YaChudo

Amanita gemmata

Переглядів: 0. Оновлено 31.10.2026.

?Amanita gemmata
На різних стадіях розвитку
На різних стадіях розвитку
Біологічна класифікація
Царство:Гриби (Fungi)
Відділ:Базидіомікотові (Basidiomycota)
Клас:Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок:Агарикальні (Agaricales)
Родина:Мухоморові (Amanitaceae)
Рід:Мухомор (Amanita)
Вид:Amanita gemmata
Біноміальна назва
Amanita gemmata
(Fr.) Bertill. (1866)
Синоніми[1][2][3]
Список
  • Agaricus gemmatus Fr. (1838)
  • Agaricus adnatus W.G.Sm. (1870)
  • Amanita gemmata (Fr.) Gillet (1874)
  • Amanita junquillea Quél. (1876)
  • Amanita gemmata f. amici Gillet (1884)
  • Amanita muscaria var. gemmata (Fr.) Quél. (1886)
  • Amanitopsis adnata (W.G.Sm.) Sacc. (1887)
  • Amanitopsis gemmata (Fr.) Sacc. (1887)
  • Amanita adnata (W.G.Sm.) Sacc. (1925)
  • Amanita junquillea var. exannulata J.E.Lange (1935)
  • Amanitaria gemmata (Fr.) E.-J.Gilbert (1940)
  • Venenarius gemmatus (Fr.) Murrill (1948)
Посилання
Вікісховище:Category:Amanita gemmata
Віківиди:Amanita gemmata
EOL:160588
NCBI:67710
MB:202929
IF:202929

Amanita gemmata (англ. gemmed amanita, jonquil amanita) — пластинчастий гриб родини Мухоморових (Amanitaceae) та роду Мухомор (Amanita). Плодове тіло має шапинку тьмяного або золотисто-жовтого відтінку, зазвичай 2,5–12 см у діаметрі. Поверхня шапинки липка у вологому стані та вкрита білими бородавками, які легко відділяються. Спочатку шапинка опукла, у зрілому віці розпростерта. М'якуш білий і при розрізанні не змінює кольору. Пластинки білі, розташовані густо. Ніжка блідо-жовта, завдовжки 4–12 см і завтовшки 0,5–1,9 см. Частинне покривало, що вкриває молоде плодове тіло, у зрілому віці перетворюється на кільце на ніжці. Відбиток спор білий. Гриб схожий на численні інші види.

Цей вид — мікоризний гриб, поширений у Європі. Він може рости поодинці, розсіяно або групами. Віддає перевагу таким місцям існування, як хвойні та мішані ліси й узбіччя стежок, де плодоносить улітку та восени. Це токсичний гриб, що містить іботенову кислоту та мусцимол.

Таксономія

 
 
 
 

Amanita muscaria

 
 
 

Amanita roseitincta

 
 

Amanita gemmata

 
 
 
 

Amanita farinosa

 
 
 
 
 
 

Amanita ceciliae

 
 

Amanita fulva

 
 
 

Amanita vaginata

 
 
 

Amanita jacksonii

 
 
 
Філогенія та спорідненість A. gemmata і близьких видів за результатами комбінованого аналізу послідовностей nLSU-DNA та mtSSU-DNA.[4]

Вид уперше науково описав шведський міколог і ботанік Еліас Магнус Фріс під назвою Agaricus gemmatus у 1838 році.[5] До роду Amanita його 1866 року переніс французький статистик Louis Bertillon.[6] Упродовж своєї історії вид переносили до кількох родів, що призвело до появи низки синонімів, серед яких Amanita muscaria var. gemmata (1886, Люсьєн Келе), Amanitopsis gemmata (1887, П'єр Андреа Саккардо), Amanitaria gemmata (1940, Jean-Edouard Gilbert) та Venenarius gemmatus (1948, William Murrill).[1] Фахівець з роду Amanita Rodham E. Tulloss вважає A. amici (опублікований Claude Casimir Gillet 1891 року) синонімом A. gemmata, оскільки макроскопічні ознаки першого перебувають у межах діапазону, очікуваного для другого.[3]

У межах роду Amanita вид A. gemmata класифікують у підроді Amanita, секції Amanita, підсекції Gemmatae та серії Gemmatae.[3] Tulloss відносить вид до stirps (неформального рангу вище видового) разом з A. russuloides та A. viscidolutea.[7] Деякі мікологи вважають, що A. gemmata не відрізняється від A. russuloides.[8] Два молекулярні дослідження, засновані на послідовностях гена РНК великої субодиниці рибосом (nLSU-rDNA) та гена РНК малої субодиниці мітохондріальних рибосом (mtSSU-rDNA), показують, що A. gemmata належить до клади в межах роду Amanita разом зі своїми близькими родичами A. muscaria, A. farinosa та A. roseitincta.[4][9]

Гриб відомий під англійськими назвами «gemmed Amanita», «jonquil Amanita»[10] та «European gemmed Amanita».[3]

Опис

Молодий екземпляр після кількох днів сухої погоди (зверніть увагу на блідий колір сухої шапинки)

Плодові тіла загалом жовтого кольору. Свіжа шапинка, колір якої варіює від тьмяного кремово-жовтого через золотисто-жовтий до палевого, у вологому стані липка. Поверхню шапинки прикрашають білі бородавки, але вони зазвичай тендітні й легко змиваються дощем. Вони розташовані безладно, але, як правило, щільніше в центрі. Шапинка зазвичай має 2,5–12 см у діаметрі, спочатку опукла, а в зрілому віці розпростерта. М'якуш білий і при розрізанні не змінюється.[11]

Пластинки прирослі до вузько прирослих і білі; розташовані близько одна до одної, з малими проміжками. Блідо-жовтувата ніжка завдовжки 4–12 см і завтовшки 0,5–1,9 см, або приблизно однакова за шириною по всій довжині, або трохи товща при основі. Молоді гриби мають перетинчасте частинне покривало, що простягається від верхньої частини ніжки до краю шапинки; у міру росту гриба частинне покривало розривається, залишаючи на ніжці тендітне, схоже на спідничку, легко втрачуване кільце. При основі ніжки є біла вольва (залишок загального покривала, що вкривало незрілий гриб), яка зазвичай утворює невеликий вільний обідок. Відбиток спор білий.[10] Виразного запаху немає.[12]

Мікроскопічні ознаки

Спори тонкостінні й еліпсоїдні.

Amanita gemmata має еліпсоїдні або широкоеліпсоїдні спори розміром 8–10 на 6,5–7,5 мкм із середнім значенням Q (відношення довжини до ширини) 1,35; вони неамілоїдні. Спори гладкі, тонкостінні та містять одну або кілька дрібних крапель олії.[3] Базидії (спороносні клітини гіменію) зазвичай чотириспорові, булавоподібні, розміром 30–40 на 8–11 мкм.[11]

Тканина пластинок розбіжна (divergent), тобто клітини більш-менш паралельні біля середини пластинки, але біля її краю відгинаються назовні. Гіфи цієї тканини циліндричні або здуті, тонкостінні, гіалінові (прозорі) до жовтуватих, завширшки 2,2–9 мкм; гіфи в центральному тяжі вужчі й зазвичай циліндричні. Гіфи субгіменію (шару тканини безпосередньо під гіменієм) переплетені. Ці гіфи розгалужені, циліндричні або трохи здуті, гіалінові, завширшки 6–9 мкм. Гіфи кутикули шапинки ниткоподібні, переплетені та розташовані радіально. Вони циліндричні, завширшки 2,7–4 мкм, тонкостінні, гіалінові до жовтуватих і желатинізуються в гідроксиді калію. Тканина шапинки також переплетена, з гіфами циліндричними або дещо здутими, завширшки 3,7–14,6 мкм, тонкостінними, розгалуженими, гіаліновими до жовтуватих. Каулоцистиди (caulocystidia) численні на верхівці ніжки; вони булавоподібні або циліндричні, тонкостінні, гіалінові, завширшки 3–9 мкм. Тканина кільця складається з переплетених циліндричних гіф завширшки 3–9 мкм. У тканині кільця також присутні сфероцисти (здуті сферичні клітини); вони булавоподібні до еліпсоїдних, розміром 29–55 на 30–70 мкм. Бородавки на поверхні шапинки (залишки загального покривала) складаються з нещільно переплетених циліндричних або здутих тонкостінних гіф завширшки 3,5–8 мкм. Сфероцисти в цій тканині розміром 58,5–70,2 на 17,5–40 мкм, еліпсоїдні, гіалінові. Тканина вольви переплетена, з циліндричними гіаліновими гіфами завширшки 4,4–7,3 мкм. Сфероцисти тут еліпсоїдні або майже сферичні, гіалінові, розміром 35–70 на 20–35 мкм. У A. gemmata ці рефрактивні клітини, найчисленніші в ділянці безпосередньо під кутикулою шапинки, розсіяні й мають ширину 3,7–6 мкм. Пряжки (clamp connections) у гіфах A. gemmata трапляються рідко; вони є в кільці, тканині пластинок, субгіменії та тканині шапинки.[11]

Схожі види

У Північній Америці є численні види, що нагадують A. gemmata.[13] У 2005 році міколог Rod Tulloss описав Amanita aprica — вид, який у минулому кілька разів плутали з A. gemmata.[14] За словами мікологів Pierre Neville та Serge Poumarat, середземноморський вид A. amici (синонім A. gemmata f. amici)[15] за зовнішнім виглядом схожий на A. gemmata, але більший. Однак, за Tulloss, їхні виміри розмірів шапинки та ніжки A. amici потрапляли в межі діапазону, очікуваного для A. gemmata, і з цієї причини ці два таксони слід вважати конспецифічними.[3] Neville та Poumarat припускають, що назва A. gemmata досі зберігається для середземноморських зборів через її часте історичне хибне застосування до місцевого італійського виду A. gioiosa, який не був описаний як окремий вид до 2004 року.[3] A. orientigemmata — гриб, поширений від Японії до Китаю, — схожий, але, на відміну від A. gemmata, має пряжки. Серед інших відмінностей між цими двома видами — трохи менші спори A. orientigemmata та відмінності в мікроструктурі бородавок шапинки.[16]

Його часто плутають з різними іншими європейськими видами; він нагадує мухомор цитриновий, поплавок жовто-коричневий та мухомор пантерний.[джерело?] Шапинка яскравіша за кольором, ніж у першого, і жовтіша, ніж у двох останніх.

Місця існування та поширення

Гриб віддає перевагу піщаним і слабокислим ґрунтам і часто трапляється в асоціації з ялиною європейською (Picea abies). Росте поодинці, розсіяно або групами в хвойних і мішаних лісах, особливо вздовж стежок і доріг.[10][17]

Екземпляр із Commanster, Бельгія

Вид поширений в Азії та Європі. Він широко поширений (як комплекс видів) у Північній Америці,[10] де його знаходили аж на півдні до Ixtlán de Juárez у Мексиці.[18] Вид відзначено в Домініканській Республіці.[19] У Південній Америці він відомий із Чилі та Колумбії.[20] В Азії гриб збирали в Ірані[21] та Китаї.[22]

Екологія

Amanita gemmata — мікоризний гриб, тобто утворює взаємовигідні стосунки з коренями сумісних рослин-хазяїнів. Завдяки цьому зв'язку рослина забезпечує гриб джерелом вуглецю, а гриб надає рослині кілька переваг, зокрема поживні речовини та захист від патогенів. Largent зі співавторами (1980) задокументували мікоризні асоціації A. gemmata з манзанітою (Arctostaphylos spp.) та Pinus contorta (сосна скручена),[23] а Nieto та Carbone — з Pinus pinaster (сосна приморська) в Іспанії.[24]

Токсичність

Вважається, що токсичність зумовлена наявністю мусцимолу та іботенової кислоти,[25] які також містяться в багатьох видах секції Amanita роду Amanita, зокрема в A. muscaria та A. pantherina.

Загалом симптоми отруєння з'являються протягом трьох годин після споживання гриба у вигляді зорових галюцинацій, нудоти, блювання, болю в шлунку, діареї, нерегулярного та повільного серцебиття й збудження. Тяжкі випадки з комою, судомами або смертю вкрай рідкісні.[26]

Примітки

  1. ↑ а б Amanita gemmata (Fr.) Bertill. 1866. MycoBank. International Mycological Association. Процитовано 5 грудня 2010.
  2. ↑ Amanita gemmata (Fr.) Bertill. Species Fungorum. CAB International. Процитовано 5 грудня 2010.
  3. ↑ а б в г д е ж Tulloss, Rodham E. (2010). Amanita gemmata. Amanitaceae.org – Taxonomy and Morphology of Amanita and Limacella. Процитовано 21 червня 2012.
  4. ↑ а б Moncalvo, Jean-Marc; Drehmel, Dennis; Vilgalys, Rytas (2000). Variation in modes and rates of evolution in nuclear and mitochondrial ribosomal DNA in the mushroom genus Amanita (Agaricales, Basidiomycota): phylogenetic implications. Molecular Phylogenetics and Evolution. 16 (1): 48—63. doi:10.1006/mpev.2000.0782. PMID 10877939.
  5. ↑ Fries, Elias Magnus (1838). Epicrisis systematis mycologici: seu synopsis hymenomycetum (лат.). Uppsala, Sweden: Typographia Academica. с. 12.
  6. ↑ Dechambre, Amédée (1866). Dictionnaire Encyclopédique des Sciences Médicales (фр.). Т. 1. Paris, France: Masson. с. 491—511.
  7. ↑ Tulloss, Rodham E.; Yang, Zhu L. (2012). stirps Gemmata. Amanitaceae.org – Taxonomy and Morphology of Amanita and Limacella. Процитовано 21 червня 2012.
  8. ↑ Murrill, William A. (1913). The Amanitas of Eastern North America. Mycologia. 5 (2): 72—86. doi:10.2307/3753566. JSTOR 3753566.
  9. ↑ Drehmel, Dennis; Moncalvo, Jean-Marc; Vilgalys, Rytas (1999). Molecular phylogeny of Amanita based on large subunit ribosomal DNA sequences: implications for taxonomy and character evolution. Mycologia. 91 (4): 610—618. doi:10.2307/3761246. JSTOR 3761246.
  10. ↑ а б в г Arora, David (1986). Mushrooms Demystified: A Comprehensive Guide to the Fleshy Fungi. Berkeley, California: Ten Speed Press. с. 281. ISBN 978-0-89815-170-1.
  11. ↑ а б в Ammirati, Joseph F.; Traquair, James A.; Horgen, Paul A. (1985). Poisonous Mushrooms of Canada: Including other Inedible Fungi. Markham, Ontario: Fitzhenry & Whiteside in cooperation with Agriculture Canada and the Canadian Government Publishing Centre, Supply and Services Canada. с. 174—176. ISBN 978-0-88902-977-4.
  12. ↑ Kuo, Michael (Березень 2006). Amanita gemmata species group. MushroomExpert.Com. Процитовано 15 червня 2012.
  13. ↑ Bresinsky, Andreas; Besl, Helmut (1989). A Colour Atlas of Poisonous Fungi: A Handbook for Pharmacists, Doctors, and Biologists. London, UK: Manson Publishing. с. 110—111. ISBN 978-0-7234-1576-3.
  14. ↑ Tulloss, Rodham E.; Lindgren, Janet E. (2005). Amanita aprica—a new toxic species from western North America. Mycotaxon. 91: 193—205.
  15. ↑ Amanita amici Gillet :t.2, 1891. MycoBank. International Mycological Association. Процитовано 25 листопада 2012.
  16. ↑ Tulloss, Rodham E. Amanita orientigemmata. Amanitaceae.org. Процитовано 26 жовтня 2012.
  17. ↑ McKnight, Vera B.; McKnight, Kent H. (1987). A Field Guide to Mushrooms: North America. Peterson Field Guides. Boston, Massachusetts: Houghton Mifflin. с. 225–226. ISBN 978-0-395-91090-0.
  18. ↑ Villanueva-Jimenez, Emmanuel; Villegas-Rios, Margarita; Cifuentes-Blanco, Joaquin; Leon-Avendano, Hugo (2006). Diversity of the genus Amanita in two areas with different forestry management in Ixtlán de Juárez, Oaxaca, Mexico. Revista Mexicana de Biodiversidad (ісп.). 77 (1): 17—22. ISSN 1870-3453.
  19. ↑ Gallart, C. Augusto Rodriguez (1997). Study of micromycetes from the Dominican Republic: Part III. Moscosoa (ісп.). 9: 145—153. ISSN 0254-6442.
  20. ↑ Sierralta, A.; Jeria, M.E.; Figueroa, G.; Pinto, J.; Araya, J.C.; San Juan, J.; Grinbergs, J.; Valenzuela, E. (1994). Intoxicación por callampas venenosas en la IX Región. Rol de Amanita gemmata [Mushroom Poisoning in the 9th region of Chile. Role of Amanita gemmata]. Revista Médica de Chile (ісп.). 122 (7): 795—802. ISSN 0034-9887. PMID 7732230.
  21. ↑ Saber, M. (1995). The species of Amanita in Iran. Iranian Journal of Plant Pathology (араб.). 31 (1—4): 15—18. ISSN 0006-2774.
  22. ↑ Zhishu, Bi; Zheng, Guoyang; Taihui, Li (1993). The Macrofungus Flora of China's Guangdong Province (Chinese University Press). New York, New York: Columbia University Press. с. 273. ISBN 978-962-201-556-2.
  23. ↑ Largent, David L.; Sugihata, Neil; Brinitzer, Ann (1980). Amanita gemmata, a non-host-specific mycorrhizal fungus of Arctostaphylos manzanita. Mycologia. 72 (2): 435—439. doi:10.2307/3759273. JSTOR 3759273.
  24. ↑ Nieto, Montserrat Pestaña; Carbone, Serena Santolamazza (2008). Characterization of juvenile maritime pine (Pinus pinaster Ait.) ectomycorrhizal fungal community using morphotyping, direct sequencing and fruitbodies sampling. Mycorrhiza. 19 (2): 91—98. doi:10.1007/s00572-008-0207-0. PMID 18972139. S2CID 196602469.
  25. ↑ Gilbert, John; Şenyuva, Hamide (2008). Bioactive Compounds in Foods. Oxford, UK: Blackwell Publishing. с. 119. ISBN 978-1-4051-5875-6.
  26. ↑ Russell, Alice B. (1997). Amanita gemmata. Poisonous Plants of North Carolina. North Carolina State University. Архів оригіналу за 3 жовтня 2013. Процитовано 20 червня 2012.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).