Тодд Гейнс
| Тодд Гейнс | |
|---|---|
| англ. Todd Haynes | |
 Тодд Гейнс на кінофестивалі в Монтклер у 2023 році | |
| Дата народження | 2 січня 1961 (65 років) |
| Місце народження | Лос-Анджелес, Каліфорнія, США |
| Громадянство |  США |
| Професія | кінорежисер, сценарист, продюсер |
| Alma mater | Браунський університет, Бард-коледж і Oakwood School, Los Angelesd  |
| Роки активності | 1985 — наш час |
| Напрям | незалежне кіно |
| IMDb | ID 0001331 |
| Нагороди та премії | |
Sundance Film Festival U.S. Dramatic Grand Jury Prize Awardd (1991) Премія Спільноти кінокритиків Нью-Йорка за найкращий фільм (2002) New York Film Critics Circle Award for Best Directord (2002) San Francisco Film Critics Circle Award for Best Directord (2002) Гран-прі журі Венеційського міжнародного кінофестивалю (2007) | |
 Тодд Гейнс у Вікісховищі | |
Тодд Гейнс (Гейнз, англ. Todd Haynes [heɪnz]; нар. 2 січня 1961, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США) — американський кінорежисер, сценарист та продюсер незалежного кіно. Вважається піонером руху New Queer Cinema у кінематографі, який виник на початку 1990-х років[1][2].
Біографія
Тодд Гейнс народився 2 січня 1961 року в Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія, і виріс у сусідньому Енсіно. Його батько, Аллен E. Гейнс, був імпортером косметики, а мати, Шеррі Лінн (уроджена Семлер), викладала акторську майстерність. По материнській лінії Тодд — єврей[3][4]. Він захопився кінематографом ще під час навчання в школі, там він почав знімати свої перші короткометражні фільми. У 1985 році закінчив Браунський університет за фахом «мистецтво і семіотика». У цьому ж році випустив короткометражну стрічку «Вбивці» про взаємовідносини Артюра Рембо і Поля Верлена. Після випуску з університету переїхав до Нью-Йорку і випустив сорокахвилинну стрічку «Суперзірка», що стала згодом класикою андеґраунду[2].
Кінокар'єра
Перша повнометражна картина Тодда Гейнса, «Отрута», яка вийшла у 1991 році, є нарізкою з трьох різножанрових історій: псевдодокументального розслідування про семирічного хлопчика, який уміє літати, що убив свого батька; пародії на малобюджетне кіно 1950-х — чорно-білого фантастичного хорору про прокаженого ученого; гомоеротичної тюремної драми за мотивами «Щоденника злодія» Жана Жене. Реакція на фільм суперечлива: з одного боку стрічку різко засуджували представниками праворадикальної громадськості, з іншої — вона отримала декілька важливих нагород (зокрема Гран-прі Sundance Film Festival і приз «Тедді» Берлінського кінофестивалю). Режисера ж критика зараховує до представників New Queer Cinema.
Але вже в другій своїй повнометражній стрічці «Безпека» (1995) Гейнс виходить за вузькі рамки гей-кіно. Події фільму розгортаються в Каліфорнії наприкінці 1980-х. Головна героїня, зразково-показова домогосподарка у виконанні Джуліанн Мур, несподівано починає відчувати алергію буквально до усіх досягнень XX століття, від паливних присадок до презервативів[2]. Стрічка, перші сцени якої знято в традиційній реалістичній манері, до фіналу набуває усе більше карикатурної форми і демонструє відчуження сучасної людини від середовища, що його оточує. Багато критиків називають фільм Гейнса «Безпека» серед досягнень незалежного кіно 1990-х і розглядають його як своєрідний вирок епосі правління Рональда Рейгана. Ця стрічка також дала старт блискучій кінокар'єрі акторки Джуліанн Мур.
На Каннському кінофестивалі 1998 року Гейнс представляє свій фільм-розслідування «Оксамитова золота жила» про епоху глем-року 1970-х. Попри те, що розказана у стрічці історія повністю вигадана, в героях «Оксамитової золотої жили» легко вгадуються Іггі Поп і Девід Бові. У фільмі звучать композиції багатьох відомих музикантів того часу, частина пісень спеціально перезаписується з вокалом виконавців головних ролей Юена Мак-Грегора і Джонатана Ріс-Маєрса. Окрім музики, щоб точніше передати атмосферу 70-х, Гейнс використовує насичений психоделічний візуальний ряд, наповнює стрічку всілякими культурними ремінісценціями. Майстерність режисера знаходить високий відгук у кінопрофесіоналів: Гейнс отримує приз за художній внесок у Каннах.
Свої стилізаторські здібності Гейнс у черговий раз продемонстрував у фільмі «Далеко від раю» (2002). У цій стрічці Джуліанн Мур, яка знову грає домогосподарку, заводить близькі стосунки зі своїм чорношкірим садівником, що, враховуючи час дії — 1950-ті роки, неминуче призводить до скандалу. Стрічка справляє дивне враження: практично буквальне наслідування візуальній манері голлівудського кіно 1950-х поєднується із зачіпанням табуйованих в ті роки тем — міжрасових зв'язків, гомосексуальності тощо. Фільм «Далеко від раю» став володарем близько 70 кінонагород і отримав чотири номінації на «Оскара»[5][6].
У вересні 2007 року відбулася прем'єра фільму «Мене там немає» з Крістіаном Бейлом і Кейт Бланшетт у головних ролях. Стрічка брала участь в основному конкурсі Венеційського кінофестивалю, за підсумками якого удостоїлася відразу двох нагород: Гейнс отримав спеціальний приз журі, а Бланшетт була названа найкращою акторкою кінофестивалю. У центрі сюжету фільму — біографія Боба Ділана — шість різних акторів демонструють різні аспекти життя і творчості відомого музиканта.
Телевізійний проект Тодда Гейнса 2011 року — «Мілдред Пірс», чотиригодинний міні-серіал для каналу HBO, екранізація однойменного роману Джеймса М. Чейна з Кейт Вінслет, Гаєм Пирсом і Еван Рейчел Вуд, отримав 21 номінацію на премію «Еммі», і премію «Золотий глобус» найкращій акторці (Вінслет)[7].
Наступний повнометражний фільм Гейнса вийшов на екрани лише у 2015 році. Стрічка «Керол» була представлена в головному конкурсі Каннського кінофестивалю. В основі її сюжету — ранній роман Патриції Гайсміт «Ціна солі». Стрічка розповідала про кохання двох жінок у Нью-Йорку середини минулого століття (їх ролі виконали Кейт Бланшетт і Руні Мара). «Керол» дозволила Гейнсу знову звернутися до улюбленої ним естетики 1950-х. Фільм підтвердив репутацію режисера як найкращого стиліста сучасного кінематографу і був із захватом прийнятий фестивальною пресою[8][9]. У березні 2016 року «Керол» очолила список 30-ти найвидатніших ЛГБТ-фільмів усіх часів, складеному Британським кіноінститутом (BFI) за результатами опитування понад 100 кіноекспертів, проведеного до 30-річного ювілею Лондонського ЛГБТ-кінофестивалю BFI Flare[10][11]. Сам Тодд Гейнс, заявив, що неймовірно гордий зробленою йому честю, особливо тому, що «Керол» опинилася в одній компанії з іншими фільмами, які він давно любить: від «Горбатої гори» Енга Лі до «Щасливі разом» Вонга Карвая і «Мого власного штату Айдахо» Ґаса Ван Сента[12].
У 2017 році драматичний фільм Гейнса «Світ, повний чудес» за сценарієм Браяна Селзніка, написаним на основі його однойменного твору для дітей 2011 року, був відібраний для участі в основній конкурсній програмі 70-го Каннського міжнародного кінофестивалю (2017) у змаганні за Золоту пальмову гілку[13][14]. На запитання, чому він зняв дитячий фільм, Гейнс пояснив: «Мені здалося, що він говорить про щось нездоланне в природі дітей і про здатність дітей стикатися з викликами та невідомим і продовжувати долати ці виклики».[15] Фільм отримав неоднозначні відгуки, але заслужив похвалу за чорно-білу операторську роботу Едварда Лакмена.
Гейнс зняв фільм під назвою «Темні води» для Participant Media.[16][17] Фільм заснований на статті Натаніеля Річа в журналі New York Times Magazine «Адвокат, який став найгіршим кошмаром DuPont», яка розповідає про корпоративного адвоката Роберта Білотта та його екологічний позов проти американського конгломерату DuPont.[18] У головних ролях — Марк Раффало та Енн Гетевей,[19] а основні зйомки розпочалися в січні 2019 року в Цинциннаті.[20] Фільм вийшов у прокат 22 листопада 2019 року.[21]
7 липня 2021 року на Каннському кінофестивалі відбулася прем'єра першого документального фільму Гейнса «The Velvet Underground», який 15 жовтня 2021 року вийшов у прокат у кінотеатрах і на Apple TV+ і отримав схвальні відгуки критиків. Фільм відмовляється від типових для документальних біографічних фільмів тропів, відтворюючи місце і час за допомогою широкого використання монтажу. «Можливості монтажу завжди вищі, ніж ми думаємо, — каже Гейнс. — Я хотів, щоб глядачі самі заповнили прогалини, зробили власні відкриття і відчули, що ці ідеї знову оживають, бо вони проходять через вас, а не просто розповідаються, як на лекції».[22] Гейнс був номінований на премію Critics' Choice Documentary Award за найкращий дебютний документальний фільм.[23]
Наступний фільм Гейнса — «Травень, грудень», знову об'єднує його з Джуліанною Мур та акторами Наталі Портман і Чарльзом Мелтоном[24][25]. Фільм отримав позитивні відгуки[26]. Фільм отримав чотири номінації на премію «Золотий глобус», зокрема як «Найкращий фільм — мюзикл або комедія».[27] Сам Гейнс був номінований на премію «Незалежний дух», як найкращий режисер.[28]
У 2023 році Тодд Гейнс отримав премію «Moving Image Award» від Музею рухомого зображення (MOMI) у Нью-Йорку. MOMI також підготував ретроспективу його творчості та видав книгу «Todd Haynes: Rapturous Process» [29].
Наразі ведеться робота над неонуарним ЛГБТ-фільмом Гейнса «Вночі» з Педро Паскалем і Денні Раміресом у головних ролях.
Особисте життя
Тодд Гейнс — відкритий гей[30]. Мешкає в Портленді, штат Орегон у США.
Громадська позиція
У липні 2018 підтримав петицію Асоціації французьких кінорежисерів на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[31]
Фільмографія
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Режисер | Сценарист | Продюсер | |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1985 | к/м | Убивці: Фільм про Рембо́ | Assassins: A Film Concerning Rimbaud |  |
|
|
| 1987 | к/м | Суперзірка: Історія Карен Карпентер | Superstar: The Karen Carpenter Story | |
|
|
| 1991 | Отрута | Poison | |
|
||
| 1993 | к/м т/ф | Дотті отримує по дупі | Dottie Gets Spanked | |
|
|
| 1995 | Безпека | Safe | |
|
||
| 1998 | Оксамитова золота жила | Velvet Goldmine | |
|
||
| 2002 | Далеко від раю | Far From Heaven | |
|||
| 2007 | Мене там немає | I'm Not There | |
|
||
| 2011 | т/с | Мілдред Пірс | Mildred Pierce | |
|
|
| 2015 | Керол | Carol | |
|||
| 2017 | Світ, повний чудес | Wonderstruck | |
|||
| 2019 | Темні води | Dark Waters | |
|||
| 2021 | The Velvet Underground | |
|
| ||
| 2023 | Травень, грудень | May December | |
|||
| 2027 | Вночі | De Noche | |
|
Визнання
| Рік | Категорія | Фільм | Результат |
|---|---|---|---|
| Берлінський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1991 | Премія «Тедді» за найкращий художній фільм | Отрута | Перемога |
| Каталонський кінофестиваль у Сіджасі | |||
| 1991 | Найкращий фільм | Отрута | Номінація |
| Спеціальний приз журі | Перемога | ||
| 1992 | Найкращий фільм | Номінація | |
| 1995 | Найкращий фільм | Безпека | Номінація |
| Кінофестиваль «Санденс» | |||
| 1991 | Гран-прі журі | Отрута | Перемога |
| Міжнародний кінофестиваль у Локарно | |||
| 1991 | Золотий леопард | Отрута | Номінація |
| Премія «Незалежний дух» | |||
| 1992 | Найкращий художній фільм | Отрута | Номінація |
| Найкращий режисер | Номінація | ||
| 1996 | Безпека | Номінація | |
| Найкращий сценарій | Номінація | ||
| 1999 | Найкращий режисер | Оксамитова золота жила | Номінація |
| 2003 | Далеко від раю | Перемога | |
| 2008 | Мене там немає | Номінація | |
| Премія Роберта Альтмана | Перемога | ||
| 2016 | Найкращий режисер | Керол | Номінація |
| Кінофестиваль Фанташпорту | |||
| 1992 | Міжнародний приз за найкращий фантастичний фільм | Отрута | Номінація |
| Премія критиків | Перемога | ||
| Кінофестиваль США | |||
| 1994 | Гран-прі | Дотті отримує по дупі | Перемога |
| Міжнародний кінофестиваль в Сіетлі | |||
| 1995 | Американська незалежна премія | Безпека | Перемога |
| Спільнота кінокритиків Нью-Йорка | |||
| 1995 | Найкращий режисер | Безпека | 3-є місце |
| 2002 | Далеко від раю | Перемога | |
| 2007 | Мене там немає | 3-є місце | |
| 2015 | Керол | Перемога | |
| Роттердамський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1996 | Приз ФІПРЕССІ | Безпека | Перемога |
| Національна рада кінокритиків США | |||
| 1996 | Найкращий режисер | Безпека | 2-е місце |
| Найкращий сценарій | 3-є місце | ||
| 2016 | Найкращий режисер | Керол | Перемога |
| Каннський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1998 |  Золота пальмова гілка
|
Оксамитова золота жила | Номінація |
| Премія за найкращий художній внесок | Номінація | ||
| 2015 | Золота пальмова гілка
|
Керол | Номінація |
| Queer Palm | Перемога | ||
| 2017 | Золота пальмова гілка
|
Світ, повний чудес | В очікуванні |
| Единбурзький міжнародний кінофестиваль | |||
| 1998 | Премія Channel 4 Director's | Оксамитова золота жила | Перемога |
| Премія Нью-йоркських кінокритиків онлайн | |||
| 2002 | Найкращий режисер | Далеко від раю | Перемога |
| Найкращий сценарій | Перемога | ||
| Венеційський кінофестиваль | |||
| 2002 | Золотий лев | Далеко від раю | Номінація |
| Приз Всесвітньої католицької асоціації по комунікаціях (SIGNIS) — Похвальний відгук | Перемога | ||
| 2007 | Золотий лев | Мена там немає | Номінація |
| Спеціальний приз журі | Перемога | ||
| Премія CinemAvvenire за найкращий фільм | Перемога | ||
| Премія «Супутник» | |||
| 2003 | Найкращий режисер | Далеко від раю | Перемога |
| Найкращий сценарій | Номінація | ||
| Золотий глобус | |||
| 2003 | Найкращий сценарій художнього фільму | Далеко від раю | Номінація |
| 2016 | Найкращий режисер | Керол | Номінація |
| Премія «Оскар» | |||
| 2003 | Найкращий оригінальний сценарій | Далеко від раю | Номінація |
| Асоціація кінокритиків Чикаго | |||
| 2003 | Найкращий режисер | Далеко від раю | Перемога |
| Найкращий сценарій | Номінація | ||
| 2015 | Найкращий режисер | Керол | Номінація |
| Премія товариства незалежного кіно Chlotrudis | |||
| 2003 | Премія Taskforce | Далеко від раю | Номінація |
| Найкращий режисер | Перемога | ||
| Найкращий сценарій | Номінація | ||
| 2016 | Найкращий режисер | Керол | Перемога |
| GLAAD Media Awards | |||
| 2003 | Приз Стівена Ф. Колзака | Перемога | |
| Італійський національний синдикат кіножурналістів | |||
| 2008 | Найкращий неєвропейський режисер | Мене там немає | Номінація |
| Міжнародний кінофестиваль у Чикаго | |||
| 2015 | Приз Q Г'юго | Керол | Перемога |
| Кінопремія «Готем» | |||
| 2015 | Найкращий фільм | Керол | Номінація |
| Найкращий сценарій | Номінація | ||
| Міжнародна спільнота кіноманів | |||
| 2015 | Гран-прі | Керол | Перемога |
| 2016 | Найкращий режисер | Перемога | |
| Геївсько-лесбійська асоціація кінокритиків індустрії розваг (GALECA) | |||
| 2016 | Митець року | Перемога | |
| Премія Доріан найкращому режисерові року | Керол | Перемога | |
| Премія BAFTA | |||
| 2016 | Премія Девіда Ліна за режисеру | Керол | Номінація |
Примітки
- ↑ Where to begin with Todd Haynes. British Film Institute. 22 лютого 2016. Процитовано 27.03.2016.
- ↑ а б в Todd Haynes – Biography. The New York Times Company. Процитовано 27.03.2016.
- ↑ Pfefferman, Naomi (6 березня 2003). Heavenly Friendship. The Jewish Journal of Greater Los Angeles. Архів оригіналу за 13.04.2016. Процитовано 27.03.2016.
{{cite web}}: Не збігається часова мітка у|archive-date=/|archive-url=; можливо, 2016-04-13? (довідка) [Архівовано 2016-04-13 у Wayback Machine.] - ↑ Pfefferman, Naomi (29 березня 2011). "Mildred Pierce," Todd Haynes and Me. The Jewish Journal of Greater Los Angeles. Процитовано 27.03.2016.
- ↑ Todd Haynes to Receive Director Tribute at IFP's 25th Annual Gotham Independent Film Awards. Independent Filmmaker Project. Архів оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 27.03.2016.
- ↑ The Official Academy Awards Database. Academy of Motion Picture Arts and Sciences. Архів оригіналу за 08.02.2009. Процитовано 27.03.2016.
{{cite web}}: Не збігається часова мітка у|archive-date=/|archive-url=; можливо, 2009-02-08? (довідка) - ↑ «Керол» / Прес-кіт
- ↑ Борис Нелепо. (18 травня 2015). Концлагеря, самоубийства, моногамия (рос) . Радио «Свобода». Процитовано 27.03.2016.
- ↑ Андрей Плахов. (18 травня 2015). Сентиментальные комедии о смерти (рос) . Газета «Коммерсантъ» № 84. Процитовано 27.03.2016.
- ↑ The 30 Best LGBT Films of All Time. BFI (англ) . 15.06.2016. Процитовано 16.03.2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання) - ↑ Daniel Megarry. BFI Flare names the top 30 LGBT films of all time. Gay Times (англ) . 15.03.2016. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 16.03.2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання) [Архівовано 2016-04-02 у Wayback Machine.] - ↑ The 30 Best LGBT Films of All Time. BFI (англ.). 24.03.2011. Процитовано 27.03.2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання) - ↑ The 2017 Official Selection. Cannes. 13 квітня 2017. Архів оригіналу за 17 квітня 2017. Процитовано 14 квітня 2017.
- ↑ Fabien Lemercier. The hunt for the Palme d’Or is on. Cineuropa. 13.04.2017. Процитовано 14.04.2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання) - ↑ Montagne, Renee (15 жовтня 2017). Todd Haynes On 'Wonderstruck,' And Evolution Of Deaf Culture In The U.S. NPR (англ.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ Kroll, Justin (21 вересня 2018). Todd Haynes to Direct Drama ‘Dry Run’ (EXCLUSIVE). Variety (амер.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ N'Duka, Amanda (21 вересня 2018). ‘Carol’ Helmer Todd Haynes To Direct ‘Dry Run’ Drama For Participant Media. Deadline (амер.). Архів оригіналу за 21 вересня 2018. Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ Sharf, Zack (21 вересня 2018). Todd Haynes Sets ‘Dry Run’ as Next Film, Eyes Mark Ruffalo to Star in Du Pont Family-Inspired Drama. IndieWire (амер.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ Wiseman, Andreas (9 січня 2019). Anne Hathaway, Tim Robbins, More Join Mark Ruffalo In Todd Haynes-Participant Drama About DuPont Pollution Scandal. Deadline (амер.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ Kiesewetter, John (27 грудня 2018). 'Lots Of Extras' Needed For Todd Haynes' 'Dry Run' Movie. WVXU (англ.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ D'Alessandro, Anthony (26 серпня 2019). Todd Haynes’ ‘Dark Waters’ Will Start To Bubble In Late Fall. Deadline (амер.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ Todd Haynes’s ‘The Velvet Underground’ Opts for Immersion over Handholding. Portland Monthly (амер.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ Lattanzio, Ryan (18 жовтня 2021). ‘Ascension’ and ‘Summer of Soul’ Lead Critics Choice Documentary Nominations. IndieWire (амер.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ Lattanzio, Ryan (11 червня 2021). Todd Haynes to Direct Natalie Portman and Julianne Moore in ‘May December,’ Set for Cannes Market. IndieWire (амер.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ Kroll, Justin (11 червня 2021). Natalie Portman And Julianne Moore To Star In Todd Haynes’ ‘May December’ – Cannes Market. Deadline (амер.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ May December | Rotten Tomatoes. www.rottentomatoes.com (англ.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ Shanfeld, Brent Lang,Ethan (11 грудня 2023). Golden Globes 2024: Full Nominations List. Variety (амер.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ Blauvelt, Christian (5 грудня 2023). ‘American Fiction,’ ‘May December,’ ‘Past Lives’ Lead 2024 Indie Spirits Noms. IndieWire (амер.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ Lattanzio, Ryan (2 жовтня 2023). Todd Haynes Retrospective and Exhibit Set for New York’s Museum of the Moving Image. IndieWire (амер.). Процитовано 4 березня 2026.
- ↑ Rob White. = Todd Haynes. — Urbana : University of Illinois Press, 2013. — P. 144. — ISBN 9780252037566.
- ↑ Appel à la libération immédiate d'Oleg Sentsov ! // Société des Réalisateurs de Films, 06.07.2018
- ↑ Нагороди та номінації Тодда Гейнса на сайті IMDb(англ.)
Посилання
- Тодд Гейнс на сайті IMDb (англ.)
- Тодд Гейнс: твори у бібліотеці (WorldCat каталог)
- Біографія і фільмографія Тодда Гейнса(англ.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).