Раураки
Раураки або раурики — історичне невелике галльське плем'я, яке мешкало в регіоні Верхнього Рейну, навколо сучасного міста Базель, у залізну добу та римський період.
Назва
Вони згадуються як Rauracis і Rauracorum Цезарем (середина I ст. до н. е.), [1] Raurici (вар. — aci) Плінієм (I ст. н. е.), [2] і як Rauracense в Notitia Dignitatum (V ст. н. е.). [3][4]
Етнонім раураки походить від давньокельтської назви річки Рур — Раура [5][6]
Місто Аугст, засвідчене у II ст. н. е. як Августа-Раурика (Αὐγούστα Ῥαυρίκων), опосередковано названо на честь племені. [4][7]
Географія
Територія
Їх назва, ймовірно, вказує на початкову батьківщину біля річки Рур, на північ від їх засвідченої території. [6] Після того, як їхня невдала міграція до південно-західної Галлії була відбита римлянами в 58 р. до н. е., раураки оселилися в районі Верхнього Рейну, з територією, що простягалася від підніжжя масиву Юра до регіонів Верхній Ельзас і Південний Баден. [8][9][10]
Раураки мешкали на південь від левків і брисгавів, на північ від гельветів, на схід від лінгонів і на захід від лентіенців. [11] Ймовірно, вони були союзниками більшої Гельвеції. [9]
Населені пункти
Опід Базель-Мюнстергюгель, населений принаймні з середини I ст. до н. е., був їхнім доримським головним містом. [9] Археологічна ділянка Базельської газової фабрики (бл. 150–80 рр. до н. е.) також приписується рауракам. [10]
У 44 році до н. е. римський консул Л. Мунацій Планк заснував на їхній території поселення Августа-Раурика (або Колонія Раурика; сучасні Аугст і Кайзераугст). [8] Місто було розташоване на перехресті двох торгових шляхів: між Великим Сен-Бернарським перевалом і Рейном, а також між Галлією і Дунаєм. У 200 р. н. е. воно мало площу 106 га. [12] Велика частина Августи-Раурики була зруйнована землетрусом у 240–250 роках. За Діоклетіана (284–295) він був включений до провінції Maxima Sequanorum. Castrum Rauracense, зведений в 290–300 роках, став ядром міста пізньої античності. [13]
Інше місто, відоме як Аргентоварія (сучасний Оденбург, Бісгайм), згадане Птолемеєм бл. 150 р. н.е., ймовірно, було столицею civitas раураків або незасвідченого пагу раураків. [10]
Релігія
Храм на форумі Августа-Раурики був присвячений Риму та Августу. Храм Шенбюля замінив місцеві святині близько 70 р. н. е. Написи свідчать про імператорський культ і присвяти різним греко-римським божествам. Корінні галльські божества: Епона та Сирона. Культ змії був популярний у Августа-Рауриці. Також засвідчені східні культи Мітри, Сабазія та Гарпократа. [12]
Історія
У 58 р. до н. е. рауріки були частиною невдалої спроби міграції до південно-західної Галлії разом із гельветами, тулінгами та латобригами. Після поразки від Цезаря в битва при Бібракте того ж року їх було відправлено назад як федератів (союзників, пов’язаних угодою), ймовірно, на територію їхнього відправлення. [10]
У 52 році до н. е. вони надали 1000 вояків для галльської коаліції проти Цезаря. [9]
Примітки
- ↑ Цезар Commentarii de Bello Gallico, 1:5:4, 1:29:2.
- ↑ Пліній. Naturalis Historia, 4:106.
- ↑ Notitia Dignitatum, 9:9.
- ↑ а б Falileyev, 2010, s.v. Rauraci and Col. Augusta Raurica.
- ↑ Lambert, 1994, p. 34.
- ↑ а б Kruta, 2000, p. 71.
- ↑ Diederich, Silke; Rathmann, Michael; Schuol, Monika (5 січня 2023). Augusta Rvracum (Augusta Ruracum). Tabula Peutingeriana online (Database is part of the DFG project "Commentary on the Tabula Peutingeriana"). Процитовано 16 червня 2023.
- ↑ а б Walser, 2006.
- ↑ а б в г Kruta, 2000, p. 790.
- ↑ а б в г Schwarz, 2010.
- ↑ Talbert, 2000, Map 18: Augustonemetum-Vindonissa.
- ↑ а б Schwarz, 2004, p. 358.
- ↑ Schwarz, 2004, p. 355.
- Бібліографія
- Baruffi, A. (2020). Spirit of Rhaetia: The Call of the Holy Mountains. LiteraryJoint, Philadelphia, PA. ISBN 978-1-716-30027-1.
- Falileyev, Alexander (2010). Dictionary of Continental Celtic Place-names: A Celtic Companion to the Barrington Atlas of the Greek and Roman World. CMCS. ISBN 978-0955718236.
- Kruta, Venceslas (2000). Les Celtes, histoire et dictionnaire : des origines à la romanisation et au christianisme. Robert Laffont. ISBN 2-221-05690-6.
- Lambert, Pierre-Yves (1994). La langue gauloise: description linguistique, commentaire d'inscriptions choisies. Errance. ISBN 978-2-87772-089-2.
- Schwarz, Peter-Andrew (2004). Augst / Augusta Raurica (Suisse). Supplément à la Revue archéologique du centre de la France. 25 (1): 355—359. ISSN 1951-6207.
- Schwarz, Peter-Andrew (2010). Rauriker. Historisches Lexikon der Schweiz. Процитовано 29 січня 2022.
- Talbert, Richard J. A. (2000). Barrington Atlas of the Greek and Roman World. Princeton University Press. ISBN 978-0691031699.
- Walser, Gerold (2006). Rauraci, Raurici. Brill's New Pauly. doi:10.1163/1574-9347_bnp_e1019190.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).