Товар

Товар

Това́р (англ. good, commodity, article, product), у традиційній мовній культурі крам^[1] — продукт природи і людської праці або тільки людської праці у матеріальній і нематеріальній субстанції та у формі послуг, який завдяки своїм властивостям здатен задовольняти наявні чи передбачувані суспільні потреби. Призначений для обміну і купівлі-продажу, що виробляється не для власного споживання, а на продаж, також матеріальні та нематеріальні активи чи цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

В економічній теорії товари є економічними благами, створення та добровільний обмін яких на ринку зумовлені їхньою рідкістю — обмеженістю ресурсів для задоволення безмежних потреб людини^[2]:142. Згідно з суб'єктивною теорією вартості, корисність товару є суб'єктивною оцінкою ступеня задоволення, яку людина діюча (Homo agens) присвоює конкретному благові порівняно з потребою в ньому в процесі людської діяльності^[2]:141[3]. Поєднання цих характеристик та їхнє суспільне визнання відображається в ціні, яка є грошовим вираженням суб'єктивної цінності товару, дозволяючи одночасно врахувати інтереси як виробника, так і споживача^[2]:142.

У сучасній економічній науці класифікація товарів здійснюється за кількома фундаментальними критеріями, які відображають їхні фізичні властивості, характер взаємодії з ринком та роль у структурі людської діяльності. Оскільки товар є специфічною формою економічного блага, призначеною саме для добровільного обміну, його класифікація відрізняється від загальної типізації благ (наприклад, поділу на вільні та економічні блага або чотирикомпонентної моделі Остром).

Здатність товару до фізичного переміщення між різними просторовими ринками (зокрема національними) визначає ступінь його інтеграції у міжнародний поділ праці:

• Торговні (рухомі) товари (англ. tradable goods) — блага, міжнародне транспортування яких є технічно можливим, а логістичні витрати не перевищують різницю між цінами на різних регіональних ринках (наприклад, промислове обладнання, сировина, споживча електроніка).
• Неторговні (нерухомі) товари (англ. non-tradable goods) — блага, що споживаються виключно в тій країні, де вони були створени, через неможливість їхнього переміщення або надмірні витрати на транспортування (наприклад, об'єкти нерухомості, перукарські чи комунальні послуги).

Фізична зношуваність та особливості часової преференції індивідів зумовлюють поділ товарів за терміном їхньої корисності для споживача:

• Товари тривалого використання (англ. durable goods) — матеріальні блага, які людина діюча використовує багаторазово протягом тривалого часу без повної втрати їхніх споживчих властивостей (наприклад, автомобілі, побутова техніка).
• Товари короткочасного використання та швидкопсувні товари — блага, які повністю споживаються за один або кілька актів людської діяльності, або втрачають свою цінність через природні чи технічні обмеження за короткий проміжок часу (наприклад, харчові продукти, пальне).

Залежно від місця товару у структурі обхідних методів виробництва, виокремлюють товари нижчих та вищих порядків (згідно з теорією Карла Менгера):

• Кінцеві (споживчі) товари — блага першого порядку, які безпосередньо задовольняють суб'єктивні потреби людини.
• Проміжні товари (сировина) — матеріали, напівфабрикати та комплектуючі, які зазнають подальшої технологічної переробки.
• Капітальні товари (засоби виробництва) — блага вищих порядків (машини, верстати, будівлі), які використовуються для створення інших товарів і формування капітальної структури економіки ^[4]:82-88.

Оскільки цінність товару не є його внутрішньою властивістю, а формується як суб'єктивна оцінка індивіда, межа між типами потреб залежить від контексту та культури:

• Товари для задоволення життєвих потреб — блага, які оцінюються людиною як критично необхідні для її фізичного та соціального виживання у певному суспільстві (найнеобхідніші товари) ^[2]:141.
• Товари для задоволення другорядних бажань — блага, пріоритет яких на суб'єктивній шкалі цінностей індивіда є нижчим і залежить від його особистих уподобань, культурних чинників та поточних умов діяльності (предмети розкоші) ^[2]:142[3].

Динаміка ринкового попиту на конкретний товар визначається не лише його власною суб'єктивною цінністю, а й змінами цін на інші пов'язані блага, а також коливаннями рівня доходу споживачів. У економічній теорії ці чинники аналізують через концепцію еластичності попиту.

Залежно від напрямку та сили впливу зміни ціни одного товару на обсяг попиту на інший товар (що математично виражається через коефіцієнт перехресної еластичности попиту), товари поділяють на три категорії:

• Взаємодоповнювані (комплементарні) товари — блага, які задовольняють певну потребу лише спільно, через що зростання ціни одного товару призводить до зменшення попиту на інший. Математично цей зв'язок виражається через негативну приватну похідну функції попиту:

${\displaystyle {\frac {\partial Q_{i}}{\partial P_{j}}}<0}$

• Взаємозамінні товари (субститути) — товари, які здатні замінити один одного у процесі споживання чи виробництва, внаслідок чого зростання ціни одного блага спричиняє збільшення попиту на інше. Математично цей зв'язок описується через позитивну приватну похідну:

${\displaystyle {\frac {\partial Q_{i}}{\partial P_{j}}}>0}$

• Незалежні товари — блага, які не пов'язані між собою у структурі людської діяльності, тому зміна ціни одного з них ніяк не впливає на обсяг попиту на інший.

Зміна купівельної спроможності індивідів у процесі ринкового обміну трансформує структуру їхніх споживчих преференцій. За цим критерієм товари поділяють на:

• Нормальні товари — блага, обсяг попиту на які зростає в міру збільшення доходів індивідів. Серед них виокремлюють:

1. Найнеобхідніші товари — попит на які зростає повільніше, ніж дохід споживача ^[2]:141.
2. Предмети розкоші / товари Веблена — попит на які випереджає зростання доходів ^[2]:142. При цьому для товарів Веблена попит демонструє аномальне зростання зі збільшенням ціни через прагнення індивідів продемонструвати свій високий соціальний статус.

• Товари нижчої споживчої цінності (інферіорні товари) та товари Гіффена — малоцінні блага, попит на які падіє із зростанням доходів споживачів, оскільки індивіди замінюють їх якіснішими альтернативами ^[2]:142[3]. Граничним виявом цієї категорії є товари Гіффена — товари, обсяг споживання яких парадоксально зростає при підвищенні їхньої ціни, оскільки через падіння реального доходу споживачі змушені відмовлятися від інших товарів на користь найдешевших.

У межах сучасної економічної теорії аналіз товарів та ширшого кола економічних благ базується на двох фундаментальних характеристиках:

• Критерій виключності (англ. excludability) — відображає наявність технічної можливості або правових механізмів (зокрема, прав власності) ефективно обмежити доступ індивідів до споживання чи використання конкретного блага (наприклад, за допомогою встановлення цінового бар'єра, огорожі чи системи авторизації) ^[2]:143.
• Критерій конкурентності або зменшуваності (англ. rivalry / subtractability) — визначає, чи зменшує споживання або використання блага одним суб'єктом (у процесі його людської діяльності) той обсяг, який залишається доступним для інших учасників ринку ^[2]:143.

Класифікація благ у дослідженнях Елінор Остром базується на уточненні цих двох фундаментальних критеріїв: виключенні (англ. excludability) — складності обмеження доступу потенційних споживачів до ресурсу, та від’ємності (англ. subtractability) — ступені, в якому використання ресурсу одним суб'єктом зменшує його доступність для інших ^[5]:51-55.

Виокремлення цих критеріїв відбувалося в економічній науці поетапно:

• Внесок Пола Самуельсона (1954) полягав у математичному визначенні колективних (суспільних) благ, головною рисою яких є абсолютна неконкурентність: споживання блага одним індивідом не зменшує його доступності для будь-кого іншого ^[2]:144.
• Річард Масґрейв (1959) концептуалізував критерій виключності, показавши, що за відсутності технічних умов для виключення споживачів ринковий механізм не здатний забезпечити примусову оплату блага через систему цін ^[2]:144.
• Джеймс Б'юкенен (1965) у своїй теорії клубів запропонував місток між приватними та суто суспільними благами, описавши товари, які є виключними, але неконкурентними (до досягнення певної межі перевантаження) ^[2]:145.

На основі критеріїв виключення та від’ємності виділяють чотири типи благ ^[5]:51-55:

1. Спільні ресурси (Common-pool resources) — це блага з високою від’ємністю та складним виключенням. Використання однієї одиниці такого ресурсу зменшує кількість, доступну для інших, але обмежити доступ до ресурсної системи фізично чи юридично дуже дорого. «Термін «спільний ресурс» використовується для визначення природної або штучної ресурсної системи, яка достатньо велика, щоб зробити дорогим (але не неможливим) усунення потенційних вигодонабувачів від отримання вигод від її використання» ^[5]:51. Особливість: «Від’ємність ресурсного юніта тягне за собою наближення до граничної кількості ресурсних юнітів, які продукуються СР... може не лише призвести до короткострокового «ефекту скупчення», а й навіть зруйнувати продуктивний потенціал ресурсу» ^[5]:54.
2. Суспільні (публічні) блага (Public goods) — характеризуються складним виключенням, але низькою від’ємністю. Користування такому благом однією особою не зменшує його доступність для інших. «Відносно високі витрати на фізичне усунення об’єднаних присвоювачів від ресурсу або від внесених у ресурсну систему поліпшень є приблизно такими, як і витрати на усунення потенційних вигодонабувачів від користування публічним майном» ^[5]:54. Приклад: «...користування прогнозом погоди однією людиною не робить цей прогноз недоступним для інших, так само як «споживання» нею громадської безпеки не призводить до зменшення загального рівня безпеки громади» ^[5]:54.
3. Приватні блага (Private goods) — це блага з високою від’ємністю та легким (недорогим) виключенням. Права на них чітко визначені, а споживання одиниці блага одним суб'єктом повністю виключає її споживання іншим. «Присвоєння та використання ресурсних юнітів більш тісно пов’язані з теорією приватного майна, ніж публічного» ^[5]:55. Зв'язок із СР: Остром зазначає, що за своєю суттю «присвоєння та використання від’ємних ресурсних юнітів» у системі спільних ресурсів наближає їх до логіки приватних благ, тоді як сама ресурсна система залишається спільною ^[5]:55.
4. Клубні (колективні) блага (Club/Toll goods) — цей тип характеризується легким виключенням та низькою від’ємністю. Доступ до них обмежений (наприклад, платою за вхід або членством), але в межах цієї групи споживання залишається неконкурентним до моменту переповнення (скупчення). Хоча безпосередньо в тексті немає розлогого визначення саме клубних благ, Остром посилається на наукові праці, де досліджується цей тип ^[5]:326. Логіка її аналізу СР як «змішаної» форми базується саме на розрізненні цих чотирьох категорій через матрицю виключення та від’ємності ^[5]:55.

Остром підкреслює, що «нездатність розрізняти від’ємність ресурсних юнітів та об’єднаність ресурсної системи в минулому сприяли плутанині стосовно того, до якого майна слід відносити СР — публічного чи загального» ^[5]:53-54. Це розрізнення є ключовим для розуміння її теорії керування спільним.

Невідповідність класичним критеріям приватного товару створює особливі умови для трансакцій на ринку:

• Проблема безкоштовного пасажира (проблема безбілетника) (англ. free-rider problem) — виникає у випадку невиключних благ, коли індивіди мають стимул ухилятися від оплати за створення блага, розраховуючи на те, що його профінансує хтось інший, що ускладнює пряме задоволення таких потреб через вільний ринок ^[2]:146.
• Напіввиключні товари — категорія благ, виключність яких є умовною або технічно вразливою, що яскраво виявляється у феномені цифрового піратства та специфіці копіювання нематеріальних активів.
• Антиконкурентні (мережеві) блага — специфічні товари, корисність та суб'єктивна цінність яких для кожного окремого користувача не зменшується, а навпаки, прогресивно зростає із залученням нових споживачів (мережевий ефект у цифрових платформах).
  

У сучасній маркетинговій теорії товар визначається як усе, що можна запропонувати на ринку для задоволення потреб та вимог споживачів ^{[6]:27, 243}. У широкому значенні поняття товару виходить далеко за межі суто матеріальних (фізичних) об'єктів; до цієї категорії також відносять послуги, окремих осіб, місця, організації, види діяльності та ідеї ^{[6]:27, 243, 247}.

З погляду праксеології, будь-який товар розглядається як засіб, який обирає людина діюча (Homo agens) у процесі своєї людської діяльності для досягнення поставлених цілей. Добровільний обмін на ринку є актом каталактики, у якому індивіди оцінюють пропоновані товари на основі їхньої суб'єктивної цінності, прагнучи усунути відчуття незадоволеності та перейти до більш сприятливого стану.

При розробці товару маркетологи розглядають його структуру на трьох рівнях ^{[6]:243–244}:

• Товар за задумом — відображає основну вигоду або послугу, яку насправді купує споживач для вирішення своєї проблеми ^[6]:243. Цей рівень відповідає за безпосереднє задоволення фундаментальної потреби, що лежить в основі праксеологічного вибору суб'єкта.
• Товар у реальному виконанні — матеріальне втілення початкового задуму, що має п'ять основних характеристик: рівень якості, властивості, зовнішнє оформлення (дизайн), марочну назву та упаковку ^[6]:243.
• Товар із підкріпленням — рівень, що передбачає надання споживачеві додаткових послуг та вигод, таких як гарантія, монтаж, безкоштовна доставка, навчання персоналу або післяпродажне обслуговування ^[6]:244. Підкріплення дозволяє посилити конкурентні переваги блага на вільному ринку.

Залежно від типу споживача всі товари поділяють на дві великі групи ^[6]:245:

• Товари широкого вжитку — купуються кінцевими споживачами для особистого використання ^[6]:245. Сюди входять:
  • Товари повсякденного попиту — купуються часто, без роздумів ^[6]:245.
  • Товари попереднього вибору — порівнюються за якістю, ціною, стилем ^[6]:245.
  • Товари особливого попиту — мають унікальні характеристики або марочну назву ^[6]:245.
  • Товари пасивного попиту — про які покупець не знає або зазвичай не замислюється про покупку ^{[6]:245–246}.
• Товари виробничого призначення — купуються для подальшої переробки або використання у господарській діяльності ^[6]:246. Поділяються на:
  • Матеріали та комплектуючі ^[6]:246.
  • Капітальне майно ^[6]:246.
  • Допоміжні матеріали та послуги ^{[6]:246–247}.

• Якість товару — здатність товару виконувати свої функції; один із головних інструментів позиціонування ^[6]:248.
• Властивості — інструмент конкурентної боротьби, що дозволяє диференціювати товар ^[6]:251.
• Дизайн — визначає не лише зовнішній вигляд (стиль), а й саму сутність товару, його корисність та зручність ^[6]:251.
• Марка (Бренд) — назва, символ або дизайн, що ідентифікують виробника та відрізняють його товар від конкурентів ^[6]:252.
• Упаковка та маркування — виконують функції захисту, ідентифікації, опису та просування товару ^{[6]:258, 260}.

• Товарний асортимент — група товарів, тісно пов'язаних схожістю функціонування, групами покупців або каналами збуту ^[6]:261.
• Товарна номенклатура — сукупність усіх асортиментних груп і товарних одиниць, які пропонує конкретний продавець ^[6]:263. Характеризується широтою, насиченістю, глибиною та гармонійністю ^[6]:263.

Товар на ринку проходить кілька етапів, що потребують різних маркетингових стратегій ^[6]:294:

1. Розробка — пошук та втілення ідеї ^[6]:294.
2. Виведення на ринок — повільне зростання продажу, відсутність прибутку через високі витрати ^[6]:294.
3. Зростання — швидке завоювання ринку та збільшення прибутку ^[6]:294.
4. Зрілість — уповільнення темпів збуту, прибуток стабілізується або знижується через конкуренцію ^[6]:294.
5. Занепад — різке падіння продажу та прибутку ^{[6]:294, 296–299}.

Класики політичної економії розглядали товар як ключовий елемент економічної системи, аналізуючи його через призму корисності, праці та витрат виробництва.

У працях класиків чітко розмежовувалися речі, які людина отримує від природи без докладання зусиль, та результати цілеспрямованої праці. Жан-Батіст Сей розрізняв «природне багатство» (англ. natural wealth) — блага, які природа надає безкоштовно й безлімітно (повітря, вода, сонячне світло), та «соціальне багатство» (англ. social wealth). Саме останнє є об'єктом дослідження економічної науки, оскільки воно має корисність, створену безпосередньо людиною, і засноване на взаємному обміні ^[7]:286.

Давид Рікардо підкреслював, що корисність (англ. utility) є абсолютно необхідною передумовою для того, щоб предмет мав мінову вартість, проте вона не може слугувати мірою цієї вартості ^[8]:11. Він також детально розділяв поняття «багатства» (англ. riches), яке складається з достатку доступних індивіду благ, та «вартості» (англ. value) ^{[8]:273–275}.

Фундаментальний аналіз класичної системи також відображено у працях Адама Сміта. Хоча Сміт не виокремлював «матеріальні блага» як сучасний термін, натомість він оперував поняттями «товари» та «предмети потреби і зручності». У його вченні чітко окрелено кілька ключових положень щодо природи ринкових благ:

• Подвійна природа вартості товару: Сміт зазначив, що слово «вартість» має два абсолютно різних значення: споживчу вартість (англ. value in use), яка відображає корисність конкретного предмета (наприклад, вода має величезну споживчу вартість, але мізерну мінову), та мінову вартість (англ. value in exchange), що визначає можливість придбання інших предметів завдяки володінню цим предметом (наприклад, діамант має величезну мінову вартість при мінімальній споживчій) ^{[9]:Кн. I, розд. IV}. Ця суперечність увійшла в історію науки як парадокс цінності (або парадокс Сміта), який об'єктивна класична парадигма не здатна була розв'язати.
• Товари як матеріальний результат праці: У класичній системі результати людської діяльності розділяються за ознакою їхньої матеріальності та здатності до нагромадження. Продуктивна праця створює окремий предмет або товар, який можна продати і який існує протягом певного часу після завершення роботи (як-от праця мануфактурного робітника) ^{[9]:Кн. II, розд. III}. Натомість непродуктивна праця створює послуги, що зникають у самий момент їх надання і не втілюються в тривалому предметі (наприклад, праця слуг, чиновників, акторів) ^{[9]:Кн. II, розд. III}.
• Класифікація матеріальних запасів: Загальні запаси суспільства поділяються на три великі частини, де товари займають ключове місце ^{[9]:Кн. II, розд. I}:

1. запас для безпосереднього споживання (їжа, одяг, меблі, житлові будинки);
2. основний капітал (машини, прибуткові будівлі, поліпшена земля, набуті корисні здібності людей);
3. обіговий капітал, що складається з чотирьох частин: грошей, запасів продовольства, матеріалів (сировини) та готових виробів, які ще не потрапили до кінцевого споживача.

• Поділ на предмети потреби та розкоші: Блага класифікуються залежно від соціальних стандартів споживання країни. Предмети потреби (англ. necessaries) охоплюють не лише те, що необхідно для біологічного виживання, а й речі, без яких звичаї країни вважають непристойним з'являтися на людях (наприклад, полотняна сорочка або шкіряне взуття) ^{[9]:Кн. V, розд. II, ч. I}. Предмети розкоші (англ. luxuries) — це товари, від споживання яких людина може відмовитися без порушення загальноприйнятих правил пристойності (вино, тютюн, цукор) ^{[9]:Кн. V, розд. II, ч. I}.
• Довговічність предметів споживання: Сміт зауважував, що витрати на предмети тривалого зберігання (будинки, меблі, книги, картини) є значно вигіднішими для нагромадження суспільного багатства, ніж витрати на те, що споживається негайно (розкішна їжа, велика кількість слуг) ^{[9]:Кн. II, розд. III}. Такі предмети з часом покращують загальний побут усього народу, поступово переходячи до нижчих верств населення.

Пояснення джерел вартості товару суттєво відрізнялося у представників різних течій класичної школи:

• Вільям Петті стверджував, що вартість усіх речей повинна вимірювалися двома природними одиницями — землею та працею, зазначаючи, що всі предмети є «творіннями землі та людської праці над нею» ^[10]:44.
• Жан-Батіст Сей будував свою теорію на принципі корисності (англ. utility), вважаючи, що створення вартості полягає передусім у наданні предметам таких властивостей, які здатні задовольняти різноманітні людські потреби ^[7]:284.
• Девід Рікардо послідовно відстоював трудову теорію вартості, згідно з якою мінова вартість товарів регулюється виключно кількістю праці, об'єктивно необхідної для їхнього безпосереднього виробництва ^[8]:11. За класичним підходом А. Сміта, праця є «дійсним мірилом мінової вартості всіх товарів» (реальна ціна), і вона є єдиним незмінним мірилом вартості блага, тоді як золото і срібло (номінальна ціна) постійно змінюються у своїй власні цінності ^{[9]:Кн. I, розд. V}.

• Нематеріальні продукти (Сей): Жан-Батіст Сей суттєво розширив поняття товару на сферу послуг (наприклад, професійні поради лікаря чи юриста), визначаючи їх як «нематеріальні продукти». Оскільки вони задовольняють потреби учасників ринку та мають конкретну ціну в процесі обміну, вони є реальною складовою частиною загального національного багатства ^{[7]:119, 321}.
• Цінність населення (Петті): У своїх економіко-статистичних розрахунках В. Петті включав вартість самого населення до складу багатства королівства, обчислюючи сукупну грошову вартість кожної людини як капіталу ^[10]:108.
• Товари, обмежені рідкісністю (Рікардо): Д. Рікардо виділяв особливу групу товарів (рідкісні картини, статуї, унікальні книги та монети), мінова вартість яких залежить виключно від їхньої рідкісності (англ. scarcity), а не від кількості праці, витраченої на їхнє первинне створення ^[8]:12.

Надалі ці ідеї були радикалізовані Карлом Марксом, який перетворив трудову теорію вартості на основу концепції додаткової вартості, розглядаючи товар як зовнішній предмет, що задовольняє якісь людські потреби, а його мінову вартість — як суто суспільну форму втіленої в ньому абстрактної людської праці.

У другій половині XIX століття в економічній науці відбувся докорінний парадигмальний зсув, що увійшов в історію як маржиналістська революція. Його сутність полягала в суб'єктивістському прориві — радикальному переході від об'єктивних теорій класичної школи, які виводили цінність товару з витрат виробництва чи кількості витраченої праці (трудова теорія вартості), до аналізу суб'єктивної оцінки блага безпосередньо споживачем (суб'єктивна теорія вартості).

Історичне коріння цієї методології сягає праць представників Саламанкської школи (пізніх схоластів), які ще в XVI—XVII століттях виявили зв'язок між корисністю блага, його відносною рідкісністю та ринковою ціною. Подальший внесок у формування суб'єктивного підходу зробив Етьєн Бонно де Кондільяк, наголошуючи, що цінність товарів породжується не самими витратами на їх створення, а людською потребою в них.

Остаточне розв'язання парадоксу цінності (парадоксу води та діаманта) стало можливим завдяки формулюванню закону спадної граничної корисності. Маржиналісти довели, що цінність товару визначається не загальною корисністю всього класу цих благ у світі, а корисністю останньої доступної індивіду (граничної) одиниці, що задовольняє найменш важливу з його актуальних потреб.

В межах Австрійської економічної школи аналіз товару та ринкового обміну отримав послідовне праксеологічне та каталактичне обґрунтування. На відміну від математизованих течій маржиналізму, австрійські дослідники відкинули розгляд економіки як механічної системи рівноваги, натомість поклавши в основу методологічний індивідуалізм. З цього погляду товар розглядається не як ізольована матеріальна сутність, а як засіб, який свідомо обирає людина, що діє (Homo agens) у процесі своєї людської діяльності (Human action). Кожен ринковий обмін є актом каталактики, рушійною силою якого виступає суб'єктивна цінність (Subjective value) — індивідуальне порівняння корисності благ, що спонукає суб'єкта здійснювати дію задля переходу з менш задовільного стану до більш сприятливого.

Карл Менгер та Ойґен фон Бем-Баверк розглядали поняття «товар» як специфічну економічну категорію, чітко відмежовуючи її від загального поняття «благо» та критикуючи вузьке класичне й марксистське трактування товару як лише продукту людської праці.

Засновник школи Карл Менгер розробив фундаментальну теорію товару у своїй праці «Принципи економічної науки», де побудував послідовний логічний ланцюг від потреби індивіда до формування ринкового феномену товару.

• Відмінність від блага: Для Менгера «благо» дефініюється як річ, здатна задовольнити людську потребу, за умови усвідомлення суб'єктом цього причинно-наслідкового зв'язку та наявності реальної можливості розпоряджатися нею ^[11]:44. Натомість товар — це конкретне економічне благо, призначене виключно для обміну, незалежно від його матеріальної форми, фізичних властивостей чи здатності до пересування у просторі ^{[11]:225, 228}.
• Транзитивний характер: Характер товару не є внутрішньою іманентною якістю самого блага, а являє собою «перехідне відношення» між цим благом і господарюючою особою ^[11]:229. Благо зберігає статус товару лише в обмежений період його циркуляції та переходу від первинного виробника до кінцевого споживача ^[11]:229. Щойно воно потрапляє до рук суб'єкта, який планує безпосередньо його спожити, воно втрачає товарну форму і стає «споживчим благом» ^[11]:229.
• Здатність до збуту (Absatzfähigkeit): Менгер увів у науковий обіг ключове поняття здатності товару до збуту, що визначає ступінь легкості, з якою благо можна обміняти на ринку за економічно вигідними цінами ^[11]:229. Ця ринкова спроможність об'єктивно обмежена кількома факторами:

1. колом осіб, які відчувають актуальну потребу в цьому благові ^[11]:230;
2. регіоном та просторовими межами, куди товар може бути фізично доставлений для реалізації ^[11]:231;
3. обсягом і кількістю, яку конкретний ринок здатний поглинути в певний момент ^[11]:233;
4. періодом часу, протягом якого збут цього блага залишається можливим ^[11]:234.

У своїй праці «Карл Маркс і неспроможність його системи» Ойґен фон Бем-Баверк проаналізував сутність товару, послідовно опонуючи методології об'єктивізму.

• Проти звуження поняття: Дослідник виступив із критикою Маркса за штучне обмеження категорії товару виключно продуктами праці, виробленими спеціально для ринку ^{[12]:80, 95}.
• Дари природи як товари: Бем-Баверк стверджував, що такі блага, як незаймана земля, вугілля, деревина в первісних лісах чи природна водна енергія, є найважливішими об'єктами приватної власності та торгівлі ^[12]:96. Відповідно, вони повноцінно функціонують як ринкові товари та мають конкретну мінову ціну, навіть не будучи продуктами людської праці ^[12]:96.
• Спільні якості товарів: Замість пошуку спільного об'єктивного фактора у витратах абстрактної праці, Бем-Баверк вказав на інші реальні ознаки товарів, які роблять їх придатними для каталактичного обміну:

1. дефіцитність (відносна рідкість) блага порівняно з наявним суспільним попитом ^[12]:100;
2. належність блага до правового поля чиєїсь індивідуальної власності ^[12]:100;
3. характер блага як безпосереднього об'єкта ринкового попиту та пропозиції ^[12]:101.

• Товар і корисність: Він наполягав, що мінової цінності товару не може існувати там, де повністю відсутня його споживна цінність (корисність) ^[12]:99. Ігнорування фактора корисності при економічному аналізі товарного обміну він дефініював як грубу методологічну помилку ^[12]:100.

У межах суб'єктивістського підходу Австрійської школи позиції обох теоретиків виявляють повну концептуальну єдність у кількох аспектах:

• Економічний характер блага: Обидва автори солідарні в тому, що благо стає товаром не через свої внутрішні фізичні або хімічні властивості, а виключно через свою специфічну роль у процесі добровільного ринкового обміну ^{[11]:229[12]:96}.
• Заперечення трудового детермінізму: Менгер і Бем-Баверк повністю відкидають ідею, що товарність блага або його мінова цінність визначаються кількістю витраченої на нього праці ^{[11]:137[12]:101}.
• Суб'єктивна основа обміну: Для обох дослідників статус товару нерозривно пов'язаний із суб'єктивним наміром власника обміняти наявне у нього благо задля кращого та більш повного задоволення власних потреб, що є проявом методологічного індивідуалізму в дії ^{[11]:170[12]:91}.

Подальший розвиток суб'єктивістського підходу пов'язаний із працями Фрідріха фон Візера. У своїй теорії «суспільної економіки» (Gemeinwirtschaft) він здійснив перші в австрійській традиції спроби поширити інструменти маржинального аналізу та концепцію граничної корисності поза межі суто приватного сектора, досліджуючи специфіку оцінки та функціонування не-приватних (суспільних) благ.

Логічним завершенням австрійської теорії ринку стала концепція Людвіга фон Мізеса, детально викладена в його фундаментальному трактаті «Людська діяльність». Мізес обґрунтував, що ціноутворення на вільному ринку є безперервним динамічним процесом, який координується виключно за допомогою цінових сигналів ^[3]. Цінові сигнали є незамінними носіями інформації, що відбивають мінливі суб'єктивні оцінки мільйонів споживачів та підприємців поза втручанням інтервенціонізму. Спираючись на цей аналіз, Мізес надав остаточне праксеологічне спростування будь-яких ідей «об'єктивної» або «справедливої» ціни товару, довівши, що поняття цінності чи вартості є невіддільним від конкретного контексту людського вибору і не може існувати у вигляді абстрактного статичного показника, відірваного від реальних актів обміну.

Карл Менгер, засновник Австрійської економічної школи та один з засновників неокласичної економічної теорії присвятив товару 7-му главу своєї головної праці «Принципи економічної науки» (нім. Grundsätze der Volkswirtschaftslehre, 1871). Менгер розрізняє товар та економічне благо. Менгер визначає товар, як економічне благо, яке призначене для продажу, і яке втрачає свої властивості при отриманні його кінцевим споживачем^[13].

Також він розрізняє поняття товару у повсякденному і науковому смислі. У повсякденному вжитку товарами називають предмети, які виробник або продавець готовий обміняти, при цьому це поняття обмежується лише речами, — гроші виключаються з нього. При науковому підході товаром називають будь-які блага, які призначені для обміну, не залежно від їхньої матеріальності, здатності до переміщення, їх характеру як продуктів праці, незалежно від осіб, які пропонують їх для продажу^[14]. Також наводиться опис основних властивостей товару, як економічної категорії — межі придатності товарів до збуту, ступеня придатності до збуту і придатності товару до обігу. Під межами придатності товару до збуту мається на увазі сумарний споживчий попит. Так, згідно з Менгером, попит на твір про мову індіанців Латинської Америки тупі не перевищить 600 примірників за мінімальної ціни, тоді як межа придатності до збуту творів Шекспіра перевищує сотні тисяч^[14]. Ступінь придатності товару до збуту важлива для товарів, які не мають самостійного значення, а потрібні лише як складові частини для інших. Менгер наводить приклад пружин для механічних годинників і манометрів. Якою б не була їхня ціна, кількість пружин, які продаються, буде залежати лише від виробництва годинників і манометрів. У той же ж час, золото і срібло практично не мають меж придатності до збуту.

• Здатність задовольняти певну потребу людини;
• Придатність для обміну на інші товари.

Параметри, що характеризують товар, поділяють на три групи: — нормативні — показники, які характеризують принципову можливість реалізації нововведень на певному ринку (наприклад, патентна чистота є нормативним параметром);

– технічні — призначення товару, надійність та довговічність; естетичні та ергономічні параметри (параметри, що не мають числового значення, оцінюють у балах; параметри, що відбивають технологічність та економічність виробництва нового товару, в оцінку не включаються, оскільки вони вже відображені в ціні та не становлять інтересу для споживача);

– економічні (ціна споживання) — вартість доставки, монтажу, заробітна плата працівників за весь строк служби товару тощо, тобто повна вартість експлуатації товару споживачем (оскільки всі показники обчислюються у грошовому вираженні, їх можна звести до одного; за ідеальну ціну беруть найменше значення, що перевищує нуль).

З точки зору класичного маркетингу товар (чи послуга) має три рівні:

1. Товар за задумом — тобто, те, що в дійсності купує споживач, головна вигода чи послуга.
2. Товар в реальному виконанні — цей рівень відповідає п'ятьом характеристикам товару: якість, властивість, зовнішнє оформлення, назва марки, паковання.
3. Товар з підкріпленням — усі додаткові послуги і вигоди, які можуть надаватися споживачам (доставка, кредитування, гарантія тощо).

Товар-зразок (еталон для порівняння) має належати разом з аналізованим виробом до однієї групи товарів, відповідати певним умовам використання й функціонального призначення, бути характерним для вибраного ринку, мати максимальні переваги для покупців. Товар-еталон повинен повністю відповідати нормативним вимогам майбутнього ринку, оскільки конкурентоспроможність в найширшому розумінні визначає можливість продажу товару на певному ринку. Конкурентоспроможною можна вважати продукцію з технічними параметрами і техніко-економічними показниками, ідентичними показникам проданого товару. Оцінити конкурентоспроможність можна різними методами, зокрема експертним опитуванням споживачів на основі основних параметрів продукції. Метод оцінювання конкурентоспроможності продукції за групами параметрів найчастіше застосовують для оцінювання новоствореної продукції. Відібрані для оцінювання параметри оцінюють за значущістю.

На першому етапі формують ідеальну споживчу модель. В основу цієї моделі покладено інформацію, зібрану у процесі дослідження ринку. Модель охоплює сукупність технічно-економічних параметрів, важливих для споживача на цьому сегменті ринку; оцінювання споживачем значущості кожного параметра; оптимальне значення кожного техніко-економічного параметра для споживача.

Класична економічна теорія спиралася на трудову теорію вартості, яка розроблялася Вільямом Петті, Адамом Смітом, Давидом Рікардо, Карлом Марксом. Згідно з нею цінність і ціна товару визначається витратами суспільно-необхідної праці.

Маржиналістська революція принципово змінила уявлення про ціну товару, перетворивши цим класичну економічну теорію на неокласичну. Нова концепція суб'єктивної корисності, заснована на працях економістів другої половини XIX ст. Германа Ґоссена, Карла Менгера, Леона Вальраса, Вільяма Джевонса та на більш ранніх здобутках Саламанкської школи (XVI ст.), Етьєна Бонно де Кондільяка (XVIII ст.), постулює, що цінність товару є суб'єктивною й змінються залежно від уподобань та обставин діяльності суб'єкта економічних відносин. Тому ціна товару не залежить від витрат праці на виробництво блага, а визначається на ринку блага в результаті повторюваних актів добровільного обміну між покупцями та продавцями блага,тобто співвідношенням між попитом та пропозицією блага. Саме суб'єктивістський підхід до ціни блага дозволив вирішити парадокс цінності, який не вирішувався в рамках трудової теорії вартості (цінності).

Економіст Австрійської школи Людвіг фон Мізес про ціну товару:

Ціни – це ринкове явище… Вони є підсумком певної сукупності ринкових даних, дій і реакцій учасників ринкового суспільства. Марно розмірковувати про те, якими були б ціни, якби деякі визначальні показники були б іншими… Не менш марно розмірковувати про те, якими мають бути ціни. Кожному приємно, якщо ціни на речі, які він хоче купити, падають, а ціни на речі, які він хоче продати, зростають… Будь-яка ціна, визначена на ринку, є необхідним результатом взаємодії діючих сил, тобто попиту та пропозиції. Якою б не була ринкова ситуація, що сформувала цю ціну, для неї ціна завжди адекватна, справжня і реальна. Вона не може бути вищою, якщо не з’явиться учасник, готовий запропонувати більше, і не може бути нижчою, якщо не з’явиться продавець, готовий постачати за нижчою ціною. Тільки поява таких людей, готових купити або продати, може змінити ціни.^[15]

• Благо (економіка)
• Економічна теорія
• Імідж товару
• Обмін
• Подовжена гарантія
• Ринок
• Споживчі властивості товарів
• Список законодавчої термінології
• Товарне виробництво
• Торгівля
• Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності

• Армстронг Г., Котлер Ф. Маркетинг. Загальний курс : навч. посіб. / Гарі Армстронг, Філіп Котлер ; за ред. Н. В. Шульпіної. — 5-те вид. ; пер. з англ. — М. ; СПб. ; К. : Видавничий дом «Вільямс» (Діалектика), 2001. — 608 с. : іл. — ISBN 5-8459-0131-6.
• Остром Е. Керування спільним. Еволюція інституцій колективної дії / пер. з англ. Т. Монтян. — Київ : Наш час, 2012. — 398 с. — ISBN 978-966-1530-95-8.
• Пугачевський, Г. Ф. Дефініція товару як об'єкта товарознавства [Текст] / Г. Ф. Пугачевський, Г. М. Михайлова // Вісник ДонДУЕТ. Сер.: Техн. науки. — 2006. — № 1. — С. 126—129.
• Товар // Економічна енциклопедія / за ред. Мочерного С. В., К., Академія, 2001 р.

• Сміт Адам. Дослідження про природу і причини багатства народів / пер. з англ. О. Васильєв, М. Межевікіна, А. Малівський. — К. : Наш формат, 2018. — 736 с. — ISBN 978-617-7552-14-6.
• Petty, W. (1662). A treatise of taxes & contributions: Shewing the nature and measures of crown-lands, assessements, customs, poll-moneys, lotteries, benevolence, monopolies, offices, tythes, raising of coins, harth-money, excize, etc. London: Printed for N. Brooke.
• Petty, W. (2010). The economic writings of Sir William Petty (C. H. Hull, Ed.; Vol. 1). Indianapolis: Liberty Fund. (Original work published 1899).
• Ricardo, D. (2004). On the principles of political economy and taxation (P. Sraffa & M. H. Dobb, Eds.; Vol. 1). Indianapolis: Liberty Fund. (Original work published 1817).
• Say, J.-B. (1971). A treatise on political economy; or the production, distribution and consumption of wealth (C. R. Prinsep, Trans.; C. C. Biddle, Ed.). New York: Augustus M. Kelley. (Original work published 1803).
• Бьом-Баверк, Ойґен фон. Карл Маркс і неспроможність його системи / пер. з нім. Є. Третяк. — Київ : WellBooks, 2024. — 224 с. — ISBN 978-617-8264-12-3.
• Менгер К. Принципи економічної науки. Перша загальна частина / Карл Менгер ; пер. з нім. О. Бялової. — Київ : К.І.С., 2022. — 304 с. — ISBN 978-617-684-272-9.
• Von Mises, Ludwig. (1998). Human Action: A Treatise on Economics. The Scholar's Edition. Ludwig von Mises Institute.

• Товар // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Товари // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — Т. 2 : М — Я. — С. 404. — 536 с. — ISBN 978-617-7094-10-3.
• Товар // Економічний словник / Завадський Й. С., Осовська Т. В., Юшкевич О. О.. — Київ: Кондор, 2006. — С. 313.
• Товар // Українська Загальна Енциклопедія: Книга Знання. В 3-х т. — Т. 3: С–Я / Під гол. ред. І. Раковського; [В. Дорошенко, М. Рудницький, В. Сімович]. — Львів; Станіславів; Коломия: Рідна школа, 1930. — 1933. — С. 292.
• Товари військового призначення // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — Т. 2 : М — Я. — С. 405. — 536 с. — ISBN 978-617-7094-10-3.
• Товар // Російсько-українські словники
• Artur Kutzelnigg: Terminologie der Warenkategorien. Franz Nowack, Frankfurt am Main.
• Artur Kutzelnigg: Wort und Begriff „Ware“. In: Die Ware im Weltbild der Wirtschaft. Festschrift für Edmund Grünsteidl zum 70. Geburtstag. Österreichischer Gewerbeverlag, Wien, S. 24–32.
• Leo Weisgerber: Wort und Ware. In: Die Ware in Wirtschaft und Technik. Festschrift zum 65. Geburtstag von Artur Kutzelnigg. Verlag Neue Wirtschafts-Briefe, Herne/Berlin, S. 187–195.