YaChudo

Безлюдівка

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

селище Безлюдівка
Герб Безлюдівки
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район Харківський район
Тер. громада Безлюдівська громада
Код КАТОТТГ UA63120010010021177 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка Безлюдівка 
Основні дані
Засновано 1677 (349 років)
Площа 8,2 км²
Населення ▼ 9135 (01.01.2022)[1]
Густота 1150,7 осіб/км²;
Поштовий індекс 62489
Телефонний код +380 57
Географічні координати 49°52′9″ пн. ш. 36°16′11″ сх. д. / 49.86917° пн. ш. 36.26972° сх. д.
Висота над рівнем моря 114 м
Водойма р. Уди, р. Студенок, Нагорівське озеро, Підборівське озеро, озеро Коваленки, Черкаський струмок, річка Броди, річка Бабаї


Відстань
Найближча залізнична станція: Безлюдівка
До станції: 3 км
До райцентру:
 - фізична: 13 км
 - автошляхами: 15,6 км
До обл. центру:
 - фізична: 13 км
 - автошляхами: 15,6 км
Селищна влада
Адреса 62489, Харківська обл., Харківський р-н, с-ще Безлюдівка, вул. Зміївська, 48
Голова селищної ради Кузьмінов Микола Миколайович
Карта
Безлюдівка. Карта розташування: Україна
Безлюдівка
Безлюдівка
Безлюдівка. Карта розташування: Харківська область
Безлюдівка
Безлюдівка
Безлюдівка. Карта розташування: Харківський район
Безлюдівка
Безлюдівка
Мапа

Безлюдівка у Вікісховищі

Безлю́дівка — селище Харківського району Харківської області України.

Є адміністративним центром Безлюдівської селищної громади.

Географія

Розташування селища

Селище міського типу Безлюдівка знаходиться на лівому березі річки Уда (басейн Сіверського Дінця) і на обох берегах річки Студенок. На півночі впритул прилягає до південного кордону міста Харкова, у 3 км на північний захід розташований харківський мікрорайон Жихор, у 4 км на південь розташоване смт Васищеве, в 1 км на південний захід  — смт Хорошеве.

Урочища

Вглибині території селища є урочище Вулівка, де існують поклади торфу[2]. На південному заході від селища, а саме на березі річки Уди, є урочище Синичине, де колись був хутір Покровський[3]. На заході Безлюдівки, біля зупинки «Удянська», є Панське урочище[4]. На схід від селища в полі є чотири урочища: Дацевих Могил, Мильгунове Болото, Каташеве Болото[5][6]. А на заплаві річки Уда між Хорошевим та Безлюдівкою розташоване урочище Крива Лука, згадуване ще у джерелах XVII ст.[7][8].

Ліси Безлюдівки

На північний захід від Безлюдівки розташований сосновий Ващенків Бір. На заході Безлюдівки, в районі залізничної зупинки «Удянська», є сосновий Панський Бір, а також гай «Вільховий Ріг», відомий ще з XVII ст[9][10].

А на півдні селища є величезний сосновий Безлюдівський Бір та невеликий дубовий «Барвенків Гай»[10].

Водойми селища

У селищі розташовано кілька великих піщаних кар'єрів, заповнених водою, зокрема: оз. Підборівське, оз. Нагорівське, оз. Коваленки, оз. Синичине, оз. Петькове, оз. Журавлине та ін. Також через селище протікає кілька річок: р. Уда, р. Студенок (місцева назва — Брідок[11]), р. Броди (на північ від Підборівки. Впадає в озеро Новий Лиман), р. Черкаський струмок (на поч. вул. Огородньої), р. Бабаї (на північ від Панського бору)[12].

Відстань до інших міст

Походження назви

Топонім «Безлюдівка» — назва-прикметник, що показує, який вигляд мало це поселення початково — порожні хати[13].

Все тому, що колись тут була частина села Бабаї, де розташовуватися помістя московитів зі стану «боярських дітей». Про це свідчить помістя бабаївського боярського сина Мишньова, яке базувалося з 1655 року там, де нині східний безлюдівський квартал «Морозівка», а також безлюдівська річка Бабаї. Але під час антимосковського повстання у серпні 1668 року сюди прийшло об'єднане військо козаків (вірних Петрові Дорошенкові) й татар на чолі з Мустафою Мурзою, яке напало й спалило і ці будинки, і сусідні поселення також. Саме так і виникло «безлюддя» — зруйнована й спустошена місцевість, на якій у 1670-х почали селитися козаки й заснували нову слободу[14].

Річка Бабаї та помісна земля бабаївців Мишньових (під номером 78[15]) на Плані генерального межування Харківського повіту 1783 року

Історія

Археологія

На території селища в урочищах Ващенків Бір і Коваленки виявлено 9 поселень епохи бронзи, 2 поселення скіфського часу, 2 поселення салтівської культури[16].

Питання часу заснування

Найдавніше писемне джерело про Безлюдівку. 1677 рік (уривок)[17]

Тривалий час першу згадку про Безлюдівку в історіографії датували 1680-ми роками[18][19]. В Енциклопедії сучасної України датою заснування вказаний 1660 рік[20], але це не підтверджується архівними джерелами: у переписі 1662 року слобідського Харківського полку ця слобода відсутня[19][21].

Межові книги 1716 року дали чітко зрозуміти, що станом на 1673 рік Безлюдівки ще не було[22][13][23][14].

У 2024 році було опубліковано наукову статтю з аналізом найдавнішого документа за 30 липня (9 серпня) 1677 року, який зафіксував Безлюдівку. В ньому йдеться про допит за крадіжку: підозрюваний росіянин Абрам Котов зізнався, що напередодні вночі він з братом Лазарем вкрали коня в селі Безлюдівка у харківського черкаса Мірочника. Потім Лазар повів коня до села Васищеве. А вже у документі 1684 року того самого Марка Мірочника записано як безлюдівського жителя. Цей факт може означати, що Безлюдівка 1677 року була новоствореним поселенням, яке перебувало в стадії заселення[14].

У статті доведено, що село заснували між 1673—1677 роками, а назва поселення походить від «безлюддя», що виникло внаслідок повстанням 1668 року. До того часу на цьому місці розташовувалася частина села Бабаї, спалена під час згаданого повстання[14].

​Відтак, єдиною документально підтвердженою датою для відліку ювілеїв селища є 1677 рік.

Події минулого Безлюдівки

Уривок «Судного дѣла» за 1681 рік, в якому згадується Безлюдівка[14]

Другий документ в історії, в якому згадується Безлюдівка — це «судное дѣло» з матеріалами слідства стосовно сварки між васищівськими «боярськими синами» Опанасом Васищевим та Федотом Сибекіним. Документ має багато сторінок й датується липнем-серпнем 1681. Слідство розглядало обопільні звинувачення «боярських синів»: Опанас звинувачував Федота в крадіжці «подосок», а Федот скаржився на те, що Опанас на річці Студенок побив його та відібрав шаблю. Свідками сварки в справі вказано безлюдівських козаків[24].

У XVIII ст. поселення розділилася на дві слободи — Стару та Нову Безлюдівку[25][26]. І об'єдналися вони повторно лише у радянський час.

Мапа 1789 року. Показаний там струмок, на берегах якого стоїть церква, був центральною віссю, звідки почала розбудовуватися Безлюдівка. Він протікав там, де нині стоїть будинок 187А на вулиці Перемоги[27]

Від середини XIX і до початку ХХ ст. село було центром Безлюдівської волості Харківського повіту Харківської губернії.

У 1861 році було збудовано нинішню будівлю Покровської церкви.

Радянська окупація була встановлена в грудні 1917 року[28].

З червня по грудень 1919 р. Безлюдівка була під владою білих денікінців.

У 1920 в Безлюдівці утворений комітет незаможних селян, а в 1923 р. — організована сільськогосподарська артіль «Огородник» (з 1931 — колгосп ім. Петровського). В 1932 створено ще два колгоспи — ім. Другої п'ятирічки та ім. Будьонного[29].

У ті часи в тут функціонувало Безлюдівське торфовище, де було прокладено вузькоколійну залізницю.

Село постраждало від Голодомору (1932—1933).

Могила місцевої жертви Голодомору. Підлягає взяттю на облік та встановленню пам'ятника

19 жовтня 1938 село Безлюдівка віднесено до категорії селищ міського типу[30].

Існує припущення, що масове поховання жертв Катинської трагедії може бути в Безлюдівці[31].

У 1930-х через поля було прокладено шосе до Змієва в об'їзд Безлюдівки, яке пізніше занепало[32].

На фронтах Другої світової війни взяли участь 988 жителів селища, з них загинуло 124 особи, нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу — 798[33]. Дата повного зайняття Безлюдівки радянськими військами — 28 серпня 1943 року[34].

Внутрішній вигляд тваринницького двору колгоспу імені Будьонного, жовтень 1950 року

У 1950 три колгоспи Безлюдівки були об'єднані в один під назвою «Перемога», який у 1964 році був перетворений на радгосп «Безлюдівський»[35].

У 1968 селище було повністю електрифіковане і радіофіковане. Також з 1968 року на території селища працює два піщані кар'єри.[36].

У 1970-х почалося інтенсивне будівництво житла. Були зведені два мікрорайони «Меліоратор» і «Мостобудівник», а у 1970-1980-х роках — мікрорайон «Центральний»[36].

У 1983 письменник Юрій Герасименко видав повість про Безлюдівку та доярку В. Савельєву[37].

З 1995 радгосп «Безлюдівский» реорганізували в КСП «Безлюдівка», головою правління якого обрано В. Сосницького[36].

У 1999 селище було повністю телефонізоване, а в 2002-му — газифіковане[36].

Сучасність

23 червня 2016 в рамках декомунізації в Безлюдівці було перейменовано низку вулиць, провулків та в'їздів.

У 2020 році селище стало центром новоствореної Безлюдівської громади.

У 2024 в Безлюдівці було перейменовано назви трьох вулиць: вулиця Володимира Висоцького отримала назву Василя Стуса, вулиця Єсеніна перейменована на Весняну, Пушкінська стала йменуватися Козацькою[38].

Населення

На 1985 рік у Безлюдівці мешкало 9,4 тис. жителів[39]. У 1989 році чисельність населення становила 10 387 осіб (4754 чоловіків і 5633 жінок)[40]. За переписом 2001 року населення Безлюдівки вже становило 9693 особи. А на 1 січня 2013 року тут проживало 9698 осіб[41].

Чисельність

Зміна чисельності містечка Безлюдівка
1939[42] 1959[42] 1970[42] 1979[42] 1989[42] 2001[42] 2003[42]
8 751 ▼ 7 440 ▲ 7 764 ▲ 8 776 ▲ 10 387 ▼ 9 653 ▼ 9 576
2004[42] 2005[42] 2006[42] 2007[42] 2008[42] 2009[42] 2010[42]
▼ 9 513 ▲ 9 546 ▬ 9 536 ▲ 9 582 ▬ 9 580 ▲ 9 617 ▬ 9 614
2011[43] 2012[44] 2013[45] 2014[46] 2015[47] 2016[48] 2017[49]
▲ 9 642 ▲ 9 662 ▲ 9 698 ▬ 9 699 ▬ 9 700 ▼ 9 661 ▼ 9 594
2018[50] 2019[51] 2020[52] 2021[53] 2022[54]
▼ 9 436 ▼ 9 405 ▼ 9 363 ▼ 9 296 ▼ 9 135

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[55]:

Мова Кількість Відсоток
українська 7589 78.29 %
російська 1998 20.61 %
вірменська 31 0.32 %
ромська 13 0.13 %
румунська 11 0.11 %
білоруська 8 0.08 %
болгарська 1 0.01 %
інші/не вказали 42 0.45 %
Усього 9693 100 %

Транспорт

Залізничний міст через Студенок в Безлюдівці

Через смт проходять дві інтенсивні залізничні магістралі та автомобільний шлях R-78 Харків-Зміїв.

На території Безлюдівки перебувають залізничні платформи «Удянська», «3 км» і «5 км» Південної залізниці. На території Харкова, поблизу цього смт, є зупинний пункт «Безлюдівка».

Заклади економіки, освіти та культури

Промислові підприємства

  • ВАТ «Харківське кар'єроуправління»;
  • АТ «Моноліт-Інком»;
  • ЗАТ «Автобаза "Харківводбуд"».

Заклади соціальної сфери

  • Безлюдівський юридичний ліцей імені І. Я. Підкопая (заснований 1926 року[56]);
  • Безлюдівський ліцей (заснований 1863 року[57]);
  • 3 бібліотеки (дві з них — шкільні);
  • супермаркет АТБ;
  • відділення Ощадбанку;
  • відділення Укрпошти;
  • відділення Нової пошти;
  • амбулаторія;
  • дитячий садок;
  • 3 стадіони;
  • історико-краєзнавчий музей;
  • козацька організація «Святославська застава» та ін.

Релігія

Пам'ятники

Є 2 пам'ятники загиблим радянським воїнам, розміщені на братських могилах, а також погруддя земляків — Героїв Радянського Союзу Левицького Романа Івановича та Підкопая Івана Яковича. Окрім цього, є меморіальна плита з іменами загиблих під час Другої світової війни воїнів-односельчан, пам'ятник на могилі невідомого солдата та пам'ятник на могилі Героя Соціалістичної Праці Калініченко Єлизавети Денисівни. Також у селищі встановлено пам'ятні знаки чорнобильцям і воїнам-афганцям, а на честь земляків, які загинули на фронтах російсько-української війни, облаштовано алею портретів.

Відомі мешканці

Цікаві факти

  • Серед жителів Безлюдівки та Харкова тривалий час існує міська легенда, ніби за радянських часів до селища планували прокласти тролейбусний маршрут. Але жодні радянські проєктні містобудівні документи (зокрема Генплан 1986 року) цього не передбачали[60].
  • Річку Студенок у селищі часто називають, як «Брідок». Ця назва виникла історично через те, що на Зміївському шляху через річку не було мосту, а переправу доводилося здійснювати вбрід через мілководдя, яке влітку навіть пересихало. Згодом ця побутова назва закріпилася серед безлюдівських жителів за всією річкою[61].

Галерея

  • Братська могила радянським воїнам (>250 воїнів)[34]
    Братська могила радянським воїнам (>250 воїнів)[34]
  • озеро Коваленки (передній план) та Нагорівське озеро (задній план)
    озеро Коваленки (передній план) та Нагорівське озеро (задній план)
  • Братська могила радянським воїнам (>210 воїнів) перед новою будівлею селищної ради[34]
    Братська могила радянським воїнам (>210 воїнів) перед новою будівлею селищної ради[34]
  • Покровський храм
    Покровський храм
  • Колишня будівля селищної ради
    Колишня будівля селищної ради
  • Пам'ятники двом Героям Радянського Союзу
    Пам'ятники двом Героям Радянського Союзу
  • Пам'ятник на могилі Калініченко Є.Д., Героїні Соціалістичної Праці
    Пам'ятник на могилі Калініченко Є.Д., Героїні Соціалістичної Праці

Див. також

Примітки

  1. ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 року
  2. ↑ https://web.archive.org/web/20250506103057if_/http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/znpkhnpu_ist_2012_43_35.pdf Розвиток слободи безлюдівка у 1914-1920 рр. / В. Ю. Кисиленко // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Сер.: "Історія та географія". - 2012. - Вип. 43. - С. 162-166.
  3. ↑ Кисиленко В. Історія Безлюдівки. Том 2. «Видавничий дім „Бук-Друк“», Житомир, 2024. — с. 70
  4. ↑ Кисиленко В. Історія Безлюдівки. Том 2. «Видавничий дім „Бук-Друк“», Житомир, 2024. — с. 45
  5. ↑ Кисиленко В. Історія Безлюдівки. Том 1. — Житомир: Євенок, 2021. — с. 17
  6. ↑ Кисиленко В. Історія Безлюдівки. Том 2. «Видавничий дім „Бук-Друк“», Житомир, 2024. — с. 45-46
  7. ↑ https://xt.ht/xtarticle/0--storiya-odnogo-urochisha
  8. ↑ Кисиленко В. Історія Безлюдівки. Том 1. — Житомир: Євенок, 2021. — с. 36-38
  9. ↑ Історія Безлюдівки [Текст]: [смт Харк. р-ну Харк. обл.] / В. Ю. Кисиленко. — Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2021
  10. ↑ а б Кисиленко В. Ю. Історія Безлюдівки. Т. 2 / В. Ю. Кисиленко. — Житомир: Бук-Друк, 2024
  11. ↑ https://chtyvo.org.ua/authors/Herasymenko/Lisove_ozero/ Лісове озеро: Документальна повість [про делегата XXVI з'їзду КПРС Варварі Савель'євої]. — К.: Веселка, 1983. — 144 с.
  12. ↑ Вивчення місцевих гідронімів шкільними краєзнавцями (на прикладі водойм смт Безлюдівка) / Кисиленко В. Ю. // Географія та економіка в рідній школі. — 2014. — № 4.
  13. ↑ а б Знову про Безлюдівку / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2016. — № 91
  14. ↑ а б в г д Кисиленко В. Ю. Нові пошуки обґрунтованих дат заснування населених пунктів Слобідської України // Слобожанщина. Погляд у минулому: збірник науково-документальних праць. — Житомир: Бук-Друк, 2024.—С.91-98.
  15. ↑ Экономические примечания на Харьковский уезд 1782 г. / ред.: А. А. Парамей, А. Ф. Парамонов. — Х.: САГА, 2006. — с. 59
  16. ↑ https://web.archive.org/web/20110826072617/http://www.igsu.org.ua/Harkovskja.obl/Harxkovskij.rajon/Bezljudovka.html История городов и сел Украинской ССР. Т. 1: Харьковская область / Гл. редкол.: Тронько П.Т. (пред.) и др. – Киев: Ин-т исто- рии АН УССР : Укр. сов. энциклопедия АН УССР, 1974-1983.
  17. ↑ Кисиленко В. Ю. Нові пошуки обґрунтованих дат заснування населених пунктів Слобідської України // Слобожанщина. Погляд у минулому: збірник науково-документальних праць. — Житомир: Бук-Друк, 2024.—С.91-98
  18. ↑ https://glavnoe.in.ua/articles/a7267 Старовинні документи свідчать / В. Ю. Кисиленко // Главное. — 2012. — 11 августа
  19. ↑ а б Кисиленко В. Ю. Огляд нововіднайдених джерел щодо уточнення початку літочислення окремих населених пунктів Слобожанщини // Слобожанщина. Погляд у минулому — 2020: збірник науково-документальних праць.  — Житомир: Видавець О. Євенок, 2020. — С.107-116.
  20. ↑ Л. Г. Коваль (2003). Безлюдівка. Енциклопедія сучасної України. 41527. Архів оригіналу за 21 січня 2025. Процитовано 15 травня 2025.
  21. ↑ Харківські переписи 1662, 1675, 1677 років [Текст]: [збірка] / [упоряд.: А. Парамонов, О. Різніченко]. — Харків: Андрій Парамонов [вид.], 2025. — 335 с.
  22. ↑ Старовинні документи свідчать / Кисиленко В. Ю. // Газета «Главное». — 2012. — № 32[недоступне посилання з лютого 2019]
  23. ↑ Такий знайомий «Брідок» / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2017. — № 20
  24. ↑ Кисиленко В. Ю. Огляд нововіднайдених джерел щодо уточнення початку літочислення окремих населених пунктів Слобожанщини // Слобожанщина. Погляд у минулому — 2020: збірник науково-документальних праць. — Житомир: Видавець О. Євенок, 2020. — С.107-116.
  25. ↑ Кисиленко В. Історія Безлюдівки. Том 1. — Житомир: Євенок, 2021. — с. 75-82
  26. ↑ https://web.archive.org/web/20250515155512if_/http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/znpkhnpu_ist_2010_38_35.pdf Розвиток слободи Безлюдівка у ХІХ ст. / В. Ю. Кисиленко // Зб. Наук. праць ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. Серія «Історія та географія». — Х., 2010. — Вип. 38.
  27. ↑ Кисиленко В. Історія Безлюдівки. — Т. 1. — Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2021.
  28. ↑ https://web.archive.org/web/20110826072617/http://www.igsu.org.ua/Harkovskja.obl/Harxkovskij.rajon/Bezljudovka.html История городов и сел Украинской ССР. Т. 1: Харьковская область / Гл. редкол.: Тронько П. Т. (пред.) и др. — Киев: Ин-т исто- рии АН УССР: Укр. сов. энциклопедия АН УССР, 1974—1983.
  29. ↑ История городов и сел Украинской ССР. Т. 1: Харьковская область / Гл. редкол.: Тронько П. Т. (пред.) и др. — Киев: Ин-т исто- рии АН УССР: Укр. сов. энциклопедия АН УССР, 1974—1983.
  30. ↑ Історична дата / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2009. — № 82
  31. ↑ Frank Fox: God's Eye: Aerial Photography and the Katyń Massacre, West Chester 1999. ​ISBN 1-887732-13-6​
  32. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 8 вересня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  33. ↑ https://web.archive.org/web/20110826072617/http://www.igsu.org.ua/Harkovskja.obl/Harxkovskij.rajon/Bezljudovka.html История городов и сел Украинской ССР. Т. 1: Харьковская область / Гл. редкол.: Тронько П. Т. (пред.) и др. — Киев: Ин-т исто- рии АН УССР: Укр. сов. энциклопедия АН УССР, 1974—1983.
  34. ↑ а б в Невідома війна / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2010. — № 49
  35. ↑ https://web.archive.org/web/20110826072617/http://www.igsu.org.ua/Harkovskja.obl/Harxkovskij.rajon/Bezljudovka.html История городов и сел Украинской ССР. Т. 1: Харьковская область / Гл. редкол.: Тронько П. Т. (пред.) и др. — Киев: Ин-т исто- рии АН УССР: Укр. сов. энциклопедия АН УССР, 1974—1983.
  36. ↑ а б в г https://archive.org/details/20220117_20220117_1933
  37. ↑ Лісове озеро [Архівовано 26 серпня 2018 у Wayback Machine.]
  38. ↑ Розпорядження № 514В від 26.07.2024 «Про перейменування об'єктів топонімії населених пунктів Харківського району Харківської області»
  39. ↑ Український Радянський Енциклопедичний Словник: В 3-х т. / Редкол.: … А. В. Кудрицький (відп. ред.) та ін.— 2-ге вид.— К.: Голов. ред. УРЕ, 1986 — Т. 1. А — Калібр. 752 с.— С. 147.
  40. ↑ Всесоюзний перепис населення 1989 р. Чисельність міського населення союзних республік, їх територіальних одиниць, міських поселень і міських районів за статтю. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 28 червня 2017.
  41. ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року. Державна служба статистики України. Київ, 2013. сторінок 100 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 жовтня 2013. Процитовано 28 червня 2017. [Архівовано 12 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
  42. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Населення міст і містечок України. pop-stat.mashke.org (англ.). Процитовано 14 серпня 2024.
  43. ↑ Населення України на 1 січня 2011 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  44. ↑ Населення України на 1 січня 2012 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  45. ↑ Населення України на 1 січня 2013 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  46. ↑ Населення України на 1 січня 2014 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  47. ↑ Населення України на 1 січня 2015 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  48. ↑ Населення України на 1 січня 2016 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  49. ↑ Населення України на 1 січня 2017 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  50. ↑ Населення України на 1 січня 2018 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  51. ↑ Населення України на 1 січня 2019 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  52. ↑ Населення України на 1 січня 2020 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  53. ↑ Населення України на 1 січня 2021 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  54. ↑ Населення України на 1 січня 2022 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  55. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  56. ↑ Скільки їм років? / В. Ю. Кисиленко // Трибуна Трудящих. — 2009. — 16 травня
  57. ↑ Скільки їм років? / В. Ю. Кисиленко // Трибуна Трудящих. — 2009. — 16 травня
  58. ↑ Якименко Олена Олександрівна. Національна спілка письменників України Харківська обласна організація. 10 липня 2012. Процитовано 30 листопада 2022.
  59. ↑ Сучасні письменники України : бібліографічний довідник / упор. Анатолій Гай ; Національна спілка письменників України. — Київ : Київське обласне творче об'єднання «Культура» ; Біла Церква : Буква, 2011. — 587 с. — ISBN 978-966-2927-05-6., С.539
  60. ↑ https://mykharkov.info/history/tayemnytsya-bezlyudivskogo-trolejbusa-mif-chy-nerealizovanyj-proyekt-radyanskoyi-doby-53798.html
  61. ↑ https://xt.ht/xtarticle/0--aidavnishii-film-pro--ezlyudivku-1928-rik

Джерела

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).