YaChudo

Рут Хаббард

Переглядів: 0. Оновлено 01.11.2026.

Рут Хаббард
Ім'я при народженнінім. Ruth Hoffmann[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася3 березня 1924[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відень, Австрія[1][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померлавересня 1, 2016 (у віці 92 роки)
Кембридж, Массачусетс, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьбіологиня, біохімікиня Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materRadcliffe College
Галузьбіологія Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладГарвардський університет[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиElijah Wald
Deborah Hannah Wald
НагородиPaul Karrer Gold Medal
CMNS: Рут Хаббард у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Рут Хаббард (народилася 3 березня 1924 – 1 вересня 2016) — професорка біології Гарвардського університету, перша жінка, яка обійняла там посаду штатної професорки біології[4][5].

Протягом своєї активної дослідницької кар’єри у 1940-х — 1960-х роках вона зробила важливий внесок у розуміння біохімії та фотохімії зору у хребетних і безхребетних тварин[4]. 1967 року вона разом із Джорджем Уолдом отримала Золоту медаль Пола Каррера за дослідження у цій галузі[4].

Наприкінці 1960-х років її інтереси змістилися з академічної науки на суспільні питання й соціальну активність[6].

Раннє життя та освіта

Рут народилася 1924 року у Відні, Австрія[7], у родині лікарів і лівих інтелектуалів — Ріхарда та Гелени Ерліх Гофман[8]. Мати також була піаністкою концертного рівня, і в дитинстві Рут виявляла здібності до гри на фортепіано[9]. Після аншлюсу Австрії нацистською Німеччиною 1938 року родина емігрувала до Сполучених Штатів[10]. Спочатку вони оселилися в Брукліні (штат Массачусетс), де Рут закінчила місцеву середню школу, а згодом переїхали до Кембриджа.

Рут вступила до коледжу Редкліфф з наміром здобути підготовку для вступу до медичної школи, що пояснювала сімейною традицією, адже всі навколо були лікарями[5]. На той час Редкліфф був афілійованим з Гарвардом закладом, оскільки жінкам ще не дозволяли вступати до Гарварду. Вона відчула зверхність, з якою деякі шановані професори Гарварду ставилися до обов’язку викладати у жіночому коледжі, зокрема до того, що мусили повторно читати лекції невеликим групам жінок після виступів перед чоловічими аудиторіями.

До 1946 року більшість курсів стали спільними, а викладання здійснювали гарвардські професори[6]. Деякий час Рут вагалася між філософією і фізикою, однак, хоча їй і не забороняли вступати на фізику, вона відчувала небажаність своєї присутності. Це враження виникло, зокрема, під час відвідування курсу фізики, де з 350 студентів лише двоє були жінками[5][6]. Зрештою вона зосередилася на біохімії та закінчила Редкліффський коледж 1944 року зі ступенем бакалавра з біохімічних наук[10].

Прагнучи допомогти союзникам у Другій світовій війні, Рут приєдналася до лабораторії Джорджа Уольда, де брала участь у дослідженнях інфрачервоного зору. Після короткочасного переїзду до Чаттануги, де служив її перший чоловік Френк Хаббард, вона повернулася до Кембриджа. 1946 року Рут знову вступила до Редкліффа, цього разу для здобуття ступеня доктора філософії з біології[5] 1948 року вона отримала стипендію Служби охорони здоров’я США на здобуття докторського ступеня, яка дозволила їй навчатися в Медичній школі Університетського коледжу лікарні в Лондоні. 1950 року Рут Хаббард здобула ступінь доктора філософії з біології.[10]

Наукова кар'єра

Здобувши ступінь доктора філософії в Гарварді, Рут почала працювати науковою співробітницею під керівництвом Джорджа Уолда, досліджуючи біохімію ретиналю та ретинолу[11]. Разом вони розвивали його попередні дослідження, які підтверджували давню гіпотезу про зв’язок вітаміну A із зором. Уолд виявив, що поглинання світла вивільняє вітамін A і відкрив проміжну сполуку між родопсином та вітаміном A, що стало основою для ранньої наукової роботи Рут — вивчення хімії циклу родопсину[12]

1952 року Хаббард отримала стипендію Гуггенхайма та працювала в лабораторії Карлсберга в Копенгагені[10]. 1967 року Джордж Уолд був удостоєний Нобелівської премії з фізіології та медицини за ці відкриття[12]. Того ж року обох нагородили Золотою медаллю Пола Каррера за дослідження родопсину.

Хаббард зробила низку визначних відкриттів у зоровій науці. Найвагомішим із них стало відкриття, що зорове збудження починається з хімічної перебудови молекули родопсину — так званої цис-транс-ізомеризації[13][14][15][16]. Вона довела, що це — єдина пряма дія світла на зорову систему[14][16], а також описала проміжну форму — метародопсин II — яка запускає каскад реакцій, що завершуються передачею сигналу в мозок[16][17][18].

Хаббард детально описала процес знебарвлення та ресинтезу родопсину після кожного поглиненого фотона[19][20][21][22], відкрила фермент ретиненову ізомеразу (сьогодні відому як RPE65), який перетворює трансретиналь назад на 11-цис-ретиналь. Вона також вивчала зорові пігменти у нових видів тварин[23][24][25], опублікувавши щонайменше 31 наукову статтю, присвячену зоровій системі.

Соціальні коментарі та політична активність

У кінці 1960-х і на початку 1970-х років Рут Хаббард зацікавилася соціальними й політичними аспектами біології. У книзі The Politics of Women’s Biology(«Політика жіночої біології») вона писала, що з 1947 року і до кінця 1960-х була «відданою науковицею», але війна у В’єтнамі та феміністичний рух змінили її пріоритети.

Одним із поворотних моментів став випадок, коли вона працювала з кальмарами. Після багатьох років досліджень зору у кальмарів, жаб і великої рогатої худоби вона раптом відчула: «У мене почало виникати відчуття, що ніщо з того, що я могла б дізнатися, не варте того, щоб убити ще одного кальмара»[5].

Приблизно в той самий час, як членкиню Американської асоціації сприяння розвитку науки, її запросили виступити з доповіддю на тему жінок у науці. Спілкуючись із колежанками-науковицями, вона виявила, що всі вони не мали справжніх академічних посад, попри наукові здобутки[5]. Ці «неробочі посади» — викладачки, наукові співробітниці — не передбачали ні сталого контракту, ні просування. Тоді як чоловіки, їхні колеги, уже були на шляху до професури[12]. Це спонукало Рут приєднатися до групи, яка подала петицію до Гарварду з вимогою перегляду статусу жінок-викладачок.

1973 року Рут Хаббард стала першою жінкою, яку призначили штатною професоркою біології в Гарварді[5]. Після переходу з «жіночого гетто» — наукового співробітництва та тимчасових викладацьких посад — вона здобула більшу свободу дослідницьких інтересів[26]. Одним із нових напрямів став курс «Біологія 109 — Біологія та жіночі питання»[6], де вивчалася роль жінок у науці та вплив гендерної нерівності на саму науку.

У 1980-х та 1990-х роках Рут в інтерв'ю критикувала владну структуру STEM--галузей. 1990 року журналу Globe вона заявила, що наука визначається "самовідновлюваною групою обраних", які історично були білими чоловіками з вищого класу.[27]

1981 року доктор Хаббард заявила «Нью-Йорк Таймс», що науковий розвиток переважно виключав жінок, небілих чоловіків, робітників і бідних чоловіків. За її словами, хоча вони були об'єктами наукових описів, вони не були суб'єктами, що формулювали наукову реальність, ставили питання та давали відповіді, що, безсумнівно, вплинуло на зміст науки та соціальний контекст, в якому вона розвивається[28].

Хаббард стала помітною критикинею соціобіології, зокрема теорій біологічної нерівності між статями. Генетик Річард Левонтін назвав її «найвпливовішою критикинею біологічної теорії нерівності жінок»[29].

У есе «Раса і гени» (2006) вона писала:

«Неможливо зрозуміти, як після століття етнічних, расових і релігійних геноцидів, які скоювали люди з найрізноманітнішими переконаннями, освічені люди — як науковці, так і популяризатори — можуть з усією серйозністю стверджувати, що немає нічого важливішого за пошук “расових” чи “етнічних” компонентів нашого змішаного виду. І де ж їх шукати, як не в наших генах?»[30]


Хаббард також гостро критикувала бум у галузі рекомбінантної ДНК. Вона називала це «геноманією» — спробами приписати кожній рисі, хворобі чи поведінці виключно генетичну основу, нехтуючи складністю взаємодії з довкіллям[6]. Її турбували також безпекові ризики: у листі до Американської асоціації сприяння розвитку науки вона попереджала, що епідемію, спричинену генно-модифікованим мікроорганізмом, буде майже неможливо відрізнити від природних штамів E. coli[31].

Коментарі щодо гендеру та науки

У своєму есе «Наука та критика науки», опублікованому 2001 року як розділ збірника «Гендер і наука», Рут Хаббард знову підкреслює, що вона — науковиця, але додає, що «природа є частиною історії та культури», а не навпаки. Вона зауважує, що більшості науковців важко усвідомити цю думку, і зізнається, що й сама дійшла до цього розуміння лише через роки. Озираючись на свій науковий шлях, Хаббард визнає, що спочатку ніколи не ставила під сумнів, як її праця вписується в суспільні процеси. Проте саме рухи за права жінок і проти війни у В’єтнамі допомогли їй усвідомити соціальну функцію науки[32].

Вона аналізує різні тактики дискусій у науковому середовищі. Одним із прикладів є спроби деяких чоловіків оживити застарілі й необґрунтовані біологічні теорії, щоб виправдати підлегле становище жінок. Хаббард описує ці спроби як «вдихання нового життя» в архаїчні припущення. Вона також звертає увагу на системну нерівність у кар’єрах науковиць: багато її колежанок роками займали нестабільні посади — «неробочі місця» (викладачки, наукові співробітниці), тоді як їхні чоловічі колеги обіймали або швидко здобували постійні професорські посади. Цей досвід змусив її долучитися до петиції до адміністрації Гарварду щодо перегляду трудового статусу жінок-викладачок.

Хаббард наголошує, що «жіноча біологія — глибоко політична тема». Вона закликає жінок наукового середовища не лише критикувати патріархальні структури, а й приймати та вивчати біологічну реальність з погляду незалежності, звільняючи її від чоловічих спотворень. Вона високо оцінює рухи за жіноче здоров’я, які навчають жінок по-новому осмислювати своє тіло та звільнятися від дезінформації й контролю з боку медичних інституцій[32].

Авторка робить радикальний висновок: щоби виступити проти чоловічого панування, жінки-науковиці мають — парадоксально — відвернутися від науки. На відміну від письменниць, художниць і феміністок, які мають більше простору для вільного вираження, науковицям складно уникнути тиску рецензування, грантів і академічних обмежень. Вона також звертає увагу, що такі важливі аспекти, як соціальний клас, часто ігноруються в американських дослідженнях охорони здоров’я.

Хаббард вважає, що соціальні й політичні реалії потрібно тонко, але послідовно інтегрувати в наукову практику. Така «тонка інтеграція», однак, ускладнює розрізнення факту й упередження. У цьому контексті вона підкреслює перевагу митців, які вільні від інституційного тиску, над науковцями, що змушені пристосовувати свої висновки до очікувань фондів і рецензентів.Авторка підсумовує, що питання прав жінок потребують широкого громадського обговорення. Ілюструючи інтеграцію науки в культуру, вона наголошує на важливості біологічних термінів в історичній термінології та вказує на поширену серед біологів тенденцію ставити людство над іншими тваринами, проводячи паралель з упередженим ставленням чоловіків до жінок та їхнього прагнення до рівноправ'я. Вона порушує питання потенційного внеску жінок у науку, висловлюючи впевненість у їхній здатності впливати на ситуацію.

Завершуючи, Хаббард наголошує, що вчені не хочуть, аби їхню працю було забуто. Вона заявляє про свою підтримку фемінізму як інструменту політичного аналізу та критики наукових припущень щодо жінок. І саме тому, стверджує вона, питання жіночих прав повинні бути винесені у публічний простір як невіддільна частина дискусії про науку й суспільство[32].

Особисте життя

Хаббард і Уолд 1967 року

Рут Хаббард вийшла заміж за випускника Гарварду та солдата часів Другої світової війни Френка Хаббарда 1942 року[10]. Вона з ніжністю згадувала місяці, які подружжя провело, мандруючи Європою на мотоциклі, поки Френк вивчав гру на клавесині. Подружжя розлучилося 1951 року[33].

Зі своїм другим чоловіком, Джорджем Уолдом, Рут познайомилася під час навчання в Гарварді. Уолд був професором біології та керівником дослідницької лабораторії, у якій працювала Хаббард. Їхні стосунки тривали понад десять років та залишалися таємницею, оскільки обидвоє на той час мали сім’ї. Після розлучення з попередніми партнерами Рут і Джордж одружилися 1958 року[33].

У подружжя народилося двоє дітей: син, музикант і музикознавець Елайджа Уолд, та донька, юристка Дебора Уолд[11]. Згодом Рут Хаббард разом із сином написала книжку Exploding the Gene Myth (Розвінчуючи міф про ген)[27].

І Рут, і її брат Олександр Гоффман продовжили справу своїх батьків-активістів. Олександр був відомим юристом і громадським діячем; серед його клієнтів були Сезар Чавес, Ленні Брюс та кілька представників партії «Чорні пантери»[34]. Рут також була громадською активісткою. Вона стала відомою не лише завдяки своїм критичним заувагам щодо ролі науки в суспільстві, а і як відверта антивоєнна та антиядерна активістка. Її навіть одного разу заарештували за громадянську непокору.[27]

Як і Джордж Уолд, Рут залишалася науково активною приблизно до 1975 року. Вона виступила з блискучою презентацією наукової спадщини Уолда на симпозіумі на його честь. Джордж Волд був старшим за Рут на 18 років і помер 1996 року. Сама Рут померла 1 вересля 2о16 року у віці 92 роки.

Часткова бібліографія

Вибрані статті

Книги

  • Рут Хаббард (1990), Політика жіночої біології, Видавництво Університету Рутгерса.ISBN 0-8135-1490-8ISBN 0-8135-1490-8 ,ISBN 978-0-8135-1490-1
  • Рут Хаббард та Елайджа Вальд (1993), Розвінчуючи міф про гени: як генетична інформація виробляється та маніпулюється вченими, лікарями, роботодавцями, страховими компаніями, освітянами та правоохоронцями, Beacon Press.ISBN 0-8070-0431-6ISBN 0-8070-0431-6 ,ISBN 978-0-8070-0431-9
  • Рут Хаббард (1995), Вигідні обіцянки: есе про жінок, науку та здоров'я, Common Courage Press.ISBN 1-56751-041-8ISBN 1-56751-041-8 ,ISBN 978-1-56751-041-6

Примітки

  1. ↑ а б в Schmid M. Biografien bedeutender österreichischer Wissenschafterinnen. »Die Neugier treibt mich, Fragen zu stellen« / Hrsg.: I. Korotin, N. Stupnicki — Böhlau Verlag, 2018. — S. 406–408. — ISBN 978-3-205-20238-7 — doi:10.7767/9783205205883
  2. ↑ FemBio database
  3. ↑ а б в https://www.thecrimson.com/article/2016/9/8/Ruth-Hubbard-passes/
  4. ↑ а б в Ruth Hubbard. Cambridge Forum Speakers 1970–1990. Harvard Square Library. Архів оригіналу за 5 квітня 2012. Процитовано 29 листопада 2009.
  5. ↑ а б в г д е ж Holloway, M (1995). Profile: Ruth Hubbard – Turning the Inside Out. Scientific American. 272 (6): 49—50. Bibcode:1995SciAm.272f..49H. doi:10.1038/scientificamerican0695-49.
  6. ↑ а б в г д Barr, Dorothy (2 січня 2018). Profiles in Science for Science Librarians: Ruth Hubbard, Scientist and Social Activist. Science & Technology Libraries. 37 (1): 63—70. doi:10.1080/0194262X.2017.1395722. ISSN 0194-262X.
  7. ↑ Hubbard, Ruth, 1924–. Papers of Ruth Hubbard, 1920–2007. oasis.lib.harvard.edu. President and Fellows of Harvard College. Процитовано 26 січня 2015.
  8. ↑ Sarah Corbett, The lives they lives: Ruth Hubbard, New York Times, December 21, 2016
  9. ↑ Obituary for Ruth Wald at ANDERSON-BRYANT FUNERAL HOME. www.meaningfulfunerals.net (англ.). Процитовано 16 березня 2019.
  10. ↑ а б в г д Ruth Hubbard. HowStuffWorks (Discovery Communications). 21 жовтня 2008. Процитовано 27 січня 2011.
  11. ↑ а б Dowling, John E. (2000). George Wald. Biographical Memoirs. Volume 78. Washington: National Academies Press. с. 299—317. ISBN 9780309070355.
  12. ↑ а б в How to Think About Science: Episode 19 – Ruth Hubbard. Canadian Broadcasting Corporation via Public Radio Exchange (PRX). Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 27 січня 2011.
  13. ↑ Wald, George; Brown, Paul K.; Hubbard, Ruth; Oroshnik, William (1956). Hindered cis isomers of vitamin A and retinene: The structure of the neo-B isomer. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 41 (7): 438—451. Bibcode:1955PNAS...41..438W. doi:10.1073/pnas.41.7.438. PMC 528115. PMID 16589696.
  14. ↑ а б Hubbard, Ruth; Brown, Paul K.; Kropf, Allen (1959). Action of light on visual pigments. Nature. 183 (4659): 442—446. Bibcode:1959Natur.183..442H. doi:10.1038/183442a0.
  15. ↑ Hubbard, Ruth; Kropf, Allen (1959). Molecular aspects of visual excitation. Annals of the New York Academy of Sciences. 81 (2): 388—398. Bibcode:1959NYASA..81..388H. doi:10.1111/j.1749-6632.1959.tb49321.x. PMID 13852540.
  16. ↑ а б в Kropf, Allen; Brown, Paul K.; Hubbard, Ruth (1959). Lumi- and meta-rhodopsins of squid and octopus. Nature. 183 (4659): 446—8. PMID 13632750.
  17. ↑ Matthews, Robert G.; Hubbard, Ruth; Brown, Paul K.; Wald, George (1963). Tautomeric forms of metarhodopsin. The Journal of General Physiology. 47 (2): 215—239. doi:10.1085/jgp.47.2.215. PMC 2195338. PMID 14080814.
  18. ↑ Fung, B.K.; Hurley, J.B.; Styer, Lubert (1981). Flow of information in the light-triggered cyclic nucleotide cascade of vision. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 78 (1): 152—156. Bibcode:1981PNAS...78..152F. doi:10.1073/pnas.78.1.152. PMC 319009. PMID 6264430.
  19. ↑ Hubbard, Ruth (1951). The mechanism of rhodopsin synthesis. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 37 (2): 69—79. Bibcode:1951PNAS...37...69H. doi:10.1073/pnas.37.2.69. PMC 1063306. PMID 14808167.
  20. ↑ Hubbard, Ruth (1956). Retinene isomerase. The Journal of General Physiology. 39 (6): 935—956. doi:10.1085/jgp.39.6.935. PMC 2147571. PMID 13346046.
  21. ↑ Kropf, Allen; Hubbard, Ruth (1958). The mechanism of bleaching rhodopsin. Annals of the New York Academy of Sciences. 74 (2): 266—280. Bibcode:1959NYASA..74..266K. doi:10.1111/j.1749-6632.1958.tb39550.x. PMID 13627857.
  22. ↑ Hubbard, Ruth (1958). Bleaching of rhodopsin by light and by heat. Nature. 181 (4616): 1126. Bibcode:1958Natur.181.1126H. doi:10.1038/1811126a0. PMID 13541381.
  23. ↑ Wald, George; Hubbard, Ruth (1957). Visual pigment of a decapod crustacean: The lobster. Nature. 180 (4580): 278—280. Bibcode:1957Natur.180..278W. doi:10.1038/180278a0. PMID 13464816.
  24. ↑ Hubbard, Ruth; Wald, George (1960). Visual pigment of the horseshoe crab, Limulus polyphemus. Nature. 186 (4720): 212—215. Bibcode:1960Natur.186..212H. doi:10.1038/186212b0. PMID 13852541.
  25. ↑ Sperling, Linda; Hubbard, Ruth (1975). Squid retinochrome. The Journal of General Physiology. 65 (2): 235—251. doi:10.1085/jgp.65.2.235. PMC 2214869. PMID 235007.
  26. ↑ Ruth Hubbard (1990), The Politics of Women's Biology, Rutgers University Press. pp. 1–2. ISBN 0-8135-1490-8.
  27. ↑ а б в Reporter, Bryan Marquard-. Ruth Hubbard, 92, first woman tenured in biology at Harvard - The Boston Globe. BostonGlobe.com. Процитовано 16 березня 2019.
  28. ↑ Fiske, Edward B. (23 листопада 1981). Scholars Face a Challenge by Feminists. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 16 березня 2019.
  29. ↑ Ruth Hubbard [Архівовано 18 березня 2012 у Wayback Machine.], Harvard University Department of the History of Science, web content accessed July 27, 2011
  30. ↑ Ruth Hubbard (June 7, 2006), Race & Genes [Архівовано 2019-01-29 у Wayback Machine.]. raceandgenomics.ssrc.org
  31. ↑ HUBBARD, R. (3 вересня 1976). Recombinant DNA: Unknown Risks. Science. 193 (4256): 834—836. Bibcode:1976Sci...193..834H. doi:10.1126/science.193.4256.834-a. ISSN 0036-8075. PMID 17753611.
  32. ↑ а б в Ruth Hubbard (2001). Science and Science Criticism. У Muriel Lederman (ред.). The Gender and Science Reader. Psychology Press. с. 49—51. ISBN 9780415213585.
  33. ↑ а б Ruth Hubbard Wald. www.mbl.edu. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  34. ↑ Remembering Alexander Hoffmann. Category: Features from The Berkeley Daily Planet. www.berkeleydailyplanet.com. Процитовано 6 грудня 2019.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).