YaChudo

Тасос

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Тасос
грец. Θάσος
Фотознімок з космосу
Карта
Острів Тасос на мапі Греції
Острів Тасос на мапі Греції
Острів Тасос на мапі Греції
Названий на честьThasusd Редагувати інформацію у Вікіданих
Географія
40°43′ пн. ш. 24°40′ сх. д. / 40.717° пн. ш. 24.667° сх. д.
МісцерозташуванняЕгейське море
АкваторіяФракійське море Редагувати інформацію у Вікіданих
Група островівThracian Sporadesd Редагувати інформацію у Вікіданих
Площа380,1  км² 
Найвища точка1205 м Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна
Греція Греція
Адм. одиницяТасос (громада) Редагувати інформацію у Вікіданих
Населення13 104 (2021)
Вебсайтwww.thassos.gr
Тасос. Карта розташування: Греція
Тасос
Тасос
Тасос (Греція)
Мапа
CMNS: Тасос у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Та́сос (грец. Θάσος), застаріла назва Фазос — грецький острів в Егейському морі, відділений від материка протокою Тасос шириною близько 6 км; територія Греції. Населення острова, згідно з останнім переписом 2021 року, становило 13104 особи[1].

Етимологія

Існує кілька міфологічних версій походження назви острова. Перша стверджує, що Тасос, син фінікійського царя Агенора, прибув на острів і оселився там, шукаючи свою сестру Європу, яку викрав Зевс у вигляді бика. Назви, — надані паросіцями, Айтра («чисте небо») та Хриса («золота», на честь золотих копалень острова)[2].

Природа

Тасос часто називають «зеленим діамантом Егейського моря» завдяки його розкішній, смарагдовій рослинності, яка покриває острів від високих гірських піків до самого узбережжя. Острів має округлу форму з поперечником 25 км та площею 380 км². Геоморфологічно Тасос є продовженням материкового гірського масиву Родопи і складений переважно з давніх метаморфічних порід — гнейсів, сланців та знаменитого білосніжного тасоського мармуру, який видобувається тут з античних часів. Найвища точка острова, гора Іпсаріо (1204 м)[3], стрімко піднімається в центрі острова, створюючи величний рельєф із густими лісовими масивами.

На відміну від багатьох інших грецьких островів, Тасос має багаті запаси підземних і наземних прісних вод. Тут є численні природні джерела, струмки та навіть невелике озеро в районі Маріес. Завдяки такій кількості вологи понад 80 % території острова покрито лісами. Нижній пояс представлений густими насадженнями сосни калабрійської (Pinus brutia), яка підходить до самої води, створюючи неповторне поєднання аромату хвої та морського бризу. Вище в горах сосна калабрійська поступається місцем сосні чорній (Pinus nigra) та лісам із каштана їстівного, дуба та тиса.

Особливою природною атракцією острова є Гіола — природний морський басейн, висічений хвилями в прибережних мармурових скелях поблизу селища Астріс. Ця природна лагуна глибиною близько 3 м постійно наповнюється свіжою морською водою під час прибоїв, а сонце прогріває її значно сильніше, ніж відкрите море.

Фауна Тасоса багата на безхребетних та комах. Острів славиться своїм бджільництвом завдяки сосновому падевому меду. У лісах мешкають дикі кабани, лисиці, куниці та велика кількість плазунів (зокрема черепаха балканська). На крутих схилах гори Іпсаріо гніздяться хижі птахи: беркути (Aquila chrysaetos) та сапсани. Прибережна зона Тасоса характеризується багатими підводними екосистемами, де поширені великі колонії губок та різноманітні види середземноморських риб. Острів також є важливою частиною європейських програм захисту лісових екосистем.

Природні ресурси: родовища залізних і поліметалічних руд; поблизу Тасоса на шельфі — родовище природного газу; каменоломні мармуру.

Історія

Палеоліт і неоліт

Доісторичні пам'ятки на острові Тасос

У період верхнього палеоліту острів Тасос був частиною материка, так званим Північно-Егейським шельфом, через низький рівень моря під час останнього льодовикового періоду. Було заселено з палеоліту[4]. Перші ознаки життя людини та тварин були знайдені на південному сході Тасоса, в долині, що простягається вглиб материка, приблизно за 15 км від Скала Марієс. У 1956 році в районі родовищ залізної руди Мавролакка були виявлені кар'єри червоної охри Цінес. У кар'єрі Т1 знахідки кісток, зокрема, вказують на датування другою половиною періоду верхнього палеоліту. Велика кількість рогових знарядь свідчить про присутність тура та свідчить про те, що Тасос все ще був пов'язаний з материком. Зношені роги виду антилоп Saiga tatarica, знайдені там, датуються часом до 10 тисячоліття до нашої ери. Сайгаки мігрували до євразійських степів на початку теплого періоду близько 13 000 років тому.

Згідно з дослідженнями 1996 року, найдавнішим поселенням на Тасосі є те, що було відкрито в 1986 році та розкопано між 1993 і 1994 роками на західній околиці сучасного міста Ліменарія. Заселення почалося в 6 тисячолітті до нашої ери. Залишки свідчать про те, що це місце було заселене в період пізнього неоліту. Розкопані залишки включали ями для стовпів, залишки стін, терасовану бруківку, вогнища та заглиблені круглі земляні силоси або ями для зберігання, що містили фрагменти посудин, різні інструменти та місце поховання.

Бронзова доба

На противагу цьому, залишки ранньої бронзової доби на острові узгоджують його з егейською культурою Кіклад та Спорад, що на півдні; наприклад, у Скала Сотірос невелике поселення було оточене міцною оборонною стіною[5]. Ще більш рання діяльність демонструється наявністю великих фрагментів «мегалітичних» антропоморфних стел, вбудованих у ці стіни, які поки що не мають аналогів в Егейському регіоні. У більш височенному місці на пагорбі, у 1995 та 1996 роках були розкопані шари поселень ранньої бронзової доби.

Рання залізна доба

У XIII столітті до н. е. на Тасосі оселилися фінікійці, що почали тут розробку золотих копалень. Вони заснували храм бога Мелькарта, якого греки ідентифікували як «Тірійського Геракла», і чий культ об'єднався з культом Геракла під час еллінізації острова[6]. У V столітті до н.е. Геродот відвідав святилище Геракла на Тасосі, ймовірно, Гераклеон, який видно й сьогодні, і повідомив, що його збудували фінікійці[7].

Близько 1100 року до н. е., коли перші поховання відбулися на великому цвинтарі Кастрі у внутрішній частині острова[8][9]. Тут гробниці, що було вкрито невеликими земляними насипами, були типовими до кінця залізної доби. У найдавніших гробницях була невелика кількість місцевої імітації мікенської кераміки, але більшість кераміки ручної роботи з різьбленим декором відображає зв'язки на схід, з Фракією та за її межами.

Поселення в Ліменасі, що датується завершальною фазою ранньої залізної доби та, ймовірно, розташоване на вершині укріпленого акрополя, простягалося до західних схилів пагорба акрополя. На вершині гори Еляс (395 м над рівнем моря), розташованої між горою Теологос та горою Астріс, було виявлено доісторичну круглу вежу та верхове укріплення. У тонкому, порушеному розкривному шарі було знайдено кераміку історичних періодів та вироби ручної роботи різних типів, що дозволяє датувати її до ранньої залізної доби. На пласкій верхівці Попінас-Мандра, на північ від Еляс, було розташовано могильник з кам'яними курганами. Ці кургани, ймовірно, містили могили з крематорієм. Дуже невелика кількість знайдених фрагментів кісток не дозволила зробити жодних висновків щодо їхнього датування.

Акрополь Палеокастро (132 м над рівнем моря) розташований приблизно за 4,5 км від Ліменарії, приблизно за 2,5 км від Скала Марієс та приблизно за 1 км на північ від дороги до Марієс. Укріплені споруди видно на вершині пагорба, переважно на північно-східній стороні, де було виявлено вежу та зовнішній вал. На південній стороні вершини видно характерну кераміку ранньої залізної доби з жолобчастим декором. Поселення Палеокастро розташоване недалеко від архаїчної рудної шахти Кумарії. Знахідка мідного шлаку в південній околиці акрополя разом із керамікою раннього залізного віку свідчить про зв'язок між поселенням та експлуатацією родовищ руди Кумарії, принаймні з ранньої залізної доби.

Архаїчна доба

Ефорія Кавала виявила там сліди архаїчних будинків ще в 1969 році та виявила знахідки на схід від Артемісіона та в районі вівтаря. Докази архаїчної металургії також були підтверджені в районі Артемісіона.

Бл. 650 року до н.е. іонійські греки на чолі із Телесіклом задля оволодіння місцевими золотими та срібно-свинцевими копальнями надіслали сюди колонію з острова Парос. В якості виправдання захоплення паросці наводили міф про те, що Геракл колись подарував острів пароському царю Андрогену, який, у свою чергу, заповів його своїм синам Стенелу та Алкею. Колоністам вдалося заволодіти значною частиною фракійського берега, і острів незабаром досяг багатства й могутності[10]. Десь через покоління поет Архілох, нащадок цих колоністів, писав про те, як він кинув свій щит під час незначної війни проти корінного фракійського племені — саїв[11]. Влада Тасоса поширювалася на материк, де тасосці володіли золотими копальнями, навіть ціннішими за ті, що були на острові; їхні сукупні річні доходи становили від 200 до 300 аттичних талантів. Геродот каже, що найкращими копальнями на острові були ті, що відкрили фінікійці на східній стороні, навпроти Самофракії. Архілох описував Тасос як «хребет осла, увінчаний диким деревом». Тут видобували 160 кг золота на рік. Археологи виявили кілька місць видобутку, зокрема «Акропольську шахту» – золоту шахту, названу так тому, що, розташована під стародавнім містом, вона мала вхід, що відкривався на акрополь. На західному узбережжі видобували мідні та срібні родовища для виробництва монет[12][13].

Столиця острова, Тасос, мала дві гавані. Окрім золотих копалень, вино, горіхи та мармур Тасоса були добре відомі в давнину[14]. Тасосське вино високо цінувалося та широко експортувалося (було виявлено численні майстерні з виробництва амфор) у класичний та ранньоелліністичний періоди. Тасос є одним з небагатьох грецьких міст, які зберегли документи про торгівлю вином у стародавньому егейському світі. Таоські ліси були цінним ресурсом для деревини, необхідної для суднобудування. Також варто відзначити кар'єри високоякісного білого мармуру, придатного як для скульптури, так і для будівництва, розташовані на північному сході поблизу головного міського центру (кар'єри Саліарі, Фанарі та Ваті). Тасосські монети мали зображення бога вина Діоніса та виноградних грон[15].

У класичний та елліністичний періоди місто контролювало та експлуатувало всю свою територію збалансовано, в рамках високоієрархічної системи поселень. У кожній долині чи прибережній рівнині розташовувалося село, з'єднане з основним поселенням та іншими селами дорогами, що обходили центральну перешкоду Гіпсаріона (1200 м), проходячи вздовж узбережжя[16]. Щільна мережа ізольованих земельних ділянок, здебільшого розташованих у точці поєднання між теруарами різної якості, свідчить про щільність поселення та інтенсивність сільськогосподарського розвитку у всіх периферійних районах.

Античність

З 517 року до н.е. перебував під зверхністю Імперії Ахеменідів. Під час іонійського повстання проти останньої Тасос зберіг вірність Дарію I. Після захоплення Мілета 494 року до н. е. очільник повсталих Гістіей безуспішно взяв в облогу Тасос. У відповідь тасосці побудували військові кораблі та зміцнили свої укріплення, але це викликало підозру Дарія I, який змусив їх здати свої кораблі та знести стіни[17].

Тасоський статер з ітифалічним сатиром. бл. 470-463 рр. до н.е.

Важкий час довелося пережити Тасосу у греко-перські війни. Після поразки Ксеркса I тасосці 464 до н. е. приєдналися до Делосскому союзу, відпали від афінян через суперечки щодо своїх материкових копалень та ринків[18]. У 462 до н. е. після довгої облоги Кімон взяв головне місто острова — Тасос (тепер залишилися лише його руїни на північному березі, на місці нинішньої пристані Лімена) і змусив його знову підкоритися Афінам. Тасосці також повинні були здати свій флот, негайно надати всі вимагані гроші, сплатити данину в майбутньому та залишити материк і копальні[19]. Таким чином, місто було позбавлене основних джерел доходу (доходів від видобутку корисних копалин з материка та податків, що стягуються з материкової торгівлі) та зазнало великих витрат (відшкодування афінянам військових витрат, розподілене на 20 років, та сплата значної данини союзу). Це суттєво зашкодило економіці Тасоса десь 15 років[20] та змусило місто тимчасово встановити новий податок на карпої: сільськогосподарське виробництво хори, тобто на відомих виноградниках острова[21]. Запровадження такого податку на сільськогосподарське виробництво свідчить про фінансові труднощі міста перед обличчям його зобов'язань. Той факт, що місто було здатне витримувати важкий податок у розмірі близько 75-100 талантів на рік протягом двадцяти років, підкреслює динамізм економіки Тасоса, навіть після втрати своїх материкових володінь[22]. Після утворення Одриського царства почався тиск на тасоські володіння на фракійському узбережжі. Зрештою Тасос вимушен був час від часу сплачувати одриським царям данину за можливість торгувати та видобувати корисні копалені[23].

Під час Пелопоннеської війни У 411 році до н. е., під час періоду політичної нестабільності в Афінах, Тасос прийняв спартанського намісника; але в 407 році до н. е. прихильників Спарти було вигнано, а афінян під керівництвом Фрасібула було прийнято. Після битви при Егоспотамах 405 року до н. е. Тасос знову потрапив до рук спартанців під керівництвом Лісандра, але афіняни 389 року до н.е. повернули його собі. Місто залишалося процвітаючим, а його комерційний вплив значним. Піднесення Македонії не зменшило цього процвітання. Він був одним із предметів суперечки між ними та [Філіпп II Македонський[|Філіпом II]], царем Македонії, що у 340/339 роках до н.е., це призвело до втрати таоської Переї. Але Тасос не став безпосередньо частиною Македонії. Морська торгівля процвітала, особливо експорт мармуру та вина. Особлива економічна сила острова продовжувала полягати у великих родовищах руди та виробництві металів, зокрема дорогоцінних металів. Втім багато тасоських мешканців емігрували. Вони, ймовірно, були нащадками колишніх пароських колоністів. Населення острова на той оцінювалося від 60 до 80 тис. осіб[24].

У другій половині IV та на початку III століття до н.е. Тасос вміло орієнтувався на своєму політичному ландшафті серед елліністичних королівств Середземномор'я. Тасос залишався осторонь і не постраждав під час Воєн діадохів. Наприкінці IV ст. до н.к. монетним двором Тасоса здійснюється ряд заходів, що дозволяють говорити про певний збій у фінансовій системі, що тим не менш не завдало суттєво школи тасоській економіці[25]. По монетах дослідники простежують три основні етапи цієї реформи: бл. 315-300 років до н.е. Тасос припиняє карбувати мідні монети зразка «голова Геракла/зброя», «ΘΑΣΙΟΝ», на зміну якої приходять випуски з абсолютно новими для його іконографії зображеннями: на лицьовій стороні з'являється голова Деметри, на зворотному — голови Діоскурів. Спочатку нова монета трохи перевищувала за вагою колишні випуски старшого номіналу з головою Геракла і чеканилася ретельно виготовленими штемпелями. Невдовзі для випуску основної маси монет типу «голова Деметри/голови Діоскурів» починає використовуватися вилучений із обігу старший номінал типу «голова Геракла/зброя». Ця масова перекарбування знаменує другу фазу монетних операцій. Карбування здійснюється недбало, не перекриваючи повністю старого зображення. На заключному етапі з метою ще раз підтвердити номінал монети, що різко втрачає в ціні, всі випуски типу «голова Деметри/голови Діоскурів» забезпечуються круглою контрамаркою із зображенням кийку, який ставиться на лицьовій або зворотній стороні монети[26]

Для кінця III століття до н.е. археологія розкриває картину процвітаючої громади та дуже активної будівельної діяльності, а також продовження сильного експорту, що датується IV століттям до н.е. Незважаючи на зменшення карбування срібних монет на Тасосі, жодних ознак економічної слабкості не було видно. З 287 по 281 рік до н.е. Тасос належав царству Лісімаха.

У 202 році до н.е. Філіп V, цар Македонії, захопив острів у результаті перевороту. Після битви при Кіноскефалах 197 р. до н. е. «свободу» (фактично автономію) отримав від римлян. Усе ще був номінально «вільною» державою за часів Плінія Старшого. Тасос став вірним союзником Римської республіки, що дозволило йому стати головною столицею регіону у II та I століттях до нашої ери, про що свідчить обіг тасійських монет цього періоду[27]. На знак подяки за цю відданість, особливо під час облоги Мітрідатом VI, царем Понта, римський сенат відновив материкові території Тасоса в 80 році до н.е. Втративши прихильність під час громадянські війн наприкінці Римської республіки, місто повернуло всі свої колишні привілеї за Августа та процвітало до III століття.

Навіть на початку імператорського періоду, зберігав свою «незалежність», хоча й зараховувався до провінції Македонія, проте як вільне місто. Розкопки з березня по травень 1887 року виявили «Арку Каракалли» та обвалені залишки унікальної портретної статуї дружини імператора Адріана, імператриці Вібії Сабіни, з написом, присвяченим їй як «верховній жриці»[28]. Кар'єр високоякісного білого мармуру, придатного як для скульптури, так і для будівництва, розташовані на південному сході (Алікі) інтенсивно експлуатувався за пізньої Римської імперії. Прибережне розташування сприяло видобутку та транспортуванню блоків човнами, що, безсумнівно, сприяло в імперський період широкому поширенню цього мармуру із західного Середземномор'я до Чорного моря[29].

Візантійська доба

Тасос був частиною Східної Римської імперії з 395 року. Згідно з «Синекдемом» VI століття, він належав до провінції Македонія I. На початку VII століття подальші вторгнення призвели до ще більших руйнувань; римське та слов'янське населення приєдналося до місцевих греків, які асимілювали їх. Після завоювання материка Першим Болгарським царством, яка постійно загрожувала узбережжю Егейського моря та кілька разів окупувала його, острів став головною зупинкою на візантійських торговельних шляхах між Константинополем, Афоном та Фессалоніками. Потім його було укріплено та включено до феми Стрімон. Згідно «De thematibus» у X ст. був вже частиною феми Фракія[30]. Острів був основним джерелом мармуру до того часу, як його зруйнували слов'янські вторгнення наприкінці VI/VII століть, і на ньому було знайдено кілька церков пізньої античності.

Острів залишався у руках Візантії протягом більшої частини Середньовіччя. У XIII столітті він функціонував як військово-морська база під керівництвом власного дукса. Після Четвертого хрестового походу 1204 році увійшов до Латинської імперії. 1234 року його відвоювала Нікейська імперія. У 1307–1313 роках ненадовго перебував під владою генуезького патриція Тедізія Заккарії. Повернувшись під контроль Візантії, Тасоське єпископство було підвищено до архієпархії імператором Мануїлом II Палеологом.

1350 року острів зайняли брати Олексій і Іоанн з Віфінії. У 1357 році імператор Іоанн V дарував їм спадкове правління над островом. Вони взяли на себе завдання відтіснити сербів звідти та контролювати північну частину Егейського моря. Олексія було призначено візантійським стратопедархом. За його правління гавань була додатково укріплена: на місці стародавньої військової гавані було збудовано середньовічну цитадель гавані, яка простягалася від Морської брами вздовж гаваньної стіни до північно-західної колонади агори. Залишок квадратної вежі цієї «гаваньної фортеці» був знесений лише в 1931 році, щоб звільнити місце для музею. У 1363 році брати надали генуезцям ліцензію на видобуток корисних копалин з острова. У 1368/1369 роках візантійські кораблі за допомогою венеційських військ полювали на турецьких піратів, які напали на монастирі на горі Афон. Після смерті Олексія його брат більше не отримував підтримки від Візантії та звернувся за допомогою до венеційців, які надали йому венеційське громадянство в 1374 році. Іоанн заповів острів афонському монастирю Пантократор. Його донька змогла утримувати Тасос до 1394 року[31].

У 1414 році, після важкої облоги, Мануїл II захопив острів і передав його як лен Якопо Гаттілузіо, архонту Лесбосу, як винагороду за підтримку генуезців. У 1428 році Дорино I Гаттілузіо призначив Умберто Грімальді адміністратором острова, який побудував укріплення та замки в різних місцях острова[32]. За генуезької родини Гаттілузіо Тас пережив значний підйом, і тасіанська торгівля з Генуєю та східно-середземноморськими державами процвітала. Дорино ще більше зміцнив акрополь-цитадель на південному заході двома вежами; між вежами перед західною стіною було збудовано гласис. Гаттілузіо здали Тасос Османській імперії в 1455 році. Після османського завоювання Морейської деспотії в 1460 році, колишній деспот Димитрій Палеолог отримав землі на острові.

Османська доба

З 1462 р. острів Тасос належав туркам (османською був відомий як Ташоз). Між 1770 і 1774 роками острів ненадовго був окупований російським флотом. На той час його населення тяжіло до внутрішніх сіл як захисний захід[33].

Острів було подаровано у 1813 році султаном Махмудом II у приватну власність єгипетському недіву Мухаммед Алі.[34] У 1821 році, на початку Грецької війни за незалежність спалахнуло повстання проти османського правління, але воно зазнало невдачі. Османський перепис населення 1831 року стверджує, що острів був населений виключно греками, і що на ньому було 1821 грецьких чоловіків, здатних до бою. Цей реєстр не включав жінок, сиріт, християн, які не досягли статевої зрілості, людей з психічними або фізичними вадами, а також високопосадовців, тому фактична чисельність населення була більш ніж удвічі більшою[35].

XX сторіччя

1902 року з власності хедівів повернувся до складу Османської імперії. До складу незалежної Греції острів увійшов лише 1912 р. З 1923 року, після обміну населенням, передбаченого Лозаннським договором, мікмаки (греки з Малої Азії) приєдналися до корінних тасосців. Під час окупації Тасос був захоплений у 1941 році німецьким Вермахтом та Крігсмаріне, тоді як Болгарія анексувала Егейську Фракію навпроти острова. У 1941—1944 роках острів контролювався Третім Болгарським царством. Наприкінці 1944 року грецький опір звільнив острів, який, однак, залишився недоторканим Громадянською війною в Греції[36]. Остаточно став частиною Греції в 1945 році.

Після війни Тасос залишався сільським до 1960-х років. Саме туризм та зростання торгівлі вивели його з цієї ізоляції; однак фінансова криза 2010-х років, спричинена глобальною дерегуляцією та грецьким боргом, частково спричиненим Олімпійськими іграми 2004 року, сильно вдарила по економіці острова.

Поселення

Найбільший населений пункт — Ліменас Тасу, поблизу якого знаходяться руїни античного міста Тасос, де збереглися залишки міського муру, святилищ та ринкової площі. Сільськогосподарські угіддя: виноградники, оливкові гаї. Місцеве населення займається також рибальством.

Відомі мешканці

  • Аглаофон (кінець VI — початок V ст. до н. е.) — давньогрецький художник
  • Андросфен Тасоський (IV ст. до н. е.) — один з навархів Александра Македонського.
  • Атрилат (I ст.) — лікар.
  • Гегемон Тасоський (V ст. до н. е.) — давньогрецький комедіограф і творець пародій.
  • Леодамант Тасоський (друга половина V — перша половина IV в. до н. е.) — давньогрецький математик
  • Несей (друга половина V ст. до н. е.) — давньогрецький художник
  • Стесимброт (470—420 до н. е.) — логограф, історик
  • Теаген (V ст. до н.е.) — дворазовий переможець античних Олімпійських ігор

Примітки

  1. ↑ Hellenic Statistical Authority (ELSTAT) — 2021 Census Results
  2. ↑ William Smith: Dictionary of Greek and Roman Geography, London 1854
  3. ↑ Велика радянська енциклопедія
  4. ↑ Papadopoulos S., "Recent Field Investigations in Paleolithic, Neolithic and Bronze Age Thasos", International Symposium in Memoriam Mieczislaw Domaradzki, Kazanlak, Archaeological Institute of Sofia, Kazanluk
  5. ↑ Κουκούλη Χ.- Χρυσανθάκη, "Ανασκαφή Σκάλας Σωτήρος Θάσου", Το Αρχαιολογικό Έργο στη Μακεδονία και Θράκη, 1, ((1987), 1988, 391–406, 2 (1988), 1991, 421–431, 3 (1989), 1992, 507–520, 4 (1990), 1993, 531–545)
  6. ↑ Pausanias, 5.25.12
  7. ↑ Herodotus. Histories, 2.44
  8. ↑ Chaidou Koukouli-Chrysanthaki: Πρωτοιστορική Θάσος. Τα νεκροταφεία του οικισμού Κάστρι, Μερος Α και Β, Υπουργείο Πολιτισμού, Δυμοσιέυματα του αρχαιολογικού Δελτίου Αρ. 45, ISBN 960-214-107-7
  9. ↑ Agelarakis A., "Reflections of the Human Condition in Prehistoric Thasos: Aspects of the Anthropological and Palaeopathological Record from the Settlement of Kastri". Actes du Colloque International Matières prèmieres et Technologie de la Préhistoire à nos jours, Limenaria, Thasos. The French Archaeological Institute in Greece, 1999. pp. 447–468
  10. ↑ AJ Graham,"The Foundation of Thasos", The Annual of the British School at Athens, Vol. 73 (1978), pp. 61-98
  11. ↑ Zafeiropoulou F., A., Agelarakis, "Warriors of Paros". Archaeology 58.1(2005): 30–35
  12. ↑ A. Muller, « La mine de l’Acropole de Thasos », BCH, Suppl.5, 1979, p. 315-344
  13. ↑ Michèle Brunet, L'espace grec, 150 ans de fouilles de l'École française d'Athènes, Fayard, 1996, p. 56
  14. ↑ Chisholm, Hugh, ed. (1911). "Thasos". Encyclopædia Britannica. Vol. 26 (11th ed.). Cambridge University Press, p. 727
  15. ↑ Hugh Johnson, Vintage: The Story of Wine pg 39. Simon and Schuster 1989
  16. ↑ Brunet 1996, p. 54
  17. ↑ Agelarakis A., – Y., Serpanos "Auditory Exostoses, Infracranial Skeleto-Muscular Changes and Maritime Activities in Classical Period Thasos Island", Mediterranean Archaeology and Archaeometry, Vol. 10, No. 2, 2010, 45–57
  18. ↑ Chisholm 1911, p. 727
  19. ↑ Thucydide, I, 101, 3
  20. ↑ Marie-Françoise Baslez (dir.), Économies et sociétés en Grèce ancienne, 478-88 av. J.-C., Atlande, 2007, p.415.
  21. ↑ Michèle Brunet, « L'économie d'une cité à l'époque classique : Thasos », dans Michel Debidour, Économies et sociétés dans la Grèce égéenne, 478-88 av. J.-C., éd. du Temps, 2007, p. 318-320
  22. ↑ Brunet 2007, p. 319
  23. ↑ Herodot VII, 110–113
  24. ↑ G. Perrot: Memoire de l’île de Thasos, Kap. VI: “Etat actuel de l’île, son administration, ses productions, caractère des habitants”. Paris 1864, S. 66
  25. ↑ Picard O. 1985: Thasos et la Macédoine au IVe et au IIIe siècle // CRAI. 129, 4, 768
  26. ↑ Callatay F. de, Mattheeuws C. 1993: À propos d’une série exceptionnelle de grands bronzes thasiens (fi n IVe - début IIIe siècle) // BCH. 117, 1, 484-485, fi g.1-2
  27. ↑ Marie-Françoise Baslez (dir.), Économies et sociétés en Grèce ancienne, 478-88 av. J.-C., Atlande, 2007, p.415
  28. ↑ Sheila Dillon, The Female Portrait Statue in the Greek World, 147-149, 278. Cambridge University Press (2010)
  29. ↑ Brunet 1996, p. 56
  30. ↑ Gregory, Timothy E.; Cutler, Anthony (1991). "Thasos". In Kazhdan, Alexander (ed.). Oxford Dictionary of Byzantium. London and New York: Oxford University Press. p. 2031. ISBN 978-0-19-504652-6.
  31. ↑ Y. Grandjean et F. Salviat: Guide de Thasos, Athen 2000, S. 34 und 35
  32. ↑ A. Prokesch von Osten: Denkwürdigkeiten und Erinnerungen aus dem Orient, Band 3, Stuttgart 1837, S. 620.
  33. ↑ "Greek Islands:Thassos". Retrieved 4 December 2015.
  34. ↑ Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона
  35. ↑ Kemal Karpat (1985), Ottoman Population, 1830-1914, Demographic and Social Characteristics, The University of Wisconsin Press, p. 9 & 114
  36. ↑ Hans-Erich Stier (dir.), Westermann Grosser Atlas zur Weltgeschichte, 1985, p. 153-155

Література

  • Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
  • Географічний атлас світу / гол. ред. І. Л. Дрогушевська; відп. ред. В. В. Радченко; худож.-оформ. М. Гутман. — К. : ДНВП «Картографія», 2018. — 184 с. — ISBN 978-966-946-053-0
  • Географія Європи: Підручник / За ред. І. П. Савчука. — К. : Освіта, 2021. — 512 с. — ISBN 978-617-656-123-0
  • Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003. — 287 с. — ISBN 5-244-00977-X (рос.)
  • Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. — ISBN 978-966-580-325-7

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).