Шульгин Яків Миколайович
| Шульгин Яків Миколайович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 19 лютого (3 березня) 1851 або 1851[1]  Київ, Російська імперія |
| Помер | 14 (27) листопада 1911 або 1911[1] Київ, Російська імперія |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Підданство | Російська імперія |
| Діяльність | історик, педагог, педагог дорослих, bank officer |
| Галузь | історіографія[2][2] і педагогіка[2][2] |
| Alma mater | Імператорський університет Святого Володимира (1874) |
| Знання мов | українська[2] |
| Членство | Наукове товариство імені Шевченка |
| Мати | Марія Рудиковськаяd |
| У шлюбі з | Любов Шульгина |
| Діти | Олександр, Володимир, Микола, Надія |
Я́ків Микола́йович Шульги́н (19 лютого [3 березня] 1851, Київ — 14 [27] листопада 1911, Київ) — український історик, педагог, громадсько-культурний діяч родом з Києва, співтворець культурного відродження України кінця XIX — початку XX століть.
Життєпис
Народився 19 лютого (3 березня) 1851 року в Києві, у 1862—1868 роках навчався в 2-й київській гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. У 1874 році закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, учень Володимира Антоновича й Михайла Драгоманова, співредактор видання останнього («Громада»), на яке пожертвував свій спадок.
У Києві Шульгин був членом «Старої громади», викладачем київських й одеських гімназій. За національно-культурну діяльність 1879 році був заарештований і засланий на 4 роки на Сибір. Згодом працював у банку в Єлисаветграді. З 1899 року повернувся до Києва, де знову викладав історію в гімназіях, співпрацював у «Киевской старине», брав участь у видавництві «Вік». Шульгин був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові, членом Історичного товариства Нестора Літописця та членом-засновником і перші роки секретарем Українського наукового товариства у Києві.
Автор праць з історії Лівобережної України XVII—XVIII століть. У Записках Наукового товариства імені Шевченка (тт. 29–31) під криптонімом Л. Ч. появилася його історична розвідка «Україна після 1654 р.» (1899). На основі раніше не використаних джерел (Коденська кн.) написав історію Коліївщини «Очерк Колиивщины по неизданным и изданным документам 1768 и ближайших годов» («Киевская старина», II—VII, 1890, і окреме видання, також укр. переклад як XX т. «Руської Іст. Бібліотеки»); «Правда о Колиивщине польского историка Корзона»; ст. в «Киевской старине»: «Павел Полуботок, полк. черниговский» (1890), «Несколько слов о Правобережной Украине в половине XVIII в.» (1891), рецензії в Записках НТШ, «Правді», «Світлі».[3]
Літературознавець уродженка Києва Лідія Яновська встановила, що серед учнів Шульгіна в Першій київській гімназії, де він викладав російську словесність, були видатні письменники Михайло Булгаков (навчався в гімназії в 1901—1908 рр.) та Костянтин Паустовський (відповідно в 1904—1912 рр.)[4].
Помер 14 (27) листопада 1911 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.
Родина
Старший син Олександр (1889—1960) — член Центральної Ради, генеральний секретар міжнаціональних справ. У 1918 році — посол УНР в Болгарії. Член делегації України на мирній конференції в Парижі. Емігрував. Батько журналіста Ростислава Шульгина.
Син Володимир (1894—1918) — студентський та громадський діяч. Загинув у бою під Крутами.
Вшанування пам'яті
На державному рівні
16 грудня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2021 році», в якій зазначається про урочисте відзначення на державному рівні 2021 року «3 березня - 170 років із дня народження Якова Шульгина (1851-1911), історика, педагога, громадського діяча»[5]
Інше
- 16 грудня 2014 у Кропивницькому з'явилася Вулиця родини Шульгиних, названа не лише на честь Якова, а усієї його героїчної родини.
Посилання
Примітки
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #1075555930 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Іщук-Пазуняк, Н. (2010). Вибрані студії з історії, лінгвістики, літературознавства і філософії (українською) . Київ: Вид-во ім. Олени Теліги. с. 470—496. ISBN 978-966-355-044-2.
- ↑ Яновська, 2015.
- ↑ Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2021 році. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 27 червня 2026.
Джерела
- 14-го ноября у 6 год. вечора помер Яків Миколаєвич Шульгин // Рада: газета. — 1911. — № 258. — 15 (28) ноября. — С. 1.
- Є[фре]мов С. «Євангельський юноша». Пам'яті Якова Шульгина // Рада: газета. — 1911. — № 259. — 16 (29) ноября. — С. 2.
- Грушевський Мих. Памяти Якова Шульгина // Записки НТШ. — Т. 107. — Л., 1912. — С. 5–9.
- Жуковський А. Шульгин Яків // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1984. — Кн. 2, [т. 10] : Хмельницький Борис — Яцків. — С. 3903. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 10. — С. 3903.
- Кот С. І. Шульгин Яків Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 667. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Щербина В. Памяти Якова Шульгина // Записки Українського Наукового Товариства в Київі. — Кн. X. — К., 1912. — С. 5–13.
- Яновская Лидия. «Никто так и не прошел по моим следам…» Пропущенные главы из биографии Булгакова: Учитель словесности. Поиски доносчика. — Toronto Slavic Quarterly — #54. Fall 2015. Торонто, Канада.
- Ясь О. Шульгин Яків Миколайович // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — С. 453. — ISBN 5-325-00781-5.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).