Цивітас

Цивітас (лат. Civitas pl.: civitates, буквально «громадянство») — латинський термін для напівавтономної адміністративної одиниці середнього рівня. Цивітаси завжди складалися з міського центру разом із навколишньою територією і зазвичай називалися за своїм головним містом або відповідним племенем. Термін цивітас також міг означати «громадянське право»; найважливішим було civitas Romana — римське громадянство, яке зрештою у 212 р. н. е. імператор Каракалла надав усім вільним жителям імперії через Constitutio Antoniniana.

У середньовіччі значення цього терміна змінилося: він почав уживатися для позначення будь-якого міста або міської громади^[1]. Точне значення змінювалося протягом століть залежно від регіону та процесів урбанізації (так званий перехід «від замку до міста»).

Типовими для центрів цивітас є представницькі громадські споруди, такі як форум, базиліка (адміністративна будівля при форумі), театри, храми, лазні, водогони та заїжджі станції (лат. mansiones). Цивітас зазвичай мала міську раду (лат. curia) та власних посадових осіб (зокрема дуумвіри, які в багатьох містах виконували функції «мерів»), відповідальних за місцеве управління й взаємодію з центральною владою Риму. У прикордонних регіонах у таких центрах, принаймні на ранньому етапі їх існування, часто розміщувалися важливі військові підрозділи, наприклад кінні частини — ала. Деякі центри цивітас одночасно були муніціпія а деякі навіть — колонія, причому різницю між цими формами, особливо в римська імператорська доба, не завжди можна точно визначити. Особливо в західній частині імперії римляни часто свідомо засновували міські поселення, оскільки їхня влада спиралася на урбаністичні структури. На сході ж для цього переважно використовували вже існуючі поліси, які мали подібну організацію. Цивітаси поділялися на три великі підгрупи (хоча їхні ознаки не завжди чіткі і часто пов’язані з початковим етапом взаємин із Римом):

• civitas stipendiaria — громада, що сплачувала податки
• civitas foederata — союзна громада
• civitas libera — вільна громада
• civitas sine foedere — громада без формального («присяжного») союзу

Після 212 р. н. е. майже всі римські міста мали щонайменше статус муніципія; згідно пізньоримських авторів, таких як Аврелій Августин, фактично існувала лише один цивітас — Рим. Водночас на практиці термін цивітас і далі широко вживався як синонім «міста» або «громади», тим більше що люди поряд із римським громадянством зберігали також громадянство своєї рідної громади.

Починаючи з IV століття, імператори позбавляли більшість міст фінансової самостійності, щоб краще контролювати податкові надходження. Упродовж наступних двох століть характер цивітасів поступово змінювався — вони втрачали свою колишню автономію. Так, імператор Констанцій II позбавив більшість міст управління їхніми навколишніми територіями. У пізню античність центри цивітас часто ставали резиденціями єпископів, оскільки церковна ієрархія на Заході після припинення переслідувань християн на початку IV століття нерідко орієнтувалася на державні структури. Частково саме тому межі дієцезій пережили потрясіння Велике переселення народів і зберегли давні межі цивітасів.

Прикладом є Вормський єпископат● (лат. Борбетомагус), територія якого, ймовірно, майже точно відповідала межам давнього вормського цивітасу. Ще у VI столітті в Галлії, Іспанії та Італії існувало багато цивітасів, хоча їхній характер і функції значною мірою вже змінилися.

• Ладенбург (Лоподунум) = Цивітас Ульпія некарських свебів (лат. Civitas Ulpia Sueborum Nicrensium) (за плем’ям некарських свебів);
• Вімпфен (Бад-Вімпфен) = Цивітас алізіненсіїв;
• Роттенбург-ам-Неккар (Сумелоценна) = цивітас Сумелоценни;
• Баден-Баден (Аква) = цивітас Аурелія-Аквенсіс;
• Вормс (Борбетомагус) = цивітас вангіонів (за плем’ям вангіони);
• Шпаєр (Новіомагус, пізніше Немети) = цивітас неметів (за плем’ям немети);
• Вісбаден (Аква-Маттіаків) = цивітас маттіаків (за плем’ям маттіаки);
• Франкфурт-на-Майні – Геддернгайм (Ніда) = цивітас тауненсіїв;
• Дібург (Дібург) (лат. Med… — назва збережена частково) = цивітас аудерієнсіїв;
• Брюмат (Брокомагус) = цивітас трибоків.

Загалом можна припустити, що існували й інші цивітаси, тим більше що в сучасних густозаселених регіонах знайдено більше античних пам’яток і, відповідно, більше свідчень римської адміністративної системи. Водночас невідомо, до якої адміністративної одиниці належала столиця провінції Майнц (Могонтіак).

Триває дискусія, чи мали арезаки (частина треверів) власну civitas, чи територія навколо Майнца управлялася переважно військовою адміністрацією або безпосередньо намісником. Так само невідомо, як була організована територія на півночі провінції, зокрема в районі Конфлуентес (сучасний Кобленц).

Інші (гіпотетичні або спірні) цивітаси:^[2]

• Ноенштадт-ам-Кохер: ймовірно був центром цивітас, назва якої частково збереглася як «Aurelia G[…]»;
• Бад-Каннштатт: раніше вважався можливим центром цієї цивітас;
• Шляйтгайм (античний Юліомагус): розглядається як можливий центр через розташування і назву;
• Пфорцгайм (Портус): згадується на мильовому камені, але це не є однозначним доказом;
• Рігель-ам-Кайзерштуль: міська структура (святилища, форум) дозволяє припускати існування центру цивітас.

• civitas в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». (англ.)
• Civitas, § 1. (c. in der Antike)|Dieter Timpe).
• Gunther Gottlieb (Hrsg.): Raumordnung im Römischen Reich. Zur regionalen Gliederung in den gallischen Provinzen, in Rätien, Noricum und Pannonien (= Schriften der Philosophischen Fakultäten der Universität Augsburg. Historisch-sozialwissenschaftliche Reihe. Nummer 38). Verlag Ernst Vögel, München 1989, ISBN 3-925355-13-8.
• C. Sebastian Sommer: Die städtischen Siedlungen im rechtsrheinischen Obergermanien. In: Hans-Joachim Schalles, Henner von Hesberg, Paul Zanker (Hrsg.): Die römische Stadt im 2. Jahrhundert n. Chr. Der Funktionswandel des öffentlichen Raumes (= Xantener Berichte. Band 2). Rheinland-Verlag, Köln 1992, ISBN 3-7927-1252-0, S. 119–141.
• Hartmut Galsterer: Civitas. In: Der Neue Pauly (DNP). Band 2, Metzler, Stuttgart 1997, ISBN 3-476-01472-X, Sp. 1224–1226.
• Klaus Kortüm: Städte und kleinstädtische Siedlungen. Zivile Strukturen im Hinterland des Limes. In: Imperium Romanum. Roms Provinzen an Neckar, Rhein und Donau. Theiss, Stuttgart 2005, ISBN 3-8062-1945-1, S. 154–164.