Ресурси

Ресурси

Транспортування різноманітних матеріальних ресурсів у світовій економіці
Загальні відомості
Етимологія	фр. ressource, лат. resurgere
Галузі вивчення	Економічна теорія, праксеологія, екологія, геологія, соціологія, інформатика
Ключові властивості	Дефіцитність (рідкість), корисність, функціональність
Основні види
Природні	Природні ресурси (відновлювані, невідновлювані, невичерпні)
Економічні	Фактори виробництва (земля, капітал, праця, підприємництво)
Суспільні	Людські ресурси, соціальний капітал, культурний капітал
Технічні	Обчислювальні ресурси (CPU, RAM, носії)
Пов'язані концепції
Економіка та право	Земельна рента, альтернативна вартість, прокляття ресурсів
Екологія та соціум	Сталий розвиток, трагедія спільного, циркулярна економіка

Ресу́рси (фр. ressource — «засіб», «джерело», «можливість», від лат. resurgere — «підійматися знову», «відроджуватися») — сукупність джерел, засобів, запасів, кількісних і якісних можливостей або умов, які наявні в природі, суспільстві чи створені людиною, та можуть бути залучені й використані для досягнення певних цілей, задоволення потреб, розв'язання завдань чи забезпечення функціонування систем^[1].

У гносеологічному та праксеологічному розумінні об'єкти чи сили навколишнього світу самі по собі не є ресурсами: вони стають «засобами діяльності» лише тоді, коли людський розум виявляє їхню корисність для певної мети, а діяльність практично залучає їх до її реалізації. Визначальною характеристикою більшості матеріальних ресурсів є їхня рідкісніть (дефіцитність) відносно потреб суб'єкта, що зумовлює необхідність їх раціонального вибору, збереження та розподілу (алокації).

Поняття є міждисциплінарним і розглядається в різних сферах знання:

• В економічній теорії ресурси розглядаються як фактори виробництва (земля, капітал, праця, підприємницький хист, інформація) або внутрішні активи організації (теорія RBV), які створюють додану вартість і приносять факторні доходи (ренту, відсоток, заробітну плату, прибуток);
• У природознавстві та екології — як природні ресурси (компоненти біосфери та надр Землі: абіотичні й біотичні, вичерпні й невичерпні, відновлювані та невідновлювані), що забезпечують підтримання життя й господарський розвиток;
• У соціології та психології — як форми капіталу (економічний, культурний, соціальний), а також особистісні психофізичні можливості (життєстійкість, самоефективність, здоров'я), що задіюються для адаптації до середовища та життєдіяльності;
• В інформатиці та комп'ютерних технологіях — як обчислювальні можливості систем (процесорний час, оперативна пам'ять, пропускна здатність), програмні компоненти або інформаційні об'єкти.

Управління обмеженими ресурсами, запобігання їхньому вичерпанню («трагедія спільного», деградація довкілля) та оптимізація їхнього використання на основі технологічних знань становлять основу концепції сталого розвитку та циркулярної економіки.

У фундаментальному сенсі ресурси не є природною чи фізичною властивістю матеріальних об'єктів самих по собі. У праксеології (загальній теорії людської діяльності) Людвіга фон Мізеса доводиться, що зовнішній світ містить виключно фізичні «речі», тоді як «засобами» (means) чи ресурсами вони стають лише завдяки людському розуму та цілеспрямованій дії. Річ перетворюється на ресурс тоді, коли людина, що діє:

1. Виявляє її здатність задовольнити певну потребу чи посприяти досягненню мети;
2. Володіє знанням про те, як саме її застосувати;
3. Фактично залучає її до реалізації свого плану діяльності^[2].

Суспільні науки, передусім економічна теорія, досліджують не фізичну матерію, а суб'єктивне значення, якого люди надають навколишнім об'єктам у процесі вибору^[2].

Цю реляційну (відносну) природу ресурсів у психології та теорії систем формалізували Ґюнтер Шіпек і Сандра Кремерс через трикомпонентне функціональне співвідношення:

${\displaystyle R(X)=f(Z,B)}$

де об'єкт ${\displaystyle X}$ визнається ресурсом ${\displaystyle R}$ лише у зв'язку з певною метою чи завданням ${\displaystyle Z}$ та крізь призму ціннісної системи оцінювача (суб'єкта) ${\displaystyle B}$^[3].

Відповідно, до моменту цільового усвідомлення та практичного залучення будь-які фактори існують як потенційні (латентні) ресурси, а в момент цілеспрямованого використання переходять у статус активованих ресурсів^[4].

Визначальною ознакою будь-якого економічного ресурсу є його рідкісніть (дефіцитність) щодо цілей, які людина прагне реалізувати. Якщо певний елемент середовища наявний у абсолютному надлишку і його споживання не вимагає вибору чи відмови від інших можливостей (як-от атмосферне повітря у звичайних умовах або сонячне світло у відкритому просторі), він не є об'єктом господарювання чи економії.

Мізес розмежовував такі явища як «загальні умови людського добробуту» (зовнішні умови існування) та власне економічні ресурси (засоби)^[5]. Людина, що діє, є продуктом всесвіту рідкісності: оскільки фізичний час життя, сили людини та матеріальні чинники суворо обмежені, будь-яке досягнення мети потребує свідомого розподілу дефіцитних ресурсів та відмови від менш нагальних альтернатив (альтернативна вартість)^[5].

Суттєвий внесок у розмежування фізичних та інформаційних ресурсів зробив Фрідріх Гаєк у праці «Конституція свободи». Він підкреслював фундаментальну різницю між матеріальними ресурсами та ресурсами людського знання:

• Матеріальні ресурси завжди залишаються обмеженими (дефіцитними) та конкурентними у споживанні. Якщо певну тонну сталі, ділянку землі чи робочий час використано для однієї мети, їх неможливо одночасно задіяти для іншої, що вимагає їх постійного резервування та конкурентного розподілу^[6];
• Ресурси знань є неконкурентними та практично безмежними. Знання, здобуте одного разу, приносить користь усьому людству і не вичерпується від його багаторазового застосування іншими людьми (якщо воно не обмежується штучно монопольними привілеями чи патентами)^[6].

За Гаєком, підвищення добробуту суспільства та економічний розвиток залежать не стільки від простого накопичення матеріальних ресурсів або грошових фондів, скільки від накопичення знань, які дозволяють застосовувати наявні обмежені ресурси ефективніше, продуктивніше та з якісно новими підходами^[6]. Водночас Гаєк застерігає: наявність необмежених фінансових вливань (наприклад, через інфляційну грошову емісію) не створює автоматично додаткових реальних ресурсів (насамперед праці), які завжди мають фізичну межу^[7].

Розуміння природи ресурсів суттєво різниться залежно від наукової парадигми:

1. Антропоцентричний (економічний) підхід: орієнтований на суб'єкта-людину. Ресурсом вважається все те, що задовольняє як базові біологічні потреби, так і витончені суб'єктивні бажання чи культурні запити індивіда. Економічні системи ґрунтуються на ринковому обміні товарів і послуг за допомогою грошового еквівалента^[8];
2. Біоцентричний / Екоцентричний (екологічний) підхід: орієнтований на природні системи. Ресурси тут — це матеріальні та енергетичні компоненти середовища (сонячна енергія, вода, поживні речовини ґрунту, біомаса), які є необхідними для виживання організмів, підтримання метаболізму, популяційного росту та репродукції в межах екологічних ніш^[8].

У біологічних системах виділяють різні моделі ресурсної конкуренції:

• Симетрична (експлуатаційна або скрембл-конкуренція, англ. scramble competition) — усі особини популяції отримують однакову частку дефіцитного ресурсу незалежно від своїх індивідуальних параметрів;
• Розмірно-пропорційна симетрія (англ. size-symmetric) — кожен організм засвоює обсяг ресурсу, пропорційний до одиниці власної біомаси;
• Розмірно-асиметрична конкуренція (англ. size-asymmetric) — найбільші або домінантні особини монополізують доступ практично до всього наявного обсягу ресурсу, прирікаючи менших особин на дефіцит або загибель.

У класичній політичній економії ресурси (які автори найчастіше називали «природними силами», «землею» або «природними агентами») розглядалися як матеріальний базис виникнення вартості та суспільного багатства.

Земля і праця як первинні джерела багатства:

• Річард Кентіллон у праці «Трактат про сутність і засади економічної системи» (1755) сформулював принцип розмежування речовини та форми: земля виступає матеріальною першоосновою, з якої видобувається все багатство (рослини, мінерали, риба), тоді як людська праця є активною силою, що надає цим природним об'єктам форми споживчого блага^[9];
• Сер Вільям Петті запропонував класичну метафору, згідно з якою «праця є батьком і активним принципом багатства, так само як землі є його матір'ю»^[10]. Петті стверджував, що цінність будь-яких матеріальних благ повинна вимірюватися двома природними одиницями — землею та працею^[11].

Три фактори виробництва та концепція «природних агентів» (Жан-Батіст Сей):

Жан-Батіст Сей систематизував ресурси за трьома інструментами створення корисності: людська праця (промисловість), капітал та природні сили. Він розділив природні ресурси на дві категорії:

• Природне багатство (англ. natural wealth) — безкоштовні та фізично необмежені блага (повітря, сонячне світло), які не мають обмінної вартості через загальнодоступність і тому перебувають поза межами вивчення політичної економії^[12];
• Природні агенти (англ. natural agents) — сили природи, які людина спрямовує у виробництві (гравітація, тепло, родючість ґрунту, пружність сталі)^[13]. Сей розмежував природні агенти на привласнювані (оброблювана земля, русла річок) та непривласнювані (вітер, відкрите море). Тільки володіння привласнюваними ресурсами створює правові підстави для отримання винагороди за їхнє використання (наприклад, у формі земельної ренти)^[14].

Обмеженість ресурсів та теорія ренти Девіда Рікардо:

Девід Рікардо показав, що обмінна вартість благ формується двома чинниками: витратами праці та рідкісністю. Для окремої категорії ресурсів, пропозиція яких абсолютно негнучка і не може бути збільшена додатковою працею (твори мистецтва, рідкісні книги, раритетні вина), вартість визначається виключно їхньою рідкісністю та платоспроможним попитом^[15].

Досліджуючи землю як ключовий природний ресурс, Рікардо визначив земельну ренту як плату за користування «оригінальними та неруйнівними силами ґрунту»^[16]. Рента виникає внаслідок якісної неоднорідності та фізичної обмеженості родючих земель: через зростання попиту суспільство змушене залучати до обробітку гірші або менш вигідно розташовані ділянки. Відтак ринкова вартість продукції регулюється витратами праці на найгірших ділянках, які не приносять ренти, тоді як на кращих землях утворюється диференціальний дохід^[17].

В економічній теорії ресурси виробництва розглядаються як сукупність благ, необхідних для створення споживчих вартостей, а залучені в безпосередній виробничий процес ресурси називають факторами (чинниками) виробництва^[18].

Виділяють чотири класичні види економічних ресурсів та відповідні їм факторні доходи:

1. Земля (природні ресурси) — усі природні блага (орні землі, ліси, водні ресурси, родовища корисних копалин), які використовуються у виробництві. Доходом на цей фактор є рента;
2. Капітал (матеріальні ресурси, засоби виробництва) — накопичені блага довготривалого використання, створені людиною (будівлі, споруди, верстати, машини, транспортна мережа, устаткування). Доходом на капітал є відсоток (процент);
3. Праця (трудові ресурси) — фізичні та інтелектуальні здібності людей, задіяні у виготовленні продукції та наданні послуг. Факторним доходом від продажу робочої сили є заробітна плата;
4. Підприємницький хист (підприємництво) — діяльність із координації інших факторів виробництва, готовність до прийняття ризику та впровадження інновацій. Винагородою підприємця є прибуток^[19].

Земля і капітал становлять групу матеріальних ресурсів, тоді як праця та підприємництво належать до людських ресурсів. Сукупність усіх факторних доходів в економіці формує показник національного доходу в системі національних рахунків^[18].

У праксеології Людвіга фон Мізеса аналізується співвідношення між первинними матеріальними ресурсами (природою) та людською працею. Мізес доводить, що саме людська праця є найдефіцитнішим первинним чинником виробництва через свій універсальний (неспецифічний) характер — вона потрібна для реалізації абсолютно будь-якого процесу трансформації матеріалу^[20].

Цим фактом пояснюється феномен існування невикористаних природних багатств: у світі завжди є незаймані родючі землі, поклади корисних копалин або лісові масиви, які залишаються неосвоєними. Причиною цього є не відсутність потреби в них, а загальний дефіцит робочої сили та капіталу: суспільство спрямовує наявну працю на найпродуктивніші напрями для задоволення більш нагальних потреб, залишаючи субмаргінальні природні фактори в резерві до зміни економічних умов^[21].

Оскільки більшість ресурсів мають неспецифічний характер (можуть застосовуватися в різних галузях для виготовлення альтернативних товарів), головним завданням господарської системи є їхній раціональний розподіл (алокація).

Ринковий механізм координації знань:

Згідно з теорією Фрідріха Гаєка, знання про конкретні якісні параметри ресурсів, їхнє розташування в просторі та нагальність потреб є розпорошеними серед мільйонів незалежних суб'єктів. Жоден центральний орган не здатен зібрати й обробити цю інформацію у формі агрегованої статистики, оскільки узагальнені цифри нівелюють важливі мікроскопічні відмінності між конкретними ресурсами^[22]. Ринковий ціновий механізм (ціновий сигнал) діє як інформаційна система, де коливання цін на фактори виробництва та сигнали прибутків і збитків автоматично спрямовують ресурси туди, де споживачі оцінюють їх найвище^[6].

Проблема соціалістичного економічного розрахунку:

Мізес вказував на неможливість раціонального розподілу факторів виробництва за умов соціалізму (де засоби виробництва націоналізовані). За відсутності приватної власності відсутній ринковий обмін засобами виробництва, що унеможливлює формування грошових цін на ресурси. Без ринкових цін стає неможливим економічний розрахунок (зіставлення альтернативних витрат із очікуваними результатами), внаслідок чого розподіл ресурсів здійснюється центральними планувальниками суб'єктивно, що неминуче спричиняє їх марнування^[23].

У стратегічному менеджменті набула поширення ресурсно-орієнтована концепція (англ. Resource-Based View, RBV). На відміну від ринково-орієнтованих моделей (зокрема моделі галузевого аналізу Майкла Портера), RBV стверджує, що конкурентні переваги підприємства зумовлені не його позиціонуванням на ринку готової продукції, а унікальністю, структурою та якістю внутрішніх ресурсів^[24].

У межах теорії ресурси поділяють на фінансові, фізичні, людські, організаційні та технологічні^[25]. Для оцінки спроможності ресурсу забезпечувати довгострокову конкурентну перевагу Джей Барні розробив модель VRIO, згідно з якою ресурс повинен володіти чотирма критеріями:

• Цінність (англ. Value) — дозволяє реагувати на ринкові можливості або нейтралізувати загрози;
• Рідкісність (англ. Rarity) — перебуває під контролем обмеженої кількості конкурентів;
• Важковідтворюваність (англ. Inimitability) — не може бути легко скопійований або заміщений альтернативними факторами;
• Організованість (англ. Organization) — компанія має внутрішню структуру та процеси, придатні для повної реалізації потенціалу цього ресурсу^[26].

Розвиток цього підходу сформував концепцію динамічних здатностей (англ. Dynamic Capabilities) — організаційної спроможності компанії постійно реконфігурувати, адаптувати та оновлювати власну ресурсну базу відповідно до змін ринкового середовища, створюючи ключові компетенції підприємства^[27].

Сучасна структура ресурсів фірми поділяється на два класи:

• Матеріальні (дотичні) ресурси — мають фізичну чи грошову форму. До них належать виробничі потужності, споруди, устаткування, земельні ділянки, запаси сировини та фінансовий капітал (грошові кошти, ліквідні цінні папери);
• Нематеріальні (недотичні) ресурси — не мають матеріально-речового вираження, проте володіють високою економічною цінністю: об'єкти інтелектуальної власності (патенти, ліцензії, ноу-хау), торговельні марки, корпоративна культура, бренд, репутація компанії (гудвіл) та клієнтська база^[28].

• У мікроекономіці розглядають відокремлені ринки окремих факторів — ринок праці, ринок капіталу та ринок землі. На цих ринках фірми формують похідний попит на ресурси (який залежить від попиту на кінцеву споживчу продукцію та граничної продуктивності фактора), а домогосподарства, як первинні власники ресурсів, формують їхню пропозицію;
• У макроекономіці у межах моделі кругових потоків усі факторні ринки агрегуються в єдиний ринок ресурсів, на якому сектор домогосподарств продає належні йому ресурси сектору фірм, перетворюючи отримані факторні доходи на споживчі витрати.

Природні ресурси — це компоненти довкілля, тіла й сили природи, які перебувають у літосфері, гідросфері, атмосфері та біосфері й використовуються або можуть бути використані людством для забезпечення свого існування та господарського розвитку.

За походженням (генезисом):

• Абіотичні ресурси — компоненти неживої природи, які не мають органічного походження: земельний простір, повітряні маси, водні ресурси (морські та прісні води), а також неорганічні корисні копалини (металеві руди, будівельний камінь, солі)^[8];
• Біотичні ресурси — організми та біомаса живої природи: лісові та лучні ресурси (рослинний світ), промислові тварини (тваринний світ), а також іхтіофауна. За генетичним походженням до цієї групи також відносять викопне органічне паливо (кам'яне вугілля, горючі сланці, нафту, торф, природний газ), оскільки воно сформувалося внаслідок фосилізації органічних решток у минулі геологічні епохи^[8].

За відтворюваністю та вичерпністю:

• Постійні (невичерпні) ресурси — явища космічного та планетарного масштабу, обсяги енергії яких є практично невичерпними: сонячна енергія, вітрова енергія, енергія морських хвиль і припливів, а також геотермальне тепло надр^[8];
• Відновлювані ресурси — біологічні ресурси флори та фауни, здатні до природного самовідтворення (наприклад, щорічний приріст деревини чи відновлення популяцій риби). Їхнє використання є збалансованим за умови дотримання правила сталого вилучення, коли темпи споживання не перевищують темпів природного відновлення^[8];
• Умовно-відновлювані ресурси — природні фактори, відновлення яких вимагає тривалого часу або специфічних умов середовища (родючий шар ґрунту, чисті підземні горизонти). При перевищенні критичного порогу експлуатації настає їхня незворотна деградація або повне вичерпання^[8];
• Невідновлювані ресурси — компоненти літосфери, запаси яких у надрах Землі є суворо обмеженими, а швидкість їх утворення в геологічних циклах неспівмірно менша за швидкість сучасного видобутку (рудні басейни, рідкісноземельні метали, вуглеводні)^[8].

За просторовим розподілом:

• Повсюдні (убіквітарні) — елементи, присутні практично на всій поверхні планети (атмосферне повітря, сонячне світло);
• Локалізовані — географічно прив'язані до специфічних геологічних структур і територій (родовища уранових або мідних руд, нафтогазоносні басейни).

У геології корисних копалин та гірничій справі поняття «ресурс» має точну техніко-економічну градацію. Згідно з класифікаційними системами Геологічної служби США (USGS) та міжнародними нормами звітності, виділяють три базові рівні^[29]:

1. Загальні ресурси (англ. resources) — максимально можлива оцінена маса мінеральної сировини в земній корі (концентрація елементів або кларковий вміст у літосфері);
2. Резервна база (англ. reserve base) — частина ідентифікованих ресурсів, що відповідає мінімальним фізичним, хімічним та глибинним критеріям для потенційного видобутку за наявного рівня техніки;
3. Запаси / Резерви (англ. reserves) — та частина резервної бази, яка на момент розрахунку є не лише технічно доступною, але й економічно та юридично рентабельною для промислової розробки^[29].

Межа між геологічним ресурсом і промисловим запасом є динамічною. Вона залежить насамперед від ринкових цін та появи нових технологій збагачення: підвищення світової ціни на сировину може за короткий період перевести бідні забалансові ресурси у категорію рентабельних промислових запасів^[30].

У праці «Конституція свободи» Фрідріх Гаєк показав, що для більшості ресурсів режим індивідуальної приватної власності забезпечує найкращі стимули для їх збереження та ефективного використання. Проте для специфічної групи природних факторів класичний інститут власності стикається з технологічними обмеженнями^[31].

Це стосується так званих «невловних ресурсів» (англ. fugitive resources) — природних об'єктів з рухомими або неподільними просторовими межами: мігруючі популяції диких тварин, рибні запаси відкритого моря, спільні підземні басейни нафти чи природного газу та водоносні горизонти^[31].

У таких випадках виникають «ефекти сусідства» (зовнішні ефекти, екстерналії):

• Окремий власник ділянки над нафтовим пластом чи узбережжя водойми не має стимулів до консервації ресурсу, оскільки невикористаний ним запас буде вичерпаний сусідами;
• Виникає надмірна експлуатація через конкуренцію за швидкість вилучення. За Гаєком, у таких випадках потрібне створення спеціального законодавчого регулювання або альтернативних форм координації (наприклад, укладання угод про спільну розробку єдиного геологічного басейну)^[31].

Гаєк зазначає, що історичні приклади швидкого виснаження природи (зокрема вирубування лісів у США в XIX столітті) відбулися не через вади ринку, а через відсутність чітко визначених прав приватної власності: ліси перебували на громадських землях, де лісозаготівельники не мали довгострокових стимулів до охорони та відновлення насаджень^[31].

Фрідріх А. Гаєк зазначав, що забруднення довкілля є фундаментально економічною проблемою рідкості: природне середовище та його асиміляційна здатність поглинати відходи є обмеженим ресурсом^[32].

Використання довкілля для скидання промислових відходів є зворотним боком використання чистих природних ресурсів. Оскільки ресурси обмежені, суспільство завжди стикається з проблемою альтернативної вартості: скорочення забруднення вимагає відволікання капіталу та праці з інших виробничих сфер, що ставить людину перед вибором між додатковими матеріальними благами та чистішим природним середовищем^[32].

У соціології поняття ресурсів виходить за межі суто матеріальних чи фінансових активів. Ресурсами вважаються будь-які матеріальні, символічні та соціальні фактори, що впливають на соціальний статус індивіда та його можливості в суспільстві.

Французький соціолог П'єр Бурдьє у своїй праці «Форми капіталу» показав, що в суспільній системі ресурси функціонують як накопичена соціальна енергія, виділивши три базові форми капіталу^[33]:

• Економічний капітал — ресурси, що безпосередньо та прямо конвертуються в гроші та інституціоналізуються у формі прав власності^[33];
• Культурний капітал — існує у трьох станах:

1. Інкорпорований стан — стійкі знання, ерудиція, практичні вміння, мовні навички та габітус, засвоєння яких вимагає особистих витрат часу й зусиль;
2. Об'єктивований стан — матеріалізовані культурні блага (книги, твори образотворчого мистецтва, наукові прилади);
3. Інституціоналізований стан — офіційне визнання компетентності суспільними інститутами (академічні дипломи, наукові ступені, кваліфікаційні сертифікати)^[33];

• Соціальний капітал — сукупність реальних і потенційних ресурсів, які індивід отримує завдяки наявності стійкої мережі зв'язків, взаємного знайомства, солідарності та визнання^[34].

Взаємна конвертація та відтворення нерівності: Згідно з Бурдьє, різні види ресурсів здатні взаємно трансформуватися (наприклад, економічний капітал через оплату навчання конвертується в культурний капітал, а соціальні зв'язки дозволяють отримати високооплачувану посаду, конвертуючись назад в економічний дохід). Можливість накопичення цих взаємозамінних ресурсів та передачі їх у спадок наступним поколінням слугує ключовим механізмом консервації та міжпоколінного відтворення соціальної нерівності^[35].

Американський соціолог Нан Лін (англ. Nan Lin) розробив мережеву теорію, за якою соціальний капітал визначається як сукупність ресурсів, вкорінених у соціальній структурі, доступ до яких індивід отримує через свої особисті та професійні контакти^[36].

За Ліном, залучення ресурсів із соціальної мережі забезпечує:

• Прискорення та полегшення доступу до цінної ринкової й фахової інформації;
• Посилення соціального впливу індивіда на осіб, які ухвалюють рішення;
• Отримання додаткового кредиту довіри та соціального визнання;
• Психоемоційну підтримку.

Ефективність мобілізації таких ресурсів залежить від структурного положення людини в соціальній ієрархії, щільності мережі та співвідношення сильних (родина, близькі друзі) і слабких (знайомі, колеги) зв'язків^[37].

У праці «Конституція свободи» Фрідріх Гаєк виступає проти колективістської концепції «виняткового національного права на природні ресурси»^[38].

Гаєк зазначає, що твердження, нібито приналежність людини до певної нації чи факт проживання на території країни дає їй моральне чи правове право на володіння розташованими там ресурсами, є необґрунтованою формою колективної власності. Таке уявлення важко виправдати з позицій класичного права індивідуальної власності, оскільки воно базується не на трудових чи підприємницьких зусиллях, а на географічній випадковості. На переконання Гаєка, визнання подібних «колективних прав» не вирішує соціальних проблем, а лише стимулює міжнародну заздрість, ресурсний егоїзм і територіальні конфлікти між державами^[38].

У психології, психотерапії та соціальній роботі під ресурсами розуміють сукупність внутрішніх можливостей людини та зовнішніх умов середовища, які задіюються для подолання життєвих криз, адаптації до стресу, виконання вікових завдань розвитку та збереження психічного й соматичного здоров'я^[39].

Персональні (внутрішні) ресурси:

• Фізичні ресурси — стан соматичного здоров'я, життєвий тонус, витривалість, енергетичний потенціал організму;
• Психічні та когнітивні ресурси — інтелектуальні здібності, життєвий досвід, рефлексія, самоефективність (переконаність людини у власній спроможності успішно долати складні ситуації), диспозиційний оптимізм, навички саморегуляції та адаптивні копінг-стратегії (стратегії подолання стресу)^[40];
• Інтеракційні (міжособистісні) ресурси — емпатія, відкритість до взаємодії, здатність встановлювати стійкі стосунки, конструктивно вирішувати конфлікти та своєчасно звертатися за соціальною підтримкою^[40].

Середовищні (зовнішні) ресурси:

• Соціально-емоційні ресурси — безпечні й довірливі стосунки в родині, підтримка з боку друзів, партнерів і референтних груп;
• Соціально-екологічні та інфраструктурні ресурси — сприятливе житлове середовище, якість робочого місця, доступність якісної освіти, медичної допомоги та соціального захисту^[39].

Активація ресурсів (Клаус Ґраве): Швейцарський психолог Клаус Ґраве (нім. Klaus Grawe) визначив активацію ресурсів пацієнта одним із центральних факторів ефективності в психотерапії. Згідно з цим підходом, лікувальний процес спрямовується не лише на аналіз психопатології чи дефіцитів, а й на усвідомлення, посилення та активне залучення вже наявних сильних сторін, інтересів і позитивного життєвого досвіду клієнта для знаходження виходу зі складної ситуації^[41][42].

Теорія збереження ресурсів (COR): Стеван Гобфолл (англ. Stevan Hobfoll) розробив теорію збереження ресурсів (англ. Conservation of Resources theory, COR), за якою психологічний стрес виникає в трьох випадках: за наявності загрози втрати ресурсів, їхньої фактичної втрати або відсутності очікуваного приросту ресурсів після значних особистих зусиль^[43]. Втрата ресурсів має властивість розвиватися за спіраллю (англ. resource loss spiral), виснажуючи людину, тоді як наявність міцного початкового запасу ресурсів полегшує здобуття нових (англ. resource gain spiral)^[44].

Салютогенез та резильєнтність: У межах концепції салютогенезу Аарона Антоновського увага зміщується з причин захворювання на джерела підтримання здоров'я — так звані генералізовані ресурси опору (матеріальні блага, знання, філософські переконання), які формують «почуття зв'язності» (розуміння світу як передбачуваного та сповненого сенсу)^[45]. Тісно пов'язаним із цим є феномен психологічної резилентності (життєстійкості) — здатності психіки відновлюватися після травматичних подій завдяки мобілізації особистісних і середовищних ресурсів^[46].

У психології праці ресурси розглядаються як засоби, необхідні для досягнення виробничих завдань та збереження працездатності.

Баланс між роботою та особистим життям: Концепція балансу між професійною діяльністю та приватним життям (англ. Work-Life Balance) спирається на гармонійний розподіл чотирьох типів дефіцитних ресурсів індивіда: часових, фінансових, ресурсів контролю (свободи прийняття рішень) та персональних психофізичних ресурсів^[47].

Синдром емоційного вигорання: Якщо вимоги робочого середовища тривалий час переважають наявні ресурси відновлення, настає синдром емоційного вигорання (англ. burnout). З погляду ресурсної теорії, вигорання є крайньою точкою повного вичерпання персональних психофізичних та емоційних резервів людини, що супроводжується зниженням стійкості, професійної самоефективності та порушенням здатності до регенерації^[47].

В інформатиці та комп'ютерних технологіях комп'ютерний (обчислювальний) ресурс — це будь-який фізичний чи віртуальний компонент обмеженої доступності в складі обчислювальної системи, необхідний для обробки, передачі або збереження даних^[48].

У теорії складності обчислень ресурси розглядаються як кількісна міра витрат системи на розв'язання алгоритмічного завдання. Базовими апаратними ресурсами є:

• Процесорний час (CPU) — обсяг тактів або часу роботи центрального процесора, що виділяється планувальником операційної системи для виконання інструкцій конкретного процесу;
• Оперативна пам'ять (RAM) — обсяг адресованого простору оперативної пам'яті, необхідний для тимчасового зберігання виконуваного машинного коду та проміжних обчислювальних даних;
• Ресурси зберігання (Storage) — дисковий простір на незалежних накопичувачах даних (твердотільних накопичувачах, магнітних дисках, стрічкових бібліотеках або хмарних сховищах);
• Мережеві ресурси — пропускна здатність комунікаційних каналів зв'язку, мережеві сокети, порти та черги маршрутизації, що забезпечують передачу пакетів між вузлами розподілених систем.

В інженерії програмного забезпечення ресурс — це незмінні статичні дані, які компілюються безпосередньо у виконуваний файл застосунку або постачаються у вигляді окремих пакетів чи бібліотек.

До програмних ресурсів належать:

• Графічні активи інтерфейсу користувача (піктограми, растрові й векторні зображення, анімації);
• Типографічні ресурси (вбудовані цифрові шрифти);
• Аудіофрагменти та звукові ефекти;
• Ресурси локалізації (таблиці рядків і словники перекладів інтерфейсу різними мовами), що дозволяє адаптувати програмний продукт до мовного середовища без модифікації вихідного програмного коду.

В архітектурі Всесвітнього павутиння за специфікаціями Консорціуму Всесвітнього павутиння (W3C) поняття вебресурсу є базовою структурною одиницею. Ресурсом вважається будь-яка сутність (документ, медіафайл, сервіс, база даних або навіть абстрактна концепція), яка має власну цифрову ідентичність у мережі^[49].

Основними принципами функціонування вебресурсів є:

• Універсальна ідентифікація — кожен вебресурс однозначно визначається уніфікованим ідентифікатором (URI) або адресою (URL);
• Інформаційні ресурси — підмножина вебресурсів за класифікацією W3C, уся сутність яких може бути передана у формі цифрового повідомлення (HTML-сторінки, XML/JSON-документи, мультимедійні файли)^[49].

Вичерпання ресурсів та «трагедія спільного»: За умов відкритого доступу до спільних природних ресурсів виникає явище, описане екологом Ґарретом Гардіном як «трагедія спільного» (англ. Tragedy of the commons). Кожен окремий користувач намагається максимізувати власну вигоду, вилучаючи якомога більше ресурсу (випас худоби, вилов риби, заготівля лісу), тоді як витрати від виснаження та деградації розподіляються порівну між усіма членами спільноти. За відсутності прав приватної власності або дієвих інституційних правил користування це неминуче спричиняє перевиснаження та знищення природного ресурсу^[50].

Екологічний слід та глобальна асиметрія: Концепція екологічного сліду порівнює масштаби споживання ресурсів і продукування відходів людством із біоємністю планети — здатністю екосистем до регенерації. Сучасне світове споживання ресурсів характеризується глибокою територіальною та соціальною нерівністю між Глобальною Північчю та Глобальним Півднем: розвинені індустріальні країни, на які припадає менша частка світового населення, споживають переважну частину первинних енергетичних і мінеральних ресурсів планети^[51][8].

Економічний феномен «ресурсного прокляття» полягає в тому, що держави з великими запасами невідновлюваних природних багатств (нафти, природного газу, мінеральних руд) нерідко демонструють повільніші темпи довгострокового економічного зростання та гірші показники добробуту, ніж країни з бідними природними ресурсами^[52].

Головними чинниками цього парадоксу є:

• «Голландська хвороба» — різке зростання валютних надходжень від експорту сировини призводить до зміцнення національної валюти, що знижує цінову конкурентоспроможність внутрішньої обробної промисловості та сільського господарства (голландська хвороба);
• Рентоорієнтована поведінка — концентрація зусиль політичних і ділових еліт на перерозподілі природної ренти (пошук ренти, англ. rent-seeking) замість створення нових технологій та інноваційних виробництв;
• Інституційна деградація — зниження підзвітності влади перед суспільством, оскільки державний апарат фінансується за рахунок прямих доходів від експорту сировини, а не за рахунок податків із широкої підприємницької діяльності громадян^[53].

У дослідженнях експертів Міжнародного інституту свободи (ILI) щодо України зазначається, що володіння значними покладами мінеральних ресурсів (літію, титану, урану, природного газу чи родючих ґрунтів) саме по собі не гарантує автоматичного процвітання. Без верховенства права, захищених прав приватної власності та економічної свободи надмірний державний контроль за надрами породжує боротьбу за ресурси та консервує сировинну залежність, перетворюючи потенційне природне багатство на джерело інституційної відсталості^[54].

У праці «Конституція свободи» Фрідріх А. Гаєк запропонував економічний аналіз руху за збереження природних ресурсів (англ. conservation movement). Він розкритикував поширену тезу про те, що ринкові інститути нібито ведуть до марнування ресурсів і вимагають обов'язкового всеохопного державного контролю^[55].

Гаєк доводив, що збереження природних ресурсів є різновидом інвестування в суспільний капітал, а отже, має оцінюватися за тими самими критеріями доходності, що й будь-які інші інвестиції у виробниче обладнання чи знання^[56]. Вимога консервувати сумарний фізичний запас природних багатств незмінним за будь-яку ціну є помилковою: завдання суспільства полягає в тому, щоб передати наступним поколінням сукупний капітал у такій структурі (поєднання інфраструктури, знань і природи), яка забезпечить найвищий рівень майбутнього добробуту. Відповідно, використання чи навіть часткове виснаження певного фізичного ресурсу може бути раціональним, якщо створений завдяки цьому капітал чи технологічні замінники принесуть суспільству більшу віддачу^[56].

Сталий розвиток визначається як стратегія господарювання, що забезпечує задоволення потреб теперішнього покоління без шкоди для здатності майбутніх поколінь задовольняти власні потреби^[57][8].

Перехід від лінійної ресурсної моделі («видобути — виготовити — викинути») до циркулярної (кругової) економіки передбачає утримання матеріалів і ресурсів в економічному циклі якомога довше завдяки принципам 3R:

• Зменшення (Reduce) — скорочення витрат сировини й енергії на одиницю продукції за допомогою безвідходних та ощадливих технологій;
• Повторне використання (Reuse) — багаторазове застосування товарів, виробів та елементів конструкцій без енергоємної переробки;
• Вторинна переробка (Recycle) — рекуперація та переробка відходів (металів, скла, пластмас, макулатури) для повторного використання в якості вторинної сировини.

• Земельна рента
• Людська діяльність (категорія)
• Обчислювальний ресурс
• Праксеологія
• Праця
• Прокляття ресурсів
• Психологічна резильєнтність
• Розпорошені знання
• Соціальний капітал
• Фактори виробництва

• Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., перероб. і доп. — Київ : Знання-Прес, 2007. — 719 с. — ISBN 966-311-049-X.
• Гаєк Ф. А. Індивідуалізм та економічний порядок / пер. з англ. Л. Олефір. — Харків : Акта, 2002. — 418 с. (Оригінал опубліковано 1948). — ISBN 966-7021-36-Х.
• Гаєк Ф. А. Конституція свободи / пер. з англ. М. Олійник, А. Королишин. — Львів : Літопис, 2002. — 556 с. (Оригінал опубліковано 1960). — ISBN 966-7007-44-8.
• Де Сото Е. Загадка капіталу: Чому капіталізм перемагає на Заході і ніде більше / пер. з англ. М. Климчук. — Київ : Наш Формат, 2023. — 232 с. (Оригінал опубліковано 2000). — ISBN 978-617-8120-64-1.
• Менгер К. Принципи економічної науки. Перша загальна частина / пер. з нім. О. Бялової. — Київ : К.І.С., 2022. — 304 с. (Оригінал опубліковано 1871). — ISBN 978-617-684-272-9.
• Мізес Л. фон. Соціалізм: Економічний та соціологічний аналіз / пер. з англ. С. Рачинський. — Київ : Well Books, 2024. — 527 с. (Оригінал опубліковано 1922). — ISBN 978-617-8264-13-0.
• Остром Е. Керування спільним. Еволюція інституцій колективної дії / пер. з англ. Т. Монтян. — Київ : Наш час, 2012. — 398 с. (Оригінал опубліковано 1990). — ISBN 978-966-1530-95-8.
• Сміт А. Дослідження про природу і причини багатства народів / пер. з англ. О. Васильєв, М. Межевікіна, А. Малівський. — Київ : Наш Формат, 2018. — 736 с. (Оригінал опубліковано 1776). — ISBN 978-617-7552-14-6.
• Шумпетер Й. А. Теорія економічного розвитку: Дослідження прибутків, капіталу, кредиту, відсотка та економічного циклу / пер. з англ. В. Старка. — 2-ге вид. — Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. — 246 с. (Оригінал опубліковано 1911). — ISBN 978-966-518-660-1.
• Antonovsky, A. (1987). Unraveling the mystery of health: How people manage stress and stay well. Jossey-Bass. — ISBN 978-1555420284.
• Barney, J. (1991). Firm resources and sustained competitive advantage. Journal of Management, 17(1), 99–120. https://doi.org/10.1177/014920639101700108
• Bourdieu, P. (1992). Ökonomisches Kapital – kulturelles Kapital – Soziales Kapital. In Die verborgenen Mechanismen der Macht (S. 49–80). VSA-Verlag. (Original work published 1983).
• Cantillon, R. (1959). Essai sur la nature du commerce en général (H. Higgs, Ed. & Trans.). Frank Cass and Company Ltd. (Original work published 1755).
• Grawe, K. (2004). Neuropsychotherapie. Hogrefe Verlag. — ISBN 3-8017-1804-2.
• Hayek, F. A. (1948). Individualism and economic order. University of Chicago Press.
• Hobfoll, S. E. (1989). Conservation of resources: A new attempt at conceptualizing stress. American Psychologist, 44(3), 513–524. https://doi.org/10.1037/0003-066X.44.3.513
• Knecht, A., & Schubert, F.-C. (Hrsg.). (2012). Ressourcen im Sozialstaat und in der Sozialen Arbeit: Zuteilung – Förderung – Aktivierung. Kohlhammer. — ISBN 978-3-17-021810-9.
• Miller, G. T., & Spoolman, S. (2011). Living in the environment: Principles, connections, and Solutions (17th ed.). Brooks-Cole. — ISBN 978-0-538-73534-6.
• Mises, L. von. (1998). Human action: A treatise on economics (Scholar’s ed.). Ludwig von Mises Institute. (Original work published 1949). — ISBN 0-945466-24-2.
• Petty, W. (2010). The economic writings of Sir William Petty (C. H. Hull, Ed.; Vol. 1). Liberty Fund. (Original work published 1899). — ISBN 978-0865977754.
• Ricardo, D. (2004). On the principles of political economy and taxation (P. Sraffa, Ed.; Vol. 1). Liberty Fund. (Original work published 1817). — ISBN 978-0865979659.
• Rothbard, M. N. (2009). Man, economy, and state with power and market (Scholar's ed.). Ludwig von Mises Institute. (Original work published 1962). — ISBN 978-1933550275.
• Samuelson, P. A., & Nordhaus, W. D. (2004). Economics (18th ed.). McGraw-Hill/Irwin. — ISBN 0-07-287205-5.
• Say, J.-B. (1971). A treatise on political economy; or the production, distribution and consumption of wealth (C. R. Prinsep, Trans.; C. C. Biddle, Ed.). Augustus M. Kelley. (Original work published 1803). — ISBN 978-0678000038.