Рада (газета)

«Рада»

Країна	Російська імперія
Тип	щоденна
Мова	українська
Видавець	Є. Чикаленко
Формат	газета
Засновано	28 вересня 1906
Головний редактор	Ф. Матушевський (1906), М. Павловський (1907–1913), А. Ніковський (1913–1914)
Припинення публікацій	24 вересня 1919
Головний офіс	Київ, вул. Велика Підвальна, 6. Другий офіс - Троїцький народний дім, нині Київський національний академічний театр оперети, Велика Васильківська, 53/3
Наклад	1–3 тис.
Рада у Вікісховищі

«Ра́да» — єдина щоденна українська громадсько-політична, економічна і літературна газета ліберального напряму українською мовою на Наддніпрянщині.

«Рада» постала як безпосереднє продовження газети «Громадська Думка», забороненої російським урядом. Виходила в Києві від 15 (28) вересня 1906 до 20 липня (2 серпня) 1914 року. Офіційним видавцем був Борис Грінченко, а фактично видавав і фінансував її Євген Чикаленко за деякої матеріальної підтримки Василя Симиренка, Леоніда Жебуньова, Петра Стебницького, Володимира Леонтовича. Головний офіс, у якому розміщувалась редакція газети, був на розі сучасних вулиць Ярославів Вал і Лисенка за адресою Велика Підвальна, 6. Другий офіс був у приміщенні Троїцького народного дому, нині Київський національний академічний театр оперети, Велика Васильківська, 53/3. Історичні будинки зберіглися до наших днів.

«Рада» була непартійною газетою, хоч загальну лінію її визначало ТУП, членами якого були Євген Чикаленко й дехто зі співробітників. Маючи ряд відділів з постійними редакціями, «Рада» висвітлювала українське життя з усіх українських земель і відгукувалася на всі його громадсько-політичні й культурні вияви, чим суттєво вплинула на формування національної свідомості українського народу на початку ХХ ст.

Головними редакторами «Ради» були Федір Матушевський, Мефодій Павловський (1907—1913), Андрій Ніковський (1913—1914); секретарями редакції — Симон Петлюра, Василь Королів, Павло Сабалдир (Майорський). Окремими відділами керували: Дмитро Дорошенко (огляди по Україні), Михайло Лозинський (закордонний відділ), Людмила Старицька-Черняхівська (огляди по Росії), Григорій Шерстюк (школа, виховання), Максим Гехтер (соціально-економічні справи), Богдан Ярошевський, деколи В'ячеслав Липинський (польські справи). Ближчими співробітниками «Ради» були О. Хотовицький, Спиридон Черкасенко, П. Гай, О. Кузьминський, О. Панасенко, М. Понятенко, Леонід Пахаревський, Максим Синицький.

Крім названих, у «Раді» співробітничали: Михайло Грушевський, Іван Франко, Василь Доманицький, Микола Вороний, Олександр Олесь, Володимир Винниченко, Пилип Капельгородський, Модест Левицький, Володимир Дурдуківський, Валентин Галевич, Ніна Дубровська та ін. Взагалі навколо «Ради» гуртувалися визначні діячі майбутньої Української Народної Республіки. Однак, попри таке важливе значення «Ради», з причини постійних переслідувань російської адміністрації, частих конфіскацій і фінансових кар, наклад її ледве досягав 3–5 тис. примірників (число передплатників — 1–3 тис.), і хронічні дефіцити покривав Євген Чикаленко. На початку 1909 року він писав у «Щоденнику»:

Всякий думає, що коли я трачу на "Раду” тисячі, то, певне, у мене є міліони. Люди не знають того, що я систематично відриваю від себе, від дітей, обрізую свої видатки до крайності, щоб не дати померти газеті. Всім відомо, що у мене багато десятин землі, а не знають того, що ці маєтки позаставлювані в банк і що мені за їх доводиться щороку платити великі проценти

^[1]

Незважаючи на вислови лояльності редакції, на третій день після вступу Російської імперії у Першу світову війну уряд закрив «Раду», і вона відновилася після початку Лютневої революції 1917 року під назвою «Нова Рада».

У вересні 1919 року в Києві випуск газети було поновлено, вийшло вісім номерів, після чого 11 (24) вересня 1919 року вона була заборонена військовою владою Добровольчої армії.

12 вересня 1991 року вийшло перше число відродженої першої всеукраїнської газети «Рада». Головний редактор — Микола Цимбалюк. Олесь Гончар щиро радів з того; вітаючи і ніби освячуючи ідею її поновлення, високо оцінив роль попередниці в історії України. Зокрема, він зазначив, що «Рада» багато зробила для нашої культури.

Такі видання за часів нашої бездержавності допомагали рятувати інтелект нації. І, звичайно, це ж невипадково, що серед автури «Ради» рясніють імена тогочасних найвидатніших громадсько-політичних і культурних діячів України… Одним словом, мені так уявляється, «Рада» була справді загальнонаціональною, демократичною українською газетою. Це те, чого Україна конче потребує й сьогодні[2].

Видання газети призупинене 2006 року^[3].

• «Рада» // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1551. — 1000 екз.
• Колекція цифрових копій газет за 1906—1914, 1919 рр. [Архівовано 24 січня 2020 у Wayback Machine.] у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського
• Грабовський Сергій. Газета «Рада» [Архівовано 11 червня 2009 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода. — 2007. — 2 травня.

• Лисенко О. В. Рада [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

• «Рада» // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 403-406.