YaChudo

Рівка Ґубер

Переглядів: 0. Оновлено 02.11.2026.

Рівка Ґубер
Народилася1902 Редагувати інформацію у Вікіданих
Нововітебське, Ново-Миколаївська волость, Херсонський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла10 вересня 1981 Редагувати інформацію у Вікіданих
Кфар-Ахімd, Беер-Тувія, Південний округ, Ізраїль Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Ізраїль Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьсоціальна працівниця, вихователька, активістка Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Премія Ізраїлю
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ґубер.

Рівка́ Ґу́бер (івр. רבקה גוּבֶּר; 1902 — 10 вересня 1981 року) — ізраїльська соціальна працівниця, вихователька, активістка українського походження, яку прозвали «матір'ю синів» (івр. אם הבנים) після того, як вона втратила двох своїх синів у Війні за незалежність. Отримала Премію Ізраїлю (1976) за свою роботу з абсорбції репатріантів.

Біографія

Рівка та Мордехай Ґубери (1959)

Ранні роки

Ревекка Бумаґіна (івр. בּוּמָגִין) народилася 1902 року в селянській родині в єврейській землеробській колонії Ново-Вітебськ (тепер — Нововітебське), у Херсонському повіті на південному заході тодішньої Російської імперії (тепер — Україна).

Вона була відмінницею, допомагала родині обробляти землю. Відвідувала гімназію в Катеринославі (тепер — Дніпро) з наміром продовжити навчання у вищому навчальному закладі, але після Жовтневого перевороту була змушена повернутися до Нововітебська, де працювала вчителькою. 1921 року одружилася з Мордехаєм Ґубером, студентом Слобідської єшиви, викладачем івриту, активістом сіоністського підпілля, який двічі був ув'язнений. 1925 року обоє несподівано отримали дозвіл на виїзд з Радянського Союзу. Вони переїхали до Палестини та приєдналися до «Південної групи» в Реховоті, де готувалися розбудовувати поселення. У 1934 році разом зі своїми друзями вони були одними із засновників поселень Кфар-Білу (1933)[1] та Кфар-Варбурґ. Під час Другої світової війни вона записалася до жіночого допоміжного територіального корпусу британської армії для війни проти нацистської Німеччини, і служила там із 1940 по 1942 роки[1].

У шлюбі народила синів Ефраїма (1927 —1948) і Цві (1931 —1948) та доньку Хаю (1938)[1].

«Мати хлопців»

Пам'ятник полеглим у поселенні Кфар-Ахім, у верхній частині списку — Цві та Ефраїм Ґубери

Під час Війни за незалежність її старший син, Ефраїм, був командиром у єврейській партизанській організації «Га-Аґана», і він загинув 26 березня 1948 року[1] під час нападу на мошав Тірат- Шалом, коли йому було 20 років. Через три місяці її другий син, Цві, загинув 8 липня 1948 року[1] у битві за горби села Хулікат (там була єдина прокладена дорога на Південь), коли йому було 17; тіло Цві знайшли приблизно рік після цього, разом із тілом його бойового товариша Імануель Тухлер (івр. עמנואל טוכלר)[2]. Цві похований поруч зі своїм братом на військовому кладовищі в Кфар-Варбурзі[3].

У 1950-х і 1960-х Ґубер називали «матір'ю синів», коли вона стала в очах багатьох у країні символом матері, яка втратила найцінніше, але не дозволила своєму горю взяти верх над нею, невтомно працюючи над абсорбцією іммігрантів у суспільство. Це прізвисько дав Давид Бен-Ґуріон, який тепло листувався з нею.

Поселення та абсорбція

Рівка Ґубер за волонтерською роботою у регіоні Лахіш (1954)

Після закінчення Війни за незалежність подружжя Ґубер звернулося до Єврейського агентства з проханням привезти нових іммігрантів для поселення в околицях мошава Беер-Тувія. Мордехай, який був головою регіональної ради Беер-Тувії, займався абсорбцією іммігрантів як частиною своєї роботи, а Рівка Ґубер керувала школою в таборі абсорбції Кастіна. Під її керівництвом школа мала честь зберігати «прапор Єрусалиму», знак передового досвіду від Єврейського національного фонду[4].

У 1955 році Єврейське агентство почало реалізацію великого плану поселення в Лахішському регіоні. Мордехай і Рівка переїхали до регіону Лахіш і були серед засновників іммігрантських поселень у регіоні.

Три роки вони були серед нових іммігрантів і ділили труднощі та успіхи. На другому році проживання в Лахіші, прагнучи бути в усьому рівними з іммігрантами (які приїхали до Ізраїлю ні з чим) вони відписали своє майно в Кфар-Варбурзі організації «Фонду захисту»[1].

У цей період Мордехай очолював регіональну раду Лахіша, а Рівка була гідом для іммігрантів, вчителькою у таборі абсорбції Кастіна, директоркою школи та волонтеркою. Ґубер заохочувала мошавників із Кфар-Варбурґа та Беер-Тувія наймати іммігрантів. Вона працювала над організацією освітньої бази для іммігрантів і допомагала в створенні освітньої інфраструктури міста Кір'ят-Малахі. 1961 року вона опублікувала книгу «До смолоскипів Лахішу» (івр. אל משואות לכיש, «Ель масу'от Лахіш»), яка описує різні етапи абсорбції іммігрантів і розвитку країни на основі її досвіду та роботи з іммігрантами на Півдні[5]. Книга принесла їй премію імені Хаїма Ґрінберґа від організація «Pioneer Women»[6].

1962 року Кастінську школу перейменували на «Братську» школу в пам'ять про її двох загиблих синів. Ґубер дуже поважала іммігрантів-жителів тимчасових наметів і говорила, що: «Більше, ніж держава поглинула її — ця алія поглинула державу» (івр. יותר מאשר המדינה קלטה אותה – קלטה עלייה זו את המדינה).

У 1968 році подружжя Ґубер переїхало до Кфар-Ахіма, названого на честь їхніх двох убитих синів[1]. Ґубер опублікувала «Книгу братів» (івр. ספר האחים), яка містить збірку творів її двох синів, а також книгу «З синами» (івр. עם הבנים), в якій вона писала про своє життя та своїх синів. «Ця книжка не була написана — вона була зроблена, — написала вона у передмові до книги, — зроблена серед усіх інших занять і численних обов'язків, якими матері в усьому світі вміють займатися разом, одночасно» (івр. נעשה בין כל שאר העשיות והמלאכות המרובות אשר אמהות בעולם כולו יודעות לעשותן יחד, בעת ובעונה אחת). Книга вийшла англійською (1966), японською (1973) і російською (1976) мовами.

Останні роки

1976 року вона отримала Премію Ізраїлю за її особливий внесок у суспільство та Державу Ізраїль[7], за її працю в освіті та абсорбції репатріантів[8][9][10].

У вересні 1978 року помер Мордехай, її чоловік.

У березні 1979 року прем'єр-міністр Менахем Беґін запросив Ґубер як почесну гостю на церемонію підписання мирної угоди з Єгиптом у Кемп-Девіді[1].

У вересні 1981 року Ґубер вчинила самогубство[11]. Її поховали поруч із синами на кладовищі в Кфар-Варбурзі. Тисячі людей відвідали її похорон, у тому числі президент Іцхак Навон, спікер Кнесету Менахем Савідор, головний рабин Ізраїлю Шломо Ґорен, члени Кнесету, голови громад, письменники та художники[12][13]. Вона залишила доньку Хаю та маленького онука Йонатана.

Ґубери заповіли усе своє майно державі.

Її іменем названо школу в місті Негора та вулиці в містах Тель-Авів, Раанана, Кфар-Сава, Петах-Тіква та Кір'ят-Малахі. У 1992 році гербова служба випустила марку на її честь, на якій зображено три портрети Рівки Ґубер і пейзаж регіону Лахіш[14].

Праці

  • «Книга братів: Неопубліковані твори Ефраїма та Цві Ґуберів» (івр. ספר האחים: מעזבונם של אפרים וצבי גובר)[15]
  • «З синами» (івр. עם הבנים)[16]
  • «До смолоскипів Лахішу» (івр. אל משואות לכיש)[17][18]
  • «Лахіш: історична літературна антологія» (івр. לכיש: מקראה ספרותית היסטורית, לעשור ההתנחלות בחבל)
  • «Тільки стежка» (івр. רק שביל)[19]
  • «Історія Кфар-Ахім» (івр. אלה תולדות כפר-אחים: לפי סיפוריהם המוקלטים של חברי כפר-אחים)
  • «Історії для майбутніх поколінь» (івр. מורשה להנחיל)[20]
  • «Лахіш: 25 років» (івр. לכיש: במחצית היובל להתנחלות בחבל (תשט"ו-תש"מ))
Тексти її авторства

Переклади

  • The Signal Fires of Lachish; Translated by Margalit Benaya, Tel Aviv: Massadah, 1964. (אנגלית: אל משואות לכיש)
  • Las hogueras de Lajish; traducción de Etty Elkin de Gitrik, Buenos Aires: Editorial Israel (Biblioteca Israel), 1964 5724. (ספרדית: אל משואות לכיש)
  • Two Brothers: From the Posthumous Papers of Ephraim and Zvi Guber; ’The Mother reminisces’ [by Rivka Guber] and ’Ephraim's Writings’ were translated by Elsie Chomsky; ’Zvi's writings’ were translated by M. Lask, Tel Aviv: Massada, 1966. (אנגלית: ספר האחים)
  • Only a Path; Translated from the Hebrew by Nechama Genossar, Ramat Gan: Massada, 1972. (אנגלית: רק שביל)
  • Yukiaru hitobito; [by] Ephraim Guber; [compiled by] Rivka Guber; [translated by] Taguchi Sachiko, Tokyo: Dokuritsu Shuppan, 1973. (יפנית: ספר האחים)
  • Die Feuerzeichen von Lachisch. aus den Lebenserinnerungen einer Pionierin; Aus dem Englischen übertragen von Lore Hartmann-v. Monakow, Zürich: Freunde des Schweizer Kinderdorfs (Kirjath Jearim), 1974. (גרמנית: אל משואות לכיש)
  • Костры Лахиша; [пер. с иврита: Ривка Рабинович], Тель-Авив: Ам-Асефер, 1975. (רוסית: אל משואות לכיש)
  • Книга братьев Эфраим и Цеви Губер; пер.: Ривка Рабинович, А. Гинзберг-Газов; ред., А. Элинсон-Белов, Тель-Авив: Ам-Асефер, 1976. (רוסית: ספר האחים)
  • Village of the Brothers: Memoirs of the Members of Kfar Ahim; compiled by Rivka Guber; foreword by Yitzhak Navon; introd. by Elie Wiesel, New York: Shengold Publishers, 1979. (אנגלית: אלה תולדות כפר-אחים)

Див. також

Виноски

  1. ↑ а б в г д е ж и Rivka Guber (англ.) . jwa.org.
  2. ↑ סיפור חייו (івр.) . www.izkor.gov.il.
  3. ↑ לויה צבאית לצבי גובר ולעמנואל טורלר (івр.) . Давар. 03.07.1949.
  4. ↑ דגל ירושלים לבי"ס לילדי עולים (івр.) . Давар. 19.10.1952.
  5. ↑ מסיבה לרבקה גובר להופעת ספרה "אל משואות לכיש" (івр.) . Давар. 14.05.1961.
  6. ↑ פרס חיים גרינברג לרבקה גובר על ספרה "אל משואות לכיש" (івр.) . Давар. 01.06.1962.
  7. ↑ Israel Prize recipients in 1976 (in Hebrew). Israel Prize Official Site. Архів оригіналу за 30.12.2011. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2011-12-30? (довідка)
  8. ↑ פרס-ישראל לקליטת עליה לרבקה גובר ויעקב מימון (івр.) . Давар. 29.01.1976.
  9. ↑ חתני פרס ישראל תשל"ו: קליטת עליה: רבקה גובר (івр.) . Давар. 03.05.1976.
  10. ↑ מי ייהנה מהפרס (івр.) . Давар. 26.05.1976.
  11. ↑ מתה רבקה גובר (івр.) . Давар. 11.09.1981.
  12. ↑ רבקה גובר היום למנוחות בכפר-ורבורג (івр.) . Давар. 13.09.1981.
  13. ↑ אלפים בלוויית רבקה גובר (івр.) . Давар. 14.09.1981.
  14. ↑ Famous Women on Stamps -Israel 1992 (англ.) . stampdigest.in. 18.10.2018.
  15. ↑ דוד לאזר (17.06.1950). מעט לעט: בחייהם ובמותם: אפרים גובר; צבי גובר (івр.) . Маарів.
  16. ↑ עמנואל בן גריון (26.06.1953). עם הבנים (івр.) . Давар.
  17. ↑ הופיע "אל משואות לכיש" מאת רבקה גובר (івр.) . Давар. 24.03.1961.
  18. ↑ ספרי רבקה גובר תורגמו ליפאנית (івр.) . Давар. 18.09.1973.
  19. ↑ דוד לאזר (05.06.1970). יומן ספרותי: קצת אוויר לנשימה (івр.) . Маарів.
  20. ↑ תעודה: רבקה גובר: מורשה להנחיל (івр.) . Маарів. 06.07.1979.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).