YaChudo

Пікок (зоря)

Переглядів: 0. Оновлено 25.10.2026.

Пікок

Розташування зорі (обведено)


Дані дослідження
Епоха J2000
Сузір'я Павич
Пряме піднесення 20г 25х 38,85705с[1]
Схилення −56° 44′ 06,3230″[1]
Видима величина (V) 1,94[2]


Характеристики
Спектральний клас B3 V[3]
Показник кольору U−B −0,71[2]
Показник кольору B−V −0,20[2]
Тип змінності -


Астрометрія
Променева швидкість (Rv) +2,0[5] км/сек
Власний рух (μ) за пр. піднес.: 6,90[1] мсд/рік

за схиленням: −86,02[1] мсд/рік

Паралакс (π) 18,24 ± 0,52[1] мсд
Відстань 179 світлових років
55 парсек
Абсолютна величина (MV) −1762[6]
Подробиці
Маса 5,91[7] M☉
Радіус 4,83[8] R☉
Світність 2200[8] L☉
Ефективна температура 17711[7]  K


Обертання 16 км/с[7]
Вік 48 млн[7] років


Інші позначення
Пікок[9], CD-57° 9674, FK5 764, HD 193924, HIP 100751, HR 7790, SAO 246574[10]
Посилання
SIMBADдані для Peacock

Пікок (α Pav, α Павича) — найяскравіша зоря в південному сузір'ї Павича, розташована неподалік від межі із сузір'ям сузір'ям Телескопа.

Позначення

Зоря має позначення Байєра α Павича (лат. α Pavonis).

Назву «Пікок» (англ. Peacock, [ˈpiːkɒk]) запровадив Офіс морського альманаху Її величності наприкінці 1930-х років під час створення навігаційного альманаху Королівських ВПС. Із п'ятдесяти семи зір, які було включено до альманаху, дві не мали власних назв: α Павича та ε Кіля. Військові наполягали, щоб усі зорі альманаху мали назви, тож назви зорям призначили: α Павича назвали «Пікоком» (англ. Peackok — відповідник лат. pavo, що означає «павич»), а ε Кіля назвали «Авіором»[11].
2016 року Міжнародний астрономічний союз організував Робочу групу назв зір (англ. WGSN)[12] для каталогізації та стандартизації власних назв. Перший бюлетень WGSN від липня 2016 року[13] містив дві таблиці затверджених назв, серед яких був і Пікок[14].

До китайської системи європейські навколополярні сузір'я Південної півкулі адаптував Сюй Ґуанці наприкінці династії Мін. Назву Павич (孔雀, Kǒng Qiāo) отримав астеризм, який складається з η Павича, π Павича, ν Павича, λ Павича, κ Павича, δ Павича, β Павича, ζ Павича, ε Павича, γ Павича та α Павича. Отже, α Павича відома як 孔雀十一 (Kǒng Qiāo shíyī, «одинадцята [зоря] Павича»)[15].

Властивості

Зоря має видиму величину 1,94[2], це найяскравіша зоря в Павичі. Виходячи з вимірів паралаксу, відстань до зорі становить близько 179 світлових років (55 парсеків)[1]. Її маса приблизно вшестеро більша маси Сонця, а радіус у 6 разів перевищує радіус Сонця. Вона в 2200 разів яскравіша Сонця[8]. Ефективна температура фотосфери становить 17 700 K, зоря має синьо-білий відтінок[16]. Вона має спектральний клас B3 V[3], тобто, належить до головної послідовності, хоча в раніших дослідженнях її часто вважали субгігантом (клас світності IV)[17]. Зокрема, у каталозі яскравих зір зоря має клас B2.5 IV[18].

Вважається, що зорі з такою масою не мають конвективної зони біля поверхні. Отже, речовина у зовнішній атмосфері не зазнає впливу ядерного синтезу, який відбувається в ядрі. Це означає, що склад атмосфери має відповідати складу речовини, з якої зоря утворилася. Зокрема, кількість дейтерію не має змінюватися протягом перебування зорі на головній послідовності. Виміряне відношення дейтерію до протію в зорі становить менше 5 × 10−6, що свідчить або про те, що зоря утворилася на ділянці з надзвичайно низьким вмістом дейтерію, або дейтерій було втрачено якимось чином. Можливий варіант, що дейтерій вигорів, коли зоря перебувала на шляху до головної послідовності[19].

Система, імовірно, є членом асоціації Тукана—Годинника[6]. Вік цієї асоціації оцінюється у 45 мільйонів років[6]. Відносно сусідів α Павича має пекулярну швидкість 13 км/с[20].

Супутники

Головна зоря, Пікок A, являє собою спектроскопічну подвійну, що складається з пари зір, які обертаються одна навколо одної з періодом 11,753 діб[19]. Однак ці зорі не були оптично розділені, тому про супутник відомо мало, зокрема, він має масу щонайменше 0,26 M☉[21]. Була спроба моделювати складений спектр вважаючи, що його утворюють зорі зі спектральними типами B0,5 і B2 з різницею яскравості 1,3 величини[22].

Три зорі вважають супутниками Пікока: дві зорі дев'ятої величини приблизно за чотири кутові мінути й одна 12-ї величини приблизно за одну кутову мінуту[23][3]. Обидва супутники дев'ятої величини розташовані на відстані всього 17 кутових секунд один від одного[23].

Див. також

Джерела

  1. ↑ а б в г д е van Leeuwen, F. (Листопад 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics. 474 (2): 653—664. arXiv:0708.1752. Bibcode:2007A&A...474..653V. doi:10.1051/0004-6361:20078357.
  2. ↑ а б в г Nicolet, B. (1978), Photoelectric photometric Catalogue of homogeneous measurements in the UBV System, Astronomy and Astrophysics Supplement Series, 34: 1—49, Bibcode:1978A&AS...34....1N
  3. ↑ а б в Gahm, G. F.; Ahlin, P.; Lindroos, K. P. (1983). A study of visual double stars with early type primaries. I - Spectroscopic results. Astronomy and Astrophysics Supplement Series. 51: 143. Bibcode:1983A&AS...51..143G.
  4. ↑ Levato H. Rotational velocities and spectral types for a sample of binary systems // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 1975. — Vol. 19. — P. 91–99. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846
  5. ↑ Wilson, Ralph Elmer (1953), General catalogue of stellar radial velocities, Washington, Carnegie Institution of Washington, Bibcode:1953GCRV..C......0W
  6. ↑ а б в Bell, Cameron P. M.; Mamajek, Eric E.; Naylor, Tim (2015). A self-consistent, absolute isochronal age scale for young moving groups in the solar neighbourhood. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 454: 593. arXiv:1508.05955. Bibcode:2015MNRAS.454..593B. doi:10.1093/mnras/stv1981.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  7. ↑ а б в г David, Trevor J.; Hillenbrand, Lynne A. (2015). The Ages of Early-type Stars: Strömgren Photometric Methods Calibrated, Validated, Tested, and Applied to Hosts and Prospective Hosts of Directly Imaged Exoplanets. The Astrophysical Journal. 804 (2): 146. arXiv:1501.03154. Bibcode:2015ApJ...804..146D. doi:10.1088/0004-637X/804/2/146.
  8. ↑ а б в Jerzykiewicz, M.; Molenda-Zakowicz, J. (Вересень 2000), Empirical Luminosities and Radii of Early-Type Stars after Hipparcos, Acta Astronomica, 50: 369—380, Bibcode:2000AcA....50..369J
  9. ↑ Павич // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 338. — ISBN 966-613-263-X.
  10. ↑ PEACOCK -- Spectroscopic binary, SIMBAD, Centre de Données astronomiques de Strasbourg, архів оригіналу за 5 листопада 2020, процитовано 23 грудня 2011
  11. ↑ Sadler, D. H. (1993), A Personal History of H.M. Nautical Almanac Office (PDF), Edited and privately published by Wilkins, G. A., с. 48, архів оригіналу (PDF) за 3 квітня 2012, процитовано 21 травня 2019
  12. ↑ IAU Working Group on Star Names (WGSN). Архів оригіналу за 13 травня 2020. Процитовано 22 травня 2016.
  13. ↑ Bulletin of the IAU Working Group on Star Names, No. 1 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 квітня 2018. Процитовано 28 липня 2016.
  14. ↑ IAU Catalog of Star Names. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 28 липня 2016.
  15. ↑ 陳冠中、陳輝樺 (30 липня 2006). 天文教育資訊網. Activities of Exhibition and Education in Astronomy (AEEA). Архів оригіналу за 22 травня 2011. Процитовано 17 вересня 2019.(кит.)
  16. ↑ The Colour of Stars, Australia Telescope, Outreach and Education, Commonwealth Scientific and Industrial Research Organisation, 21 грудня 2004, архів оригіналу за 10 березня 2012, процитовано 16 січня 2012
  17. ↑ Skiff, B. A. (2014). VizieR Online Data Catalog: Catalogue of Stellar Spectral Classifications (Skiff, 2009-2016). VizieR On-line Data Catalog: B/mk. Originally published in: Lowell Observatory (October 2014). 1. Bibcode:2014yCat....1.2023S.
  18. ↑ Hoffleit, D.; Jaschek, C. (1991). The Bright star catalogue. New Haven: Yale University Observatory. Bibcode:1991bsc..book.....H.
  19. ↑ а б Vidal-Madjar, A. та ін. (Серпень 1988), Deuterium in early-type stars - The case of Alpha-Pavonis, Astronomy and Astrophysics, 201 (2): 273—275, Bibcode:1988A&A...201..273V
  20. ↑ Tetzlaff, N.; Neuhäuser, R.; Hohle, M. M. (Січень 2011), A catalogue of young runaway Hipparcos stars within 3 kpc from the Sun, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, 410 (1): 190—200, arXiv:1007.4883, Bibcode:2011MNRAS.410..190T, doi:10.1111/j.1365-2966.2010.17434.x
  21. ↑ Bonavita, M.; Desidera, S.; Thalmann, C.; Janson, M.; Vigan, A.; Chauvin, G.; Lannier, J. (2016). SPOTS: The Search for Planets Orbiting Two Stars. II. First constraints on the frequency of sub-stellar companions on wide circumbinary orbits. Astronomy & Astrophysics. 593: A38. arXiv:1605.03962. Bibcode:2016A&A...593A..38B. doi:10.1051/0004-6361/201628231.
  22. ↑ Beavers, W. I.; Cook, D. B. (1980). Scanner studies of composite spectra. I - Dwarfs. Astrophysical Journal Supplement Series. 44: 489. Bibcode:1980ApJS...44..489B. doi:10.1086/190702.
  23. ↑ а б Mason, Brian D.; Wycoff, Gary L.; Hartkopf, William I.; Douglass, Geoffrey G.; Worley, Charles E. (2001). The 2001 US Naval Observatory Double Star CD-ROM. I. The Washington Double Star Catalog. The Astronomical Journal. 122 (6): 3466. Bibcode:2001AJ....122.3466M. doi:10.1086/323920.

Зовнішні посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).