YaChudo

Упите

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.


село
Упите
лит. Upytė
церква в Упіті
Герб
Герб
Координати 55°39′11″ пн. ш. 24°13′29″ сх. д. / 55.65306° пн. ш. 24.22472° сх. д.
Країна
Литва Литва
АдмінодиницяUpytė eldershipd
Упіцький повітd Редагувати інформацію у Вікіданих
Перша згадка1208
Попередні назвимісто Упіть
Висота центру40  м
Кліматприморський вологий
Офіційна мовалитовська
Населення577 осіб (2015)
Національний складлитовці
Конфесійний складкатолики
Часовий поясUTC+2, влітку UTC+3
Телефонний код+370 45
Поштовий індексLT-38040
GeoNames593697
Упите. Карта розташування: Литва
Упите
Упите
Упите (Литва)
Мапа
CMNS: Упите у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Упите (жмуд. Opītė, лат. Opiten, пол. Upita, рос. Упить, Упита[1][2][3], біл. Упіть, Упіта, лит. Upytė) — село в Паневежиському районі Литви. Давніше — містечко. Розташоване біля річки Упіти, яка впадає в р. Невяжу[3], на відстані 12 км від м. Паневежиса. На автодорозі 195 «Кедайняй — Крекенава — Паневежис».

Історія

Упитська земля вперше згадується в письмових джерелах у 1254 році в акті Лівонського ордену, Ризького архієпископа та капітули про поділ земель Земгалії. У латиномовному документі вона названа Opiten. Водночас джерело стосується саме Упитської землі, а не безпосередньо поселення Упите[4]. Упите стала центром волості та староства. Не пізніше першої половини XIV століття тут існував укріплений замок[5], який відігравав важливу роль в обороні від нападів Лівонського ордену. У 1363-1394 роках Упите зазнала 11 нападів ордену. Після утворення Троцького воєводства в 1413 році Упите увійшла до його складу. У XV-XVI століттях вона залишалася центром Упитської волості, а згодом Упитського повіту[6].

Упить була столицею Упитської землі (лит. Upytės žemė) у Великому князівстві Литовському. Пізніше цей регіон був перетворений на староство, що входило до складу Троцького князівства. У документі за 1556 рік зазначено, що Паневежис разом із 57 іншими містами й 359 селами був частиною цього староства. Від 1566 (до 1795 р.) Упить входить в Упитський повіт. У XVI столітті Упить почала втрачати своє значення, коли оборонний замок застарів, а Кракінове стало столицею Упітського староства в 1548 році. У той час Паневежис виріс і став центром економічного життя, «затьмаривши» м. Упить.

У 1593 року Упить з навколишніми селами назначена сеймом у власність королеві Ганні Молодшій, дружині короля Сигізмунда III Вази[3].

Постановою сейму 1614 року гродський суд з міста через його занепад перевели до Паневежиса[7]. З Упиттю пов'язані політичні події навколо великого гетьмана Литовського Януша Радзивілла влітку 1655 року та шведського генерал-губернатора Магнуса Габріеля Делагарді[7].

В історії Упите відомий упітський маршалок Андрій[8][9] (1666 р.) та гродський писар Упіті Ян (пом. після 1646 р.), які були синами упитського підкоморія Дмитра (1582—1649), який був сином князя Андрія Курбського.

Замок почав занепадати у XVII столітті після того, як місцеперебування старости було перенесено у Паневежис. Залишки замку зберігалися ще до XVIII століття.

У 1670 року Упить зарахована у власність королеви Елеонори, дружини короля Михайла[3]. У 1742 році належало Белазорам[7].

У Російській імперії перебувало у складі Віленської губернії у 1801—1843 роках[7].

У 1836 році Упітський повіт з центром у містечку Упить був перейменований в Поневежеський. Упить розташована в 12 верстах від Паневежиса й 14 верст від м. Ковна.

У 1842 році цей повіт з містечком Упіть увійшов до складу новоствореної Ковенської губернії[2], та перебував там до 1918 року.

У 1885 році в Упиті було 14 будинків, 2 двори, католицький костел[3].

Пам'ятник Незалежності

У 1918—1940 роках Упіть в Упітському старостві й належить до волості Науяместіс.

У 1938 році археологи розкопали поблизу Упиті кладовище, датоване III-V століттями н. е., на якому було 51 могила жінок, чоловіків та дітей. Де також були залізні знаряддя праці й тогочасна зброя (вуздечки, сокири, ножі тощо), бронзові прикраси (браслети, шпильки, намистини тощо).

У 1940—1941 роках Упить входить в Упитський район, в 1941—1944 роках — в Упитське староство, у 1944—1995 роках — в Упитський район, від 1995 року — в Упитське староство.

Релігія

У 1595 році був делегатом від м. Упиті на католицькому генеральному синоді у м. Торуні Станіслав Мінвид[7].

У XVI столітті в Упиті діяв кальвінський збір[7].

В Упиті була споруджена у 1787 р. католицька деревляна церква «святого Карла Боромея» на місці стародавньої церкви заснованої у 1742 році Станіславом Тишкевичем та його дружиною Євою Белазор. Встановлена чотиригранна дзвіниця з 2-ї половини XIX століття.

На церковному кладовищі могильна каплиця з надгробками місцевих поміщиків та дрібної знаті XIX ст. — ХХ ст. із записами: Віторт, Римвід — Міцкевич, Тотвен, Семелевич, Домашевич, Страшевич, Вільчинський, Вашкевич, Шабуневич, Швойницькі, Меєр.

Відомі люди

Народилися

Упитські старости

Цікаві факти

Примітки

  1. ↑ Толковый словарь Даля. В. И. Даль. 1863—1866.(рос.)
  2. ↑ а б «Упита» // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, Т. 34А (68): Углерод — Усилие. — С.-Петербургъ, 1902. — С. 849.(рос.)
  3. ↑ а б в г д «Упита [Архівовано 2020-07-04 у Wayback Machine.]» // Географическо-статистический словарь Российской империи. — СПб., 1885. — T. 5: Таарджалъ — Яя. — С. 323.(рос.)
  4. ↑ Kaziukonis, Leonas (20 березня 2017). Pirmoji rašytinė žinia apie Upytės žemę. Panevėžio kraštas virtualiai (lt-LT) . Процитовано 17 вересня 2026.
  5. ↑ Upytės piliavietė. Visuotinė lietuvių enciklopedija (лит.). Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. Процитовано 17 вересня 2026.
  6. ↑ Upytė. Visuotinė lietuvių enciklopedija (лит.). Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. Процитовано 17 вересня 2026.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Upita // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 814. (пол.)
  8. ↑ На його заповіті підписався упитський староста, князь Андрій Пузина
  9. ↑ а б Фамилия Пузына(рос.)
  10. ↑ Биография: Антанас Белазарас // kino-teatr.ru (рос.)
  11. ↑ Рудаков В. Пилсудские // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1898. — Т. XXIIIA (46) : Петропавловский — Поватажное. — С. 602. (рос. дореф.)
  12. ↑ (рос.) Акты, относящиеся к истории Западной России: 1544—1587
  13. ↑ Жалованная грамота короля Польского, вел. князя Литовского Владислава Вазы. Архів оригіналу за 18 вересня 2012. Процитовано 13 травня 2012. [Архівовано 2013-09-17 у Wayback Machine.](рос.)
  14. ↑ Adam Boniecki (oprac. Marek Jerzy Minakowski): Herbarz polski Adama Bonieckiego, oprac. M. J. Minakowski // Nowy Boniecki — Genealogia elit litewsko-ruskich.(пол.)
  15. ↑ Рагаускас Айвас Постройка зданий архива судов Упитского повета в начале XVII в. и Упитский староста Ярош Волович // Гістарычна-археалагічны зборнік. — Мінск, 2017. — № 32. — С. 96. (рос.)
  16. ↑ Krzysztof Chłapowski Starostowie niegrodowi w Koronie 1565—1795 Materiały źródłowe, Warszawa, Bellerive-sur-Allier 2017. — S. 89.(пол.)

Джерела

Литва Це незавершена стаття з географії Литви.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).