Солоницівка

селище Солоницівка
Герб Солоницівки Прапор Солоницівки
Національний музей воєнної історії Слобожанщини
Країна	Україна
Область	Харківська область
Район	Харківський район
Тер. громада	Солоницівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA63120250010071938
Облікова картка	Солоницівка.
Основні дані
Засновано	1662 (364 роки)[1]
Колишня назва	Сінолиці́вка
Статус	із 26 січня 2024 року
Площа	5,66 км²
Населення	▼ 13 254 особи (01.01.2022)[2]
Густота	2 323 осіб/км²;
Поштовий індекс	62370
Телефонний код	+380 5763
Географічні координати	49°59′28″ пн. ш. 36°3′17″ сх. д. / 49.99111° пн. ш. 36.05472° сх. д.
Висота над рівнем моря	113 м
Водойма	р. Уди
Відстань
Найближча залізнична станція:	Куряж, Шпаківка
До станції:	3 км
До райцентру:
- автошляхами:	27,1 км
До обл. центру:
- залізницею:	15 км
- автошляхами:	17,7 км
Селищна влада
Адреса	62370, Харківська обл., Харківський р-н, с-ще Солоницівка, вул. Визволителів, 6
Голова селищної ради	Литвинов Андрій Олексійович
Карта
Солоницівка
Солоницівка Солоницівка
Солоницівка у Вікісховищі

Солониці́вка (колишня назва — Сінолиці́вка) — селище в Україні, адміністративний центр Солоницівської селищної громадиХарківського району Харківської області. Населення становить 15 670 осіб (6 500 мешканців (1965), частина яких працює у сусідньому Харкові.

Працює меблева фабрика та завод силікатної цегли. У селищі розташована Дергачівська виправна колонія № 109.

Селище Солоницівка розташоване на березі річки Уда (переважно лівий берег), вище за течією на відстані 1 км розташоване селище Пересічне, нижче за течією на відстані менше ніж 1 км — села Подвірки та Надточії. Через східну частину селища тече річка Куряж (притока Уди).

Відстань до міста Дергачі становить 27 км і пролягає автошляхом Р46 та дорогою місцевого значення.

Через селище пролягає автошлях територіального значення Т 2106 та залізнична лінія, на якій розташовані найближчі станції Куряж, Шпаківка та пасажирський зупинний пункт Подвірки.

Північно-західна частина селища, яка знаходиться на правому березі річки Уди — колишнє село Баси. Північна частина селища — колишні населені пункти Червоне та Гаврилівка.

Поблизу селища знаходяться сліди поселень скіфського часу (V—III століття до н. е.), а також Черняхівської (II—IV століття до н. е.) та салтівської (VIII—X століття) культур. Селище розташоване в козацькому краї — Слобожанщині. У давньоруських літописах і документах XVI—XVII століть цю місцевість називали «Диким полем», південною околицею степових земель. Активне заселення цих територій припадає на добу Богдана Хмельницького.

У XVII столітті заснований хутір Сінолицівка. Тоді тут жило кілька сімей переселенців з Правобережжя. А пізніше серед мешканців слободи з'являються козаки.

1662 рік — дата першої згадки цього поселення^[1]

В селі курили вино (виготовляли самогон), лицювали сіно перед продажем в Харкові.

У другій половині XVIII століття в Солоницівці (тоді — слободі Сінолицівка Харківського повіту) парафіяни збудували дерев'яну Миколаївську церкву.

У 1750—1760 роках до Пересечанської сотні була зарахована слобода Сінолицівка.

В основу правління було покладене самоврядування. Сільський староста обирався шляхом голосування. Усі питання стосовно життя села вирішувались на зборах мешканців, які мали право голосу, а рішення сільських зборів записувались у спеціальну книгу.

На території сучасної Солоницівки 28 квітня 1663 року Григорієм Єрофійовичом Донець-Захаржевським заснований Курязький монастир (в 8 верстах від Харкова, на височині, який був оточений в ті часи дрімучими лісами).

У 1678 році Харківський полковник Г. Донець відібрав землі у двох мельників Льва Жигалко та Омеляна біля річки Люботинка в дачах слободи Люботин, запідозрених у повстанні проти влади, і передав ці земельні ділянки Курязькому монастирю. 4 квітня 1687 грамотою на ім'я харківського воєводи Василя Івановича Сухотина закріплені угіддя за Курязьким монастирем. Так в околицях Люботина з'явилося монастирське землеволодіння, яке зберігалося і в XVIII столітті. Лише у XIX столітті ці землі були Курязьким монастирем продані.

У першій половині XIX століття в селі з'являються перші підприємства (цегельний завод, винокурня, млин).

За даними на 1864 рік у казенному селі Синьолицівка Пересічнянської волості Харківського повіту мешкало 718 осіб (360 чоловічої статі та 358 — жіночої), налічувалось 106 дворових господарств, існувала православна церква.

У казенному селі Гаврилівка мешкало 764 особи (378 чоловічої статі та 386 — жіночої), налічувалось 285 дворових господарств, існувала православна церква. ^[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1237 осіб (572 чоловічої статі та 665 — жіночої), з яких 1232 — православної віри^[4].

Станом на 1914 рік кількість мешканців Синьолицівки зросла до 1782 осіб, Гаврилівки — 2687 осіб^[5].

На початку XX століття в селищі працювала броварня (залізнична станція Куряж, Харківське товариство завод «Малоросія», марки пива «Імперіал», «Столове», «Чеське»).

У трудовій колонії ім. Максима Горького (з 1926 — на території селища Солоницівка в Куряжі в приміщенні колишнього Курязького монастиря) Антон Макаренко здійснив безприкладний в педагогічній практиці досвід масового перевиховання дітей-правопорушників і в дитячій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського (1927—1935, в передмісті Харкова). 9 травня 1926 року Антон Макаров виїхав в Куряж. 15 травня 1926 року колектив колонії імені Максима Горького прибув у Куряж у повному складі. 26 березня 1927 року в Куряжі, де за 10 місяців сформувався новий, дружний колектив, святкували річницю народження Максима Горького. Спочатку в Куряжі розташовувалася дитяча колонія, в якій було чотириста хлопців.

Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв в Солоницівці, Куряжанці та Подвірках — 166 людей^[6].

У серпні 1943 року, в ході німецько-радянської війни, Харківська операція мала особливе значення як складова частина Курської битви та захоплення всієї України у 1943—1944 роках.

22 серпня 1943 року частини 53-ї армії захопили вигідні позиції для завдавання ударів по західних та північно-західних околицях Харкова. З висоти 208,6 м відкривався краєвид на місто. На висоті 197,3 м біля селища Солоницівка знаходився командний пункт генерал-полковника Івана Конєва. До 22 серпня 1943 року німецьке командування практично повністю відвело свої війська з міста: під німецькою окупацією залишалися Нова Баварія та Основа. Евакуація німецьких військ і майна проходила через залізничну станцію Нова Баварія, оскільки головний вокзал як транспортний вузол був до цього часу знищений. Станом на ранок 23 серпня 1943 року війська Вермахту і СС (нім. Schutzstaffel) (39 пд, 106 пд, 167 пд, 168 пд, 198 пд, 282 пд, 320 пд, 355 пд, 6 тд, частини АК «Раус», 3 тк, а також 2 тк СС) були розміщені на позиції Люботин — Нова Баварія — Бабаї — Основа — Безлюдівка. Щоб остаточно захопити місто, командувач Степовим фронтом Іван Конєв віддав наказ військам 53-ї (командувач — генерал-майор Іван Манагаров), 57-ї (командувач — генерал-лейтенант Н. А. Гаген), 69-ї (командувач — генерал-лейтенант В. Д. Крючонкін) і 7-ї Гвардійської (командувач — генерал-лейтенант М. С. Шумілов) арміям про нічний штурм Харкова. За спогадами командувача 53-й армією Івана Мефодійовича Манагарова, ввірені йому війська просувалися по місту не зустрічаючи будь-якого серйозного опору. Тобто, як такого штурму міста 23 серпня не було, за винятком важких боїв в південно-західних передмістях Харкова (смуга настання 57-ї загальновійськової і 5 Гвардійської танкової армій), де був створений ланцюг укріплених пунктів, призначених для оборони Мереф'янського шосе (Жихор, Високий, Безлюдівка, Васищеве, Покотилівка, Бабаї, Основа).

На висоті 197,3 м нині розташований Національний музей воєнної історії Слобожанщини, присвячений подіям Другої світової, Афганської та російсько-української війни.

У 1980 року село Гаврилівка було приєднане до селища Солоницівка.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», затверджено склад новоутвореної Солоницівської селищної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Приазовського району, селище увійшло до складу новоутвореного Мелітопольського району^[7].

26 січня 2024 року в Україні набув чинності Закон № 3285-IX, який передбачає дерадянізацію адміністративно-територіального устрою України, селище міського типу Солоницівка набуло статусу селища^[8].

Розподіл населення за рідною мовою за даними ^[9]:

Через селище пролягає магістральна залізнична лінія, що сполучає Харків з Полтавою і Золочевим. На території селища знаходяться великі залізничні вузли (переважно вантажні перевезення) — залізничні станції Куряж та Шпаківка.

З селищем існує автобусне сполучення до обласного центру. Час в дорозі — близько 15 хвилин, очікування автобуса 10-15 хвилин, також зупиняються автобуси на Вільшани, Бермінводи.

Підприємства:

• Дергачівський м'ясокомбінат
• Харківська ТЕЦ-5
• Бітумно-руберойдовий завод Акваізол
• Курязький цегельний завод
• Солоницівський комбінат з виробництва деревно-стружкових плит
• Лікеро-горілчаний завод «АРГО»
• Миловарна фабрика «Слобожанський миловар»
• Курязький комбінат будівельних матеріалів (Курязький ДБК)
• Українська гірничо-металургійна компанія
• Логістичний центр корпорації «Бісквіт-Шоколад» (м. Харків)
• Дистрибуційний центр компанії ПІІ «Книжковий клуб „Клуб Сімейного Дозвілля“»
• Фабрика з виробництва матраців ТОВ «Ком-Фор»

• Телекомпанія «Елітон»
• Дитячий театр
• Дитячий клуб «Орлятко»
• Спорткомплекс та стадіон футбольного клубу «Енергетик»
• Фотостудія «Бліц»
• Лінгвістичний клуб «Бівер»

• Українська православна церква
• Українська Автокефальна Православна Церква
• Євангеліївських християн-баптистів;
• Свідків Єгови

Уродженці та мешканці:

• Рудько Микола Порфирович (1925—1973) — дослідник, публіцист і викладач шкіл Київської Академії (Київський Університет) радянської епохи.
• Грінченко Микола Володимирович — футболіст.
• Дикань Андрій Олександрович — футболіст, гравець національної збірної України.
• Євтушенко Спиридон Макарович — диякон, священномученик.
• Скольченков Олександр Кузьмич — радянський військовик, учасник афганської війни.
• Мірошник Микола Вікторович — український військовик.
• Шищенко Сергій Юрійович — футболіст, гравець національної збірної України.

• Одна з найвідоміших пам'яток Солоницівки — Національний музей воєнної історії Слобожанщини — є центром районних та обласних заходів, присвячених пам'ятним датам Німецько-радянської війни. На території комплексу знаходиться музей, де представлені експонати Другої світової, Афганської та російсько-української війни.
• Танк Т-34-85
• Танк Т-70
• Церква Успіння Пресвятої Богородиці, побудована у 2004 році^[10]

• 
  Танк Т-70
• 
  Пам'ятник Т-34-85
• 
  Храм Успіння Пресвятої Богородиці

• Дергачівський м'ясокомбінат знаходиться не в Дергачах, а в Солоницівці, де знаходиться ще один м'ясокомбінат — Солоницівський.
• На сучасному гербі Солоницівки зображена Харківська ТЕЦ-5 (машинний корпус й труба), насправді перебуває в Подвірках, але в межах Солоницівської селищної громади.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Харківська область

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• «История городов и сел Украинской ССР», Том «Харьковская область», стор. 339. (рос.)^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Прогноз погоди в селищі Солоницівка. [Архівовано 6 грудня 2016 у Wayback Machine.]

• Солоницівська селищна рада. [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.]