Сатилган
| Сатилган | |
|---|---|
| Народився | 1450-ті або 1460-ті  невідомо |
| Помер | невідомо невідомо |
| Країна | Касимовське ханство |
| Посада | хан |
| Рід | Ґераї |
| Батько | Нур-Девлет |
| Брати, сестри | Джанай |
Сатилган (тат. Satılğan, трансліт. Сатылган, араб. ساتيلغان; помер бл. кінця 1506) — царевич, касимовський правитель (1491—1506), син кримського хана Нур-Девлета. Представник татарської династії Ґераїв. Отримав владу в Касимові ще за життя свого батька через його тяжку хворобу та похилий вік[1].
Біографія
Походження та прихід до влади
Сатилган належав до керівної династії Кримського ханства. Його батько, Нур-Девлет, після втрати кримського престолу перейшов на службу до великого князя московського Івана III і отримав в уділ Касимовське ханство. Як старший син, Сатилган від початку розглядався як спадкоємець престолу. Його фактичне правління розпочалося у 1491 році.
Важливим свідченням його раннього вокняжіння є договірна грамота від 19 серпня 1496 року, укладена між великим князем Іваном Васильовичем Рязанським та його братом князем Федором Васильовичем. У документі згадується «Царевичев ясак Сатылганов» — данина, яку рязанські князі традиційно сплачували касимовським правителям[2]. Ця фінансова деталь підтверджує, що Сатилган повністю контролював фінансові та адміністративні справи ханства за життя батька, який помер лише у 1503 році[3].
Військова діяльність
1491 року Сатилган очолив спільний похід московського, касимовського та казанського військ на степові улуси Великої Орди. Ця кампанія мала на меті підтримати союзника Москви — кримського хана Менґлі I Ґерая, який вів запеклу боротьбу проти залишків Золотої Орди під керівництвом хана Шейх-Ахмада[3]. Про масштаби та координацію цього походу свідчить наказ Івана III князю Василю Ромодановському:
|
Від великого князя Івана Васильовича всієї Русії князю Василю Ромодановському. Писав до мене цар [хан] Менлі-Гірей у своїх грамотах із Мереккою та Кутушем, щоб я послав у степ [на поле] під Орду царевича Саталгана, а також руське [московське] військо та казанське військо. І я царевича Саталгана послав у степ з уланами, і з князями, і з усіма козаками, та й руське військо; а воєводами відпустив із руським військом князя Петра Микитича та князя Івана Михайловича Репню-Оболенських; а людей я послав із ними чимало; та й братові воєводи пішли з моїми воєводами, і воєводи обох моїх рязанських племінників [сестричичів] пішли. А до Казані до царя Ахмед-Аміня послав я брата твого, князя Івана, і наказав йому йти з казанським військом разом на з'єднання з царевичем Саталганом. | 
|
— Лист великого князя Івана III (1491 рік)[2] | ||
Касимовська кіннота під проводом Сатилгана відігравала роль мобільного та ефективного авангарду московського війська на південно-східних рубежах, забезпечуючи стратегічний тиск на кочових татар[1].
Опала та останні роки
Незважаючи на лояльність, Сатилган зазнав політичних репресій. Щонайменше з липня 1501 по серпень 1503 року він разом із братом Джанаєм перебував під вартою в Москві[3]. Дослідники пов'язують цей арешт із загальною підозріливістю Івана III на тлі складних московсько-кримських відносин та побоюваннями сепаратних контактів касимовських Ґераїв із литовськими послами чи Великою Ордою перед її остаточним колапсом.
Його було звільнено та відновлено у правах лише після смерті батька Нур-Девлета (наприкінці 1503 року). Уже в травні 1504 року Сатилган знову офіційно згадується як повноправний касимовський володар[1].
Під час московсько-казанської війни 1505—1507 років Сатилган залишився вірним присязі Москві. Він разом із братом Джанаєм командував татарським кінним полком у складі московського війська, беручи участь у важких зимових кампаніях. Помер царевич наприкінці 1506 року, ймовірно, від хвороб або поранень, отриманих під час казанських походів[3]. Престол Касимова перейшов до його молодшого брата Джаная.
Родовід
Примітки
- ↑ а б в Вельяминов-Зернов В. В. IV. Сатылган // Исследование о касимовских царях и царевичах. — 2-ге вид. — СПб. : В тип. Имп. Академии наук, 1863. — Т. I. — С. 149—204.
- ↑ а б Сборник РИО. Т. 41. Памятники дипломатических сношений Московскаго государства с Крымскою и Нагайскою Ордами и с Турцией. Т. I. С 1474 по 1505 год. — СПб., 1884. — С. 116.
- ↑ а б в г Рахимзянов Б. Р. Крымская династия в Касимовском царстве // Точка зрения: Сборник научно-исследовательских статей. — Каз.: Мастер Лайн, 2000. — С. 69—88.
Література
- Вельяминов-Зернов В. В. IV. Сатылган // Исследование о касимовских царях и царевичах. — 2-ге вид. — СПб. : В тип. Имп. Академии наук, 1863. — Т. I. — С. 149—204.
- Рахимзянов Б. Р. Крымская династия в Касимовском царстве // Точка зрения: Сборник научно-исследовательских статей. — Каз.: Мастер Лайн, 2000. — С. 69—88.
- Сборник РИО. Т. 41. Памятники дипломатических сношений Московскаго государства с Крымскою и Нагайскою Ордами и с Турцией. Т. I. С 1474 по 1505 год. — СПб., 1884. — С. 116.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).