Проскрипції

Проскрипціі (лат. proscriptio — письмове обнародування) — у Стародавньому Римі списки осіб, оголошених поза законом. У сучасному вживанні, 'указ про засудження до смерті або вигнання' (Оксфордський словник англійської мови) і може використовуватися в політичному контексті для позначення схваленого державою вбивства або вигнання. Термін виник у Стародавньому Римі, де він включав публічне визначення та офіційне засудження оголошених ворогів держави і часто супроводжувався конфіскацією майна.^[1] За видачу або вбивство включеного у списки призначалася нагорода (навіть рабам), за приховування — страта. Майно проскрибованої особи конфісковували, її нащадки втрачали почесні права та стан.^[2]

Його використання значно розширилося для опису державних і політичних санкцій різного ступеня суворості щодо окремих осіб і класів людей, які потрапили в немилість, від масового придушення прихильників неортодоксальних ідеологій до придушення політичних суперників або особистих ворогів. Крім повторюваних випадків у різні періоди Римської республіки, цей термін став стандартним для позначення:

• Проскрипції Сулли – репресивна кампанія римського проконсула, а згодом диктатора, Луція Корнелія Сулли, спрямована на знищення прихильників його суперника Марія після його перемоги у громадянській війні 83–82 рр. до н. е.^[3]
• Проскрипції другого тріумвірату – угода між тріумвірами Октавіаном Цезарем, Марком Антонієм та Марком Емілієм Лепідом з метою помститися за убивство Юлія Цезаря, усунути політичних ворогів і заволодіти їхнім майном.^[3]
• Придушення роялістів після рішучої поразки Карла II, завданої Олівером Кромвелем у битві при Вустері в 1651 році (див. зображення)квітень 2015^{[джерело?]}
• Обмеження західної релігії в Китаї на початку XVIII століття^[4]
• Заборона гірського вбрання після Якобітського повстання 1745 року в Шотландії
• Звірства, що відбувалися під час Епохи терору (1793–1796) у період Французької революції^[5]
• Масові депортації британських і французьких робітників з Росії в середині 19 століття з початком Кримської війни^[6]
• У 20-му столітті — зусилля Лейбористської партії у Великій Британії запобігти «комуністичному ентризму» шляхом внесення до чорних списків осіб та організацій, які займалися пропагандою^[7]
• Широкі заборони єврейських культурних установ і діяльності в Радянському Союзі після створення держави Ізраїль у 1948 році та початку арабо-ізраїльської війни 1948 року^[8]
• Заборона в Ірландії організацій, що вважалися терористичними — включно з членством і підтримкою — зокрема, Тимчасової ІРА та ІНВА у 1970-х роках^[9]
• Заборона Palestine Action урядом Великої Британії у 2025 році^[10]

Проскрипції були винайдені Луцієм Корнелієм Суллою^[11] під час громадянської війни у 82—81 роках до нашої ери і широко застосовувалися диктатором як засіб масового терору проти політичних супротивників. Однак чи не головнішою за політичну була фінансова мета проскрипцій, які дозволяли отримати гроші та винагородити своїх прибічників. Через це до проскрипцій часто включалися багаті люди не лише з ворожого табору, але й будь-яких політичних поглядів, окрім своїх відвертих прихильників.

Проскрипціями ознаменував свій прихід до влади й Другий тріумвірат 43 р. до н.е. (Октавіан, Лепід і Антоній).

У боротьбі між оптиматами на чолі з Луцієм Корнелієм Суллою та популярами навколо Гая Марія й Луція Корнелія Цинни в Римі відбувалися численні вбивства політичних супротивників. Після перейняття диктатури Сулла використав проскрипції, щоб легалізувати ці дії зі свого боку, а також знищити подальших ворогів і конфіскувати їхнє майно. Деякі прихильники Сулли скористалися нагодою, щоб особисто збагатитися за рахунок майна нещасних. Ворожнеча та судові спори, що виникли внаслідок цього, позначалися протягом кількох десятиліть після відходу Сулли й суттєво послабили республіку.

У 43 р. до н. е. тріумвіри Марк Емілій Лепід, Марк Антоній та Октавіан знову вдалися до проскрипцій, однак не лише для того, щоб усунути політичних противників, а передусім для фінансування майбутньої громадянської війни проти вбивць Цезаря — Марка Юнія Брута і Гая Кассія Лонгіна.

Загальна кількість жертв цієї другої хвилі проскрипцій становила близько 2300 осіб, із яких 300 належали до сенаторського стану, а 2000 — до вершницького. Серед відомих жертв були Марк Туллій Цицерон та його брат Квінт.

Втім, чимало проскрибованих змогли врятуватися до Секста Помпея на Сицилію, який у 39 р. до н. е. за Мізенським договором домігся їхньої реабілітації та відшкодування. Після цього більшість уцілілих повернулися до Риму. Це підбиття підсумків скоєних злочинів пізніше, після остаточної перемоги Октавіана в громадянських війнах, виявилося надзвичайно важливим для впорядкованого переходу до принципату, оскільки дозволило уникнути тривалої правової невизначеності, яка після проскрипцій Сулли отруїла політичний клімат республіки.

У римському формулярному процесі проскрипціо була публічним оголошенням про здійснене вилучення майна боржника після винесення вироку (missio in bona). Вона започатковувала виконавче провадження й слугувала двом цілям. По‑перше, надавала приєднаним кредиторам можливість заявити свої вимоги. По‑друге, оповіщення мало на меті інформувати родичів та друзів боржника, щоб ті за потреби сплатили борг. Підготовку речей до продажу для отримання виручки організовував — за розпорядженням претора — magister bonorum.^[12]

• Остракізм
• Позбавлення прав і стану
• Ворог народу
• Homo sacer
• Hostis humani generis
• Поза законом (особа)
• Personae non gratae
• Чистка (політика)
• Цілеспрямоване вбивство
• Миротворець
• Санкції РНБО щодо громадян України
• Вигнання

Michnik, Adam; Matynia, Elzbieta (2007). The Ultras of Moral Revolution. Daedalus. 136 (1): 67—83. JSTOR 20028090.

Scott, Kenneth (1933). The Political Propaganda of 44–30 B.C. Memoirs of the American Academy in Rome. 11: 7—49. doi:10.2307/4238573. JSTOR 4238573.

Герман Бенгтсон (1972). Zu den Proskriptionen der Triumvirn (PDF). Sitzungsberichte der Bayerischen Akademie der Wissenschaften, Philosophisch-Historische Klasse, 1972, 3. München: Verlag der Bayerischen Akademie der Wissenschaften. ISBN 3-7696-1445-3. Йохен Бляйкен (1990). Zwischen Republik und Prinzipat. Zum Charakter des Zweiten Triumvirats. Abhandlungen der Akademie der Wissenschaften in Göttingen, Philologisch-Historische Klasse, Folge 3, 185. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. ISBN 3-525-82471-8. Фурман, Манфред (1972). Proscriptio. Der Kleine Pauly. Т. 4. München: Alfred Druckenmüller Verlag. {{cite encyclopedia}}: Проігноровано невідомий параметр |column= (довідка) François Hinard (1985). Les proscriptions de la Rome républicaine. Collection de l'École française de Rome, 83. Rom: École française de Rome. ISBN 2-7283-0094-1.

• Проскрипції // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.