Хадл

У деяких командних видах спорту терміном «хадл» (від англ. to huddle, досл. «юрбитися, кучкуватися») називають зібрання команди разом, зазвичай у тісному колі, з метою наради для розробки стратегії. Це популярний прийом, який зручний в умовах шумного стадіону та дозволяє обговорити план дій так, щоб суперники не могли підслухати або підглянути, про що йде мова.

Також під час хадлу керівник зібрання, зазвичай капітан, надихає інших гравців команди на досягнення успіху, а після тієї чи іншої ігрової події команда може зібратися у хадл, щоб привітати одне одного з успіхом або висловити співчуття з приводу поразки.

Особливо типовим явищем хадл є для гридайрон-футболу, де використовується перед кожним розіграшем, щоб довести до відома гравців план дій під час розіграшу. Також хадл іноді застосовують у баскетболі, футболі, волейболі та крикеті.

Зібрання гравців нападу майже завжди очолює квотербек, а гравців захисту — один з лайнбекерів.

Розділ 2 Правила 5 НФЛ передбачає, що в хадлі нападу може брати участь не більше одинадцяти гравців. Якщо запасний гравець команди нападу спілкуватиметься з товаришами, що знаходяться у хадлі, він буде покараний за «неспортивну поведінку» («unsportsmanlike conduct»), щоб запобігти імітації командою проведення заміни гравця для введення суперника в оману^[1].

Крім іншого, у хадлі обговорюються умови снепу, а саме визначається, у який момент відліку снепер має подавати м'яч. Зазвичай це звучить, як «…на <число>», і це останні слова, які квотербек вимовляє після оголошення розіграшу та перед тим, як хадл завершиться, а гравці вийдуть на лінію сутички^[2].

У деяких ситуаціях команда може вирішити не скликати нараду та вдатися до поспішної атаки без хадлу, щоб максимально використати час та захопити зненацька захист суперника.

До 1890-х років гравці американського футболу просто обговорювали гру достатньо далеко від команди суперника, щоб їх не можна було підслухати. Перший футбольний хадл відбувся у 1894 році у школі для глухих при Галлодетському університеті у Вашингтоні, округ Колумбія^[3]. Вважають, що хадл винайшов глухий квотербек команди цієї школи Пол Д. Хаббард під час змагань з іншими школами для глухих. Хаббард хвилювався, що суперники можуть піддивитися, про що він розмовляє жестовою мовою з колегами по команді під час наради, тому вирішив збирати своїх гравців у коло^[4]. Після винайдення цього прийому Галлодетський Університет мав того року загальний рахунок 5-2-1 і переміг Пенсильванську школу для глухих з рахунком 24-0 та Нью-Йоркську школу для глухих з рахунком 20-6.

У міру того, як американський футбол ставав більш організованим і формалізованим, хадли також ставали все більш формальними^[5]. Однією з перших почала регулярно використовувати хадл команда Університету штату Орегон «Орегон Стейт Біверс». Її головний тренер Білл Гарґісс велів гравцям перед початком кожного розіграшу збиратися на відстані 10 ярдів позаду м'яча і пошепки повідомляти одне одному, що вони збираються робити далі^[6].

Існує і не круговий різновид хадлу під назвою «typewriter», що перекладається як «друкарська машинка». Його придумав колишній головний тренер команди штату Флорида Том Ньюджент у середині 1950-х років. При такому типі наради її голова, наприклад тренер або квотербек стоїть перед іншими членами команди, розташованими в два ряди, з яких передній ряд часто стає на коліно або присідає навпочіпки. Таке шикування нагадує клавіші друкарської машинки, звідки й назва. Голова наради може бути впевнений що має увагу всієї команди, що в колі часто неможливо. Також «друкарська машинка» дозволяє гравцям перепочити та забезпечує простір для більшої кількості учасників, ніж круговий хадл. Але, це не так безпечно, оскільки спостерігачі суперників можуть зрозуміти суть обговорення по жестах або навіть зчитати по губах.