YaChudo

Пяйвятар

Переглядів: 0. Оновлено 07.11.2026.

Пяйвятар
Зображення
Фігурує уфіни Редагувати інформацію у Вікіданих

Пайвята́р (фін. Päivätär; досл. «володарка Сонця») — богиня Сонця у фінській міфології.

Професор Анна-Ліена Сіікала вважає можливим, що Пяйвятар була богинею, яка правила життям і світлом. У християнський період її замінила Діва Марія.[1] За її словами, Куутар і Пяйвятар належать до традиції, на яку вплинула балтійська міфологія.[2]

У рунічних піснях

Пяйвятар володіє сріблом Сонця: вона пряде срібну пряжу та тче з неї одяг. У рунічних піснях Пяйвятар відома як мати ос, у заклинаннях її просять наказати своїм дітям не жалити.[3] Інше ім'я, яке зустрічається в рунічних піснях, — Аурінґотар, яке має те саме значення, що й Пяйвятар. Аурінґотар згадується як творець вогню.[4] У заклинаннях з Центральної Фінляндії та Південної Остроботнії осу називають іскрою вогню.[5]

Pätösen poika «Син Сонця» — епітет, який часто зустрічається в рунічних піснях, здебільшого у зв'язку з Вяйнямейненом. Оскільки рунічні пісні з Кайнуу та Північної Остроботнії називають Пайватар творцем вогню, а рунічні пісні Кайнуу називають вогонь сином Віпунена, Сіікала встановила зв'язок між Сонцем і сином Віпунена, Леммінкяйненом. Ім'я Леммінкяйнена часто пов'язують з вогнем, Сонцем і родючістю. Вона вважала, що Віпунен у цьому контексті насправді є богом родючості Віранканносом.[6]

Рунічна пісня, зібрана Крістфрідом Ганандером у 1700-х роках, згадує Кавет як ту, яка дозволила Сонцю та Місяцю сяяти, а Пяйвятар як ту, яка «звільнила Сина Сонця».[7] Пяйвятар, як і багато інших богинь, змішується з Дівою Марією в християнізованих рунічних піснях. У вищезгаданих випадках Сонце або Син Сонця, яких звільнили Каве або Пяйвятар, також змішувалися з християнською символікою: Діва Марія звільнила та врятувала Ісуса, або навіть Ісус звільнив Сонце та Місяць. Аналогічно, фінські карельські пісні описують, що береста походить або з шарфа Діви Марії, або з Пяйвятар. Оскільки з Марією змішували кількох богинь, Пяйвятар у деяких випадках постає як синонім Ківутар та Куутар, коли ці назви, здається, посилаються на одну істоту, подібну до Марії.[8]

Деякі дослідники, такі як Юліус Крон, інтерпретували Сампо, викрадене зі скелястого пагорба в Похйолі, як Сонце, хоча не всі дослідники погоджуються з цим.[9] Матті Куусі описав мету міфу про Сампо як ритуальну пісню про зародження землеробства. У рунічних піснях Кайнуу Вяйнямейнен звільняє Сонце зі скелі шляхом кування.

Біломорськокарельські рунічні пісні надають Пяйвятар додаткові ролі, пов'язуючи міфи про Леммінкяйнена та походження пива. Рунічні співаки розходилися в думках щодо того, чи проводився божественний бенкет у Похйолі, чи в Пяйвьйола; якщо це було останнє, Пяйвятар іноді представляли як господиню цієї землі. Вона попереджала всіх не запрошувати Леммінкяйнена (або Каукомієлі) на бенкет, і коли Осмотар варить пиво з цієї нагоди, її називають «дівчиною Пяйвятар».[10] Або ж, сини Пяйвятар прямують на бенкет, і вона попереджає своїх синів про небезпеки на шляху.[11]

В одній рідкісній рунічній пісні з Іломантсі розповідається так: Пяйвятар і Куутар плачуть, і Великий Дуб виростає з їхніх сліз.[12] У ладожськокарельській пісні Міеліккі під ім'ям Куйтар просять спекти жирний і нектароносний корж. В іншій пісні це було неправильно витлумачено як випікання Куутара, і тоді додається Пяйвятар, щоб супроводжувати Куутар. У Саво її ім'я з’являється у формі Пяйвятар у заклинанні, що виганяє біль до рукавиці Ківутара та під головою «Пяйвятар» (фін. pää «голова»).[8]

Іжорські рунічні пісні згадують місце під назвою Kuuttaren kuja, Päivättären tanhua «Провулок Куутар, двір Пяйвятар», де тче донька Куутар, іноді в супроводі «дівчини Сонця» (Päivän tyttö).[13]

Поклоніння Сонцю серед фінів

Символ сонячного хреста.

Матіас Кастрен вважав, що фіни колись поклонялися Сонцю в його видимій, матеріальній формі. Однак інформації про фінське поклоніння Сонцю дуже мало. Люди у Фінляндії, а також в Естонії, малювали сонячні хрести поруч із дверима та вікнами, а також на інших предметах, щоб відганяти злих духів, особливо під час зимового сонцестояння. За словами Жана Батиста Хольцмайєра, це були зображення Сонця, принаймні в Естонії. Невідомо, якою мірою на ці символи вплинуло старе поклоніння Сонцю, а якою мірою вони походять від християнського культурного впливу та зображень хреста. Коли голландець Андріс ван Ваув мав подорожувати Фінляндією в 1616 році, він писав про довгі жердини з оточеним хрестом зверху та широким помостом, схожим на вівтар, знизу. Вони називалися ristinkanta, вважалися священними, і люди приносили в жертву кіз, телят та овець, змішували їхню кров і намазували нею ristinkanta. Незважаючи на символ сонячного хреста, вони не були призначені для поклоніння Сонцю.[14]

Епітети

Епітет Значення епітета Регіони
Päivätär, pätöä neito[15] «Пяйвятар, вправна діва» Північна Карелія
Neiti Päivitär, pätevä[16] «Пані Пяйвятар, уміла» Ладозька Карелія

У «Калевалі»

За «Калевалою», дочка повітря Ільматар дозволила чирку відкласти яйце їй на коліна, коли та пливла в безодні. Яйце впало, і його частини утворили всесвіт: білок яйця став Місяцем, а жовток — Сонцем.

У «Калевалі» молоді дівчата просять Пайвятар дати їм деякі зі своїх срібних прикрас та одягу.[17] Її описують як велику красуню.[18]

Див. також

  • Беаві (саамське божество сонця)

Посилання

  1. ↑ Kauhanen, Erkki (2003). Samaanien Suomessa hyöri jumalia luonnon täydeltä. Tiede. Процитовано 13 червня 2017.
  2. ↑ Siikala, Anna-Leena (2012). Itämerensuomalaisten mytologia. Finnish Literature Society. с. 458. ISBN 978-952-222-393-7.
  3. ↑ Pulkkinen, Risto; Lindfors, Stina (2016). Suomalaisen kansanuskon sanakirja. Gaudeamus. ISBN 978-952-495-405-1.
  4. ↑ Haataja, Heikki (1916). Tulen jälki. Suomen kansan vanhat runot. Процитовано 4 травня 2022.
  5. ↑ SKVR IX4 118. skvr.fi. Finnish Literature Society. 1885. Процитовано 27 листопада 2025.
  6. ↑ Siikala, Anna-Leena (1992). Suomalainen šamanismi. Finnish Literature Society. с. 268—270. ISBN 978-951-858-169-0.
  7. ↑ SKVR XV 220. skvr.fi. Finnish Literature Society. 1786. Процитовано 2 квітня 2025.
  8. ↑ а б Krohn, Kaarle (1914). Suomalaisten runojen uskonto. Porvoo: Finnish Literature Society. с. 182–183, 238–239.
  9. ↑ Heikura, Pasi (23 вересня 2014). Aristoteleen kantapää ja Sammon selitykset. Yle. Архів оригіналу за 6 липня 2020. Процитовано 6 липня 2020.
  10. ↑ SKVR I2 784. skvr.fi. Finnish Literature Society. 1834. Процитовано 18 серпня 2025.
  11. ↑ SKVR I2 823. skvr.fi. Finnish Literature Society. 1894. Процитовано 18 серпня 2025.
  12. ↑ SKVR VII5 loitsut 4197. skvr.fi: Finnish Literature Society. 1845. Процитовано 18 серпня 2025.
  13. ↑ SKVR III1 564. skvr.fi: Finnish Literature Society. 1861. Процитовано 18 серпня 2025.
  14. ↑ Harva, Uno (1948). Suomalaisten muinaisusko. Helsinki: WSOY. с. 153—155.
  15. ↑ SKVR VII4 loitsut 1758. skvr.fi. Finnish Literature Society. 1828. Процитовано 18 серпня 2025.
  16. ↑ SKVR VII4 loitsut 2224. skvr.fi. Finnish Literature Society. 1890. Процитовано 11 червня 2025.
  17. ↑ Kalevala, Rune IV.
  18. ↑ Kalevala, Rune IV, XXV, XLI.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).