YaChudo

Ребекка Вокер

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

Ребекка Вокер
Народилася17 листопада 1969[1][2][3] (56 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Джексон[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняКаліфорнія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьакторка, автобіографка, видавниця, письменниця, активістка за права жінок, письменниця-романістка, активістка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materЄльський університет і The Urban School of San Franciscod Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творіванглійська Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоMelvyn R. Leventhald Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиЕліс Вокер Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Сайт: rebeccawalker.com Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Ребекка Вокер у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

Ребекка Вокер, при народженні Льовенталь (англ. Rebecca Walker, нар. 17 листопада 1969, Джексон, США) ― американська письменниця, феміністка і активістка. Вважається однією з видатних голосів фемінізму третьої хвилі з пір публікації статті про фемінізм в 1992 в журналі Ms., в якій проголосила: «Я ― Третя хвиля».[5] Вокер багато пише і говорить про гендерну, расову, економічну і соціальну справедливість в університетах США та інших країн.[6][7][8]

Донька Еліс Вокер.

Життєпис

Народилася в 1969 році в Джексоні, штат Міссісіпі, в родині феміністської письменниці та соціальної активістки Еліс Вокер і Мелвіна Льовенталя, юриста, що спеціалізується на цивільному праві. Її батьки одружилися в Нью-Йорку, перш ніж відправитися в Міссісіпі на роботу.[9] Після розлучення батьків у 1976 Вокер провела дитинство, чергуючи проживання в будинку батька в єврейській частині Бронкса в Нью-Йорку і в афроамериканському середовищі матері в Сан-Франциско. Вчилася в міській школі в Сан-Франциско.

У 15 років вирішила змінити прізвище з Льовенталь на Вокер, прізвище матері. Після закінчення школи навчалася в Єльському університеті, який закінчила з відзнакою в 1992 році. Вокер ідентифікує себе як чорношкіра біла єврейка, що також є назвою її книги, опублікованої у 2001 році.[10]

Особисте життя

Вокер ідентифікує себе як бісексуалку. Мала стосунки зі співачкою Мішель Ндегеоселло, сина якої допомагала виховувати навіть після розлучення пари.[11][12] У 37 років завагітніла в стосунках з буддійським учителем Гленом і народила сина Тензина у 2004 році.[13]

Лідерка фемінізму третьої хвилі

Вокер стала видатною феміністкою у 22 роки, написавши статтю для журналу Miss під назвою «Становлення третьої хвилі».[14] У статті Вокер критикує затвердження судді Верховного суду Кларенса Томаса після того, як його звинуватили в сексуальних домаганнях до адвокатки Аніти Гілл, керівником якої він був під час роботи в Міністерстві освіти.[15] Вокер визначає значимість фемінізму третьої хвилі в кінці статті: «Бути феміністкою ― значить інтегрувати ідеологію рівності і розширення прав і можливостей жінок в саму суть життя. Це пошук особистої ясності в середовищі систематичних руйнувань, необхідно вступати в сестринські відносини з жінками, оскільки ми часто розділяємося, а також розуміти структури влади з наміром кинути їм виклик».[16]

Роботи

Першою великою роботою Вокер була книга «Будь реальною: розповідай правду і міняй обличчя фемінізму» (1996), яка складалася зі статей, які вона порівнювала і редагувала. Книга переоцінила феміністський рух того часу. Оглядачка Емілі Фейл, доцент кафедри комунікації в коледжі Ітака, описала це: «Двадцять три учасниці проекту „Будь реальною“ діляться різними поглядами й досвідом, які кидають виклик нашим стереотипам про феміністські переконання, коли вони обговорюють проблеми гендерних ролей, політики ідентичності та владний фемінізм».[17] Як збірка «особистих свідчень», ця робота показує, як активістки третьої хвилі використовують особисті розповіді, щоб описати свій досвід соціальної і гендерної нерівності. Згідно з вебсайтом Вокер, книга викладалася в програмах гендерних досліджень по всьому світу.

У книзі «Чорна, біла і єврейка: автобіографія мінливої мене» (2000) Вокер розповідає про свою молодість в Міссісіпі як дитини батьків, які були активними в останні роки руху за громадянські права. Вона обговорює зіткнення з расовими забобонами й труднощі змішаної раси в суспільстві з жорсткими культурними бар'єрами. Вона також обговорює розвиток своєї сексуальності і ідентичності бісексуальної жінки.[18]

В книзі 2007 року «Дитяча любов: вибір материнства після амбівалентного життя» Вокер аналізує своє життя з прийомним і біологічним сином на тлі фемінізму. Вона обговорює традиційні теми вагітності, такі як обмеження в харчуванні й підготовка до пологів.[8] Вокер каже, що в цій книзі розглядається компроміс між роботою і материнством, з яким стикаються жінки її покоління, зрослі в соціальному середовищі, яке має на увазі, що жінки мають робити вибір на користь дітей. Вокер сказала, що надихнулася книгу народженням сина Тензина. Її виховання змінило деякі її ж погляди на материнство та сімейні зв'язки.

Вокер багато років була редакторкою журналу Miss. Її роботи публікувалися в ряді журналів, таких як: Harper's, Essence, Glamour, Interview, Buddhaadharma, Vibe, Child і Mademoiselle. Вона з'являлася на телеканалах CNN і MTV, друкувалась в газетах і журналах The New York Times, Чикаго Таймс, Esquire, Шамбала Са. Вокер проводила семінари з написання книг на міжнародних конференціях і програмах МЗС. Вона також працює приватною консультанткою з видавничої справи.[19]

Перший роман Еліс Вокер «Аді: історія кохання» був опублікований у 2013 році. У ньому розповідається про студентку дворасового коледжу Фаріде, яка закохується в Аді, чорношкірого кенійця. Плани подружньої пари перериваються, коли Фаріда захворює малярією в розпал громадянської війни в Кенії. Роман був в цілому добре прийнятий і критикою, і читачами.[20]

Фільм

У 1998 р у фільмі «Primary Colors», Вокер зіграла героїню на ім'я Март. Фільм являє собою роман про президентську кампанію Білла Клінтона в 1992 р у березні 2014 року, як повідомляється, право на фільм для її роману «Аді: історія кохання» (2013) було продано, а Мадонна стала режисеркою.[21]

Бібліографія

  • To Be Real: Telling the Truth and Changing the Face of Feminism (1996) (editor)
  • Black, White and Jewish: Autobiography of a Shifting Self (2000)
  • What Makes A Man: 22 Writers Imagine The Future (2004) (editor)
  • Baby Love: Choosing Motherhood After a Lifetime of Ambivalence (2007)
  • One Big Happy Family: 18 Writers Talk About Polyamory, Open Adoption, Mixed Marriage, Househusbandry, Single Motherhood, and Other Realities of Truly Modern Love (2009) (editor)
  • Black Cool: One Thousand Streams of Blackness (Soft Skull Press, February 2012) (editor)
  • Adé: A Love Story (2013), (novel)

Примітки

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #143805975 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  3. ↑ FemBio database
  4. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  5. ↑ Walker, Rebecca (27 жовтня 2011). Anita Hill Woke Us Up. Huffington Post (англ.). Архів оригіналу за 20 квітня 2017. Процитовано 19 квітня 2017.
  6. ↑ Speaking. www.rebeccawalker.com (англ.). Архів оригіналу за 20 липня 2017. Процитовано 19 квітня 2017.
  7. ↑ About Rebecca. www.rebeccawalker.com (англ.). Архів оригіналу за 30 червня 2021. Процитовано 29 липня 2020.
  8. ↑ а б Rosenbloom, Stephanie (18 березня 2007). Alice Walker - Rebecca Walker - Feminist - Feminist Movement — Children. The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 20 квітня 2017. Процитовано 19 квітня 2017.
  9. ↑ Ross, Ross (8 квітня 2007). Rebecca Walker bringing message to Expo. Pensacola News Journal. Архів оригіналу за 5 липня 2007. Процитовано 8 квітня 2007.
  10. ↑ Rebecca Walker (23 травня 2008). Rebecca and her mother. London: Dailymail.co.uk. Архів оригіналу за 25 травня 2013. Процитовано 5 грудня 2013.
  11. ↑ Maran, Meredith (28 травня 2004), What Little Boys are Made of, Salon, архів оригіналу за 4 лютого 2011, процитовано 7 квітня 2011
  12. ↑ Rosenbloom, Stephanie (18 березня 2007). Evolution of a Feminist Daughter. The New York Times. Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 7 квітня 2011.
  13. ↑ Krum, Sharon (26 травня 2007). 'Can I survive having a baby? Will I lose myself ... ?'. The Guardian (англ.). ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 11 березня 2017. Процитовано 20 квітня 2017.
  14. ↑ Walker, Rebecca. Becoming the Third Wave // Ms. Magazine. — 1992. — Vol. 11, no. 2, no. 2 (5 November). — P. 39—41.
  15. ↑ Walker, Rebecca (27 жовтня 2011). Anita Hill Woke Us Up. Huffington Post (англ.). Архів оригіналу за 20 квітня 2017. Процитовано 20 квітня 2017.
  16. ↑ Walker, Rebecca (February 28, 2007), «Becoming the Third Wave» by [Архівовано 4 квітня 2020 у Wayback Machine.]. HeathenGrrl's Blog. Retrieved May 7, 2012.
  17. ↑ To Be Real. www.rebeccawalker.com (англ.). Архів оригіналу за 27 березня 2017. Процитовано 20 квітня 2017.
  18. ↑ Walker, Rebecca (2000). Nonfiction Book Review: Black, White, and Jewish: Autobiography of a Shifting Self. PublishersWeekly (англ.). Riverhead Books. ISBN 978-1-57322-169-6. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 20 квітня 2017.
  19. ↑ Full Biography. www.rebeccawalker.com (англ.). Архів оригіналу за 20 листопада 2017. Процитовано 19 квітня 2017.
  20. ↑ Schultz, Laurie. Review: Adé: A Love Story. www.nyjournalofbooks.com (англ.). Архів оригіналу за 20 квітня 2017. Процитовано 20 квітня 2017.
  21. ↑ Kellogg, Carolyn (25 березня 2014). Madonna to film Rebecca Walker's 'Ade: A Love Story'. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 25 квітня 2014. Процитовано 29 червня 2021.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).