YaChudo

Хантавірус

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Orthohantavirus
електронна мікрофотографія "Sin Nombre orthohantavirus"
електронна мікрофотографія Sin Nombre orthohantavirus
Класифікація вірусів
(без рангу): Віруси (Virus)
Реалм: Riboviria
Тип: Negarnaviricota
Клас: Ellioviricetes
Ряд: Bunyavirales
Родина: Hantaviridae
Підродина: Mammantavirinae
Рід: Orthohantavirus
Типовий вид
Hantaan orthohantavirus
Вид[1].
  • Andes orthohantavirus
  • Asama orthohantavirus
  • Asikkala orthohantavirus
  • Bayou orthohantavirus
  • Black Creek Canal orthohantavirus
  • Bowe orthohantavirus
  • Bruges orthohantavirus
  • Cano Delgadito orthohantavirus
  • Cao Bang orthohantavirus
  • Choclo hantavirus
  • Dabieshan orthohantavirus
  • Dobrava-Belgrade orthohantavirus
  • El Moro Canyon orthohantavirus
  • Fugong orthohantavirus
  • Fusong orthohantavirus
  • Hantaan orthohantavirus
  • Jeju orthohantavirus
  • Kenkeme orthohantavirus
  • Khabarovsk orthohantavirus
  • Laguna Negra orthohantavirus
  • Luxi orthohantavirus
  • Maporal orthohantavirus
  • Montano orthohantavirus
  • Necocli orthohantavirus
  • Oxbow orthohantavirus
  • Prospect Hill orthohantavirus
  • Puumala orthohantavirus
  • Rockport orthohantavirus
  • Sangassou orthohantavirus
  • Seewis orhtohantavirus
  • Seoul orthohantavirus
  • Sin Nombre orthohantavirus
  • Thailand orthohantavirus
  • Tigray orthohantavirus
  • Tula orthohantavirus
  • Yakeshi orthohantavirus
Синоніми[2].

Hantavirus

Вікісховище: Orthohantavirus

Гантавірус, або хантавірус (наразі затверджена таксономічна назва Ортохантавірус, Orthohantavirus) — рід вірусів людини і тварин з монотипної родини Hantaviridae (хантавірусів)[3]. ряду Bunyavirales. У природі хантавіруси трапляються переважно у гризунів. Зазвичай кожен хантавірус пов’язаний з одним видом гризунів, і кожен гризун-носій переносить лише один вид хантавірусу. У своїх природних резервуарах хантавіруси зазвичай спричиняють безсимптомну персистентну інфекцію. У людей, однак, хантавіруси викликають два захворювання: геморагічну гарячку з нирковим синдромом (ГГНС) і хантавірусний легеневий синдром (ХЛС). ГГНС переважно спричиняють хантавіруси Африки, Азії та Європи, які називають хантавірусами Старого Світу, тоді як ХЛС зазвичай спричиняють хантавіруси Америки, знані як хантавіруси Нового Світу.

Хантавіруси передаються переважно через аерозолі та краплі, що містять виділення гризунів, а ще через забруднену їжу, укуси й подряпини. На передавання впливають чинники довкілля, зокрема кількість опадів, температура та вологість. Для ГГНС характерні ураження нирок із їхнім набряком, надлишковим вмістом білка в сечі та кров’ю в сечі. Летальність при ГГНС залежно від вірусу коливається від менш ніж 1 % до 15 %. Легку форму ГГНС, яку часто називають епідемічною нефропатією, нерідко спричиняють Вірус Пуумала та Вірус Добрава-Белград. Для ХЛС початковими є симптоми, схожі на грип, — гарячка, головний і м’язовий біль, після чого раптово розвивається дихальна недостатність. Летальність при ХЛС вища, ніж при ГГНС, і становить 30–60 %. Як при ГГНС, так і при ХЛС захворювання є наслідком підвищеної судинної проникности, зниження кількости тромбоцитів і надмірної реакції імунної системи.

Геном хантавірусів складається з трьох сегментів одноланцюгової РНК негативної полярности, кожен з яких кодує один білок: РНК-залежну РНК-полімеразу (RdRp), попередник шипового глікопротеїну та N-білок. Сегменти вкриті N-білками, утворюючи рибонуклеопротеїнові (RNP) комплекси, до кожного з яких приєднана одна копія RdRp. RNP-комплекси оточені ліпідною оболонкою, з поверхні якої виступають пепломери. Реплікація починається тоді, коли шипи прикріплюються до поверхні клітин. Після проникнення в клітину оболонка зливається з ендосомами та лізосомами, унаслідок чого RNP-комплекси вивільняються в цитоплазму. Далі RdRp транскрибує геном, утворюючи матричну РНК (мРНК) для трансляції рибосомами клітини-хазяїна з утворенням вірусних білків, а ще реплікує геном для дочірніх вірусів. Хантавіруси Старого Світу збираються в комплексі Ґольджі й отримують від нього свою оболонку, після чого транспортуються до клітинної мембрани та залишають клітину шляхом екзоцитозу. Хантавіруси Нового Світу збираються поблизу клітинної мембрани та отримують оболонку під час виходу з клітини шляхом брунькування з її поверхні.

Хантавіруси вперше було виявлено після Корейської війни. Під час війни ГГНС була поширеним захворюванням серед солдатів, дислокованих поблизу річки Хантан. Перший хантавірус був ізольований 1978 року в Південній Кореї та дістав назву вірус Хантаан. Було встановлено, що саме він спричинив спалах під час війни. Упродовж кількох наступних років по всій Євразії було відкрито інші хантавіруси, що викликають ГГНС. 1982 року Всесвітня організація охорони здоров'я надала захворюванню назву ГГНС, а 1987 року хантавіруси вперше класифікували як окремий рід. 1993 року в регіоні Чотирьох кутів стався спалах ХЛС, що привело до відкриття патогенних хантавірусів Нового Світу, а також другого захворювання, спричиненого хантавірусами. Відтоді хантавіруси було виявлено не лише у гризунів, а й у кротів, мідицевих і рукокрилих.

Захворювання

Хантавіруси поділяють на хантавіруси Старого Світу (OWHV), які зазвичай спричиняють геморагічну гарячку з нирковим синдромом (ГГНС) в Африці, Азії та Європі, і хантавіруси Нового Світу (NWHV), пов’язані з хантавірусним легеневим синдромом (ХЛС) в Америці. Летальність при ГГНС коливається від менш ніж 1 % до 15 %, тоді як при ХЛС вона становить 30–60 %[4][5][6][7]. Тяжкість симптомів ГГНС залежить від вірусу: Вірус Хантаан спричиняє тяжку форму ГГНС, Вірус Сеул — помірну, Вірус Пуумала — легку[8], тоді як перебіг інфекції, спричиненої Вірусом Добрава-Белград, варіюється від легкого до тяжкого залежно від генотипу[9]. Легку форму ГГНС, спричинену вірусами Пуумала та Добрава-Белград, часто називають епідемічною нефропатією (NE)[10][11]. Повторних випадків зараження хантавірусами не спостерігалося, тому одужання після інфекції, ймовірно, забезпечує довічний імунітет[12][13].

Для ГГНС характерні п’ять фаз: гарячкова, гіпотензивна, фаза недостатнього утворення сечі (олігурія), фаза надмірного утворення сечі (поліурія) та одужання. Симптоми зазвичай з’являються через 12–16 днів після контакту з вірусом[14]. Гостре ураження нирок супроводжується їхнім набряком, надлишком білка в сечі (протеїнурія) та кров’ю в сечі (гематурія). Серед інших симптомів — головний біль, біль у попереку, нудота, блювання, діарея, кривавий кал, поява дрібних плям на шкірі (петехія) та кровотеча в дихальних шляхах[4][15]. Ниркова недостатність призводить до олігурії, а відновлення функції нирок супроводжується поліурією[4][8]. Одужання зазвичай триває кілька місяців[16]. У легших випадках різні фази ГГНС може бути важко розрізнити[17], або ж деякі фази можуть бути відсутніми, тоді як у тяжчих випадках фази можуть накладатися одна на одну[8].

ХЛС переважно спричиняють два віруси: Андес і Сін Номбре. Захворювання має три фази: продромальну (ранню), серцево-легеневу та фазу одужання. Симптоми з’являються приблизно через 1–8 тижнів після контакту з вірусом. Ранні симптоми включають гарячку, головний біль, м’язовий біль, задишку (диспное) та низьку кількість тромбоцитів (тромбоцитопенія). Під час серцево-легеневої фази спостерігаються прискорене серцебиття (тахікардія), порушення серцевого ритму (аритмія) та кардіогенний шок. Витік рідини з легеневих капілярів може призвести до гострого респіраторного дистрес-синдрому, накопичення рідини в легенях (набряк легень), гіпотензії та скупчення рідини в грудній порожнині (плевральний випіт). Ці симптоми можуть спричинити раптову смерть[4][7][18]. Після завершення серцево-легеневої фази, одужання зазвичай триває від 3 до 6 місяців[18]., супроводжуючись поліурією. Хоча ГГНС пов’язана з ураженням нирок, а ХЛС — із серцево-легеневими порушеннями, при ГГНС інколи можуть виникати серцево-легеневі симптоми, характерні для ХЛС, а при ХЛС — ниркові симптоми, характерні для ГГНС[18][19].

Передавання

Передавання хантавірусів
нориця руда, природний резервуар вірусу Пуумала
peromyscus sonoriensis, природний резервуар вірусу Сін Номбре

Хантавіруси, що спричиняють захворювання у людей, передаються переважно гризунами. У гризунів хантавіруси зазвичай викликають безсимптомну персистентну інфекцію. Інфіковані тварини можуть передавати вірус неінфікованим тваринам через аерозолі або краплі з фекалій, сечі, слини[8], а ще крові[20], через споживання забрудненої їжі, внаслідок потрапляння вірусних частинок, що осипаються зі шкіри або хутра[21], під час взаємного вилизування[7], а ще через укуси та подряпини. Хантавіруси можуть поширюватися й фекально-оральним шляхом, а також через плаценту під час вагітності від матері до дитини. За кімнатної температури вони можуть виживати до 10 днів[4], у помірному середовищі — 15 днів[10], а за температури 4 °C — понад 18 днів, що сприяє передаванню вірусу[4]. Відомо, що умови довкілля, сприятливі для розмноження та поширення гризунів, підвищують рівень передавання хвороби[5]. Найбільшими чинниками ризику зараження є проживання в сільській місцевості, антисанітарні умови та перебування в середовищах, спільних із тваринами-носіями, особливо серед туристів[8], фермерів і працівників лісового господарства[10], а ще людей, зайнятих у гірничій справі, військовій службі[21][22] та зоології[18].

Дослідники часто стверджували, що Вірус Андес здатен передаватися від людини до людини — це єдиний відомий хантавірус із такою властивістю — зазвичай після тісного контакту з інфікованою особою. За повідомленнями, він може поширюватися через людську слину, повітряно-крапельним шляхом під час кашлю та чхання, а можливо, й до новонароджених через грудне молоко або плаценту[4]. Однак систематичний огляд досліджень показав, що твердження про передачу від людини до людини не підтверджуються достатніми доказами[5], хоча передавання може бути можливим між близькими членами домогосподарства, зокрема статевими партнерами[23]. Також існують підозри, що вірус Пуумала може передаватися від людини до людини через переливання крові та тромбоцитів[24].

Хантавіруси, що викликають ГГНС, можуть передаватися через укуси кліщів та іксодових кліщів[25]. Дослідження ще й показали, що свині можуть заражатися Вірусом Хантаан без тяжких симптомів, а свиноматки здатні передавати вірус потомству через плаценту. Також може бути можливим передавання від свиней до людей: один свинар заразився хантавірусом, не маючи контакту ні з гризунами, ні з кліщами. Віруси Хантаан і Пуумала було виявлено у великої рогатої худоби, оленів і кролів, а антитіла до Вірусу Сеул — у котів і собак, однак роль цих тварин як хазяїв хантавірусів залишається невідомою[4].

Хантавіруси можуть поширюватися й серед пацюків, яких утримують як домашніх тварин. Наприклад, під час спалаху в Північній Америці 2017 року Вірусом Сеул було інфіковано 31 людину через контакт із домашніми пацюками[4]. Окрім гризунів, деякі хантавіруси виявляють у дрібних комахоїдних ссавців, зокрема кротів[4][26], мідиць і кажанів[11][18]. Антиген хантавірусів, що свідчить про інфекцію, було також виявлено у різних видів птахів[25]. Інфекція в інших тварин потенційно може сприяти еволюції хантавірусів шляхом реасортименту генів[18].

Середовища, створені людиною, відіграють важливу роль у передаванні хантавірусів. Вирубування лісів і надмірне сільське господарство можуть руйнувати природне середовище існування гризунів[18]. Розширення сільськогосподарських угідь пов’язане зі скороченням популяцій хижаків, що дає змогу видам-хазяям хантавірусів використовувати монокультурні поля як місця для гніздування та пошуку їжі. Сільськогосподарські об’єкти, розташовані поблизу природних місць існування гризунів, можуть сприяти їхньому розмноженню, позаяк тварин приваблюють корми[20][27].

Каналізаційні системи та системи зливової каналізації можуть бути заселені гризунами, особливо в районах із неналежним поводженням із твердими побутовими відходами. Морська торгівля та подорожі також пов’язують з поширенням хантавірусів[20]. Результати досліджень щодо того, чи збільшує міське життя захворюваність на хантавірусні інфекції, чи навпаки зменшує її, залишаються суперечливими[27]. Серопревалентність, яка свідчить про перенесене хантавірусне зараження, стабільно вища серед професій і в місцевостях із більшим контактом із гризунами[23]. Погані умови життя на полях бою, у військових таборах і таборах біженців наражають солдатів і біженців на ризик зараження[22].

Довкілля

Схема впливу Ель-Ніньйо на клімат різних регіонів світу
Вплив Ель-Ніньйо на місцевий клімат

Види гризунів, які переносять хантавіруси, мешкають у найрізноманітніших середовищах існування, зокрема в пустельних біомах, екваторіальних і тропічних лісах, болотах, саванах, полях і солончакових болотах[20]. Серопревалентність хантавірусів серед видів-хазяїв, за спостереженнями, становить від 5,9 % до 38 % в Америці та від 3 % до приблизно 19 % у світі залежно від методів тестування й місцевости[21][28]. У деяких місцях, наприклад у Південній Кореї, для нагляду за циркуляцією хантавірусів регулярно здійснюють відлов диких гризунів[6]. Висока вологість у теплому кліматі може сприяти збільшенню популяцій гризунів, позаяк позитивно впливає на ріст рослин і, відповідно, доступність їжі[20]. Збільшення площі лісів пов’язане зі зростанням захворюваності на хантавірусні інфекції, особливо в Європі[27].

Зміна клімату та деградація довкілля збільшують площі контакту між гризунами-хазяями та людьми, що підвищує ймовірність зараження хантавірусами. Прикладом став спалах у регіоні Чотирьох кутів у США 1993 року, якому безпосередньо передував період потужних опадів, спричинених потеплінням Ель-Ніньйо 1992–1993 років. Це призвело до значного збільшення запасів їжі для гризунів, швидкого зростання їхньої популяції та активнішого поширення хантавірусу, що викликав той спалах[20][21][29].

Кількість опадів стабільно пов’язана із захворюваністю на хантавірусні інфекції, хоча характер цього зв’язку може бути різним. Рясні опади є чинником ризику спалахів у наступні місяці[12], але водночас можуть зменшувати захворюваність через затоплення нір і гнізд гризунів[29]. У місцевостях із чергуванням вологого та сухого сезонів зараження частіше трапляються у вологий сезон[20]. Низька кількість опадів і посухи пов’язані зі зниженням захворюваности, позаяк за таких умов популяція гризунів скорочується[29], однак переміщення гризунів через посуху або повінь може призводити до збільшення контактів між людьми та гризунами і, відповідно, заражень[20]. У Європі, однак, зв’язку між кількістю опадів і рівнем захворюваности не виявлено[29].

Температура по-різному впливає на передавання хантавірусів. Вищі температури створюють несприятливі умови для виживання вірусу та знижують активність гризунів Неотропіки, але можуть змушувати гризунів шукати укриття в людських оселях і сприяють утворенню аерозолів[18][20]. Нижчі температури можуть подовжувати виживання вірусу поза організмом хазяїна[20]. Вища середня зимова температура пов’язана зі зниженням виживання рудих нориць — природного резервуара вірусу Пуумала, але з підвищенням виживання смугастих польових мишей у Китаї — природного резервуара вірусу Хантаан[29]. Екстремальні температури, як високі, так і низькі, пов’язані зі зниженням рівня захворюваності[12].

Геном і структура

Геном хантавірусів поділений на три сегменти: великий (L), середній (M) і малий (S). Кожен сегмент є одноланцюговою РНК негативної полярности, а загальна довжина геному становить 10 000–15 000 нуклеотидів[7]. Сегменти утворюють кільцеві структури завдяки нековалентному зв’язуванню кінців геному[30]. L-сегмент має довжину близько 6,6 кілобази (кб)[21] і кодує вірусну РНК-залежну РНК-полімеразу (RdRp), яка забезпечує транскрипцію та реплікацію вірусної РНК. M-сегмент завдовжки приблизно 3,7 кб[21] кодує попередник глікопротеїну, який під час ко-трансляції розщеплюється на Gn і Gc. Gn і Gc зв’язуються з клітинними рецепторами, регулюють імунні реакції та стимулюють утворення захисних антитіл. S-сегмент має довжину близько 2,1 кб[21] і кодує нуклеокапсидний білок N, який зв’язується з вірусною РНК та захищає її. Відкрита рамка зчитування в гені N на S-сегменті[31] у деяких ортохантавірусів ще й кодує неструктурний білок NS, який пригнічує вироблення інтерферонів у клітинах-хазяях. Нетрансльовані ділянки на кінцях геному є висококонсервативними та беруть участь у реплікації й транскрипції геному[4][7][8].

Окремі частинки хантавірусів (віріони) зазвичай мають сферичну форму, але можуть бути овальними, плеоморфними[32] або трубчастими[7]. Діаметр віріона становить 70–350 нанометрів (нм)[21]. Зовнішня частина віріона являє собою ліпідну оболонку завтовшки приблизно 5 нм. В оболонку вбудовані поверхневі шипові глікопротеїни Gn і Gc[4], розташовані у вигляді ґратчастої структури[21]. Кожен поверхневий шип складається з тетрамера Gn і Gc (по чотири одиниці кожного), має чотирикратну осьову симетрію та виступає приблизно на 10 нм за межі оболонки[21]. Gn утворює ніжку шипа, а Gc — його голівку[7]. Усередині оболонки містяться спіральні нуклеокапсиди, утворені численними копіями нуклеокапсидного білка N, які зв’язані з геномом вірусу та формують рибонуклеопротеїнові (RNP) комплекси. До кожного RNP-комплексу приєднана одна копія RdRp[4]. Хантавіруси не кодують матриксних білків, які допомагали б формувати структуру віріона, тому механізм організації поверхневих білків у сферичну частинку із симетричною ґраткою досі остаточно не з’ясований[33].

Життєвий цикл

Трансмісійна електронна мікрофотографія вірусу Сін Номбре, на якій видно численні віріони поруч із клітиною
Трансмісійна електронна мікрофотографія вірусу Сін Номбре

Основними клітинами, що їх інфікують хантавіруси, є судинні ендотеліальні клітини та макрофаги[11]. Інфікуватися можуть ще й подоцити, трубчасті клітини, дендритні клітини та лімфоцити[4][18]. Прикріплення до клітини-хазяїна й проникнення в неї опосередковуються зв’язуванням глікопротеїнових шипів вірусу з клітинними рецепторами, зокрема β3-інтегринами. Також припускають участь у прикріпленні факторів прискорення розпаду, рецепторів комплементу та, для хантавірусів Нового світу, протокадгерину-1[18][33]. Після прикріплення хантавіруси використовують кілька шляхів проникнення в клітину, зокрема мікропіноцитоз, клатрин-незалежний рецептор-опосередкований ендоцитоз, а ще холестерол-залежний або кавеола-залежний ендоцитоз[4][7][18]. Хантавіруси Старого світу використовують клатрин-залежний ендоцитоз, тоді як хантавіруси Нового світу — клатрин-незалежний[18][24][34].

Проникнувши до клітини, віріони утворюють везикули, які транспортуються до ранніх ендосом, а потім до пізніх ендосом і лізосомних компартментів. Зниження pH згодом спричиняє злиття вірусної оболонки з ендосомою або лізосомою[21][24][34]. Унаслідок цього вірусні рибонуклеопротеїнові комплекси вивільняються в цитоплазму клітини, що запускає транскрипцію та реплікацію за участю RdRp[4][18][21]. RdRp транскрибує вірусну –ssRNA у комплементарні позитивно-спрямовані ланцюги, після чого здійснює «захоплення кепа» 5′ («п’ять-штрих»)-кінців клітинної матричної РНК (mRNA), щоб підготувати mRNA до трансляції клітинними рибосомами з утворенням вірусних білків[7][21]. Комплементарні ланцюги РНК ще й використовуються для створення копій геному, які інкапсулюються N-білками з утворенням RNP-комплексів[4][18][21].

Під час складання віріонів попередник глікопротеїну розщеплюється в ендоплазматичному ретикулумі клітинними сигнальними пептидазами на глікопротеїни Gn і Gc[4][7]. Gn і Gc модифікуються N-глікановими ланцюгами, які стабілізують структуру шипів і сприяють складанню в апараті Ґольджі у хантавірусів Старого світу[4], або біля клітинної мембрани у хантавірусів Нового світу[18]. Хантавіруси Старого світу отримують свою вірусну оболонку від комплексу Ґольджі, після чого транспортуються у везикулах до клітинної мембрани та залишають клітину шляхом екзоцитозу. Натомість RNP-комплекси хантавірусів Нового світу транспортуються до клітинної мембрани, де вони брунькуються з поверхні клітини, отримуючи оболонку й залишаючи клітину[18][21][24].

Еволюція

Найпоширенішою формою еволюції хантавірусів є мутації, спричинені замінами окремих нуклеотидів, вставками та делеціями[4]. Хантавіруси зазвичай обмежені окремими видами природних резервуарів і еволюціонують разом зі своїми хазяями[4], хоча співвідношення «один вид — один хантавірус» не є справедливим для всіх хантавірусів. Точна еволюційна історія хантавірусів, імовірно, ускладнена численними випадками реасортименту геному, переходу між хазяями та зараження нових видів[35]. Усередині окремих видів географічний чинник впливав на еволюцію хантавірусів. Наприклад, у вірусів Хантаан і Сеул сформувалося кілька ліній, пов’язаних із їхнім географічним поширенням[4].

Позаяк хантавіруси мають сегментований геном, то вони здатні до генетичної рекомбінації та реасортименту, за яких сегменти різних вірусів можуть поєднуватися й утворювати нові віруси. Це часто відбувається в природі та сприяє пристосуванню хантавірусів до різних хазяїв і екосистем. Рекомбінацію S- і M-сегментів у хантавірусів Старого світу зазвичай спостерігають серед вірусів одного виду, хоча вона може відбуватися й між видами. Реасортимент S- і M-сегментів у хантавірусів Нового світу спостерігали в гризунів. Серед вірусів Пуумала, виділених з гризунів у 2005–2009 роках, 19,1 % були визначені як реасортанти[4][36]. Можливе ще й утворення диплоїдного потомства, за якого віріони можуть містити два однакові сегменти від двох батьківських вірусів[26].

Історія

Хантавірусну геморагічну хворобу, імовірно, вперше описано в Внутрішній настанові Жовтого Іператора, давньокитайському медичному тексті періоду Воюючих царств (475–221 роки до н. е.) в імператорському Китаї[35]. За припущеннями, хантавіруси причинили «траншейний нефрит» у солдатів під час Громадянської війни в США та у британських солдатів у Фландрії (Бельгія)[35] під час Першої світової війни. Про хворобу ще й згадували у Східній Азії, де вона, ймовірно, була ендемічною, а вперше науково її описали у Владивостоку в 1913–1914 роках. Під час Другої світової війни у 1942 році серед німецьких і фінських солдатів у Салла (Східна Лапландія, Фінляндія) стався спалах хвороби із симптомами, характерними для хантавірусної інфекції. Згодом, 1980 року, повідомили, що його спричинив вірус, який переносили нориці руді, і його назвали вірусом Пуумала[22]. Під час війни приблизно у 10 000 японських солдатів, дислокованих у Маньчжурії, розвинувся ГГНС[8].

Близько 3200[22] випадків ГГНС сталися серед солдатів ООН, розміщених поблизу річки Хантан[33] під час Корейської війни, де хворобу вперше ідентифікували 1951 року[4]. й назвали «корейською геморагічною гарячкою» та «епідемічною геморагічною гарячкою»[35]. Після війни, 1976 року в Південній Кореї, Хо Ван Лі[16] дослідив смугастих польових мишей і показав, що антигени з їхніх легень реагують з антитілами у сироватці крові людей, які пережили війну[35]. 1978 року вірус уперше ізолювали, а 1980 року його назвали вірусом Hantaan на честь річки[15]. Ретроспективний аналіз показав, що саме вірус Хантаан був відповідальний за спалах під час війни[22]. Згодом по всій Євразії відкрили інші хантавіруси, що спричиняли ГГНС. Хвороба мала різні назви, тому 1982 року Всесвітня організація охорони здоров'я офіційно затвердила назву «геморагічна гарячка з нирковим синдромом»[8][35]. 1985 року цю групу вірусів назвали «хантавірусами» на честь вірусу Хантаан[32], а 1987 року для них створили окремий рід Hantavirus у тодішній родині Bunyaviridae[37].

Першу вакцину проти хантавірусу, Hantavax, розробила дослідницька група під керівництвом Хо Ван Лі; першу наукову статтю про вакцину опублікували 1988 року, а уряд Кореї ліцензував її 1990-го[38]. Вакцина ефективна лише проти штамів хантавірусів Північно-Східної Азії, зокрема вірусів Хантаан і Сеул, і забезпечує обмежений тривалий захист. Її не схвалено для використання в Європі чи Сполучених Штатах[39].

1993 року в регіоні Чотирьох кутів у США стався спалах надзвичайно летального гострого респіраторного дистрес-синдрому. Згодом встановили, що його спричинив хантавірус, нині відомий як Сін Номбре, і це стало першим підтвердженим випадком патогенних хантавірусів у Америці, а ще відкриттям нового типу захворювання, спричиненого хантавірусами. Нову хворобу назвали хантавірусним легеневим синдромом. У наступні роки в Америці відкрили багато інших хантавірусів[7][35], зокрема вірус Андес, який, за повідомленнями, здатний передаватися від людини до людини[5]. Попри це, ГГНС залишається значно поширенішою за ХЛС — щороку реєструють понад 100 000 випадків ГГНС[27], тоді як ХЛС щороку трапляється лише у кількох сотнях випадків[40].

З часом відкрили сотні буньявірусів, однак їх неможливо було розмістити в межах родів родини Bunyaviridae. Щоб розв’язати цю проблему, 2017 року буньявіруси підвищили до рангу порядку Bunyavirales, а хантавіруси разом з іншими родами буньявірусів — до рангу родини. Хантавіруси, які ще й називають hantavirids, тепер означають представників родини Hantaviridae. Колишній рід Hantavirus перейменували на Orthohantavirus, щоб відрізняти його від представників родини, а членів роду часто називають ортохантавірусами. У 2019 році для класифікації хантавірусів, резервуарами яких не є гризуни, створили додаткові роди та підродини[35], а 2023 року для хантавірусів запровадили біноміальну номенклатуру[4]. У таких регіонах, як Латинська Америка, спалахи хантавірусів неодноразово реєстрували упродовж кількох років[41][42][43]. У Європі та Північній Америці ще й траплялися поодинокі повідомлення про хантавірусні інфекції[44][45][46].

На початку травня 2026 року в Атлантичному океані на борту круїзного судна MV Hondius, яке виконувало рейс із Аргентини до Кабо-Верде, зафіксували спалах хантавірусу. Щонайменше троє людей померли. За повідомленням Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO), на борту лайнера зафіксовано один підтверджений і ще п’ять імовірних випадків інфікування[47][48].

В Україні

В 2021–2023 роках в Україні було зареєстровано 9 випадків геморагічної гарячки з нирковим синдромом[49].

В 2026 році в різних регіонах України були зафіксовані інфікування, зокрема, на Львівщині[50] та на Хмельниччині.[51]

Примітки

  1. ↑ Virus Taxonomy: 2018b Release. International Committee on Taxonomy of Viruses (ICTV) (англ.). Березень 2019. Архів оригіналу (html) за 20 березня 2020. Процитовано 18 березня 2019.
  2. ↑ ICTV Taxonomy history: Orthohantavirus. International Committee on Taxonomy of Viruses (ICTV) (англ.). Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 28 січня 2019.
  3. ↑ Названо на честь корейської річки Хантаан або Хантан (кор. 한탄강) де було виявлено перший вірус із цієї родини
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа Chen R, Gong H, Wang X, Sun M, Ji Y, Tan S, Chen J, Shao J, Liao M (8 серпня 2023). Zoonotic Hantaviridae with Global Public Health Significance. Viruses. 15 (8): 1705. doi:10.3390/v15081705. PMC 10459939. PMID 37632047.
  5. ↑ а б в г Toledo J, Haby MM, Reveiz L, Sosa Leon L, Angerami R, Aldighieri S (17 жовтня 2022). Evidence for Human-to-Human Transmission of Hantavirus: A Systematic Review. J Infect Dis. 226 (8): 1362—1371. doi:10.1093/infdis/jiab461. PMC 9574657. PMID 34515290.
  6. ↑ а б Kim WK, Cho S, Lee SH, No JS, Lee GY, Park K, Lee D, Jeong ST, Song JW (8 січня 2021). Genomic Epidemiology and Active Surveillance to Investigate Outbreaks of Hantaviruses. Front Cell Infect Microbiol. 10 532388. doi:10.3389/fcimb.2020.532388. PMC 7819890. PMID 33489927.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м Jacob AT, Ziegler BM, Farha SM, Vivian LR, Zilinski CA, Armstrong AR, Burdette AJ, Beachboard DC, Stobart CC (9 листопада 2023). Sin Nombre Virus and the Emergence of Other Hantaviruses: A Review of the Biology, Ecology, and Disease of a Zoonotic Pathogen. Biology. 12 (11): 1143. doi:10.3390/biology12111413. PMC 10669331. PMID 37998012.
  8. ↑ а б в г д е ж и Tariq M, Kim DM (Березень 2022). Hemorrhagic Fever with Renal Syndrome: Literature Review, Epidemiology, Clinical Picture and Pathogenesis. Infect Chemother. 54 (1): 1—19. doi:10.3947/ic.2021.0148. PMC 8987181. PMID 35384417.
  9. ↑ Klempa B, Avsic-Zupanc T, Clement J, Dzagurova TK, Henttonen H, Heyman P, Jakab F, Kruger DH, Maes P, Papa A, Tkachenko EA, Ulrich RG, Vapalahti O, Vaheri A (2013). Complex evolution and epidemiology of Dobrava-Belgrade hantavirus: definition of genotypes and their characteristics. Arch Virol. 158 (3): 521—529. doi:10.1007/s00705-012-1514-5. PMC 3586401. PMID 23090188.
  10. ↑ а б в Riccò M, Peruzzi S, Ranzieri S, Magnavita N (25 жовтня 2021). Occupational Hantavirus Infections in Agricultural and Forestry Workers: A Systematic Review and Metanalysis. Viruses. 13 (11): 2150. doi:10.3390/v13112150. PMC 8621010. PMID 34834957.
  11. ↑ а б в Afzal S, Ali L, Batool A, Afzal M, Kanwal N, Hassan M, Safdar M, Ahmad A, Yang J (12 жовтня 2023). Hantavirus: an overview and advancements in therapeutic approaches for infection. Front Microbiol. 14 1233433. doi:10.3389/fmicb.2023.1233433. PMC 10601933. PMID 37901807.
  12. ↑ а б в Hansen A, Cameron S, Liu Q, Sun Y, Weinstein P, Williams C, Han GS, Bi P (Квітень 2015). Transmission of haemorrhagic fever with renal syndrome in china and the role of climate factors: a review. Int J Infect Dis. 33: 212—218. doi:10.1016/j.ijid.2015.02.010. hdl:2440/94644. PMID 25704595.
  13. ↑ Krüger DH, Schönrich G, Klempa B (Червень 2011). Human pathogenic hantaviruses and prevention of infection. Hum Vaccin. 7 (6): 685—693. doi:10.4161/hv.7.6.15197. PMC 3219076. PMID 21508676.
  14. ↑ Zhang Y, Ma R, Wang Y, Sun W, Yang Z, Han M, Han T, Wu XA, Liu R (30 вересня 2021). Viruses Run: The Evasion Mechanisms of the Antiviral Innate Immunity by Hantavirus. Front Microbiol. 12 759198. doi:10.3389/fmicb.2021.759198. PMC 8516094. PMID 34659193.
  15. ↑ а б Sehgal A, Mehta S, Sahay K, Martynova E, Rizvanov A, Baranwal M, Chandy S, Khaiboullina S, Kabwe E, Davidyuk Y (18 лютого 2023). Hemorrhagic Fever with Renal Syndrome in Asia: History, Pathogenesis, Diagnosis, Treatment, and Prevention. Viruses. 15 (2): 561. doi:10.3390/v15020561. PMC 9966805. PMID 36851775.
  16. ↑ а б Lupuşoru G, Lupuşoru M, Ailincăi I, Bernea L, Berechet A, Spătaru R, Ismail G (Вересень 2021). Hanta hemorrhagic fever with renal syndrome: A pathology in whose diagnosis kidney biopsy plays a major role (Review). Exp Ther Med. 22 (33) 984. doi:10.3892/etm.2021.10416. PMC 8311249. PMID 34345266.
  17. ↑ Avšič-Županc T, Saksida A, Korva M (Квітень 2019). Hantavirus infections. Clin Microbiol Infect. 21S: e6—e16. doi:10.1111/1469-0691.12291. PMID 24750436.
  18. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Koehler FC, Di Cristanziano V, Späth MR, Hoyer-Allo KJ, Wanken M, Müller RU, Burst V (29 січня 2022). The kidney in hantavirus infection-epidemiology, virology, pathophysiology, clinical presentation, diagnosis and management. Clin Kidney J. 15 (7): 1231—1252. doi:10.1093/ckj/sfac008. PMC 9217627. PMID 35756741.
  19. ↑ Noack D, Goeijenbier M, Reusken CB, Koopmans MP, Rockx BH (4 серпня 2020). Orthohantavirus Pathogenesis and Cell Tropism. Front Cell Infect Microbiol. 10 399. doi:10.3389/fcimb.2020.00399. PMC 7438779. PMID 32903721.
  20. ↑ а б в г д е ж и к л Douglas KO, Payne K, Sabino-Santos G Jr, Agard J (23 грудня 2021). Influence of Climatic Factors on Human Hantavirus Infections in Latin America and the Caribbean: A Systematic Review. Pathogens. 11 (1): 15. doi:10.3390/pathogens11010015. PMC 8778283. PMID 35055965.
  21. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с D'Souza MH, Patel TR (7 серпня 2020). Biodefense Implications of New-World Hantaviruses. Front Bioeng Biotechnol. 8 925. doi:10.3389/fbioe.2020.00925. PMC 7426369. PMID 32850756.
  22. ↑ а б в г д Mustonen J, Henttonen H, Vaheri A (27 лютого 2024). Hantavirus Infections among Military Forces. Mil Med. 189 (3—4): 551—555. doi:10.1093/milmed/usad261. PMC 10898924. PMID 37428512.
  23. ↑ а б Tortosa F, Perre F, Tognetti C, Lossetti L, Carrasco G, Guaresti G, Iglesias A, Espasandin Y, Izcovich A (19 вересня 2024). Seroprevalence of hantavirus infection in non-epidemic settings over four decades: a systematic review and meta-analysis. BMC Public Health. 24 (1) 2553. doi:10.1186/s12889-024-20014-w. PMC 11414058. PMID 39300359.
  24. ↑ а б в г Meier K, Thorkelsson SR, Quemin ER, Rosenthal M (6 серпня 2021). Hantavirus Replication Cycle-An Updated Structural Virology Perspective. Viruses. 13 (8): 1561. doi:10.3390/v13081561. PMC 8402763. PMID 34452426.
  25. ↑ а б Tkachenko E, Balkina A, Trankvilevsky D, Kolyasnikova N, Teodorovich R, Vorovich M, Popova Y, Kurashova S, Egorova M, Belyakova A, Tkachenko P, Ishmukhametov A, Dzagurova T (13 серпня 2024). The Specificity of Epizootic and Epidemiological Processes in Natural Foci of Hemorrhagic Fever with Renal Syndrome and Tick-Borne Encephalitis in Russia, as the Basis for the Prospects of Creating a Combined Vaccine for the Prevention of These Infections. Viruses. 16 (8): 1292. doi:10.3390/v16081292. PMC 11359185. PMID 39205266.
  26. ↑ а б Klempa B (Жовтень 2018). Reassortment events in the evolution of hantaviruses. Virus Genes. 54 (5): 638—646. doi:10.1007/s11262-018-1590-z. PMC 6153690. PMID 30047031.
  27. ↑ а б в г Moirano G, Botta A, Yang M, Mangeruga M, Murray K, Vineis P (Липень 2024). Land-cover, land-use and human hantavirus infection risk: a systematic review. Pathog Glob Health. 118 (5): 361—375. doi:10.1080/20477724.2023.2272097. PMC 11338209. PMID 37876214.
  28. ↑ Obando-Rico CJ, Valencia-Grajales YF, Bonilla-Aldana DK (Січень–лютий 2023). Prevalence of orthohantavirus in rodents: A systematic review and meta-analysis. Travel Med Infect Dis. 51 102504. doi:10.1016/j.tmaid.2022.102504. PMID 36402291.
  29. ↑ а б в г д Tian H, Stenseth NC (21 лютого 2021). The ecological dynamics of hantavirus diseases: From environmental variability to disease prevention largely based on data from China. PLOS Negl Trop Dis. 13 (2) e0006901. doi:10.1371/journal.pntd.0006901. PMC 6383869. PMID 30789905.
  30. ↑ Genus: Orthohantavirus. ictv.global. International Committee on Taxonomy of Viruses. Архів оригіналу за 7 січня 2025. Процитовано 10 січня 2025.
  31. ↑ Bae JY, Kim JI, Park MS, Lee GE, Park H, Song KJ, Park MS (18 травня 2021). The Immune Correlates of Orthohantavirus Vaccine. Vaccines. 9 (5): 518. doi:10.3390/vaccines9050518. PMC 8157935. PMID 34069997.
  32. ↑ а б Deng X, Tian S, Yu Z, Wang L, Liang R, Li Y, Xiang R, Jiang S, Ying T, Yu F (Липень–серпень 2020). Development of small-molecule inhibitors against hantaviruses. Microbes Infect. 22 (6—7): 272—277. doi:10.1016/j.micinf.2020.05.011. PMID 32445882.
  33. ↑ а б в Guardado-Calvo P, Rey FA (Жовтень 2021). The surface glycoproteins of hantaviruses. Curr Opin Virol. 50: 87—94. doi:10.1016/j.coviro.2021.07.009. PMID 34418649.
  34. ↑ а б LaPointe A, Gale M Jr, Kell AM (9 травня 2023). Orthohantavirus Replication in the Context of Innate Immunity. Viruses. 15 (5): 1130. doi:10.3390/v15051130. PMC 10220641. PMID 37243216.
  35. ↑ а б в г д е ж и Kuhn JH, Schmaljohn CS (28 лютого 2023). A Brief History of Bunyaviral Family Hantaviridae. Diseases. 11 (1): 38. doi:10.3390/diseases11010038. PMC 10047430. PMID 36975587.
  36. ↑ Kabwe E, Davidyuk Y, Shamsutdinov A, Garanina E, Martynova E, Kitaeva K, Malisheni M, Isaeva G, Savitskaya T, Urbanowicz RA, Morzunov S, Katongo C, Rizvanov A, Khaiboullina S (22 вересня 2020). Orthohantaviruses, Emerging Zoonotic Pathogens. Pathogens. 9 (9): 775. doi:10.3390/pathogens9090775. PMC 7558059. PMID 32971887.
  37. ↑ History of the Taxon: Genus: Orthohantavirus (2023 Release, MSL #39). ictv.global (англ.). International Committee on Taxonomy of Viruses. Процитовано 10 січня 2025.
  38. ↑ Kim WK, Song JW (2022). In Memoriam: Professor Ho Wang Lee (1928–2022). J Korean Med Sci. 37 (36) e274. doi:10.3346/jkms.2022.37.e274. PMID 36097381.
  39. ↑ Schmaljohn, C. S. (2012). Vaccines for hantaviruses: Progress and issues (PDF). Expert Review of Vaccines. 11 (5): 511—513. doi:10.1586/ERV.12.15. PMID 22827236. S2CID 27574264. Архів оригіналу за 3 липня 2017.
  40. ↑ Engdahl TB, Crowe Jr JE (15 липня 2020). Humoral Immunity to Hantavirus Infection. mSphere. 15 (4) e00482-20. doi:10.1128/mSphere.00482-20. PMC 7364217. PMID 32669473.
  41. ↑ Sah, Ranjit; Mohanty, Aroop; Rohilla, Ranjana; Padhi, Bijaya Kumar; Chandran, Deepak; Chakraborty, Chiranjib; Dhama, Kuldeep (Грудень 2022). Recent outbreaks of hantavirus-a very lethal and zoonotic virus – An update and counteracting strategies. International Journal of Surgery Open. 49 100582. doi:10.1016/j.ijso.2022.100582. ISSN 2405-8572. PMC 9686047. PMID 36447621.
  42. ↑ Martínez, Valeria P. та ін. (2020). "Super-Spreaders" and Person-to-Person Transmission of Andes Virus in Argentina. New England Journal of Medicine (англ.). 383 (23): 2230—2241. doi:10.1056/NEJMoa2009040. PMID 33264545. Архів оригіналу за 27 травня 2026. Процитовано 7 травня 2026.
  43. ↑ iO, Fundación. Abril 2020. Hantavirus en la provincia de Buenos Aires, Argentina – Fundación iO (ісп.). Процитовано 7 травня 2026.
  44. ↑ Hantavirus infection – Annual Epidemiological Report for 2021. www.ecdc.europa.eu (англ.). 6 березня 2025. Архів оригіналу за 9 травня 2026. Процитовано 7 травня 2026.
  45. ↑ Hantavirus infection - Annual Epidemiological Report for 2020 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 26 травня 2026. Процитовано 30 червня 2026.
  46. ↑ Warner, Bryce M.; Dowhanik, Sebastian; Audet, Jonathan; Grolla, Allen; Dick, Daryl; Strong, James E.; Kobasa, Darwyn; Lindsay, L. Robbin; Kobinger, Gary; Feldmann, Heinz; Artsob, Harvey; Drebot, Michael A.; Safronetz, David (Грудень 2020). Hantavirus Cardiopulmonary Syndrome in Canada. Emerging Infectious Diseases. 26 (12): 3020—3024. doi:10.3201/eid2612.202808. ISSN 1080-6059. PMC 7706972. PMID 33219792.
  47. ↑ На круїзному лайнері в Атлантиці спалахнув небезпечний вірус: є загиблі. // Автор: Катерина Сердюк. 04.05.2026, 10:35
  48. ↑ На лайнері, де люди померли від спалаху хантавірусу, є українці. Що про них відомо. // Автор: Ян Тянь. 04.05.2026. Архів оригіналу за 6 травня 2026. Процитовано 30 червня 2026.
  49. ↑ Випадки геморагічної гарячки з нирковим синдромом, спричиненої хантавірусом, на території Харківської області у військовослужбовців. // Хорошун Е.М., Бодня К.І., Завгородня Л.В., Асоян І.М., Нартов П.В., Негодуйко В.В., Кондратюк В.В. Медицина невідкладних станів, ISSN 2224-0586 (print), ISSN 2307-1230 (online). Том 21, № 3, 2025. стор. 34-38
  50. ↑ Дусько, Анастасія Князєва, Марта Янко, Іванка (13 травня 2026). На Львівщині від початку року підтвердили два випадки хантавірусу. Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 17 червня 2026.
  51. ↑ Zaxid.net (11 травня 2026). Медики вилікували двох мешканців Хмельниччини з хантавірусною інфекцією. ZAXID.NET (укр.). Архів оригіналу за 17 червня 2026. Процитовано 17 червня 2026.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).