YaChudo

Homo agens

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

Homo agens
ГалузьПраксеологія, Австрійська школа
Автор(и)Людвіг фон Мізес
Час появи1949
Ключові праці«Людська діяльність»
Ключові поняттяАксіома дії, Часова преференція, засіб та ціль
Об'єкт дослідженняцілеспрямована поведінка індивіда
ПопередникиHomo economicus (як альтернатива)

Homo agens (з лат. homo — людина та лат. agens — діюча; укр. Людина, що діє) — фундаментальна модель людської поведінки в праксеології, яка розглядає індивіда як активного суб'єкта, що здійснює свідомий вибір для переходу з менш задовільного стану до більш задовільного[1].

На відміну від вузьких економічних моделей, Homo agens є універсальною категорією, що описує будь-яку цілеспрямовану людську активність.

Порівняння з Homo economicus

Концепція Homo agens виникла як альтернатива неокласичній моделі «людини економічної» (лат. Homo economicus). Основні розбіжності наведено в таблиці:

Параметр порівняння Homo economicus (Неокласика) Homo agens (Австрійська школа)
Природа вибору Максимізація результату (математична функція) Свідоме усунення суб'єктивного занепокоєння
Інформація Інформованість повна або наближена до повної Невизначеність є непереборною обставиною діяльності[2]
Цілі Матеріальні блага, прибуток Будь-які суб'єктивні цінності (зокрема і духовні)
Раціональність Формально-математична; за Фрідманом (1953) має статус «як-ніби» (as if) і не претендує на психологічну реалістичність — вимагається лише прогностична точність теорії, а не істинність передумови[3] Суб'єктивна (дія доцільна з погляду діючої особи); апріорна категорія, доступна через саморефлексію, а не гіпотеза, що перевіряється прогнозом

Ця відмінність має не лише змістовий, а й методологічний вимір. Мілтон Фрідман у програмному есе «The Methodology of Positive Economics», що увійшло до збірки «Нариси з позитивної економіки» (1953), обґрунтував, що передумова раціональної максимізації в неокласичній моделі не потребує психологічної реалістичності — досить, щоб теорія давала точні прогнози (т.зв. інструменталізм, ілюстрований прикладом гравця в більярд, який «діє так, ніби» розв'язує рівняння фізики, не знаючи їх)[3]. Мізес, навпаки, наполягав, що Homo agens — не прогностична фікція, а апріорна, синтетична a priori категорія: людина справді, а не «як-ніби», зважує засоби й цілі, і цей факт доступний через саморефлексію, а не через перевірку прогнозів.

Структура людської діяльності

Згідно з Людвігом фон Мізесом, діяльність є результатом логічної структури людського розуму. Вона завжди спрямована в майбутнє, яке є невизначеним, і використовує обмежені засоби для досягнення найбільш пріоритетних цілей.

Йорґ Гвідо Гюльсманн у своїх дослідженнях наголошує, що Homo agens не просто реагує на зовнішні подразники (як у біхевіоризмі), а активно формує реальність через власні судження про цінність[4].

Етика аргументації та Homo agens

Німецький філософ та економіст Ганс-Герман Гоппе, розвиваючи праксеологію Мізеса, запропонував теорію «етики аргументації». Вона демонструє, що з самого факту того, що людина є Homo agens (істотою, що мислить та діє), логічно випливає необхідність визнання прав приватної власності[5].

Праксеологічне обґрунтування

Гоппе стверджує, що аргументація — це особлива форма людської діяльності. Коли людина вступає в суперечку, вона демонструє (навіть якщо заперечує це на словах) визнання певних апріорних передумов[6]:

  1. Право власності на власне тіло: для того, щоб висловити аргумент, індивід повинен мати ексклюзивний контроль над своїм тілом (мозком, голосовими зв'язками). Спроба аргументувати проти самовласності є логічно суперечливою.
  2. Принцип неагресії (NAP): аргументація за своєю природою є способом вирішення конфліктів за допомогою слів, а не фізичної сили. Той, хто починає аргументувати, вже фактично погодився на мирну взаємодію на час дискусії[5].

Перформативна суперечність

Ключовим поняттям у цьому контексті є перформативна суперечність (англ. performative contradiction). Якщо хтось намагається аргументовано довести, що «прав власності не існує» або «насильство є єдиним законом», він потрапляє в логічну пастку: він використовує свою приватну власність (своє тіло) і визнає права опонента, щоб заперечити існування цих самих прав[7]. Таким чином, право власності виводиться не з довільних державних законів, а з самої природи діючої людини.

За словами Йорґа Гвідо Гюльсманна, цей підхід перетворює етику з набору суб'єктивних побажань на строгу логічну науку, засновану на аксіомах праксеології, що робить модель Homo agens основою не лише економіки, а й правової філософії[8].

Критика

Концепція Homo agens та праксеологічний метод Мізеса зустріли значний опір у науковій спільноті:

  • Епістемологічний аспект: Карл Поппер у праці «Злиденність історицизму» критикував апріорні підходи за їхню нефальсифікованість. З погляду позитивізму, якщо теорія не може бути спростована емпірично, вона належить до метафізики, а не до науки[9].
  • Незгода всередині самого мейнстріму: варто зауважити, що навіть протилежний, інструменталістський підхід Мілтона Фрідмана (1953) не є консенсусом у неокласичній традиції. Пол Самуельсон звинуватив Фрідмана в логічній підміні, назвавши цей прийом «F-твістом» (F-twist): замість тези «теорія хороша попри нереалістичність передумов» Фрідман, за Самуельсоном, підступно стверджує, що теорія хороша саме тому, що її передумови нереалістичні, перетворюючи ваду на чесноту[10]. Це показує, що суперечка щодо епістемологічного статусу вихідних передумов економічної теорії точиться не лише між австрійською школою і мейнстрімом, а й усередині самого мейнстріму.
  • Методологічний аспект: історик економіки Марк Блауг відкидав «екстремальний апріоризм» Мізеса, вважаючи його догматичним. Блауг стверджував, що економіка повинна спиратися на перевірювані гіпотези, а не на самоочевидні аксіоми[11].
  • Логічний аспект: Роберт Нозік вказував на проблему ігнорування концепції «байдужості» в праксеології. Він вважав, що відмова від використання кривих байдужості робить модель Homo agens менш гнучкою для аналізу реальних ринків[12].
  • Психологічний аспект: представники поведінкової економіки (зокрема Деніел Канеман) ставлять під сумнів тезу про те, що вся людська діяльність є свідомою. Дослідження когнітивних упереджень показують, що люди часто діють інстинктивно або ірраціонально, що суперечить суворому визначенню Homo agens[13].

Контекст в Україні

Інтелектуальна рецепція концепції Homo agens в Україні пройшла шлях від поодиноких згадок у наукових працях до системного впровадження в академічний та суспільно-політичний дискурс. Оцінка людини як «суб'єкта, що діє», стала противагою як патерналістським моделям, успадкованим від радянської економічної школи, так й мейнстрімній «людині економічній».

Роль інституцій та популяризація

Ключову роль у поширенні праксеологічного підходу відіграє Міжнародний інститут свободи (ILI). Завдяки його діяльності концепція Homo agens почала розглядатися не лише як абстрактна економічна модель, а як фундамент для побудови вільного суспільства. Фахівці інституту наголошують, що визнання українця як самостійної діючої особи є необхідною умовою для успішного впровадження ринкових реформ та захисту приватної власності[14].

Видавнича діяльність (2024—2026)

Прорив у доступності першоджерел стався завдяки видавництву Well Books, яке реалізувало масштабний проєкт із перекладу класиків Австрійської школи. Це дозволило українському читачеві ознайомитися з моделлю Homo agens через верифіковані переклади:

  • Актуалізація термінології: у виданнях 2024 року, зокрема в «Економіці за один урок» Генрі Гацліта та «Лібералізмі» Людвіга фон Мізеса, термін «людина, що діє» (лат. Homo agens) остаточно утвердився як стандартний відповідник мізесівському acting man[15].
  • Системність підходу: опублікування трактату «Соціалізм» (2024) та заплановане на 2025—2026 роки повне видання фундаментальної праці «Людська діяльність» створюють цілісну базу для вивчення праксеології в українських університетах[16].

Вплив на сучасну думку

Впровадження моделі Homo agens вплинуло на розвиток сучасної української політичної філософії в таких аспектах:

  1. Етичний вимір: перехід від «людини економічної» (яка лише споживає) до «людини діючої» (яка створює та несе відповідальність).
  2. Правовий дискурс: використання етики аргументації Ганса-Германа Гоппе для обґрунтування прав приватної власності та самоврядування територіальних громад[17].
  3. Освітні проєкти: поява курсів із праксеології та австрійської теорії циклів, де Homo agens є центральною категорією аналізу.

Цікаві факти

  • Неолатинізм ХХ століття: попри латинське звучання, термін Homo agens не використовувався в античності. Він є науковим неологізмом (неолатинізмом) XX століття, введеним для того, щоб підкреслити активну, творчу природу людини на противагу пасивному «реагуванню» на стимули в біхевіоризмі.
  • Економіка без цифр: Людвіг фон Мізес категорично заперечував можливість використання математики та статистики для опису Homo agens. Він стверджував, що людська діяльність не має постійних величин (констант), а отже, будь-які рівняння в економіці є оманливими[15].
  • Універсальність моделі: з погляду праксеології, навіть аскет, який відмовляється від матеріальних благ, або йог у стані медитації, є Homo agens. Їхня бездіяльність щодо ринку є свідомою дією, спрямованою на досягнення суб'єктивно ціннішого стану спокою.
  • Штучний інтелект: сучасні послідовники АЕШ, зокрема Йорґ Гвідо Гюльсманн, наголошують, що навіть найдосконаліший ШІ не є Homo agens. Робот виконує алгоритм, але не відчуває «відчутного занепокоєння» (англ. felt uneasiness). Оскільки машина не може відчувати дискомфорту, вона не має власної волі до дії, а лише транслює волю свого програміста[8].
  • Дві праксеології: існує термінологічна плутанина між австрійською праксеологією (Мізеса) та польською школою праксеології (Тадеуш Котарбінський). Якщо Котарбінський вивчав ефективність праці («як зробити роботу краще»), то Мізес через модель Homo agens вивчав логіку вибору («чому людина робить саме це»)[2].
  • Героїчний характер дії: в працях представників Австрійської школи діяльність часто описується як «спекуляція». Кожна людина, що діє, є підприємцем, оскільки вона змушена приймати рішення в умовах невизначеного майбутнього, ризикуючи помилитися у своїх розрахунках.
  • Парадокс дзеркальної нереалістичності: неокласична модель офіційно визнає свою базову передумову (раціональна максимізація) нереалістичною й не вважає це вадою — за умови, що прогнози справджуються (Фрідман, 1953). Праксеологія, навпаки, наполягає на повній реалістичності своєї передумови (аксіома дії) — саме тому, що вона апріорна. Показово, що з протилежних методологічних причин обидві школи виводять свою базову передумову з-під прямої емпіричної перевірки.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Мізес Л. фон. Лібералізм у класичній традиції. — К. : Well Books, 2024. — С. 24–26. — ISBN 978-617-8264-09-3.
  2. ↑ а б Гезлітт Г. Економіка за один урок / пер. з англ. Сергія Рачинського. — К. : Well Books, 2024. — 215 с. — ISBN 978-617-8264-06-2.
  3. ↑ а б Friedman, M. (1953). Essays in Positive Economics (англ.). University of Chicago Press. с. 3–43.
  4. ↑ Мізес Л. фон. Соціалізм: економічний та соціологічний аналіз / пер. з англ. та ред. С. Рачинський. — К. : Well Books, 2024. — 527 с. — ISBN 978-617-8264-13-0.
  5. ↑ а б Хоппе Г.-Г. Теорія соціалізму і капіталізму / пер. з англ. В. Бродового за ред. С. Рачинського. — К. : Well Books, 2024. — С. 154–158. — ISBN 978-617-8264-10-9.
  6. ↑ Hoppe, H. H. (2006). The Economics and Ethics of Private Property (англ.). Mises Institute. с. 339—345. ISBN 978-0945466406.
  7. ↑ Mises, L. von (1998) [1949]. Human Action: A Treatise on Economics (англ.) (вид. Scholar's). Ludwig von Mises Institute.
  8. ↑ а б Йорґ Гвідо Гюльсманн (2007). Mises: The Last Knight of Liberalism (англ.). Mises Institute. с. 982. ISBN 978-1933550183.
  9. ↑ Поппер, Карл. Злиденність історицизму / Карл Поппер ; пер. з англ. — К. : АБРИС ; Нью-Йорк : М. П. Коць, 1994. — 192 с. — (Б-ка часопису «Філос. і соціол. думка». Сер. «Класики світової суспільно-політичної думки»). — ISBN 5-86828-022-9.
  10. ↑ Samuelson, P. A. Problems of Methodology — Discussion // The American Economic Review. — 1963. — Vol. 53, No. 2. — P. 231–236.
  11. ↑ Blaug, M. The Methodology of Economics. — Cambridge University Press, 1992. — P. 81.
  12. ↑ Nozick, R. On Austrian Methodology // Synthese. — 1977. — Vol. 36, No. 3.
  13. ↑ Канеман Д. Мислення швидке й повільне. — К.: Наш Формат, 2017.
  14. ↑ Місія та цінності (укр.). Міжнародний інститут свободи. Процитовано 30 січня 2026.
  15. ↑ а б Мізес Л. фон. Лібералізм у класичній традиції / пер. В. Хохлова. — К. : Well Books, 2024. — 304 с. — ISBN 978-617-8264-09-3.
  16. ↑ Каталог: Австрійська школа (укр.). Well Books. 2024. Процитовано 30 січня 2026.
  17. ↑ Хоппе Г.-Г. Теорія соціалізму і капіталізму / пер. з англ. В. Бродового за ред. С. Рачинського. — К. : Well Books, 2024. — 256 с. — ISBN 978-617-8264-10-9.

Література

  • Гезлітт Г. Економіка за один урок / пер. з англ. Сергія Рачинського. — К. : Well Books, 2024. — 215 с. — ISBN 978-617-8264-06-2.
  • Келлаган Джин. Економіка для простих людей : Вступ до Австрійської школи економіки / пер. з англ. В'ячеслава Бродового ; ред. Сергій Рачинський. — Київ : Інститут вільної економіки ; Велл Букс, 2025. — 344 с. — ISBN 978-617-8264-24-6.
  • Менгер К. Принципи економічної науки. Перша загальна частина / Карл Менгер ; пер. з нім. О. Бялової. — Київ : К.І.С., 2022. — 304 с. — ISBN 978-617-684-272-9.
  • Мізес, Людвіг фон. Лібералізм у класичній традиції: а також статті Роль доктрин в історії людства, Ідея свободи народилася на Заході, Свобода і власність / Людвіг фон Мізес. — К. : ТОВ «Велл Букс» | «Well Books» LLC, 2024. — 304 с., іл. — ISBN 978-617-8264-09-3.
  • Мізес, Людвіг фон. Соціалізм: Економічний та соціологічний аналіз / пер. з англ. та ред. Сергій Рачинський. — К. : ТОВ «Велл Букс» | «Well Books» LLC, 2024. — 527 с. — ISBN 978-617-8264-13-0.
  • Поппер, Карл. Злиденність історицизму / Карл Поппер ; пер. з англ. — К. : АБРИС ; Нью-Йорк : М. П. Коць, 1994. — 192 с. — (Б-ка часопису «Філос. і соціол. думка». Сер. «Класики світової суспільно-політичної думки»). — ISBN 5-86828-022-9.
  • Хоппе, Ганс-Герман. Теорія соціалізму і капіталізму / пер. з англ. В. Бродовий за ред. С. Рачинського. — К. : WellBooks, 2024. — 256 с. — ISBN 978-617-8264-10-9.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).