YaChudo

Порту (футбольний клуб)

Переглядів: 0. Оновлено 09.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Порту (значення).
«Порту»
Повна назва Futebol Clube do Porto
Прізвисько Dragões (дракони)
Azuis e brancos (синьо-білі)
Portistas (портішташ)
Коротка назва Porto
Засновано 28 вересня 1893
Населений пункт Порту, Португалія Португалія
Стадіон Ештадіу ду Драгау
Вміщує 50 033
Президент Португалія Андре Віллаш-Боаш
Головний тренер Італія Франческо Фаріолі
Ліга Прімейра-ліга
2025/26 Діючий чемпіон 1-е місце
Вебсайт Офіційний сайт
Домашня
Виїзна
Запасна

«По́рту» (порт. Futebol Clube do Porto) — португальський футбольний клуб з міста Порту. Виступає у Прімейра-Лізі, найвищому дивізіоні системи футбольних ліг Португалії.

Заснований 28 вересня 1893 року. «Порту» входить до «Великої трійки Португалії» (порт. Os Três Grandes) разом з лісабонськими «Бенфікою» та «Спортінгом», які брали участь у кожному сезоні Прімейра-Ліги від моменту її заснування у 1934 році. Команда отримала прізвисько Dragões (дракони) за міфічну істоту на верхівці клубної емблеми та Azuis e brancos (синьо-білі) за кольори футболок. Вболівальників клубу називають portistas. З 2003 року «Порту» проводить свої домашні матчі на Ештадіу ду Драгау, який замінив попередній 51-річний стадіон Даш-Анташ.

«Порту» є другою найбільш титулованою командою у Португалії, маючи в активі 87 трофеїв. На національному рівні команда здобула 31 титул Чемпіонату Португалії (п'ять з яких здобуті поспіль між сезонами 1994—95 і 1998—99 та є рекордом португальського футболу), 20 Кубків Португалії, 4 титули Національного чемпіонату, 1 Кубок португальської ліги та рекордні 25 Суперкубки Португалії. «Порту» є однією з двох команд, які виграли чемпіонат Португалії без поразок (у сезонах 2010—11 та 2012—13 років). Також у сезоні 2010—11 «Порту» досяг найбільшої різниці очок між першим і другим місцями за системою «три очки за перемогу» (21 очко).

У міжнародних змаганнях «Порту» є найбільш титулованою португальською командою, маючи в активі сім трофеїв. Команда здобула Кубок європейських чемпіонів/Лігу чемпіонів УЄФА у 1987 та 2004 роках, Кубок УЄФА/Лігу Європи у 2003 та 2011 роках, Суперкубок УЄФА у 1987 році та Міжконтинентальний кубок у 1987 та 2004 роках. Крім того, клуб посів друге місце у Кубку володарів кубків 1983—1984, а також Суперкубок УЄФА 2003, 2004 та 2011 років. «Порту» є єдиним португальським клубом, який здобув Кубок УЄФА/Лігу Європи, Суперкубок УЄФА, Міжконтинентальний кубок, а також досяг континентального треблу в домашньому чемпіонаті, кубку та єврокубку (2002—03 та 2010—11). «Порту» займає третє місце за участю на груповому етапі Ліги чемпіонів УЄФА (23 рази), після «Барселони» та «Реала» (24 рази). В УЄФА, «Порту» посідає 9 місце в клубному рейтингу всіх часів, а також 21 місце в клубній таблиці коефіцієнтів УЄФА станом на початок сезону 2023—24.

Історія

28 вересня 1893 року комерсант Антоніу Ніколау д'Алмейда, який експортував портвейн в Англію, оголосив про створення футбольного клубу Foot-ball Club do Porto. День заснування був обраний не випадково, 28 вересня — день народження правлячого тоді короля Португалії Карлуша I і його дружини Амелії, що народилися в один день. Антоніу д'Алмейда був переконаним монархістом. Також офіційними клубними кольорами стали кольори Королівського дому Португалії — білий і синій. На перший же матч команди були запрошені король з дружиною. Однак дружина самого д'Альмейда англійка Хільда Рамсей ненавиділа футбол і наполягла, щоб чоловік залишив свою нову забаву і зосередився на винному бізнесі. Після цього клуб фактично припинив своє існування до серпня 1906 року.

Перший трофей «Порту» виграв в 1912 році — Кубок імені Жозе Монтейру да Кошти, а перебравшись в наступному році на поле Campo da Constituição, перемагав в більшості регіональних чемпіонатах.

Роки з 1941 по 1977 у португальському футболі відзначені повною перевагою лісабонських клубів. «Бенфіка» і «Спортінг» розігрували національний титул між собою і лише двічі, в 1956 і 1959 роках дозволили Порту зайняти перше місце в чемпіонаті.

У 2000 році «Порту» став одним з 14 клубів-засновників організації G-14, що об'єднує провідні футбольні клуби Європи. Крім «Порту», в G-14 входять «Аякс», Барселона, «Баварія», Боруссія (Дортмунд), «Інтернаціонале», «Ювентус», «Ліверпуль», «Манчестер Юнайтед», «Марсель», «Мілан» , Парі Сен-Жермен, ПСВ, «Реал Мадрид» і приєдналися пізніше «Арсенал», Баєр 04, «Ліон» і «Валенсія».

Золоті роки Жозе Моурінью (2001—2004)

Жозе Моурінью на чолі «Порту» здобув перемоги у Кубку УЄФА та Лізі Чемпіонів поспіль.

На початку сезону 2001/02 команда на чолі з колишнім гравцем клубу Октавіу Машаду здобула перемогу у Суперкубку Португалії. У підсумку це був єдиний трофей того сезону і після вильоту у чвертьфіналі з Кубку Португалії тренера було звільнено. 23 січня 2002 року головним тренером було призначено Жозе Моурінью.[1] На момент призначення «Порту» посідав 5-те місце в Чемпіонаті, але з новим тренером команда видала вражаючу серію з 15 матчів (включаючи 11 перемог) і закінчила сезон на 3 місці. Моурінью пообіцяв зробити «Порту» чемпіоном наступного сезону.

Влітку 2002 клуб проводить велику трансферну кампанію. До команди приєднуються Нуну Валенте та Дерлей з «Уніан Лейрія», Паулу Феррейра з «Віторії (Сетубал)», Сезар Пейшоту з «Белененсеш», Педру Емануел з «Боавішти», а також Едгарас Янкаускас з Маніше у яких закінчилися контракти з «Бенфікою». Після шестимісячної оренди в «Чарльтон Атлетік» до команди повернувся капітан Жорже Кошта. Разом з наявними лідерами команди Вітором Баїя, Рікарду Карвалью, Коштінья, Деку та Елдером Поштігою команда була готова до одного з найкращих сезонів у своїй історії.

Жозе Моурінью дотримав обіцянку та переміг у Чемпіонаті, випередивши «Бенфіку» на 11 очок та здобувши рекордні на той час 86 очок (рекорд тримався до сезону 2015/16) за системою «три очки за перемогу». Слідом за цим команда перемогла у фіналі Кубку Португалії попередній клуб Моурінью «Уніан Лейрія» з рахунком 1:0. Проте головна перемога у тому сезоні була у фіналі Кубку УЄФА, проти шотландського «Селтіка». Основний час матчу закінчився з рахунком 2:2 і лише у 2-му екстра таймі Дерлей забив переможний гол і тим самим здобув для «Порту» другий в історії клубу єврокубок.[2]

Сезон 2003/04 почався з перемоги 1:0 у Суперкубку проти «Уніан Лейрія». Через декілька тижнів «Порту» не зміг повторити цей успіх і програв у Суперкубку УЄФА «Мілану» 0:1. Єдиний гол у тому матчі на рахунку Андрія Шевченка.[3] У Чемпіонаті команда домінувала, захистивши титул, та була непереможною упродовж перших 27 турів і лише на початку квітня вперше програла у матчі з «Жил Вісенте». Бенні Маккарті став найкращим бомбардиром чемпіонату, забивши 20 м'ячів. У Кубку Португалії «синьо-білі» поступились у фіналі «Бенфіці» 1:2.

В Лізі Чемпіонів «Порту» починав сезон із групового етапу, де посів 2-ге місце, поступившись лише одного разу «Реал Мадриду». В 1/8 плей-оф на команду чекав «Манчестер Юнайтед». В першому матчі вдома «Дракони» перемогли 2:1. У другому матчі на «Олд-Траффорд» «Порту» був близький до вильоту, програючи 0:1 по ходу зустрічі та за рахунок правила виїзного голу, але на 89-й хвилині Коштінья зрівняв рахунок і тим самим вивів португальський клуб у чвертьфінал. Далі «Порту» пройшов «Ліон» (2:0, 2:2) та «Депортіво» (0:0, 1:0). У фінальному матчі, проти ще одного сенсаційного фіналіста «Монако», португальці здобули впевнену перемогу 3:0 і тим самим клуб здобув 2-й в історії трофей Ліги Чемпіонів.[4]

Період після Моурінью (2004—2010)

Після перемоги у Лізі Чемпіонів тренер покинув клуб у пошуках нових викликів. Разом з ним клуб залишили Карвалью, Феррейра та Деку.[5][6][7] Наступний сезон був не типовим для клубу, адже протягом нього тричі змінювався головний тренер. Луїджі Дельнері було призначено наступником Моурінью, але так і не провівши жодної зустрічі на чолі команди, він покинув клуб через кілька тижнів після призначення.[8] Разом з Віктором Фернандесом «Порту» переміг у Суперкубку Португалії та у Міжконтинентальному Кубку, але програв матч за Суперкубок УЄФА та вилетів на ранній стадії з Кубку Португалії. Закінчувала сезон команда з Жозе Коусейру та у підсумку, здобувши лише 17 перемог у 34 матчах, зайняла 2 місце у Чемпіонаті, пропустивши вперед «Бенфіку» на 3 очки. У цей період Порту був безпосередньо замішаний у корупційному скандалі «Apito Dourado».[9]

В сезоні 2005/06 «Порту» очолив Ко Адріансе, перед яким стояла задача реорганізувати команду та повернути її на вершину португальського футболу. Тактична дисципліна та вплив новачків команди Лучо Гонсалеса і Лісандро Лопеса дозволили повернути титул чемпіонів країни, а також перемогти в Кубку Португалії, тим самим здобувши п'ятий в історії клубу «золотий дубль».[10] В Лізі Чемпіонів команда провалилась, зайнявши останнє місце в групі.

Сезон 2006/07 «Дракони» на чолі з в.о. головного тренера Руйєм Баррушем розпочали з перемоги у Суперкубку.[11] Згодом перед початком чемпіонату головним тренером було призначено Жезуалду Феррейру.[12] Разом з ним «Порту» в драматичному останньому турі Чемпіонату виборов чемпіонство, випередивши «Спортинг» на 1 очко та «Бенфіку» на 2 очки відповідно. Наступного сезону «синьо-білі» захистили титул чемпіона, а Лісандро Лопес став найкращим бомбардиром. Тим самим клуб другий раз в історії зміг перемогти у трьох чемпіонатах поспіль. У травні 2008 року, в результаті розслідування справи «Apito Dourado» щодо договірних матчів у португальському футболі, «Порту» було оштрафовано на 150 000 євро та позбавлено шести очок, а Пінто да Кошту було дискваліфіковано на два роки. «Порту» не оскаржував це рішення.[13]

Не дивлячись на це, у сезоні 2008/09 клуб оформив «золотий дубль» здобувши четверту поспіль перемогу у Чемпіонаті та перемігши у фіналі Кубку «Пасуш-де-Феррейра» з рахунком 1:0. Сезон 2009/10 став останнім під керівництвом Феррейри. «Порту» вдалось здобути Суперкубок та захистити титул володарів Кубку, але чемпіонат команда закінчила на 3 місці і не змогла здобути 5-е поспіль чемпіонство. У Лізі Чемпіонів під керівництвом Феррейри «синьо-білі» завжди виходили з групи у плей-оф, а у сезоні 2008/09 команда дійшла до чвертьфіналу, поступившись фіналісту того розіграшу «Манчестер Юнайтед» за сумою двох матчів (2:2, 0:1).[14]

Віллаш-Боаш, Перейра та подальші роки (2010—2017)

André Villas-Boas during a press conference as Porto coach
Андре Віллаш-Боаш виграв 4 трофеї за один сезон в «Порту», включно з Лігою Європи.

Прихід Андре Віллаша-Боаша, колишнього асистента Жозе Моурінью, на посаду головного тренера «Порту» навесні 2010 року став початком нової успішної ери для клубу.[15] Сезон 2010/11 почався з перемоги над «Бенфікою» у Суперкубку з рахунком 2:0. Команда, головними зірками якої були Жуан Моутінью, Сілвестре Варела, Радамель Фалькао, Хамес Родрігес та Халк, вперше в історії пройшла увесь чемпіонат без поразок і оформила чемпіонство в матчі проти «Бенфіки» на «Ештадіу да Луж» за 5 турів до кінця чемпіонату. Але на цьому команда не зупинилася і вдруге в історії дійшла до фіналу Ліги Європи в якому з рахунком 1:0 перемогла Брагу. Єдиний гол у фіналі забив найкращий бомбардир того розіграшу Радамель Фалькао, а Віллаш-Боаш став наймолодшим тренером, що виграв єврокубок.[16] Через 4 дні після європейського фіналу, команда у драматичному фіналі Кубку Португалії одержала перемогу 6:2, таким чином здобувши 4-ий титул за сезон.[17]

Після відходу Віллаша-Боаша в «Челсі» команду очолив його помічник Вітор Перейра.[18] Третій рік поспіль команда розпочала сезон з перемоги у Суперкубку, але потім поступилася «Барселоні» у матчі за Суперкубок УЄФА з рахунком 0:2.[19] Не дивлячись на те, що «Порту» вилетів на ранніх стадіях Кубку Португалії та Кубку Ліги, а також не зміг захистити титул Ліги Європи, вилетівши вже в 1/16 від Манчестер Сіті, команда вдруге поспіль здобула чемпіонство Португалії. В сезоні 2012/13 за 2 тури до кінця чемпіонату «Порту» в очній зустрічі перемагає «Бенфіку», очолює турнірну таблицю за закінчує сезон на 1-му місці. Цей сезон став 3-ім поспіль в якому клуб одержав чемпіонcтво, а також 2-им в якому «Дракони» не зазнали жодної поразки.[20][21]

Перед початком сезону 2013/14 «Порту» очолив Паулу Фонсека і одразу ж здобув перемогу у Суперкубку.[22] Цей титул став єдиним для клубу у тому сезоні. Після серії невдач команда опинилася на 3-му місці в чемпіонаті і в березні Паулу Фонсеку було звільнено. До кінця сезону командою керував Луїш Каштру.[23] Після того, як команда не змогла класифікуватись у плей-оф Ліги Чемпіонів, вона змогла дійти до ¼ фіналу Ліги Європи, де поступилася переможцю того розіграшу іспанській «Севільї» (1:0, 1:4).[24] Згодом команда вилетіла у півфіналі Кубку Португалії на Кубка Ліги від «Бенфіки».

Перед сезоном 2014/15 команду очолив Хулен Лопетегі.[25] Не зважаючи на підписання багатьох нових гравців, команді не вдалося здобути жодного титулу. В Лізі Чемпіонів команда дійшла до чвертьфіналу і одержала перемогу 3:1 проти «Баварії» в домашньому матчі, але «на виїзді» програла з рахунком 1:6, тим самим повторивши клубний антирекорд.[26] В сезоні 2015/16 клуб продовжив «безтрофейну» серію і після вильоту з Кубку Ліги в січні Хулена Лопетегі було звільнено.[27] Його місце до кінця сезону зайняв Жозе Пезейру, а вже наступного сезону (в якому також не було здобуто жодного трофею) команду очолював Нуну Ешпіріту Санту.[28][29]

Ера Сержіу Консейсана (2017—2024)

Колишній гравець «Порту» Сержіу Консейсан в якості тренера клубу взяв 11 титулів, включно з 3 чемпіонствами Португалії

Після найдовшого періоду без здобуття трофеїв за часів президентства Пінту да Кошти у липні 2017 року на посаду нового тренера першої команди було призначено Сержіу Консейсана.[30] В перший же сезон команда здобуває 28-ий титул чемпіона Португалії в своїй історії.[31] В Лізі Чемпіонів команда у групі з «Бешикташем», «РБ Лейпциг» та «Монако», фінішує 2-ю та вилітає на стадії ⅛ фіналу від майбутніх фіналістів турніру англійського «Ліверпулю» (0:5, 0:0).

Сезон 2018/19 розпочався перемогою у Суперкубку над «Авешом» з рахунком 3:1 і цей титул став єдиним в тому сезоні.[32] У групі Ліги Чемпіонів з «Шальке 04», «Галатасараєм» та «Локомотивом» команда з першого місця кваліфікувалася у плей-оф. В ⅛ фіналу проти італійської «Роми» «Порту» поступився на виїзді з рахунком 1:2, але вдома взяв реванш 3:1 і за сумою двох матчів пройшов далі.[33] Проте вже в наступній стадії знову вилетів від англійського «Ліверпулю», переможцю того розіграшу (0:2, 1:4). На внутрішній арені команда посіла 2-ге місце в чемпіонаті, відставши від переможця «Бенфіки» на 2 очки, та програла по пенальті в обох фіналах Кубку і Кубку ліги «Спортингу».

У сезоні 2019/20 «Порту» вперше з моменту перейменування Ліги Чемпіонів у сезоні 1992/93 не зміг кваліфікуватися до групового етапу турніру, вилетівши від російського «Краснодару» в кваліфікації за правилом виїзних голів (1:0, 2:3) і, попри перше місце у груповому етапі Ліги Європи, вилетів уже на наступній стадії від леверкузенского «Баєру 04» (1:2, 1:3). Усередині сезону, через невдалий початок, Сержіу Консейсау пригрозив відставкою після поразки 0:1 від «Браги» у фіналі Кубка ліги через «брак єдності в команді». Тоді ж відбулася тимчасова (а в деяких випадках навіть повна) зупинка всіх національних і міжнародних змагань через пандемію COVID-19, але навіть попри ці труднощі клуб здобув свій перший «золотий дубль» за 9 років, випередивши «Бенфіку» на 5 очків в чемпіонаті та обігравши її у фіналі Кубку.[34]

У сезоні 2020/21 найбільш помітною стала європейська кампанія, у якій «Порту» будучи у групі з «Манчестер Сіті», «Марселем» та «Олімпіакосом» вийшов у плей-оф з 2 місця і в ⅛ сенсаційно переміг туринський «Ювентус» завдяки правилу виїзних голів (2:1, 2:3).[35] Проте в наступній стадії вилетів від переможця того розіграшу лондонського «Челсі» (0:2, 1:0). У другому матчі проти «Челсі» Мегді Таремі забив гол ударом «ножицями» (цей гол посів друге місце на нагородженні Премією Пушкаша 2021). Утім, сезон завершився лише одним національним трофеєм — Суперкубком.

Гол Мегді Таремі у ворота «Челсі» зайняв 2 місце на Премії Пушкаша 2021 року

У сезоні 2021/22 клуб здобув 30-те чемпіонство у своїй історії, набравши рекордні 91 очко в чемпіонаті. Протягом сезону «Дракони» також встановили новий рекорд найдовшої безпрограшної серії в чемпіонаті — 58 матчів, серія розпочалася ще в першій половині сезону 2020/21.[36] Через тиждень після закінчення чемпіонату клуб додав до свого здобутку Кубок Португалії, обігравши в фіналі Тонделу (3:1), і таким чином оформивши другий «золотий дубль» португальського тренера.[37]

Сезон 2022/23 був дуже успішний для «Порту», який здобув свій перший Кубок ліги, а також переміг у Кубку та Суперкубку Португалії. Також клуб був близький до перемоги у чемпіонаті, але зайняв 2 позицію, відставши всього на 2 очки від «Бенфіки». У Лізі Чемпіонів «Дракони» вийшли в плей-оф з 1 місця в групі, але в ⅛ вилетіли за сумою 2-х матчів від майбутнього фіналіста міланського «Інтеру» (0:1, 0:0).

Сезон 2023/24 виявився для «Порту» вкрай невдалим. Команда програла Суперкубок у першому офіційному матчі сезону лісабонській «Бенфіці» (0:2), вилетіла на ранній стадії з Кубку Ліги а також вперше за «епохи» Консейсана клуб закінчив чемпіонат на третьому місці, з відставанням у 8 очок від другого місця та 18 — від першого. Проте у Лізі Чемпіонів клуб дійшов до стадії ⅛ фіналу, де лише у серії пенальті поступився лондонському «Арсеналу» (1:0, 0:1, п.п. 2:4).

Президенство Андре Віллаша-Боаша (2024—)

27 квітня 2024 року Андре Віллаш-Боаш був обраний 32-м президентом Футбольного клубу «Порту», отримавши 80 % голосів на виборах, змінивши на посаді Жорже Нуну Пінту да Кошта який обіймав посаду президента клубу протягом 42 років (15 344 днів) та залишив її зі статусом найтитулованішого президента футбольного клубу у світі (69 трофеїв)[38] та найбільшим терміном перебування на посаді, здобувши загалом 2585 трофеїв у 21 виді спорту.

Вже у травні клуб здобув Кубок Португалії. Цей трофей став першим для Віллаша-Боаша на посаді президента клубу. Через складну фінансову ситуацію в клубі та складні відносини з новим президентом Сержіу Консейсан залишив клуб по завершенні сезону 2023/24.[39] Новим головним тренером було призначено його помічника Вітора Бруну. Також команду залишили або були продані важливі гравці клубу минулих років — Франсішку Консейсан, Еванілсон, Мегді Таремі, Пепе, Ніко Гонсалес і Галено.

3 квітня 2024 року «Порту» здобув перемогу з рахунком 4:3 у матчі за Суперкубок Португалії проти лісабонського «Спортингу», програючи по ходу гри з рахунком 0:3. Проте через нестабільні результати та невиразну гру у січні Вітора Бруну було звільнено з посади головного тренера і на його місце призначено аргентинця Мартіна Ансельмі.[40] Сезон 2024/25 клуб закінчив без трофеїв, зайнявши 3 місце в чемпіонаті, вилетівши на ранній стадії з Кубку Португалії та поступившись італійській «Ромі» в плей-оф Ліги Європи.

Влітку 2025 року «Порту» взяв участь у першому розіграші оновленого Клубного чемпіонату світу. Зігравши в нічию з бразильським «Палмейрасом» (0:0), єгипетським «Аль-Аглі» (4:4) і поступившись «Інтеру Маямі» (1:2), клуб вилетів з турніру на груповому етапі. Після цього Мартіна Ансельмі було звільнено з посади головного тренера.[41]

Перед сезоном 2025/26 новим головним тренером став італієць Франческо Фаріолі. Також клуб провів велику трансферну кампанію, підписавши таких гравців як Ян Беднарек, Габрі Вейга, Віктор Фрогольдт, Борха Сайнс, Люк де Йонг, Алберту Кошта, Пабло Росаріо, а також арендувавши поляка Якуба Ківьора з лондонського«Арсеналу». Перше коло чемпіонату «Порту» провів без поразок (16 перемог, 1 нічия) і з Франческо Фаріолі було продовжено контракт до 30 червня 2028 року.[42] У зимове трансферне вікно на правах оренди до команди приєднались Терем Моффі та Секо Фофана, а також було підписано контракти з Тіагу Сілвою та Оскаром Петушевським. У єврокубках команда дійшла до ¼ фіналу Ліги Європи, мінімально поступившись за сумою 2 матчів англійському «Ноттінгем Форест» (1:1, 0:1). За 2 тури до кінця сезону «Порту» став чемпіоном Португалії і гарантував участь у груповому етапі Ліги Чемпіонів на сезон 2026/27.[43]


Рекорди

Гравці з найбільшою кількістю матчів

Враховуються лише офіційні матчі

№ Ім'я Роки виступів Усього
1 Португалія Жуан Пінту 1981—1997 588
2 Португалія Вітор Байя 1988—1996, 1998—2007 567
3 Бразилія Алоїзіу 1990—2001 474
4 Португалія Фернанду Гоміш 1974—1980, 1982—1989 453
5 Португалія Віргіліу 1947—1962 436
6 Португалія Жаймі Магальяйнш 1980—1995 409
7 Португалія Антоніу Андре 1984—1995 385
8 Португалія Жорже Кошта 1990—2005 383
9 Португалія Домінгуш Пасієнсія 1987–1997, 1999—2001 381
10 Португалія Ернані 1950—1952, 1953—1964 339

Найкращі бомбардири

№ Ім'я Голи
1 Португалія Фернанду Гоміш 355
2 Португалія Ернані 183
3 Бразилія Маріо Жардел 168
4 Португалія Антоніу Тейшейра 164
5 Португалія Пінга 149
6 Португалія Домінгуш Пасієнсія 142
7 Португалія Араужу 137
8 Португалія Корейя Діаш 113
9 Португалія Куштодіу Пінту 105
10 Португалія Карлуш Дуарте 98

Гравці року клубу

Нагорода «Золотий Дракон» (порт. Dragão de Ouro) — щорічна відзнака, яку клуб вручає найкращому футболістові року.

Рік Гравець
2003 Португалія Рікарду Карвалью
2004 Португалія Маніше
2005 Португалія Рікарду Куарежма
2006 Аргентина Лучо Гонсалес
2007 Португалія Жозе Босінгва
2008 Уругвай Хорхе Фусіле
2009 Португалія Раул Мейрелеш
2010 Бразилія Халк
2011 Бразилія Халк
2012 Бразилія Майкон
2013 Португалія Жуан Моутінью
2014 Бразилія Даніло
2015 Мексика Ектор Еррера
2016 Португалія Данілу Перейра
2017 Алжир Ясін Брахімі
2018 Бразилія Алекс Теллес
2019 Малі Мусса Марега
2020 Мексика Хесус Корона
2021 Португалія Сержіу Олівейра
2022 Португалія Отавіо
2023 Бразилія Пепе
2024 Португалія Діогу Кошта
2025 Португалія Родрігу Мора
2026 Данія Віктор Фрогольдт

Досягнення

Національні

Чемпіон (31): 1935, 1939, 1940, 1956, 1959, 1978, 1979, 1985, 1986, 1988, 1990, 1992, 1993, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2003, 2004, 2006, 2007, 2008, 2009, 2011, 2012, 2013, 2018, 2020, 2022, 2026
Віце-чемпіон (29): 1936, 1938, 1941, 1951, 1954, 1957, 1958, 1962, 1963, 1964, 1965, 1969, 1975, 1980, 1981, 1983, 1984, 1987, 1989, 1991, 1994, 2000, 2001, 2005, 2015, 2017, 2019, 2021, 2023
Володар (20): 1956, 1958, 1968, 1977, 1984, 1988, 1991, 1994, 1998, 2000, 2001, 2003, 2006, 2009, 2010, 2011, 2020, 2022, 2023, 2024
Фіналіст (14): 1953, 1959, 1961, 1964, 1978, 1980, 1981, 1983, 1985, 1992, 2004, 2008, 2016, 2019
Володар (1): 2023
Фіналіст (4): 2010, 2013, 2019, 2020
Володар (25, рекорд): 1981, 1983, 1984, 1986, 1990, 1991, 1993, 1994, 1996, 1998, 1999, 2001, 2003, 2004, 2006, 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2018, 2020, 2022, 2024, 2026

Міжнародні

Переможець (2): 1987, 2004
Переможець (2): 2003, 2011
Фіналіст (1): 1984
Володар (1): 1987
Фіналіст (3): 2003, 2004, 2011
Володар (2): 1987, 2004

Юнацькі

Переможець (1): 2019

Неофіційні турніри

Склад команди

Станом на 8 жовтня 2026
№ Поз. Нац. Гравець
4 ЗХ Польща Якуб Ківьор
5 ЗХ Польща Ян Беднарек
6 ЗХ Англія Кріс Смоллінг
7 НП Бразилія Вілліам Гомес
8 ПЗ Данія Віктор Фрогольдт
9 НП Іспанія Саму Омородіон
10 ПЗ Іспанія Габрі Вейга
11 НП Бразилія Пепе
12 ЗХ Нігерія Заїду Санусі
13 ПЗ Домініканська Республіка Пабло Росаріо
14 ВР Португалія Клаудіу Рамуш
16 ПЗ Південна Корея Хван Ін Пом
17 НП Іспанія Борха Сайнс
18 ЗХ Аргентина Неуен Перес
19 НП Португалія Андре Сілва
№ Поз. Нац. Гравець
20 ЗХ Португалія Алберту Кошта
21 ЗХ Хорватія Домінік Прпич
22 ПЗ Аргентина Алан Варела
24 ВР Португалія Жуан Кошта
29 НП Мексика Сантьяго Хіменес
33 ЗХ Бразилія Жуан Віктор де Соуза (в оренді з Англія «Тоттенгема»)
37 НП Бразилія Габріель Мек
42 ПЗ Кот-д'Івуар Секо Фофана (в оренді з Франція «Ренна»)
50 ВР Португалія Жоан Афонсу
52 ЗХ Португалія Мартін Фернандіш
74 ЗХ Португалія Франсішку Моура
77 НП Польща Оскар Петушевський
99 ВР Португалія Діогу Кошта (капітан)

Примітки

  1. ↑ Mourinho ready for Porto challenge.
  2. ↑ UEFA.com. History: Celtic 2-3 Porto | UEFA Europa League 2002/03 Final. UEFA.com (англ.). Процитовано 14 травня 2026.
  3. ↑ UEFA.com. Milan vs Porto | UEFA Super Cup 2003 Final. UEFA.com (англ.). Процитовано 14 травня 2026.
  4. ↑ UEFA.com. 2003/04: Porto pull off biggest surprise | UEFA Champions League 2003/04. UEFA.com (порт.). Архів оригіналу за 25 червня 2025. Процитовано 14 травня 2026.
  5. ↑ Deco no Barcelona.
  6. ↑ Ricardo Carvalho no Chelsea.
  7. ↑ UEFA.com. Mourinho checks in at Chelsea. UEFA.com (англ.). Процитовано 11 травня 2026.
  8. ↑ Del Neri leaves Porto.
  9. ↑ Campbell, Denis; Goncalves, Eduardo (26 грудня 2004). Portuguese football champions shaken by corruption charges. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 11 травня 2026.
  10. ↑ Neste dia em 2005: Co Adriaanse, um ano de FC Porto com dois troféus. A Bola (порт.). 13 квітня 2025. Процитовано 11 травня 2026.
  11. ↑ Adriaanse calls time on Porto.
  12. ↑ FC Porto anuncia contratação de Jesualdo Ferreira. PÚBLICO (порт.). 18 серпня 2006. Процитовано 11 травня 2026.
  13. ↑ PÚBLICO (9 травня 2008). Apito Final: Boavista punido com descida de divisão, FC Porto com perda de seis pontos. PÚBLICO (порт.). Процитовано 11 травня 2026.
  14. ↑ Jesualdo Ferreira deixa FC Porto.
  15. ↑ UEFA.com. The official website for European football. UEFA.com (англ.). Процитовано 2 травня 2026.
  16. ↑ UEFA.com. The official website for European football. UEFA.com (англ.). Процитовано 2 травня 2026.
  17. ↑ Neste dia em 2011: FC Porto festeja campeonato na Luz e às escuras!. A Bola (порт.). 4 квітня 2025. Процитовано 2 травня 2026.
  18. ↑ PÚBLICO (21 червня 2011). Vítor Pereira é o novo treinador do FC Porto. PÚBLICO (порт.). Процитовано 2 травня 2026.
  19. ↑ UEFA.com. Barcelona vs Porto | UEFA Super Cup 2011 Final. UEFA.com (англ.). Процитовано 2 травня 2026.
  20. ↑ Portugal, Rádio e Televisão de (19 травня 2013). FC Porto tricampeão invicto. FC Porto tricampeão invicto (порт.). Процитовано 2 травня 2026.
  21. ↑ Andrade, David (19 травня 2013). Dois erros depois, a festa do 27.º título do FC Porto. PÚBLICO (порт.). Процитовано 2 травня 2026.
  22. ↑ Lusa (10 червня 2013). Paulo Fonseca é o novo treinador do FC Porto. PÚBLICO (порт.). Процитовано 2 травня 2026.
  23. ↑ Paulo Fonseca deixou de ser treinador do Porto ao fim de apenas nove meses no cargo, tendo sido substituído "interinamente" por Luís Castro, técnico da equipa B.
  24. ↑ GloboEsporte.comSevilla, Por; Espanha (10 квітня 2014). Sevilla atropela Porto e está nas semis; brasileiro faz dois, e Benfica avança. globoesporte.com (pt-br) . Процитовано 2 травня 2026.
  25. ↑ UEFA.com. The official website for European football. UEFA.com (англ.). Процитовано 2 травня 2026.
  26. ↑ Bayern arrasa Porto em 40 minutos.
  27. ↑ Porto sack boss Julen Lopetegui despite one league defeat. BBC Sport (брит.). 8 січня 2016. Процитовано 2 травня 2026.
  28. ↑ Bernardino, Augusto (22 травня 2017). Espírito Santo sai um ano depois, pela porta pequena e sem troféus. PÚBLICO (порт.). Процитовано 2 травня 2026.
  29. ↑ OFICIAL: Nuno Espírito Santo é o treinador do FC Porto. Maisfutebol (англ.). Процитовано 2 травня 2026.
  30. ↑ Sérgio Conceição assinou por duas épocas pelo FC Porto: «Um orgulho voltar a esta casa». www.record.pt (pt-PT) . Процитовано 29 квітня 2026.
  31. ↑ FC Porto The Champion returned to the heart of Porto.
  32. ↑ Champion proved its worth.
  33. ↑ UEFA.com. História: Porto 3-1 Roma: UEFA Champions League 2018/19 Oitavos-de-final. UEFA.com (порт.). Процитовано 29 квітня 2026.
  34. ↑ FC Porto conquista a dobradinha. Liga Portugal (порт.). Процитовано 29 квітня 2026.
  35. ↑ UEFA.com. História: Juventus 3-2 Porto: UEFA Champions League 2020/21 Oitavos-de-final. UEFA.com (порт.). Процитовано 29 квітня 2026.
  36. ↑ Sem perder há 58 jogos na Liga, FC Porto iguala registo de Milan e Olympiakos. Maisfutebol (англ.). Процитовано 29 квітня 2026.
  37. ↑ FC Porto faz a dobradinha. Liga Portugal (порт.). Процитовано 29 квітня 2026.
  38. ↑ Pinto da Costa despede-se do FC Porto com o 69.º título no futebol (порт.). Rádio Renascença.
  39. ↑ Oficial: FC Porto confirma saída de Sérgio Conceição. A Bola (порт.). 4 червня 2024. Процитовано 29 квітня 2026.
  40. ↑ Martín Anselmi is the new coach of FC Porto.
  41. ↑ expectations, FC Porto has decided to end Martín Anselmi tenure as manager, just six months after his arrival The trigger was the club early elimination in the group stage of the Club World Cup in the United States, where the Portuguese team failed to live up to. Martín Anselmi Out of Porto After the Club World Cup Failure. beIN SPORTS (амер.). Процитовано 29 квітня 2026.
  42. ↑ FC Porto - Notícias - Francesco Farioli renova contrato. fcporto.pt. Архів оригіналу за 7 лютого 2026. Процитовано 29 квітня 2026.
  43. ↑ O CAMPEÃO VOLTOU.

Посилання

  • FC Porto — офіційний сайт клубу (порт.)
футбольний м'яч Це незавершена стаття про футбольний клуб.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).