55565 Ая
 Зображення космічного телескопа Габбл Аї, зроблене у 2006 році | |
| Відкриття | |
|---|---|
| Відкривач | Паломарська обсерваторія[2]  |
| Місце відкриття | Паломарська обсерваторія |
| Дата відкриття | 10 січня 2002 року |
| Позначення | |
| Позначення | 2002 AW197 |
| Названа на честь | Ая |
| Категорія малої планети | Транснептуновий об'єкт, Класичний об'єкт поясу Койпера |
| Орбітальні характеристики | |
| Епоха 31 травня 2020 (JD 2459000.5) | |
| Велика піввісь | 47.042 а.о. |
| Перицентр | 40.922 а.о. |
| Апоцентр | 53.161 а.о. |
| Ексцентриситет | 0.13009 |
| Орбітальний період | 322.65 р (117,848 д) |
| Середня орбітальна швидкість | 0° 0m 10.998s / day |
| Середня аномалія | 294.532° |
| Нахил орбіти | 24.451° |
| Довгота висхідного вузла | 297,37391404304 ± 4,4307E−6 °[2] |
| Час перицентру | ≈ 5 May 2078[1] ±4 days |
| Аргумент перицентру | 297.494° |
| Фізичні характеристики | |
| Екваторіальна швидкість обертання | 8.87±0.01 h 8.78±0.05 h 8.86±0.01 h |
| Альбедо | 0.112+0.012/−0.011 |
| Стандартна зоряна величина | 3,44[2] |
 (55565) Ая у Вікісховищі | |
(55565) Ая — це один із великих транснептунових об'єктів (ТНО) у поясі Койпера, який не перебуває в орбітальному резонансі з Нептуном. Такі об'єкти називають «к'юбівано» — вони мають відносно стабільні орбіти та не зазнають значного впливу гравітації від великих планет. Цей об'єкт є десятим за яскравістю серед усіх відомих транснептунових об'єктів, що свідчить про його значні розміри та, можливо, високий альбедо[3]. Його діаметр оцінюють щонайменше в 600 км, за розмірами він приблизно дорівнює об'єктам 307261 Мані та 532037 Чімініґаґуа. Об'єкт було відкрито у 2002 році в обсерваторії Паломар під час одного з оглядів неба, спрямованих на пошук нових транснептунових об'єктів.
Ая здійснює один оберт навколо своєї осі за 8,8 години, що є типовим значенням для великих об'єктів поясу Койпера. Він має помірно червоний відтінок, що свідчить про наявність складних органічних сполук (толінів) на його поверхні. Астроном Гонзало Танкреді припускає, що за результатами фотометричних спостережень цей об'єкт має сфероїдальну форму з невеликими ділянками підвищеного альбедо — тобто деякі частини поверхні відбивають більше світла, ніж інші. Загалом Ая має низьке альбедо, тобто його поверхня відбиває мало сонячного світла. Це свідчить про відсутність значних геологічних процесів. Наприклад, карликові планети, такі як Плутон чи Ерида, мають свіжіші й світліші області завдяки геологічній активності, яка постійно оновлює їх поверхню. У випадку з Аєю такої активності не спостерігається, що вказує на його порівняно стабільний та незмінний стан протягом мільярдів років[4].
Опис
Відкриття
Ая був відкритий 10 січня 2002 року групою астрономів в Обсерваторії Паломар, що знаходиться в Каліфорнії, США. До команди відкривачів входили Майкл Браун, Чедвік Трухільйо, Елеанор Гелін, Майкл Гікс,Кеннет Лоуренс та Стівен Прадо. Ця команда працювала над пошуком нових великих об'єктів у поясі Койпера, і відкриття Аї стало ще одним важливим кроком у дослідженні зовнішніх областей Сонячної системи.
Орбіта та класифікація
Ая рухається навколо Сонця по орбіті з діапазоном від 40,9 до 53,2 астрономічних одиниць (а.о.), роблячи повний оберт приблизно за 322,6 років (або понад 117 800 днів). Його середня відстань від Сонця — 47 а.о. Його орбіта має ексцентриситет 0,13, що означає, що вона трохи витягнута, а нахил до площини екліптики становить 24°. Це досить типовий нахил для об’єктів поясу Койпера, які не перебувають у резонансі з Нептуном[5].
Перші зображення Аї були зроблені ще в грудні 1997 року в рамках програми Haleakala-NEAT/GEODSS, тобто більш ніж за чотири роки до його офіційного відкриття в Обсерваторії Паломар. Зараз цей об’єкт знаходиться на відстані 45,4 а.о. від Сонця і поступово наближається до нього. Вчені прогнозують, що у травні 2078 року він досягне перигелію (найближчої до Сонця точки своєї орбіти), коли відстань скоротиться до 41,1 а.о[6][7].
Фізичні характеристики
Спостереження теплового випромінювання, отримані за допомогою космічних телескопів Гершель та Спітцер, дозволили оцінити діаметр Ая на рівні 768 ± 39 км. Його геометричне альбедо (тобто відбивна здатність поверхні) становить 0,112 ± 0,012. Це означає, що об'єкт відбиває лише близько 11,2% сонячного світла, яке на нього потрапляє. Таке низьке альбедо свідчить про темну поверхню, можливо, вкриту толінами — складними органічними сполуками, що утворюються під дією ультрафіолетового випромінювання Сонця на метановмісні льоди. Подібне покриття спостерігається на інших об'єктах поясу Койпера, таких як Плутон та Харон[8].
Поверхня
Аналіз спектрів, проведений Європейською південною обсерваторією (ESO), показав, що Ая має виражений червоний відтінок, що свідчить про наявність органічних матеріалів на його поверхні. Водночас, виявлено відсутність льоду води, що відрізняє його від інших об'єктів поясу Койпера, таких як 50000 Квавар, який має схожий червоний відтінок, але в ньому знайдено лід. Цей червоний відтінок на поверхні Аї вказує на присутність олігомерних органічних сполук, які часто зустрічаються на об'єктах, розташованих за орбітою Нептуна. Це може бути результатом хімічних процесів, таких як радіаційне фотохімічне перетворення органічних матеріалів під дією ультрафіолетового випромінювання Сонця[9].
Див. також
Примітки
- ↑ JPL Horizons Observer Location: @sun (Perihelion occurs when deldot changes from negative to positive. Uncertainty in time of perihelion is 3-sigma.)
- ↑ а б в БД малих тіл Сонячної системи (JPL)
- ↑ Small-Body Database Query. ssd.jpl.nasa.gov (англ.). Процитовано 16 лютого 2025.
- ↑ Tancredi, G., & Favre, S. (2008) Which are the dwarfs in the Solar System?. Depto. Astronomía, Fac. Ciencias, Montevideo, Uruguay; Observatorio Astronómico Los Molinos, MEC, Uruguay. Retrieved 10-08-2011
- ↑ Small-Body Database Lookup. ssd.jpl.nasa.gov (англ.). Процитовано 16 лютого 2025.
- ↑ IAU Minor Planet Center. www.minorplanetcenter.net. Процитовано 16 лютого 2025.
- ↑ AstDyS. newton.spacedys.com. Процитовано 16 лютого 2025.
- ↑ Vilenius, E.; Kiss, C.; Müller, T.; Mommert, M.; Santos-Sanz, P.; Pál, A.; Stansberry, J.; Mueller, M.; Peixinho, N. (1 квітня 2014). "TNOs are Cool": A survey of the trans-Neptunian region. X. Analysis of classical Kuiper belt objects from Herschel and Spitzer observations. Astronomy and Astrophysics. Т. 564. с. A35. Bibcode:2014A&A...564A..35V. doi:10.1051/0004-6361/201322416. ISSN 0004-6361. Процитовано 16 лютого 2025.
- ↑ Ragozzine, D.; Brown, M. E. (1 грудня 2007). Candidate Members and Age Estimate of the Family of Kuiper Belt Object 2003 EL61. The Astronomical Journal. Т. 134. с. 2160—2167. Bibcode:2007AJ....134.2160R. doi:10.1086/522334. ISSN 0004-6256. Процитовано 16 лютого 2025.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).