук, популярних у кампусі.[16]

Після ще кількох тимчасових назв гуртів, у тому числі Santos Sisters, гурт зупинився на Blue Öyster Cult у 1971 році (дивіться нижче для його походження).

Нью-йоркський продюсер/композитор і автор джинглів Девід Лукас побачив, як гурт виступив, і взяв їх у свою студію звукозапису Warehouse і створив чотири демо-записи, за допомогою яких Перлмен зміг організувати перейменований гурт на ще одне прослуховування в Columbia Records. Клайву Девісу сподобалося те, що він почув, і він підписав контракт із гуртом на лейбл. Перший альбом згодом був спродюсований і записаний Лукасом на восьми треках на студії Лукаса.[17] Вінтерс залишив гурт і його замінив брат Бушара, Джо Бушар.

Чорно-білі роки (1971–1975)

Реклама «Білборд», 1974

Їхній дебютний альбом «Blue Öyster Cult» вийшов у січні 1972 року з чорно-білою обкладинкою, розробленою художником Біллом Ґоліком. До альбому увійшли пісні «Cities on Flame with Rock and Roll», «Stairway to the Stars» і «Then Came the Last Days of May». До цього часу звучання гурту стало більш орієнтованим на хард-рок, але такі пісні, як «She's as Beautiful as a Foot» і «Redeemed», також показали сильний елемент психоделічного коріння гурту. Перлман хотів, щоб група стала американською відповіддю на Black Sabbath.[18]. Усі учасники гурту, за винятком Аллена Ланьє, співали головну роль, ця модель продовжувалась на багатьох наступних альбомах, хоча більшість пісень співав соліст Ерік Блум. Альбом добре продавався, і Blue Öyster Cult гастролювали з такими виконавцями, як the Byrds, Mahavishnu Orchestra та Alice Cooper.[19] У міру гастролей гурт ставав важчим і прямішим.

Їхній другий альбом «Tyranny and Mutation», випущений у 1973 році, був написаний, коли група була в турі для свого першого альбому. Він містив такі пісні, як «The Red and the Black» (ода Королівській канадській кінній поліції та переписана «I'm on the Lamb But I Ain't No Sheep» з їхнього дебютного альбому, а також посилання на однойменний роман Стендаля), «Hot Rails to Hell» і «Baby Ice Dog», перша з багатьох спільних робіт гурту з Патті Сміт. У ньому був більш жорсткий підхід, ніж раніше, хоча пісні гурту також ставали складнішими. Альбом перевершив свого попередника, тенденція, яка триватиме в наступних альбомах.

Третій альбом гурту, «Secret Treaties» (1974),[20] отримав позитивні відгуки, включаючи такі пісні, як «Career of Evil» (у співавторстві з Патті Сміт), «Dominance and Submission» і «Astronomy». В результаті постійних гастролей група тепер була здатна бути хедлайнерами шоу. Альбом продовжував тенденцію до зростання продажів і згодом став золотим.[21]

Оскільки всі три альбоми цього періоду становлення мали чорно-білі обкладинки, період їхньої кар’єри охрестили шанувальники та критики «чорно-білими роками».[22]

Комерційний успіх (1975–1981)

Перший концертний альбом гурту On Your Feet or on Your Knees (1975) досяг більшого успіху і став золотим. Його успіх дав групі більше часу для роботи над подальшою діяльністю. Учасники гурту змогли придбати домашнє звукозаписне обладнання для запису демо для свого наступного альбому.Їхній наступний студійний альбом, Agents of Fortune (1976), став першим платиновим і знову був спродюсований Девідом Лукасом. Він містив хіт-сингл «(Don't Fear) The Reaper», який досяг 12 місця в чартах Billboard і став класикою жанру хард-рок. Іншими основними піснями в альбомі були «(This Ain't) The Summer of Love», «E.T.I. (Extra-Terrestrial Intelligence)» і «The Revenge of Vera Gemini». Після запису демо-записів пісень вдома перед записом альбому, процес написання пісень гуртом став більш індивідуальним, і жодна з пісень не містить спільного написання між членами гурту, яке було звичним для їхніх попередніх альбомів. Незважаючи на те, що в альбомі все ще був їхній фірмовий хард-рок із зловісними текстами, пісні стали більш звичайними за структурою, а продюсування було більш відшліфованим. Вперше і єдиний раз в альбомі звучали головні вокали всіх п’яти учасників гурту, причому Аллен Ланьє виконав головну роль у пісні «True Confessions». Оскільки Альберт Бушар співав головну роль у трьох піснях, а Джо Бушар і Дональд Розер співали головну роль у кожному, Ерік Блум зрештою взяв головну роль у виконанні лише чотирьох із десяти пісень альбому.

Під час туру гурт додав лазери до свого світлового шоу, завдяки якому вони стали відомі. Вони були одними з перших виконавців, які використовували лазери у виконанні.[23]

Їхній наступний альбом, Spectres (1977), містив хіт FM-радіо «Godzilla» і став одним із найбільш продаваних альбомів гурту з іншими відомими піснями, такими як «I Love the Night» і «Goin' Through the Motions». Однак його продажі не були такими високими, як продажі попереднього альбому, він став золотим, але не платиновим, і став їх першим альбомом, який продавався менше, ніж його попередник. Він показав ще більш відшліфовану постановку та продовжив тенденцію провідного вокалу, широко розділеного між учасниками, хоча Аллен Ланьє не співав головної ролі. Як і в попередньому альбомі, Ерік Блум виконав головну роль у менш ніж половині пісень.

Потім група випустила ще один концертний альбом Some Enchanted Evening (1978). Хоча він був задуманий як ще один подвійний концертний альбом у дусі On Your Feet or on Your Knees, Columbia наполягав на тому, щоб його було відредаговано до довжини одного альбому. Він мав приголомшливий комерційний успіх, став найпопулярнішим альбомом Blue Öyster Cult і зрештою було продано понад два мільйони копій. Це також показало, що, незважаючи на те, що студійна робота гурту ставала все більш успішною, на сцені вони все ще залишалися хард-роковою групою.

Рекламне фото 1977 року зі складом 1971–1981 років, зліва направо: Дональд «Бак Дхарма» Розер (внизу); Ерік Блум; Альбер Бушар; Аллен Ланьє; Джо Бушар

За ним вийшов студійний альбом Mirrors (1979). Для Mirrors, замість того, щоб працювати з попередніми продюсерами Сенді Перлманом (який замість цього керував Black Sabbath) і Мюрреєм Кругманом, Blue Öyster Cult обрали Тома Вермана, який працював з такими групами, як Cheap Trick і Тед Наджент. Він містив найглянцевішу продукцію гурту на сьогоднішній день. Це також додало Розеру, провідному вокалісту найбільших хітів групи, більшу популярність як вокалісту, виконавши головну роль у чотирьох з дев’яти пісень.Співпраця Перлмана з Black Sabbath призвела до того, що продюсера Sabbath Heaven and Hell Martin Birch було найнято для наступного альбому Blue Öyster Cult. Альбом показав, що гурт повернувся до свого хард-рокового коріння, і хоча обидва брати Бушар і гітарист Розер виконували головні вокали, Блум співав більшість треків. Результат був позитивним: Cultösaurus Erectus (1980) отримав хороші відгуки. Альбом посів 12 місце у Великобританії, але не мав такого успіху в Сполучених Штатах. Пісня «Black Blade», написана Блумом на слова автора наукової фантастики та фентезі Майкла Муркока, є своєрідним переказом епічної саги Муркока Елрік з Мелнібоне. Гурт також здійснив співхедлайнерський тур із Black Sabbath на підтримку альбому, назвавши тур «Black and Blue».

Берч також продюсував наступний альбом гурту, Fire of Unknown Origin (1981), який посів 24 місце в Billboard 200, ставши альбомом гурту з найвищими рейтингами. Найбільшим хітом цього альбому став хіт Top 40 «Burnin' for You», пісня, яку Розер написав на слова Річарда Мельцера. Він мав намір використати його у своєму сольному альбомі Flat Out (1982), але його переконали замість цього використати його в альбомі Blue Öyster Cult. Відродження більш важкого звучання гурту тривало, хоча й із досить інтенсивним використанням синтезаторів і деяким помітним впливом нової хвилі на кількох треках. Він містив інші улюблені фанати, такі як «Joan Crawford» (натхненний книгою та фільмом «Mommie Dearest») і «Veteran of the Psychic Wars», ще одна пісня, написана Муркоком у співавторстві. Кілька пісень було написано для анімаційного фільму «Heavy Metal», але лише «Ветеран психічних війн» (яка не була написана для Heavy Metal) фактично була використана у фільмі. Альбом ознаменував сильне комерційне відродження гурту та отримав золотий статус, став їхнім першим студійним альбомом з часів Spectres.

Під час туру Fire of Unknown Origin Альберт Бушар посварився з іншими і залишив групу, а Рік Дауні (колишній дизайнер світла групи) замінив його на барабанах. Це означало кінець оригінального та найвідомішого складу гурту.

Спад популярності (1982–1989)

Після відходу з групи Альберт Бушар п'ять років працював над сольним альбомом на основі поеми Сенді Перлман «Imaginos». Blue Öyster Cult також випустили свій третій концертний альбом, Extraterrestrial Live, у 1982 році.

Потім група пішла в студію для наступного альбому, The Revölution by Night (1983), з Брюсом Ферберном як продюсером. Після двох альбомів повернення до жорсткішого рокового звучання гурт прийняв більш зручне для радіо, орієнтоване на AOR звучання, а Фейрберн забезпечив виробництво в стилі 1980-х. Цей підхід мав певний успіх, особливо на його синглі з найвищим рейтингом, Розером «Shooting Shark», написаному у співавторстві з Патті Сміт і за участю Randy Jackson на басу, який досяг 83 місця в чартах. Пісня Блума «Take Me Away» звучала на FM-радіо. Однак альбом не зрівнявся з продажами свого попередника, не отримав золотого статусу і став початком другого комерційного спаду групи. Після туру для Revölution Рік Дауні пішов, залишивши Blue Öyster Cult без барабанщика.У лютому 1985 року Blue Öyster Cult знову об’єднався з Альбертом Бушаром для гастрольного туру по Каліфорнії, сумно відомого як тур «Альберт повертається». Ця домовленість була лише тимчасовою та спричинила ще більше напруження між групою та Бушаром, оскільки він думав, що залишиться назавжди, але це не так. Гурт мав намір використовувати його лише як доповнення, доки не прийде інший барабанщик, що призвело до того, що Бушар пішов після туру. Аллен Ланьє також залишив групу незабаром після цього, залишивши їх без клавішника та лише з трьома оригінальними учасниками. Цю інкарнацію гурту шанувальники іноді називали «3ÖC», що є каламбуром щодо кількості оригінальних учасників, які залишилися.

Blue Öyster Cult найняли барабанщика Джиммі Вілкокса та клавішника Томмі Звончека, щоб закінчити альбом Club Ninja, який був погано сприйнятий, лише з «Dancin' in the Ruins», однією з кількох пісень на платівці, написаних повністю сторонніми авторами пісень, яка мала мінімальний успіх на радіо та MTV. Найвідомішим оригіналом альбому є «Perfect Water», написаний Дхармою та Джимом Керролом (відомим автором The Basketball Diaries). У той час як учасники гурту загалом зневажливо відгукувалися про альбом заднім числом, Джо Бушар заявив, що «Perfect Water» — це «ідеальний геній».[24]

Гурт гастролював у Німеччині, після чого басист Бушар пішов, залишивши лише двох учасників класичного складу: Еріка Блума та Дональда Розера. У цей період деякі люди називали гурт «Two Öyster Cult». На заміну Джо був найнятий Джон Роджерс, і ця версія гурту завершила тур 1986 року. Після того, як гурт розпався того року, він зробив тимчасову перерву в записах і гастролях. Коли на початку літа 1987 року Blue Öyster Cult отримали пропозицію здійснити тур до Греції, група реформувалася. Вілкокс пішов, а Звончека звільнили за надмірні фінансові вимоги. Потім Аллену Ланьєру запропонували приєднатися, і він погодився, тож новий склад тепер включав трьох засновників, а також Джона Роджерса, який повернувся на басу, та Рона Рідла, як нового барабанщика.

Columbia Records не була зацікавлена у випуску проекту Imaginos як сольного альбому Альберта Бушара, тому було організовано, щоб платівка була випущена в 1988 році Columbia як альбом Blue Öyster Cult, з деякими новими головними вокальними накладеннями від Блума та Розера та головними гітарними накладеннями від Розера. Вони замінили більшість головного вокалу Альберта Бушара, а також багато партій головної гітари, які були записані сесійними музикантами. Раніше Джо Бушар і Аллен Ланьє додали до альбому незначні партії клавішних і бек-вокалу, дозволивши вказати всіх п’ятьох оригінальних учасників. Альбом не продавався добре (незважаючи на позитивну рецензію в журналі Rolling Stone), і хоча тодішній склад Blue Öyster Cult (без обох братів Бушар) гастролював, щоб просувати Imaginos, просування лейблом практично не існувало. Більшість пісень з альбому гурт не виконував наживо принаймні з 1989 року.[25] Коли материнська компанія Columbia Records CBS Records була придбана Sony і стала Sony Music Entertainment, Blue Öyster Cult було виключено з лейбла.

Перша студійна перерва, «Heaven Forbid» і «Curse of the Hidden Mirror» (1990–2003)

Blue Öyster Cult наживо у 2006

Гурт провів більшу частину 1990-х у турне, не випустивши альбому з новим матеріалом, хоча вони зробили внесок у дві нові пісні до саундтреку до фільму Bad Channels, випущеного в 1992 році, а також випустили альбом перезаписаних пісень з оригінального складу гурту під назвою Cult Classic у 1994 році. Протягом цих років, хоча троє оригінальних учасників залишилися незмінно, відбулося декілька змін у ритм-секції гурту. Рон Рідл пішов у 1991 році, а за ним послідувала низка інших барабанщиків Чак Бергі (1991–1992, 1992–1995, 1996–1997), Джон Міцелі (1992, 1995), Джон О'Райлі (1995–1996) і Боббі Рондінеллі (1997–2004). Що стосується позиції баса, Роджерс пішов у 1995 році, і його замінив Денні Міранда.

Наприкінці 1990-х років Blue Öyster Cult уклали контракт на запис із CMC Records (пізніше придбаний Sanctuary Records) і продовжували часто гастролювати. Було випущено два студійних альбоми, Heaven Forbid (1998) і Curse of the Hidden Mirror (2001). Обидва альбоми містили пісні, написані у співавторстві з кіберпанковим романістом Джоном Ширлі. У першому здебільшого звучали Міранда на басі та Бургі на барабанах, хоча в кількох треках звучить попередній басист Джон Роджерс, а в одному треку — Рондінеллі на барабанах, який приєднався до гурту ближче до кінця запису. Curse of the Hidden Mirror включає Міранду та Рондінеллі як ритм-секцію, і пара також брала участь у написанні пісень. Жоден альбом не продавався добре.

У 2001 році відділ перевидання Sony/Columbia, Legacy Records, випустив розширені версії перших чотирьох студійних альбомів Blue Öyster Cult, включно з деякими раніше невиданими демо-записами та фрагментами альбомних сесій, живими записами (з EP Live 72) та мелодії після St. Cecilia епохи Stalk-Forrest Group.

У 2002 році вийшов ще один концертний запис і DVD A Long Day's Night, обидва взяті з одного концерту в Чикаго. До цього альбому також увійшли Блум, Розер, Ланьє, Міранда, Рондінеллі.

Лише концертна діяльність (2004–2016)

Blue Öyster Cult виступає на Sweden Rock Festival, 2008

Незважаючи на те, що склад гурту залишався стабільним з 1997 по 2004 рік, у 2004 році знову почалися кадрові зміни. Рондінеллі пішов у 2004 році, і його замінив Жюль Радіно. У тому ж році Міранда пішла, щоб стати басистом Queen + Paul Rodgers замість вибулого Джона Дікона. Його замінив Річі Кастеллано, який також час від часу виступав на сцені як головний вокаліст.

У 2007 році Аллен Ланьє припинив виступати наживо після того, як не з’являвся з групою з кінця 2006 року. Кастеллано перейшов на ритм-гітару та клавішні (Кастеллано також виконав головну гітару та вокал для хворого Бака Дхарми у двох концертах у 2005 році), а посаду басиста зайняв Rudy Sarzo (раніше учасник Quiet Riot, Whitesnake, Ozzy Osbourne та Dio), з групою, яка залучала Денні Міранду та Джона Роджерса як запрошених басистів, щоб замінити Сарзо недоступний. Потім Сарзо приєднався як офіційний учасник гурту, хоча Роджерс продовжував час від часу замінювати його, коли Сарзо був зайнятий.

У лютому 2007 року серія ремастерів Sony Legacy була продовжена, випустивши розширені версії студійного альбому Spectres і концертного альбому Some Enchanted Evening.

У червні 2012 року група оголосила, що басист Руді Сарзо залишає гурт і його замінює колишній басист Utopia Касім Султон.У серпні того ж року було оголошено, що 30 жовтня 2012 року Sony Legacy випустить коробковий набір із 17 дисків під назвою The Complete Columbia Albums Collection. Набір включає першу серію ремастеризованої серії, а також довгоочікувані ремастеровані версії On Your Feet or on Your Knees, Mirrors, Cultösaurus Erectus, Fire of Unknown Origin, Extraterrestrial Live, The Revölution by Night, Club Ninja і Imaginos. Також ексклюзивом для цього набору є два диски з рідкісними та невиданими B-сторонами, демо та радіопередачами.

Також у 2012 році, святкуючи 40-ту річницю Blue Öyster Cult, тодішнє втілення гурту возз’єдналося вперше за 25 років з іншими оригінальними учасниками Джо та Альбертом Бушарами та Алленом Ланьє в якості гостей на спеціальній події в Нью-Йорку.[26]

Клавішник/гітарист-засновник Аллен Ланьє помер від хронічної обструктивної хвороби легень 14 серпня 2013 року.[27]

У 2016 році Альберт Бушар знову грав як гість із поточним складом гурту на той час, виступаючи на концертах у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Дубліні та Лондоні, де Blue Öyster Cult зіграли повністю альбом Agents of Fortune. На шоу були представлені пісні з Agents of Fortune, які раніше не виконувалися наживо («True Confessions», «The Revenge of Vera Gemini», «Sinful Love», «Tenderloin», «Debbie Denise»), пісні, які не звучали з моменту дебютного туру альбому («Morning Final»), а також пісні, які більше не виконувалися/ніколи не виконувалися часто («This Ain't the Summer of Love», «Tattoo Vampire»), а також улюблену фанатами «Five Guitars», яку не грали з тих пір, як Альберт покинув групу в 1981 році. Альберт грав у таких піснях на шоу: «The Revenge of Vera Gemini» (вокал, гітара), «Sinful Love» (вокал, гітара), «Tattoo Vampire» (гітара), «Morning Final» (гітара), «Tenderloin» (тарілки), «Debbie Denise» (вокал, акустична гітара), «Cities on Flame with Rock and Roll» (вокал, барабани) та «Five Guitars» (гітара).[28]

The Symbol Remains і Ghost Stories (2017–дотепер)

Blue Öyster Cult виступає в Едмонтон, Альберта, Канада, 2012

Під час виступу в подкасті Кастеллано «Band Geek» у травні 2017 року Блум підтвердив, що існують попередні плани щодо випуску нового альбому в 2018 році, і що група зараз розглядає пропозиції від кількох звукозаписних лейблів. Він також заявив, що колишній басист Денні Міранда гратиме з гуртом до кінця року через попередні зобов’язання Салтона гастролювати з Todd Rundgren.[29] У тому ж році на офіційному веб-сайті гурту почали вказувати Міранду як офіційного учасника, заявивши, що Міранда «повернувся до BÖC» на початку цього року. 2017 рік.У лютому 2019 року Бак Дхарма заявив, що гурт записуватиме новий альбом, який має вийти до осені.[30] 10 липня 2019 року було оголошено, що гурт підписав контракт із Frontiers Music і фактично випустить новий альбом у 2020 році. «Минуло багато часу з моменту останнього студійного альбому BÖC. Запис з Денні, Річі і Jules повинні стати чудовим досвідом, оскільки ми гастролюємо разом роками, і ми з Баком з нетерпінням чекаємо можливості залучити їх до творчого процесу та процесу запису», — сказав Блум. «Нинішній гурт ЧУДОВИЙ і ніколи не записувався, окрім концертів, тому ми вважаємо, що зараз настав час для написання та запису нових пісень. Близько половини пісень для нового альбому вже є, а решта буде завершено в процесі», — додав Бак Дхарма. У лютому 2020 року Річі Кастеллано опублікував у Facebook коротке відео, в якому він і Ерік Блум, заявивши, що група працює над новим альбомом Blue Öyster Cult дистанційно за допомогою онлайн-інструменту для співпраці з аудіо ConnectionOpen.[31]

У серпні 2020 року гурт оголосив на своєму веб-сайті, що їхній п’ятнадцятий студійний альбом The Symbol Remains вийде 9 жовтня 2020 року.[32][33] Дев’ятнадцять років між Curse of the Hidden Mirror та The Symbol Remains знаменує собою найдовший проміжок між студіями альбомів у кар'єрі Blue Öyster Cult. Альбом отримав позитивні відгуки критиків, такі треки, як «Box In My Head» і «The Alchemist», отримали високу оцінку.[34]

У жовтні 2022 року під час свого європейського туру як хедлайнерів Blue Öyster Cult підтримували Deep Purple на п’яти концертах у Великій Британії.

12 квітня 2024 року Blue Öyster Cult випустили свій шістнадцятий і останній студійний альбом Ghost Stories, який включає як переосмислені треки, так і «втрачені дорогоцінні камені» з 1978 по 2016 роки, а також студійні версії їхніх каверів на пісню MC5 «Kick Out the Jams» та The Animals' "We Gotta Get Out of This Place".[5]

24 травня 2025 року Blue Öyster Cult виступили під оригінальною назвою Soft White Underbelly у Islington Assembly Hall у Лондоні.[35][36]

У травні 2026 року фронтмен Ерік Блум був замінений колишнім колегою по групі Касімом Султоном для кількох концертів під час їхнього туру 2026 року після операції Блума, яка не загрожувала життю.[37] Очікується, що Блум повернеться після одужання, його останній виступ із групою перед ретельно спланованою перервою для його процедури відбувся в лютому, 2026.[38]

Артистизм

Музичний стиль

Blue Öyster Cult зазвичай описують як хард-рок гурт, хоча й із власним висловлюваним стилем.[39] Їхню музику також описують як хеві-метал,[40] психоделічний рок, оккультний рок,[41] ейсид-рок,[42] і прогресивний рок.[39] Вони також були визнані за допомогу піонерським жанрам, таким як стоунер-метал.[43] Гурт також експериментував із додатковими жанрами на певних альбомах, наприклад на Mirrors.

У 1986 році Скотт Морроу з RIP Magazine написав: «Поряд з альбомами таких піонерів, як Led Zeppelin, Mountain, Deep Purple, Blue Cheer та Black Sabbath, деякі з найдавніших звуків speed metal, можна почути на шедеврі Blue Öyster Cult Tyranny and Mutation прецедент на все ще молодій арені металу був лише проблиском майбутнього хаосу».[44] Вони визнали вплив таких виконавців, як Alice Cooper,[39] Grateful Dead, The Doors, Jefferson Airplane, Mahavishnu Orchestra, MC5,[39] The Blues Project,[45] Jimi Hendrix,[46] і Блек Субота.[39]

Тексти пісень

Гурт часто співпрацював із сторонніми авторами текстів, хоча всі оригінальні учасники колись писали тексти, особливо Дональд Розер. Основними авторами текстів на початку були менеджер Сенді Перлман та колега-рок-критик Річард Мельцер. Ключові учасники нью-йоркської панк-сцени Патті Сміт, Гелен Вілс та Джим Керролл – усі друзі групи – брали участь із середини 1970-х. Пізніше в десятиліття фронтмен Ерік Блум, фанат наукової фантастики, залучив англійського письменника Майкла Муркока, щоб він написав для гурту, а пізніше зробив те саме з Еріком Ван Люстбадером та Джоном Ширлі.[47][48]

Щоб додати містичності, гурт часто використовував фрагменти неопублікованого науково-фантастичного поетичного циклу Перлмана The Soft Doctrines of Imaginos як тексти пісень, роблячи їхнє значення незрозумілим.[39] Крім того, вони зберігали папку асоціацій слів Перлмана та Мельцера, щоб вставляти їх у свої пісні.[49]

Спадщина і вплив

Blue Öyster Cult вплинув на сферу хард-року та хеві-металу, що призвело до того, що їх називають «хеві-метал-гуртом мислячої людини» завдяки їхнім часто загадковим текстам, грамотному написанню пісень і посиланням на відомих авторів.[2][3][4] Гурт вплинув на багатьох виконавців, зокрема Iron Maiden,[50] Metallica,[51][52] Fates Warning,[53] Iced Earth,[54] Cirith Ungol,[55] Alice in Chains,[56] Twisted Sister,[57] Ratt,[58][59] Steel Panther,[60] Green River (і новіші Mudhoney),[61] Body Count,[62] Possessed,[63] Candlemass,[64] Saint Vitus,[65] Trouble,[66] Opeth,[67] White Zombie,[68] Kvelertak,[69][70] HIM,[71] Turbonegro,[72] Radio Birdman,[73][74] The Cult,[75] The Minutemen,[76] Firehose,[77] Hoodoo Gurus,[78] Widespread Panic,[79] Queens of the Stone Age,[80] Umphrey's McGee,[81] Stabbing Westward,[82] Royal Trux,[83] і Moe.[84]

Вплив гурту вийшов за межі музичної сфери. Автор Шон Сент-Жан назвав слова пісні «Astronomy» джерелом натхнення для наступних розділів свого фентезі-роману Clotho's Loom,[85], де Сенді Перлман «Бар чотирьох вітрів» є місцем для частини дії. Назви та рядки з пісень гурту створили структуру та розповідь для третьої книги Роберта Гелбрейта (псевдонім J. K. Rowling), серії романів Корморана Страйка, Кар'єра лиходія.[86][87] Їхній хіт «(Don't Fear) The Reaper» був представлений у відомому скетчі Saturday Night Live "More Cowbell". Оригінальний запис був створений на The Record Plant у Нью-Йорку Девідом Лукасом, який співав бек-вокал разом із Розером і представив відому нині партію коров’ячого дзвоника, яку, можливо, виконав сам,[88] Альберт Бушар,[89] або Ерік Блум.[90]

«(Don't Fear) The Reaper» також прозвучала в класичному фільмі жахів сценариста й режисера Джона Карпентера «Гелловін» (1978).[91] Пісню використано у вступній сцені мінісеріальної екранізації роману Стівена Кінга «Протистояння» (1994); гурт The Mutton Birds також записав її кавер-версію для комедійного фільму жахів Пітера Джексона «Страшили» (1996).[92] «(Don't Fear) The Reaper» звучала впродовж комедійного фільму «The Stoned Age» (1994) і відігравала роль у його сюжеті. У фільмі «Загублена» (2014) пісня лунає по радіо під час сцени поїздки автомобілем з актором Беном Аффлеком. Її також використано як початкову тему й основний сюжетний елемент FMV-гри «Ripper» 1996 року від Take Two Interactive, а також у відеоіграх «Prey» 2006 року та «Returnal» 2021 року. Текст «(Don't Fear) The Reaper» наведено у вступі до книги Стівена Кінга The Stand. Пісня також прозвучала у фіналі другого сезону серіалу «Помаранчевий — хіт сезону».

Учасники гурту

Поточний склад

  • Buck Dharma  – головна гітара, головна партія та бек-вокал (1967–1986, 1987–дотепер)
  • Ерік Блум  – провідний і бек-вокал, «гітара-стун» (ритм), клавішні, синтезатори (1969–1986, 1987–дотепер)
  • Денні Міранда  – бас, бек-вокал (1995–2004, 2017–дотепер)
  • Річі Кастеллано  – клавішні, ритм-гітара, додаткова соло-гітара, бек-гітара та додатковий головний вокал (2007–тепер), бас (2004–2007)
  • Jules Radino – барабани, перкусія (2004–тепер)

Дискографія

Студійні альбоми
  • Blue Öyster Cult (1972)
  • Tyranny and Mutation (1973)
  • Secret Treaties (1974)
  • Agents of Fortune (1976)
  • Spectres (1977)
  • Mirrors (1979)
  • Cultösaurus Erectus (1980)
  • Fire of Unknown Origin (1981)
  • The Revölution by Night (1983)
  • Club Ninja (1985)
  • Imaginos (1988)
  • Cult Classic (1994)
  • Heaven Forbid (1998)
  • Curse of the Hidden Mirror (2001)
  • The Symbol Remains (2020)
  • Ghost Stories (2024)

Література

  • Blue Öyster Cult: Secrets Revealed!, Мартін Попофф, Metal Blade Records, 207 сторінок (США, 2004)
  • Blue Öyster Cult: La Carrière du Mal, Матьє Боллон і Орельєн Леман, Camion Blanc, 722 сторінки (Франція, 2013)
  • Agents of Fortune: The Blue Öyster Cult Story, Мартін Попофф, Wymer Publishing, 245 сторінок (Великобританія, 2016)
  • Blue Öyster Cult: Every Album, Every Song, Джейкоб Холм-Лупо, Sonicbond Publishing, 158 сторінок (Великобританія, 2019)
  • Flaming Telepaths: Imaginos Expanded and Specified, Мартін Попофф, Power Chord Press, 200 сторінок (Канада, 2021)

Примітки

  1. ↑ Blue Oyster Cult, Harrah's South Shore Room - Tahoe South. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 12 листопада 2017.
  2. ↑ а б Popoff, Martin (2004). Blue Oyster Cult: Secrets Revealed!. Simi Valley, CA: Metal Blade Records. с. 181. ISBN 0975280708. OCLC 263055280.
  3. ↑ а б Bukszpan, Daniel (2003). The Encyclopedia of Heavy Metal. New York: Barnes & Noble Books. с. 24. ISBN 0760742189. OCLC 51804645.
  4. ↑ а б Blue Öyster Cult | Biography & History | AllMusic. AllMusic. Процитовано 29 вересня 2017.
  5. ↑ а б Legendary Rockers BLUE ÖYSTER CULT Bid Farewell To Their Recording Career With 'Ghost Stories'. Blabbermouth.net. 7 лютого 2024. Процитовано 7 лютого 2024.
  6. ↑ Official Website. Blueoystercult.com. Архів оригіналу за 27 січня 2001. Процитовано 29 жовтня 2012.
  7. ↑ Dean, Bill Dean. Blue Oyster Cult creates new energy with different setlist each show. Gainesville Sun (англ.). Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 10 вересня 2020.
  8. ↑ Soft White Underbelly, the Venue, 1981 – the Ticket Meister. Архів оригіналу за 26 вересня 2017. Процитовано 24 вересня 2017.
  9. ↑ а б Blue Öyster Cult: Burnin' for four decades. Newsday (англ.). Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 21 липня 2020.
  10. ↑ Blue Öyster Cult. Recordcollectormag.com. Процитовано 8 серпня 2025.
  11. ↑ Berelian, Essi (2005). The Rough Guide to Heavy Metal. Rough Guides. с. 41. ISBN 1-84353-415-0.
  12. ↑ а б в Max Bell (25 липня 2015). The acid-dazed days of the band that became Blue Oyster Cult. Classic Rock Magazine (англ.). Процитовано 21 липня 2020.
  13. ↑ Knopper, Steve (26 жовтня 2012). Blue Oyster Cult's 40th anniversary CD. Newsday. Архів оригіналу за 25 січня 2020. Процитовано 25 січня 2020.
  14. ↑ "Three Strokes of Fate", Living Legends Music interview (posted to YouTube on November 4, 2008) where Bloom explains three highly unlikely events that led to his joining the band and becoming their lead singer:
    1) Being their amp salesperson at Sam Ash,
    2) Telling one person where he was staying in NYC and getting the soundboard job offer, and
    3) An upstate roadtrip which Lanier decided to join and got to hear Bloom's old band tapes as lead vocalist.
  15. ↑ Popoff, Martin (2004). Blue Oyster Cult, Secrets Revealed!. Metal Blade Records, Inc. с. 9. ISBN 0-9752807-0-8.
  16. ↑ Alumni Rock Out With Blue Öyster Cult |. SBU News (амер.). 25 серпня 2016. Процитовано 21 липня 2020.
  17. ↑ 'David Lucas' in band-relations bio page. Official BÖC website. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 5 березня 2011.
  18. ↑ Interview with Eric Bloom of Blue Oyster Cult. Classicrock.about.com. 11 червня 2010. Архів оригіналу за 29 березня 2013. Процитовано 23 вересня 2010.
  19. ↑ Perry, Shawn. The Eric Bloom Interview. Vintagerock.com. Архів оригіналу за 20 липня 2007. Процитовано 23 вересня 2010.
  20. ↑ Blue Öyster Cult Concert and Interview (1975). Texas Archive of the Moving Image. Процитовано 1 грудня 2019.
  21. ↑ Gold & Platinum - RIAA. RIAA (амер.). Процитовано 13 березня 2018.
  22. ↑ Brownfield, Troy (17 січня 2022). 50 Years Ago: Blue Öyster Cult Breaks Out. The Saturday Evening Post. Процитовано 7 квітня 2024.
  23. ↑ The History of BÖC. Blue Oyster Cult.com. Архів оригіналу за 10 червня 2023. Процитовано 14 вересня 2008.
  24. ↑ Popoff, Martin (Березень 2009). Club Ninja. Blue Öyster Cult: Secrets Revealed! (вид. 2). Toronto, Ontario, Canada: Power Chord Press. с. 218. ISBN 978-0-9752807-0-6.
  25. ↑ Blue Öyster Cult Tour Statistics. setlist.fm. Процитовано 20 квітня 2024.
  26. ↑ Original Blue Oyster Cult Lineup Reunites in New York City. Ultimate Classic Rock (англ.). 7 листопада 2012. Процитовано 13 березня 2018.
  27. ↑ Allen Lanier of Blue Oyster Cult Dead At 66 | News | Music News. Noise11 (August 15, 2013). Retrieved on 2013-09-03.
  28. ↑ Gig review: BLUE OYSTER CULT – Kentish Town Forum, London, 29 July 2016. Get Ready to ROCK! News | Reviews | Interviews | Radio (амер.). Процитовано 13 березня 2018.
  29. ↑ Band Geek. riotcast.com. Архів оригіналу за 7 лютого 2017. Процитовано 31 січня 2017.
  30. ↑ Blue Oyster Cult's Buck Dharma interview ahead of UK tour. Themidlandsrocks.com. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 17 жовтня 2019.
  31. ↑ Richie Castellano. Facebook.com. Процитовано 15 липня 2021.
  32. ↑ Blue Öyster Cult: The Symbol Remains New Album on Schedule for Fall Release. Blueoystercult.com. 26 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
  33. ↑ Blue Öyster Cult Unveils Details Of First Album In Nearly Two Decades, 'The Symbol Remains'. Blabbermouth.net. 15 серпня 2020. Процитовано 16 серпня 2020.
  34. ↑ Lawson, Dom (8 жовтня 2020). Blue Öyster Cult: "The Symbol Remains". Blabbermouth.net. Процитовано 9 жовтня 2020.
  35. ↑ Soft White Underbelly - 24/05/25. Islington Assembly Hall. Процитовано 5 серпня 2025.
  36. ↑ Colothan, Scott (5 лютого 2025). Blue Öyster Cult revive Soft White Underbelly after 44 years for intimate UK concert. Planet Rock. Процитовано 5 серпня 2025.
  37. ↑ gherbert@syracuse.com, Geoff Herbert | (14 травня 2026). Classic rock band replacing lead singer for ‘a few shows’. syracuse (англ.). Процитовано 14 липня 2026.
  38. ↑ Blue Öyster Cult's Eric Bloom To Miss Shows After Undergoing 'Non-Life-Threatening' Surgery. Blabbermouth.net (англ.). 14 травня 2026. Процитовано 17 липня 2026.
  39. ↑ а б в г д е Popoff, Martin (2004). Blue Oyster Cult, Secrets Revealed!. Metal Blade Records, Inc. с. 37. ISBN 0-9752807-0-8.
  40. ↑ Williams, Joy. JoyZine - Interview with Blue Öyster Cult by Melissa Bennett. Artistwd.com (англ.). Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 23 травня 2018.
  41. ↑ Paliwal, Vidur. REVIEWSREVIEW: Earthless – "Black Heaven". Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 16 червня 2018.
  42. ↑ Christopher, Knowles (2010). The Secret History of Rock 'n' Roll (вид. 1st). Berkeley, Calif.: Viva Editions. с. 200. ISBN 9781573445641. OCLC 748093098.
  43. ↑ Stoner Metal Music Genre Overview | AllMusic. AllMusic. Процитовано 23 травня 2018.
  44. ↑ Morrow, Scott (Грудень 1986). Speed Metal: No Time for Mercy. RIP. с. 33.
  45. ↑ Moseley, Willie G. (10 жовтня 2001). Buck Dharma. Vintage Guitar® magazine (амер.). Процитовано 23 травня 2018.
  46. ↑ Interview with Buck Dharma of Blue Öyster Cult. Ram.org. Процитовано 23 травня 2018.
  47. ↑ The Band: Blue Oyster Cult Today. Blueoystercult.com. Архів оригіналу за 27 січня 2001. Процитовано 21 лютого 2020.
  48. ↑ Patti Smith's Career of Evil with Blue Öyster Cult. Dangerousminds.net. 21 серпня 2014. Процитовано 21 лютого 2020.
  49. ↑ Lenny, Kaye (2001). Blue Öyster Cult. Sony Music Corporation. с. 3.
  50. ↑ The Quietus | Features | A Quietus Interview | Iron Lion Scion: Steve Harris Interviewed. The Quietus. Процитовано 29 вересня 2017.
  51. ↑ Metallica's Lars Ulrich Favorite Albums And Influences [Opinion]. The Inquisitr (амер.). 23 червня 2017. Архів оригіналу за 23 липня 2017. Процитовано 29 вересня 2017.
  52. ↑ Thrasher Magazine - Metallica Interview. Thrashermagazine.com (англ.). Процитовано 29 вересня 2017.
  53. ↑ An Interview with Fates Warning: Searching For A Different Light (11/20/2013). Fates Warning (амер.). Процитовано 29 вересня 2017.
  54. ↑ Interview with Jon Schaffer (Iced Earth). Wikimetal.com.br (pt-BR) . 16 лютого 2012. Процитовано 29 вересня 2017.
  55. ↑ Corry, Chris (3 листопада 2016). Proto-Doom Heroes Cirith Ungol Take a Giant Step Out of Hell. CLRVYNT.
  56. ↑ Alice in Chains. AllMusic. Процитовано 30 вересня 2017.
  57. ↑ Twisted Sister. AllMusic. Процитовано 30 вересня 2017.
  58. ↑ Exclusive Interview: Stephen Pearcy. Knac.com. Процитовано 29 вересня 2017.
  59. ↑ Interview: Stephen Pearcy on new album 'Smash' and Ratt reunion – Music Existence. musicexistence.com (амер.). 13 січня 2017. Процитовано 29 вересня 2017.
  60. ↑ Interview: Steel Panther's Satchel. Premierguitar.com (англ.). 6 травня 2009. Процитовано 29 вересня 2017.
  61. ↑ Rehab Doll - Green River | Songs, Reviews, Credits | AllMusic. AllMusic. Процитовано 13 березня 2018.
  62. ↑ An Interview with Ice-T from Body Count: Cold Metal. The Aquarian (амер.). 30 липня 2014. Процитовано 29 вересня 2017.
  63. ↑ McIver, Joel (16 червня 2014). Metallica: Justice for All (англ.) (вид. New Revised). Omnibus Press. ISBN 9781783231232.
  64. ↑ Candlemass - Don't Fear The Reaper 12. Hrrecords.de. Архів оригіналу за 14 жовтня 2011. Процитовано 29 вересня 2017.
  65. ↑ - Saint Vitus Interview - RoomThirteen - Online Rock Metal Alternative Music Magazine - Reviews Interviews News Tours. Roomthirteen.com (англ.). Архів оригіналу за 13 квітня 2017. Процитовано 29 вересня 2017.
  66. ↑ Wet Animal. 3 серпня 2016. Архів оригіналу за 3 серпня 2016. Процитовано 29 вересня 2017.
  67. ↑ Fall, Thorsten. Opeth - Interview - Heavyhardes.de. Heavyhardes.de. Процитовано 29 вересня 2017.
  68. ↑ Shock rocker and horror film director Rob Zombie - full interview transcript. The List (брит.). 15 лютого 2011. Процитовано 29 вересня 2017.
  69. ↑ Kvelertak Frontman on Their Upcoming Album, Norwegian Trolls + Dave Grohl. Noisecreep (амер.). 11 лютого 2013. Процитовано 29 вересня 2017.
  70. ↑ Kvelertak on signing with Roadrunner Records and their debut album - By Brandon Ringo - New Noise Magazine. New Noise Magazine (амер.). 19 березня 2013. Процитовано 29 вересня 2017.
  71. ↑ Éva, Darabos. Our Diabolikal Rapture - Interviews. Oocities.org. Процитовано 30 вересня 2017.
  72. ↑ Turbonegro | Influenced By | AllMusic. AllMusic. Процитовано 30 вересня 2017.
  73. ↑ Hanging On: An Interview With Radio Birdman's Deniz Tek. I Like Your old stuff (англ.). 2 квітня 2017. Процитовано 29 вересня 2017.
  74. ↑ Interview – Rob Younger, Radio Birdman – October 2014. Magazine.100percentrock.com (амер.). 6 листопада 2014. Архів оригіналу за 30 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017.
  75. ↑ Simpson, Dave (24 березня 2016). 'People started punching the air': how Primal Scream, Ministry, the Cult and Misty Miller reinvented their sound. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 29 вересня 2017.
  76. ↑ Dementlieu Punk Archive: Minutemen interview. Dementlieu.com. Процитовано 29 вересня 2017.
  77. ↑ fIREHOSE | Influenced By | AllMusic. AllMusic. Процитовано 30 вересня 2017.
  78. ↑ Dwyer, Michael (12 квітня 2013). Reaping their rewards. The Sydney Morning Herald (амер.). Процитовано 29 вересня 2017.
  79. ↑ Tossing The Ball with Dave Schools (Ten Years On). Jambands.com. 13 травня 2013. Процитовано 29 вересня 2017.
  80. ↑ Queens of the Stone Age | Influenced By | AllMusic. AllMusic. Процитовано 30 вересня 2017.
  81. ↑ Progressive Rock With Brad Houser: Umphrey's McGee Bassist Ryan Stasik. bassmusicianmagazine.com (амер.). 10 січня 2011. Архів оригіналу за 30 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017.
  82. ↑ One on One - Stabbing Westward. Concertlivewire.com. Процитовано 29 вересня 2017.
  83. ↑ Dugan, John. A wide-ranging interview with Neil Michael Hagerty and Jennifer Herrema of Royal Trux. Chicago Reader (англ.). Процитовано 29 вересня 2017.
  84. ↑ moe. | Influenced By | AllMusic. AllMusic. Процитовано 30 вересня 2017.
  85. ↑ "Intertwining High and Low Culture". Clotho's Loom. Retrieved May 3, 2013.
  86. ↑ Sims, Andrew (24 квітня 2015). J.K. Rowling's third Cormoran Strike novel titled 'Career of Evil' arrives this fall. Hypable. Процитовано 9 червня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  87. ↑ Christobel Kent, Career of Evil by Robert Galbraith review – a daft but enjoyable hunt for a serial killer, The Guardian, October 21, 2015.
  88. ↑ George, Eli (30 червня 2011). Blue Oyster Cult cowbell ringer honored. WIVB-TV. Архів оригіналу за 2 липня 2011. Процитовано 2 серпня 2012.
  89. ↑ Farhi, Paul (29 січня 2005). Blue Öyster Cult, Playing Along With 'More Cowbell'. The Washington Post. Процитовано 2 серпня 2012.
  90. ↑ Sauro, Tony (17 вересня 2009). Blue Oyster Cult's innovative use of a cowbell will never be forgotten. The Record (Stockton). Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 7 серпня 2012.
  91. ↑ Halloween (1978). IMDb.com. Процитовано 13 березня 2018.
  92. ↑ The Frighteners (1996). IMDb.com. Процитовано 13 березня 2018.

Посилання


Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).