YaChudo

Свята Софія

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Ілюстрація на всю сторінку «Sapientia» (Мудрості) зі Штаммгеймського місалу XII століття. Мудрість є центральною фігурою, між фігурами Христа (угорі), Захарія, батька Івана Хрестителя та патріарха Якова (внизу), Давида та Авраама, Малахії та Валаама, Ісаї та Даниїла (відповідно ліворуч та праворуч).
Мудрість (Софія) у своєму будинку, що підтримується сімома стовпами

Свята Софія (дав.-гр. Ἁγία Σοφία, трансліт. Hagia Sophia, лат. Sancta Sapientia) — це поняття в християнській теології.

Християнська теологія отримала старозавітне уособлення Мудрості (єврейське Хокма), а також поняття Мудрості (Софії) з грецької філософії, особливо платонізму. У христології Христос-Логос як Бог-Син з найдавніших часів ототожнювався з Божественною Мудрістю.

Також існувала позиція меншості, яка ототожнювала Мудрість зі Святим Духом. Крім того, у містичних інтерпретаціях, які поширювалися у російському православ'ї, відомих як софіологія, Свята Мудрість як жіночий принцип стала ототожнюватися з Богородицею (Матір'ю Божою), а не з самим Христом. Подібні інтерпретації були запропоновані у феміністичній теології в межах дебатів «Бог і стать» у 1990-х роках.

Старий Завіт

Соломон і леді Мудрість Юліус Шнорр фон Карольсфельд, 1860
Премудрість (Софія) на престолі, що підтримується сімома стовпами — Ікона Божої Премудрості София Премудрость Божия) з церкви Святого Георгія у Вологді (XVI століття)

У Септуагінті грецький іменник «софія» є перекладом єврейського חכמות ḥoḵma «мудрість». Мудрість є центральною темою в «мудрісних» книгах, тобто Приповістях, Псалмах, Пісні над піснями, Еклезіасті, Книзі Мудрості, Мудрості Сираха та певною мірою Варуха (останні три є второканонічними книгами Старого Завіту).

Новий Заповіт

Вираз Ἁγία Σοφία самого по собі немає в Новому Завіті, хоча уривки з послань Павла ототожнюють Христа з «мудрістю Божою» (θεοῦ σοφία).[1]

Мудрість (Софія) згадується в Євангеліях від Луки та Матвія кілька разів стосовно Ісуса. Його мудрість визнавали мешканці Назарета, його рідного міста, коли він навчав у синагозі, «так що вони дивувалися й казали: Звідки в Нього ця мудрість і ці дива?» (Мт. 13:54, пор. Мк. 6:2). У Діяннях Апостолів мудрість називається однією з якостей, дана апостолам, поряд зі Святим Духом (Дії 6:3, 6:10). Святий Павло згадує мудрість, зокрема в Першому посланні до Коринтян: «Де мудрий? Де книжник? Де той, хто сперечається з цим світом? Хіба Бог не обрав мудрість цього світу безумством?» (1 Коринтян 1:20), протиставляючи мирську мудрість вищій мудрості Бога: «Ми ж проповідуємо мудрість Божу, таємницю, приховану, яку Бог призначив перед світом на нашу славу» (1 Коринтян 1:7). Послання Якова (Яків 3:13–18; пор. Яків 1:5) розрізняються два види мудрості. Один — це хибна мудрість, яка характеризується як «земна, чуттєва, диявольська» та пов'язана зі сваркою та суперечками. Інший — це «мудрість, що походить згори»: «А мудрість, що походить згори, насамперед чиста, потім мирна, лагідна, потураюча благанню, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелицемірна» (Яків 3:17). В Об'явленні 5:12 мудрість перерахована як властивість Агнця: «Достойний Агнець, що був заколотий, прийняти силу і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення».

У христології

Ототожнення Христа з Божою Мудрістю є давнім і було чітко заявлено ранніми Отцями Церкви, включаючи Юстина Мученика та Орігена. Найчіткіша форма ототожнення Божественної Мудрості з Христом міститься в 1 Коринтян 1:17–2:13. Серед Отців Церкви існує незначна позиція, яка стверджувала, що Мудрість тотожна не Христу, а Святому Духу. Цю позицію висунули Теофіл Антіохійський (помер 180 р.) та Іриней Ліонський (помер 202/3 р.).[2][3]

Імператор Костянтин встановив взірець для східних християн, присвятивши церкву Христу як уособленню Божественної Мудрості.[4] У Константинополі, за імператора Юстиніана, собор Святої Софії («Святої Мудрості») був перебудований, освячений 538 року та став взірцем для багатьох інших візантійських церков. Однак у Латинській Церкві «Слово» або Логос виражалося чіткіше, ніж «Мудрість» Божа як центральний, високий титул Христа

У теології західної латинської церкви слід звернути увагу на алюзію Гюго Сен-Віктора на Ісуса як Мудрість у першій книзі його «Дідаскалікону». У Східній Православній Церкві Свята Мудрість розуміється як Божественний Логос, який втілився в Ісуса Христа;[5] це вірування іноді також виражається в деяких східноправославних іконах.[6] У Божественній літургії Східної Православної Церкви диякон або священик у певні моменти, особливо перед читанням Святого Письма, проголошує вигук «Софія!» або українською «Мудрість!», щоб привернути увагу громади до священного вчення.

Церкви

Реконструкція базиліки Святої Софії в Константинополі

У східному православному світі існує безліч церков, присвячених Святій Мудрості. Їхнім архетиповим елементом є головна базиліка Константинополя (нині мечеть), збудована в VI столітті, відома просто як Свята Софія. Збережена будівля Святої Софії датується VI століттям. Достеменно невідомо, коли перша церква на цьому місці була присвячена Святій Софії. Перша церква на цьому місці, освячена в 360 році (за часів правління Констанція II), була відома просто як Μεγάλη Ἐκκλησία (Megálē Ekklēsíā, «Велика Церква», або латиною Magna Ecclesia)[7]. Традиція, яка приписує церкву Костянтину Великому, не передує VII століттю.[8]

Освячення собору Святої Софії в Константинополі за часів Юстина II послужило шаблоном для освячення інших візантійських церков, а також ранньосередньовічних церков в Італії до Великого розколу. Церква Святої Софії в Софії вважається майже сучасною базиліці в Константинополі. Собор Святої Софії в Салоніках був побудований у VIII столітті. Собор Святої Софії в Беневенто був побудований у VIII столітті, собор Святої Софії у Венеції — у ІХ столітті, а собор Святої Софії в Падуї — у Х столітті. Собор Святої Софії в Нікосії може датуватися пізньою античністю, а може й ні, вперше згаданий у ХІ столітті (перетворений на мечеть у 1570 році).

Свята Премудрість стала важливим поняттям у слов'янському православ'ї. Церква Святої Софії в Несебирі та, можливо, церква Святої Софії в Охриді, Болгарія, були збудовані ще в IX столітті. Софійський собор у Києві, Софійський собор у Полоцьку та Софійський собор у Новгороді датуються XI століттям. Софійський собор у Вологді був збудований у XVI столітті. Софійський собор у Москві був збудований у XVII столітті за зразком Новгородського собору. Софійський собор у Харбіні, Китай, був збудований у 1907 році за часів Російської імперії після завершення будівництва Транссибірської магістралі.

Церкви, присвячені Святій Мудрості, слід відрізняти від церков, присвячених мучениці Софії Римській (або одній з інших ранніх святих з таким ім'ям, частково змішаних між собою в агіографічній традиції). Такі церкви набагато рідші і, як правило, молодші. Прикладом є церква Санта-Софія на Капрі, присвячена святим Софії та Антонію (16 століття). Церква в Сортіно присвячена мучениці Софії Сицилійській. Церква Софії в Дрездені була присвячена святій Софії на честь Софії Бранденбурзької, яка відновила її в 1610 році.

Агіографія та іконографія

Пізньоготична дерев'яна скульптура святих Софії, Віри, Надії та Любові (Ешау, 1470)

Існує агіографічна традиція, що датується кінцем VI століття[9], про Святу Софію та її трьох дочок, святих Віру, Надію та Любов. Це було сприйнято як вшанування алегоричних постатей з давніх часів, і група святих стала популярною в російській православній іконографії як така (імена дочок перекладені як Вѣра, Надежда, Любовь). Саксер (2000) зазначає, що ранні християни IV століття дійсно часто приймали при хрещенні містичні імена, що вказували на християнські чесноти, а Софія, Сапієнція, Фідес засвідчені як імена християнських жінок у катакомбних написах. Почитання трьох святих, названих на честь трьох богословських чеснот, ймовірно, виникло в VI столітті на основі таких написів.

У російській православній традиції Свята Премудрість (рос. Святая София Премудрость Божия Svatya Sofiya Premudrost' Bozhya «Свята Софія, Божественна Премудрість») — це умовний топос іконографії. У «новгородському типі», названому на честь ікони Святої Премудрості в Софійському соборі в Новгороді (XVI століття), але представленому давнішою іконою в Благовіщенському соборі в Москві, що датується початком XV століття, Свята Премудрість зображена як вогняний ангел з крилами, що сидить на престолі в оточенні Богородиці та святого Косми з Маюми.[10] Другий тип, відомий як «Премудрість збудувала собі дім» (Премудрость созда Себе дом) демонструє складну теологічну алегорію; цей тип починає сильно відрізнятися з XVIII століття, що відображає розвиток «софіологічного» містицизму в Росії.[11]

Російський містицизм

«Премудрість збудувала свій дім» (Премудрость созда Себе дом, Новгород, XVI ст.).

У російській православній містиці Софія ставала дедалі менш помітною від особи Богородиці (а не Христа), аж до того, що Богородицю почали вважати «четвертою особою Трійці». Такі інтерпретації стали популярними наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття, їх просували такі автори, як Володимир Соловйов, Павло Флоренський, Микола Бердяєв та Сергій Булгаков. Теологія Булгакова, відома як «софіанство», представляла Божественну Мудрість як співіснуючу з Трійцею, діючи як жіночий аспект Бога в гармонії з трьома чоловічими принципами: Отцем, Сином і Святим Духом. Це було темою гострої політичної суперечки на початку 1930-х років і було засуджено як єретичне вчення у 1935 році.[5]

Іван Максимович у своїй праці «Православне шанування Божої Матері» детально обговорює, чому софіанство Сергія Булгакова є єрессю, що намагається обожнити Богородицю.

"За словами [о. Сергія Булгакова], коли Святий Дух зійшов на Діву Марію, вона набула «подвійного життя, людського і божественного; тобто вона була повністю обожнена, бо в її іпостасному бутті проявилося живе, творче одкровення Святого Духа» (протоієрей Сергій Булгаков, «Неспалений кущ», 1927, с. 154). «Вона є досконалим проявом Третьої Іпостасі» (Там само, с. 175), «істотою, але вже не просто істотою» (с. 191)… Але ми можемо сказати словами святого Епіфанія Кіпрського: «Обидві ці єресі однаково шкідливі: і коли люди принижують Діву, і коли, навпаки, прославляють Її понад міру» (Панаріон, Проти коллиридіан).

Володимир Лоський також відкидає вчення Соловйова та Булгакова. Лоський представляє Божественну Мудрість як енергію (а не сутність) Бога, так само як Віра, Надія та Любов є енергіями Бога.[12]

Томас Мертон вивчав російських софіологів і оспівував Софію у своїй поемі під назвою «Ая-Софія» (1963).[13]

«Софологічний» підхід, що полягає у введенні Мудрості як жіночого принципу у Святій Трійці, тісно пов'язаний з певними пропозиціями, зробленими у феміністичній теології на Заході. Так, Елізабет Джонсон (1993) запропонувала «застосування софіологічної термінології до Особистостей Святої Трійці» як спосіб «нормалізації жіночих образів для Бога».[14] Паралелі між (очевидно, незалежними) течіями російського містицизму та західної феміністичної теології були вказані Міхан (1996).[15]

Протестантський містицизм

У протестантській традиції Англії Джейн Лід, християнська містичка XVII століття, універсалістка та засновниця Філадельфійського товариства, написала численні описи своїх видінь та діалогів з «Дівою Софією», яка, за її словами, відкрила їй духовні механізми Всесвіту.[16]

На Ліду величезний вплив справили теософські праці німецького християнського містика XVI століття Якоба Беме, який також говорить про Софію в таких творах, як «Шлях до Христа» (1624).[17] Якоб Беме мав великий вплив на низку християнських містиків та релігійних лідерів, включаючи Джорджа Раппа та Товариство Гармонії.[18]

Шейкерська теологія

Для шейкерів Свята Матір Мудрість «з'явиться і відкриється у своєму справжньому порядку; і буде пізнана, так само як пізнаний Вічний Отець» (Божественна книга Святої і Вічної Мудрості; Частина VI; Глава 2; Вірш 22).[19]

Міжконфесійні зв'язки

Завдяки порівняльним релігієзнавчим дослідженням сучасні вчені виявили, що концепція Мудрості (Софії) у Старому Завіті має багато спільного з концепцією Праджняпараміти в буддизмі, оскільки обидві вважаються справжньою природою всіх явищ, справжньою сутністю всіх істот, вічною матір'ю, яка народжує всі істоти, та трансцендентною мудрістю, що веде до найвищої Істини.[20][21][22][23][24]

Крім того, вчені виявили, що східноазійська філософська концепція Дао має багато спільного з концепцією Мудрості (Софії) у Старому Завіті (або Слова/Логосу в Новому Завіті), оскільки обидві описуються як кінцеве джерело творіння та шануються як Мати всього сущого.[25][26][27][28]

Див. також

Примітки

  1. ↑ 1 Corinthians 1:24b Χριστὸν θεοῦ δύναμιν καὶ θεοῦ σοφίαν «Христос – сила Божа і мудрість Божа». «Слідуючи за посиланням святого Павла на «Христа, який є мудрістю Божою і силою Божою», всі інші отці Церкви ототожнювали Софію-Мудрість з Христом, Другою Особою Святої Трійці». Dennis O'Neill, Passionate Holiness: Marginalized Christian Devotions for Distinctive Peoples (2010), p. 6.
  2. ↑ Dennis O'Neill, Passionate Holiness: Marginalized Christian Devotions for Distinctive Peoples (2010), 5f.
  3. ↑ Irenaeus, Adversus haereses, 4.20.1–3; cf. 3.24.2; 4.7.3; 4.20.3).
  4. ↑ O'Collins (2009)
  5. ↑ а б Pomazansky, Protopresbyter Michael (1963), Orthodox Dogmatic Theology: A Concise Exposition (рос.), Platina CA: St Herman of Alaska Brotherhood (опубліковано 1994), с. 357 ff, ISBN 0-938635-69-7 Text available online Intratext.com
  6. ↑ Feasts and Saints. OCA. Процитовано 30 серпня 2012.Kuznetsova, Olga B. Private collection – Saint Sophia the Wisdom of God, 27х31 sm, 2009 year. Iconpaint. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 30 серпня 2012.Orthodox, Byzantine, Greek Religious icons: Holy Sophia the Wisdom of God. Istok. 20 липня 2012. Архів оригіналу за 23 жовтня 2010. Процитовано 30 серпня 2012.
  7. ↑ Müller-Wiener, Wolfgang (1977). Bildlexikon zur Topographie Istanbuls: Byzantion, Konstantinupolis, Istanbul bis zum Beginn d. 17 Jh, Tübingen: Wasmuth, p. 84.
  8. ↑ Janin, Raymond (1950). Constantinople Byzantine (фр.) (вид. 1). Paris: Institut Français d'Etudes Byzantines. с. 472.
  9. ↑ V. Saxer, «Sophia v. Rom» in: Lexikon für Theologie und Kirche vol. 9 (1993), 733f.
  10. ↑ Lukashov, A. M., «София Премудрость Божия» in: София Премудрость Божия: выставка русской иконописи XIII—XIX веков из собраний музеев России (2000), 152.
  11. ↑ Lukashov, A. M., «Премудрость созда себе дом» in: София Премудрость Божия: выставка русской иконописи XIII—XIX веков из собраний музеев России (2000), 198—200.
  12. ↑ «Це було основою богословського розвитку о. Булгакова, а також його фундаментальною помилкою: адже він прагнув бачити в енергії Мудрості (Софії), яку він ототожнював з сутністю, сам принцип Божества. Насправді Бог не визначається жодним із своїх атрибутів: усі визначення є нижчими за Нього, логічно похідними від Його буття як такого, від Його сутності». The Mystical Theology of the Eastern Church, Vladimir Lossky SVS Press, 1997, 80f. (ISBN 0-913836-31-1) James Clarke & Co, 1991. (ISBN 0-227-67919-9)
  13. ↑ Sophia*. Liturgical Press. Процитовано 17 грудня 2017.
  14. ↑ Elizabeth Johnson, She Who Is: The Mystery of God in Feminist Theological Discourse (1993)[сторінка?]
  15. ↑ Meehan, Brenda, «Wisdom/Sophia, Russian identity, and Western feminist theology», Cross Currents, 46(2), 1996, pp. 149–68.
  16. ↑ Hirst, Julie (2005). Jane Leade: Biography of a Seventeenth-Century Mystic. ISBN 978-0-7546-5127-7.
  17. ↑ Jakob Böhme, The Way to Christ (1622) Passtheword.org
  18. ↑ Arthur Versluis, «Western Esotericism and The Harmony Society», Esoterica I (1999) pp. 20-47 MSU.edu
  19. ↑ Divine Book of Holy and Eternal Wisdom; Part VI; Chapter 2:22. Accessed April 1, 2025.
  20. ↑ Edward Conze — Buddhist Prajñā and Greek Sophia
  21. ↑ Helmer Ringgren — Word and Wisdom: Studies in the Hypostatization of Divine Qualities and Functions in the Ancient Near East
  22. ↑ Zielinski, David E. — The wisdom goddess: a comparison of the Buddhist Prajnaparamita and the Gnostic Sophia
  23. ↑ Gnce Ji-Sun Kim — The Grace Of Sophia: The Retrieval Of 'wisdom' As A Resource For Korean North American Women's Christology
  24. ↑ Zuisei Goddard — Prajna Paramita: The Mother of All Buddhas
  25. ↑ A Comparative Study of the Concept of Wisdom in the Book of Wisdom and the Tao Teh Ching by Benedict Sung-Hae Kim
  26. ↑ The Comparison of Tao in Tao Teh Ching and the Word in the Bible by Andrew Chiu
  27. ↑ Christ the Eternal Tao by Hieromonk Damascene
  28. ↑ A Comparison of the Femininity of Lady Wisdom of Proverbs in the Old Testament and Dao of Daodejing by Soon-Young Kim

Література

  • Hunt, Priscilla, «The Novgorod Sophia Icon and 'The Problem of Old Russian Culture' Between Orthodoxy and Sophiology», Symposion: A Journal of Russian Thought, vol. 4–5 (2000), 1–41.
  • O'Boyle, Aidan, Towards a Contemporary Wisdom Christology: Some Catholic Christologies in German, English and French 1965—1995, Rome. Pontificia Università Gregoriana (2003).
  • O'Collins, Gerald, Salvation for All: God's Other Peoples. Oxford: OUP (2008), pp. 54–63, 230–47.
  • O'Collins, Gerald, Christology: A Biblical, Historical, and Systematic Study of Jesus. Oxford: Oxford University Press, 2009, pp. 35–41
  • Schipflinger, Thomas, Sophia-Maria (in German: 1988; English translation: York Beach, ME: Samuel Wiser, 1998) ISBN 1-57863-022-3.
  • Versluis, Arthur, Theosophia: hidden dimensions of Christianity (Hudson, NY: Lindisfarne Press, 1994) ISBN 0-940262-64-9.
  • Versluis, Arthur, Wisdom's children: a Christian esoteric tradition (Albany, NY: SUNY Press, 1999) ISBN 0-7914-4330-2.
  • Versluis, Arthur (ed.) Wisdom's book: the Sophia anthology (St. Paul, MN: Paragon House, 2000) ISBN 1-55778-783-2.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).