Франко Петро Іванович

Петро Франко
Поручник (обер-лейтенант)  Сотник  Полковник
Петро Франко у формі поручника УГА
Загальна інформація
Народження	28 червня 1890 с. Нагуєвичі,  Австро-Угорщина
Смерть	не раніше 28 червня 1941 невідомо
Alma Mater	Національний університет «Львівська політехніка»
Військова служба
Приналежність	ЗУНР
Вид ЗС	УГА
Війни / битви	Українсько-польська війна
Командування
організатор Літунського полку УГА
Нагороди та відзнаки
Франко Петро Іванович у Вікісховищі

Петро́ Іва́нович Франко́ ( 28 червня 1890 , Нагуєвичі, Цислейтанія  — не раніше 28 червня 1941 або 1941 , невідомо ) — український педагог, письменник, науковець-хімік. Учасник національно-визвольних змагань 1917—1920 (зокрема, військовий льотчик УГА). Співзасновник Пласту. Член Наукового Товариства ім. Шевченка. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (з 1940 року). Син Івана Франка. Відповідно до чинних норм українського законодавства може бути причисленим до борців за незалежність України у XX столітті^[1].

Народився 28-го червня 1890 року у с. Нагуєвичі.

28-го липня 1890 року у листі до Михайла Драгоманова Іван Франко писав:

«У мене вродився третій син, прозвали ми його Петром. Жінка здорова, живе на селі з дітьми»[2]

У підлітковому віці закинув навчання, через що залишився на другий рік у третьому класі Львівської цісарсько-королівської академічної гімназії. Пізніше повернувся до вивчення науки і з відзнакою закінчив відділ хімічної технології Львівської політехніки.^[3]

У 1911—1914 роках був учителем фізичного виховання у філії української Академічної гімназії у Львові. Восени 1911 року організовував у своїй гімназії пластові гуртки та проводив з ними спортивно-військові заняття. 1913 року видав книжечку «Пластові ігри та забави». 1914 року з його ініціативи відбувся перший з’їзд пластунів Галичини та Буковини, було організовано мандрівний табір на Чорногорі.^[3]

З 1914 року в ранзі поручника командував сотнею Легіону УСС.

У 1916-му навчався в летунській школі у Райльовац поблизу Сараєва.^[3]

У часі листопадових боїв за Львів Франко з кулеметною сотнею знаходився на Високому Замку.

6 грудня 1918 державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський підписав наказ про формування Летунського відділу Галицької армії; командиром відділу став поручник Франко. З 1918 року сотник Петро Франко вів референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії до її інтернування у 1920 році. 4 січня 1919 року, проводячи повітряну розвідку на північ від Львова на 2-місному «Альбатросі», Петро Франко був збитий ворожим літаком. Він та його другий пілот, старший десятник Роман Кавута (Клатва), залишилися живими, але потрапили у полон до поляків, були інтерновані у табір Домб'є; за золотий перстень Франко виміняв у вартового польський військовий однострій і втік із табору^[4]. Створений П. Франком авіаполк збив 16 польських літаків; за заслуги в організації авіації Симон Петлюра надав військове звання полковника.

У 1919 році був відряджений до Сербії з місією Червоного Хреста у справах українських полонених. Після завершення місії деякий час живе у Відні, де засновує видавництво «Франко син і Спілка», пише і видає книги.^[3]

У 1922—1930 роках — професор української гімназії в Коломиї, одночасно доїжджав до Львова, де викладав в Українському таємному університеті. Нелегально відроджує «Пласт» у гімназії, за що в 1930 році його було звільнено з роботи.

У 1931—1936 — працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі перероблення молока.

1936—1939 — учителював у гімназіях Львова та Яворова, викладав у торговельно-економічному інституті. У 1937 видав працю «Іван Франко зблизька». Всупереч письмового зобов'язання перед НКВС опублікував у газеті «Діло» статтю про голодомор.

Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 депутатом Народних Зборів Західної України.

У 1939—1941 роках працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. 1940 року обраний депутатом до Верховної Ради УРСР.

З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 вивезений радянською владою зі Львова на схід. За одними даними, загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя. За іншими — у Великому Глибочку разом з Кирилом Студинським потрапив під бомбардування нацистів та здійснили спробу втечі, однак були розстріляні конвоїром^[5]. Ще одна версія — загинув у катівнях НКВД влітку того ж року. За іншими даними — спалений енкаведистами живцем у клуні разом з іншими діячами культури 18 жовтня 1941 р. в с. Старий Салтів під Харковом за два дні до зайняття німцями Харкова^[6]. За даними шифротелеграми НКДБ СРСР № 11569 від 6 липня 1941 року, Петро Франко разом із Кирилом Студинським та Михайлом Донцем був заарештований у Києві співробітниками НКДБ СРСР за вказівкою Микити Хрущова. У цій шифротелеграмі виконавець пропонує розстріляти заарештованих у зв'язку з тим, що евакуація вищевказаних осіб із Києва може мати ускладнення, та просить надання негайних вказівок^[7].

Місце поховання невідоме. Вписаний про пам'ять на гробівці родини Франків-Галущаків на 69 полі Личаківського цвинтаря у Львові^[8].

Збирав фольклорно-етнографічні матеріали, писав оповідання.

Автор:

• підручників шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки;
• історичних оповідань «Махнівська попівна» (1928), «В пралісах Бразилії» (1928), «Без праці» (1930), «Дядько шкіпер»;
• спогадів «Іван Франко зблизька» (1937);
• кіносценарію за повістю «Борислав сміється» та ін.

Дружина — письменниця-кулінарка, авторка рецептів Ольга Франко (Білевич).

Діти — Віра та Іванна (або Ася)^[9]:

• Віра Франко (31 березня 1923, с. Полонична, нині Кам'янка-Бузького району Львівської області — 31 січня 1996, Львів) — навчалася у Львові, у школі сестер Василіянок, студентка Віденського університету (1939—1941)^[9]. У вересні 1941 року за надуманим політичним звинуваченням у співпраці з органами НКВС гестапо арештувало Віру Франко, пізніше її переводять до німецького концтабору Равенсбрюк. У травні 1945 Віра Петрівна повернулася додому, але вже у вересні її знову арештовують, цього разу за звинуваченням НКВС у співпраці з ворожою розвідкою. 31 січня 1946 року була засуджена до п'яти років табору у Воркуті та довічне заслання до Сибіру. Додому змогла повернутися вже після смерті Сталіна, 27 листопада 1953 року. Реабілітована 14 грудня 1959 року^[10]. Похована на Личаківському цвинтарі (поле № 4) у Львові^[11].

• Іванна Франко (Галущак) (24 січня 1925, Коломия — 20 травня 1978^[12]) — закінчила Львівський політехнічний інститут (1950), взяла шлюб з Мирославом Галущаком (1925—1987), мали дітей^[9].

• 3 грудня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2020 році" в якій зазначається, урочисто відзначити на державному рівні у 2020 році "28 червня - 130 років з дня народження Петра Франка (1890-1941), педагога, письменника, вченого, військового льотчика Української Галицької Армії"^[13]

• У 2008 році указом Президента України іменем Петра Франка названа 7-ма бомбардувальна авіаційна бригада Повітряних сил Збройних сил України.

• На його честь названо 65 курінь УПЮ імені Петра Франка.
• У місті Старокостянтинів, при вході до 7-ї авіаційної бригади по вулиці Миру — на бетонній плиті намалювали портрет Петра Франка, іменем якого названо військову частину^[14][15].
• У 1990 році на фасаді Львівської комерційної академії (тепер Львівський торговельно-економічний університет; вул. Туган-Барановського, 10), де упродовж 1939—1941 років Петро Франко працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі було встановлено художньо-меморіальну бронзову таблицю роботи скульптора Еммануїла Миська^[16].
• 24 серпня 2020 року, на день Незалежності України — у Києві у Солом'янському районі, на фасаді будинку за адресою вулиця Авіаконструктора Антонова, 7 відбулося урочисте відкриття муралу, присвяченого Петрові Франку^{[17][18][19][20]}.
• З нагоди 130-ліття від дня народження Петра Франка та до Дня захисника України 14 жовтня 2020 року на площі Літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах, відкрили перший пам'ятник Петрові Франку. Автор ідеї та організатор відкриття і освячення директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» — Богдан Лазорак. Скульптор — Іван Мисакович. Також до 130-ї річниці від дня народження П. Франка та події відкриття було виготовлено пам'ятну поштівку 1000-м тиражем авторства Андрія Сови та Романа Метельського^[21].
• У місті Харків провулок Петрашівський перейменували на провулок Петра Франка.
• 11 вересня 2023 року відбулося відкриття мобільної виставки «Петро Франко. Повернення (з) легенди», що була презентованою у головному корпусі Львівського національного університету імені Івана Франка^[22].
• 18 липня 2024 року вулиця Татарбунарська у Львові перейменована на вулицю Петра Франка^[23].
• У місті Борислав вулицю Травневу перейменували на вулицю Петра Франка.^[24]

У лютому 2024 року відбулась прем'єра художнього біографічного фільму про Петра Франка «Інший Франко». У головній ролі — В'ячеслав Довженко^[25].

• 
  Гробівець родини Франків-Галущаків на полі № 69 Личаківського цвинтаря у Львові
• 
  Меморіальна дошка на фасаді Львівського торговельно-економічного університету (автор - Еммануїл Мисько)
• 
  Київський мурал присвячений Петру Франку

• Українська революція
• Український визвольний рух

• Єдмінська У. Вчений великих заслуг і доброго серця: [про К. Студинського і П. Франка] // Вісник НТШ. — 1991. — № 2. — С. 8.
• Наталя Тихолоз. Петро Франко: Формула долі. (Життєпис на тлі доби): монографія / Наталя Тихолоз. — Львів: [Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка], 2021.  — 288 с., іл.  — (Серія «Бібліотека Дому Франка». Вип. 8).
• Наталя Тихолоз. Петро Франко: перерваний політ
• Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина. — Тернопіль: Тернограф, 2012. — 280 с. — ISBN 978-966-457-087-6.
• Науменко К. Франко Петро Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 325. — ISBN 978-966-00-1359-9.

• Петро Франко: син легендарного батька, пластун, летун / Програма «Ген українців» • 25 студія // ВІДЕО
• Він жив і творив для України // Літературний форум, 6.06.2010
• Гуцал Петро Тричі був Тернопіль столицею
• Лепісевич П. М. Окупація польським військом м. Львова як початок українсько-польської війни/ — 2010.
• Документальний фільм «Петро Франко», 2008 р. Відео на YouTube

---

Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.