Психотерапія

Психотерапі́я, або психологічна терапія (грец. ψυχή — душа, грец. θεραπεία — «зцілення, медичне лікування») — метод впливу психотерапевта та/або медичного персоналу словом на психіку хворого з лікувальною метою. Фахівець у цій галузі — психотерапевт.

• Психотерапі́я — спасіння душі, лікування душі і завдяки цьому лікування людини в цілому, лікувальна дія душі щодо організму, досягнута завдяки психологічному впливу лікаря (наприклад, гіпнотерапія). Таке розуміння домінувало в XIX ст.

На сьогодні^[коли?] існують два суттєво відмінні визначення психотерапії. Згідно з першим:

• Психотерапі́я — галузь медицини, яка широко застосовує психологічні знання для діагностики та лікування різного роду захворювань. Таке визначення побутувало в СРСР. До сьогодні^[коли?] державні вищі навчальні заклади пострадянського простору готують лікарів-психотерапевтів з-поміж тих, хто здобув медичну освіту за спеціальністю психіатрія.^{[джерело не вказане 4012 днів]} В Україні наказ МОЗ визначає лікаря-психотерапевта як фахівця з вищою освітою у галузі медицини та спеціалізацією «психотерапія»^[1].

Згідно з іншим, поширеним в Європі та США:

• Психотерапія — це науково обґрунтований та емпірично перевірений вид діяльності, що спрямований на допомогу людям, які потерпають від психологічних, психічних, психосоматичних, соціальних проблем або страждання, та використовує психологічні інструменти^[2].

Психотерапія належить до методів психологічної інтервенції, а ці методи є частиною клінічної психології. Своєю чергою, клінічна психологія — це розділ психології.^[3]

Тут психотерапія має більш значущий зв'язок з психологією. Тому психотерапевтами після додаткової підготовки можуть стати психологи або психіатри.

Колись^[коли?] як психотерапію розглядали практику психоаналізу, який був зосереджений на суб'єктивних переживаннях і в цілому не торкався тілесних захворювань. Таким чином саме психоаналіз сформував уявлення про психотерапію в сучасному розумінні.

Класифікацію моделей психотерапії як різновиду лікувальних дій описує Х. Ремшмідт. Він пропонує класифікацію моделей психотерапії здійснювати за такими принципами^[4]:

• теоретичної концепції, яка лежить в основі психотерапії (психоаналіз, поведінкова психотерапія, когнітивна терапія тощо);
• організаційних форм лікування (індивідуальна, групова та сімейна терапія);
• специфікою коригованого розладу (психози, аутизм, невротичні порушення, депресивні стани, страхи, нав'язливості тощо).

У психологічній літературі теж немає одностайності у виділенні основних моделей психотерапії. Так, зокрема, Г. Онищенко, В. Панок виділяють три основні моделі психотерапії^[4]:

• психодинамічну психотерапію, яка зорієнтована на психоаналіз;
• гуманістичну психотерапію та її основні течії — роджеріанська, екзистенційна, гештальт-терапія;
• біхевіоральна (поведінкова) психотерапія.

Психотерапія проходить у формі індивідуальної консультації або групової роботи. Вона може застосовуватися самостійно (для лікування депресії та неврозів) або у поєднанні з іншими методами лікування.

Існує десятки методів психотерапії^{[джерело не вказане 4012 днів]}, наприклад:

• Раціональна психотерапія або роз'яснювальна психотерапія
• Когнітивна терапія, або пізнавальна терапія
• Поведінкова терапія, або біхевіоральна терапія
• Сугестія (навіювання)^[5]
• Аутогенне тренування
• Групова психотерапія
• Психоаналіз
• Каузальна психотерапія
• Гештальт-терапія
• Психодрама
• Арттерапія
• Логотерапія
• Психоделічна психотерапія

Психотерапію проводять у психіатричній лікарні, денному стаціонарі або амбулаторії. Її завдання — досягнення дезактуалізації хворобливих переживань у хворого, зміна його неправильних суджень, стереотипів реагування та установок, полегшення адаптації до умов зовнішнього світу.

Коректування різних психічних розладів вимагає використання відповідних методів психотерапії, які можуть бути ефективними для лікування одних психічних розладів та неефективними для інших психічних розладів. Наприклад, певні кола психіатрів поділяють думку, що психоаналітична психотерапія є неефективною для лікування неврозів, депресій та інших психічних розладів.^[6][7][8] На сьогодні^[коли?] більшість спеціалістів у великій мірі піддають скептицизму теорію психоаналізу, який не підтверджується науковими дослідженнями і теоретичні положення якого часто не підтверджуються практичними спостереженнями.^[9] Нині^[коли?] є мало об'єктивних доказів, що психоаналіз дозволяє людям подолати такі психологічні проблеми, як депресія чи тривожні розлади.^[10] Також відсутні контрольовані дослідження, які б свідчили, що психоаналіз (психоаналітична психотерапія) або динамічна психотерапія є ефективною у вирішенні основних симптомів обсесивно-компульсивного розладу^[11]. Деякі спеціалісти вважають, що немає доказів, що психодинамічна терапія, гіпнотерапія чи трансакційний аналіз приносить користь при лікуванні неврозів нав'язливих станів (обсесивно-компульсивних розладів)^[12].

При виборі психотерапії та психотерапевта важливо встановити його кваліфікацію, наявність відповідних документів (сертифіката чи ліцензії), конкретні результати його психотерапевтичної практики, напрям психотерапії, який він практикує, та ефективність її для конкретного психічного розладу. Людина повинна відчувати комфорт та довіру до психотерапевта, вона має право в будь-який час відмовитися від його послуг.^[13][14] Такі ж самі та дуже подібні вимоги ставить перед психотерапевтами етичний кодекс Української Спілки психотерапевтів.^[15]

Дані метааналізів показують ефективність психотерапії, включаючи різні психологічні методи допомоги і психоосвітні програми. Зокрема, M. W. Lipsey, D. B. Wilson у 1993 році, узагальнивши в метааналізі дані сотень досліджень різних видів психотерапії та психоосвітніх програм, показали їхню ефективність.

Згідно з даними двох інших метааналізів, що об'єднали 29 та 56 різних досліджень, психотерапія так само ефективна, як антидепресанти, при лікуванні депресій. У третьому метааналізі зроблено висновок про деяку перевагу антидепресантів над психотерапією при лікуванні ендогенних депресій. У метааналізі, проведеному в рамках проекту NIMH (Національний інститут психічного здоров'я США), зроблено висновок, що при лікуванні пацієнтів з депресією антидепресанти перевершують психотерапію лише у разі лікування важких депресій.

Ще один метааналіз показав рівну ефективність психотерапії та комбінованого лікування (психотерапії у поєднанні з медикаментами) при нетяжких розладах, проте при важких депресіях комбіноване лікування продемонструвало переваги порівняно з використанням психотерапії без медикаментів.

Пізніший метааналіз показав переваги когнітивно-поведінкової психотерапії перед лікуванням антидепресантами: ефект когнітивно-поведінкової терапії був виражений сильніше. В рамках цього ж метааналізу з'ясувалося, що у пацієнтів, які проходили когнітивно-поведінкову психотерапію, повторні напади відзначаються в 29,5 % випадків, а у тих, що пройшли лише медикаментозне лікування, — у 60 % випадків, тобто когнітивно-поведінкова терапія виявляє більш істотний профілактичний ефект проти антидепресантів.

За даними метааналізу 1998 року, при лікуванні панічних атак когнітивно-поведінкова психотерапія мала більш високий показник сили ефекту в порівнянні з фармакологічним лікуванням і комбінованим лікуванням. Крім того, при використанні когнітивно-поведінкової психотерапії менша кількість пацієнтів переривала лікування порівняно з фармакологічним та комбінованим лікуванням.

Якість багатьох метааналізів, у яких порівнюються психотерапія та медикаментозні методи лікування, піддається критиці. Проте ефективність когнітивно-поведінкової психотерапії під час лікування депресивних і тривожних розладів доведено досить надійними метааналізами, і доведено ефективність психотерапії під час лікування психічних розладів загалом.

Ефективність психотерапії критикував відомий психолог Г. Айзенк, який стверджував, що психотерапія не перевищує за своєю дією плацебо. Попри це, в 1996 році RJ Grissom узагальнив дані 46 метааналізів і показав перевагу психотерапії і над контрольною групою пацієнтів, які перебували в очікуванні лікування, і над пацієнтами, які отримували замість специфічних форм психотерапії плацебо (підтримуючі бесіди).

Ряд контрольованих досліджень та метааналізів показав, що навіть через три роки після проведення психотерапії її ефект зберігається для значної кількості пацієнтів. Наприклад, при алкогольній залежності 30 % пацієнтів після курсу психотерапії перестають вживати алкоголь на тривалий термін, а ще 30 % суттєво знижують кількість споживаного алкоголю. При лікуванні пацієнтів з граничним розладом особистості перевірка результатів психотерапії після трьох років довела стійкість досягнутого поліпшення їхнього функціонування.

У метааналізі, що охопив дослідження, що включають загалом понад 2000 пацієнтів, виявилося, що 14 % пацієнтів демонструють поліпшення ще до першої сесії психотерапії, 53 % після 8 щотижневих сесій, 75 % після 26 щотижневих сесій, а 8 після 52. За даними ще одного метааналізу, після 15 сесій психотерапії їхній терапевтичний ефект приблизно дорівнює ефекту після двох років спонтанного одужання. Нарешті, третій метааналіз показав, що близько 50 % пацієнтів, які розпочали лікування під час загострення, досягають клінічно значущого покращення після 21 сесії, і 75 % пацієнтів — після 50 сесій.

За даними низки досліджень, під час психотерапії приблизно 5—10 % пацієнтів можуть відчувати погіршення стану. Відзначалося, що особливо високий відсоток погіршення у пацієнтів із граничним розладом особистості та у пацієнтів із обсесивно-компульсивним розладом. Факторами ризику також є виражені міжособистісні проблеми у пацієнтів та більш тяжкий стан на початку лікування; крім того, погіршенню стану пацієнтів у ході лікування сприяють такі якості психотерапевта, як низький рівень емпатії, недооцінка проблем клієнта та негативне контрперенесення. Погіршення часто пов'язане також з експериментальними формами психотерапії, а для депресій предиктором погіршення може бути невелика кількість сесій.

Досліджувати результативність дистанційної форми лікування ментальних проблем почали майже одразу, як вона набула свого поширення. Так, у 2002 році психологи починають ставити питання та дискутувати стосовно ефективності онлайн-психотерапії. Наприклад, у журналі Journal of Social Work Practice in the Addictions вийшла стаття-дослідження щодо ефективності лікування залежності засобами інтернет-зв'язку, яке починають називати «електронною психотерапією». Наприкінці 2000-х років експерти починають усвідомлювати потужний потенціал дистанційної терапії порівняно з традиційною формою, особливо для людей, що не мають до неї доступу. Так, у 2009 році об'єктом дослідження стали 113 пацієнтів з депресією, які отримували онлайн-терапію додатково до традиційних сеансів. 42 % пацієнтів з цієї групи одужали протягом восьми місяців, порівняно з 26 % відсотками тих, хто додатково не отримував дистанційну допомогу.^{[джерело?]}

Провідний автор дослідження, доктор Девід Кесслер з Університету Брістоля, додатково зауважив,^[16] що власноручне описання травматичних подій у текстовому вигляді, що дає час зупинитися та обміркувати їх, приносить додатковий терапевтичний ефект і допомагає терапевтичному процесу. До того ж люди більш охоче розказують про речі, які викликають сором або стигматизацію, коли спілкуються онлайн.

У найбільшому системному огляді,^[17] що існує на сьогодні^[коли?], дослідники з Університету Макмастер зібрали та систематизували дані 17 різних досліджень, які проводилися за останні 20 років. Клінічні випробування, включені в огляд, були зосереджені на порівнянні ефективності когнітивно-поведінкової терапії в електронному та традиційному вигляді при лікуванні великого депресивного розладу. При цьому «електронним» сеансом вважався будь-який опосередкований контакт терапевта з пацієнтом — з відеоконференції, телефону, електронної пошти, листування тощо.

Результати показали, що дистанційна онлайн-терапія не тільки не поступається ефективності традиційної очної, а й у ряді випадків перевершує її. Метааналіз робить висновок про наявність «помірних доказів», що свідчать про те, що ефективність онлайн-психотерапії не поступається традиційному методу спілкування з психологом наживо. А в деяких випадках навіть перевершує результати очних сеансів. Це пов'язано з тим, що клієнт отримує допомогу психотерапевта, коли знаходиться у комфортному місці, яке сам і обрав. Це дозволяє налаштуватися на результат і не думати про фактори, що відволікають.

• Українська спілка психотерапевтів (УСП)

Українська Спілка Психотерапевтів (УСП) — всеукраїнська громадська організація, основною метою якої є сприяння розвитку сучасної психотерапії в Україні, заснована 1996 року. УСП є дійсним членом Європейської Асоціації Психотерапії.^[18]

• Український психотерапевтичний університет

Український психотерапевтичний університет — громадська організація, основною метою якої є об'єднання спеціалістів-психологів і психотерапевтів для сприяння розвитку й еволюції психотерапії в Україні. Український психотерапевтичний університет є просвітницьким проектом, створеним громадською організацією «Український психотерапевтичний університет» у співпраці з Українською спілкою психотерапевтів (УСП) та Європейською Асоціацією психотерапії (ЄАП).^[18]

• Психофармакологія
• Категорія:Психотерапія
• Групова психотерапія
• Арттерапія
• Психоаналіз
• Логотерапія

• Немов Р. С. Психология : словарь-справочник. — М. : ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. — Т. 2. — С. 167. (рос.)
• Основи психотерапії : навч. посіб. / М. І. Мушкевич, С. Є. Чагарна ; Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки. — Вид. 3-тє. — Луцьк: Вежа-Друк, 2017. — 419 с.: іл., табл., портр. — Бібліогр. в кінці розд. — ISBN 978-966-940-059-8

• Филатов А. Т., Скумин В. А. Психопрофилактика и психотерапия в кардиохирургии. — Киев : Здоров'я, 1985. — 72 с. (Б-ка практ. врача). (рос.)

• Психотерапія // Словник професійної термінології для майбутніх фахівців Національної гвардії України.
• Психотерапія // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 296.
• Психотерапія