Стефанів Гнат

Гнат Стефанів
Полковник  Генерал-хорунжий
Загальна інформація
Народження	2 травня 1886 с. Топорівці, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії,  Австро-Угорщина
Смерть	21 червня 1949 (63 роки) Регенсбург, Тризонія
Військова служба
Приналежність	ЗУНР
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини  УГА  Армія УНР
Рід військ	Морська піхота
Війни / битви	Перша світова війна Польсько-українська війна Листопадовий чин Українсько-радянська війна Перший зимовий похід
Нагороди та відзнаки
Стефанів Гнат у Вікісховищі

Гнат Петрович Стефанів (2 травня 1885, Топорівці, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 21 червня 1949, Регенсбург, Тризонія) — український військовий діяч. Начальний командант УГА. Полковник УГА, генерал-хорунжий Армії УНР.

Гнат Стефанів народився 2 травня 1885 року в селі Топорівці, нині — у складі Городенківської міської громади Коломийського району Івано-Франківської області, в родині Петра Стефаніва, управителя місцевої школи. Мав трьох братів — Тита, Зенона та Клима, які, як і він, стали старшинами Української Галицької армії. Після закінчення Коломийської гімназії у 1902 році обрав військовий фах і вступив до цісарсько-королівської школи кадетів піхоти у Львові. Під час навчання брав активну участь у діяльності українських молодіжних спортивно-патріотичних товариств «Січ» і «Сокіл», що гуртували значну кількість української молоді^[1].

Військову освіту здобув у Цісарській і Королівській школі кадетів піхоти у Львові (K. und k. Infanterie Kadettenschule in Lemberg), яку закінчив 1905 року та отримав призначення в 10-й Галицький полк піхоти, штаб якого дислокувався у Перемишлі.^[2]

У час Листопадового зриву 1918 року в званні сотника очолював встановлення української влади,^[3] потім — організатор і комендант Золочівської округи ЗУНР, з 9 листопада 1918 року до 10 грудня 1918 року (підвищений УНРадою до ступеня полковника) очолював Начальну Команду Українських Військ у Львові; під його проводом українське військо перейшло до наступу в боях з польським військом, але після його зміцнення залишило з наказу станцію Львів 22 листопада 1918 року, боячись оточення.

Пізніше перейшов до Армії УНР: очолював Гуцульський кіш морської піхоти, запасну бригаду 3-ї Залізної стрілецької дивізії, командир 3-го кінного полку в Першому Зимовому поході; 1920 — командир запілля Армії УНР.

У серпні 1920 р. перейшов з групою генерала Антіна Кравса до Чехословаччини й до 1923 р. очолював консулат ЗУНР в Ужгороді.

До 1939 жив у Карпатській Україні, потім у Відні, на Лемківщині й у Німеччині (з 1944), де й помер. Спогади «За Львів» в журналі «Український Скиталець» чч. 21 — 22, 1923). В 1947 році уряд Української Народної Республіки в екзилі присвоїв Гнатові Стефаніву звання генерал-хорунжого^[1].

Помер і похований у м. Реґенсбурґ (нині ФРН)^[4].

На честь нього названі вулиці в місті Золочів та його рідному селі Топорівці.

• В. І. Головченко. Стефанів Гнат // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
• Науменко К. Є. Стефанів Гнат Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 854. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.