YaChudo

Петра Келлі

Переглядів: 0. Оновлено 08.11.2026.

Петра Келлі
Ім'я при народженнінім. Petra Karin Lehmann Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася29 листопада 1947[1][4][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Гюнцбург, Округ Швабія, Баварія, Бізонія, окупована союзниками Німеччина[5][6][7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла1 жовтня 1992[1][2][…] (44 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Бонн, Кельн, Північний Рейн — Вестфалія, Німеччина[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняWaldfriedhof Würzburgd[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Німеччина Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняTannenbuschd Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітична діячка, активістка, захисниця довкілля, політологиня Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materАмериканський університет, Амстердамський університет і Hampton High Schoold[9] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовнімецька[10] і англійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоПАРЄ Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадачлен бундестагу Німеччини[2], заступник члена в Парламентській асамблеї Ради Європиd[11], представник Парламентської Асамблеї Ради Європи[11] і член бундестагу Німеччини[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяСоціал-демократична партія Німеччини (1979) і Союз 90/Зелені Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
IMDbID 4395079 Редагувати інформацію у Вікіданих
Петра Келлі та Отто Шілі після федеральних виборів у Західній Німеччині 1983 року
Петра Келлі з Йозефом Бойсом

Петра Карін Леманн, пізніше Келлі (29 листопада 1947 р. — прибл. 1 жовтня 1992) — німецька політикиня, екофеміністка та есеїстка. Співзасновниця Німецької партії зелених, першої партії зелених, яка стала відомою як на національному рівні в Німеччині, так і в усьому світі. У 1982 році нагороджена премією За правильний спосіб життя за «вироблення та реалізацію нового бачення, яке об'єднує екологічні проблеми з роззброєнням, соціальною справедливістю та правами людини».

Ранні роки та освіта

Петра Карін Леманн народилася в Гюнцбурзі, Баварія (тоді американська зона окупації, Німеччина), у 1947 році. Вона змінила прізвище на Келлі після того, як її мати одружилася з Джоном Е. Келлі, офіцером армії США. Здобула освіту в римо-католицькому монастирі в Гюнцбурзі, а пізніше відвідувала школу в Джорджії та Вірджинії після того, як її родина переїхала до США у 1959 році. Вона жила і навчалася в США до свого повернення до Західної Німеччини в 1970 році.[джерело?] Вона зберігала своє громадянство Федеративної республіки Німеччини протягом усього життя.

Петра Келлі захоплювався Мартіном Лютером Кінгом-молодшим і брала участь у кампанії за Роберта Ф. Кеннеді та Губерта Хамфрі на виборах у США 1968 року. Вона вивчала політологію в Школі міжнародної служби при Американському університеті (Вашингтон, округ Колумбія), яку закінчила в 1970 році зі ступенем бакалаврки. Вона також закінчила Європейський інститут Амстердамського університету в 1971 році зі ступенем магістерки.

Кар'єра

Працюючи в Європейській комісії (Брюссель, Бельгія, 1971–83), Петра Келлі брала участь у численних мирних і екологічних кампаніях у Німеччині та інших країнах.

Після двох років роботи в Європейській комісії вона перейшла на адміністративну посаду в Економічно-соціальний комітет, де відстоювала права жінок.[12]

Німецька партія зелених

Петра Келлі була однією із засновниць Die Grünen, німецької партії зелених у 1979 році. У 1983 році вона була обрана до Бундестагу за виборчим списком як депутатка Бундестагу від Баварії. Згодом вона була переобрана в 1987 році з більшою часткою голосів.

У 1981 році Келлі брала участь у протесті 400 000 людей у Бонні проти ядерної зброї. У 1982 році Герхард Шредер описав внесок у Die Zeit для книги Prinzip Leben, редагованої Петрою Келлі та Джо Лейнен, у якій обговорювалися екологічні проблеми та можлива ядерна війна.

Того ж року Келлі отримала нагороду За правильний спосіб життя «…за створення та реалізацію нового бачення, яке поєднує екологічні проблеми з роззброєнням, соціальною справедливістю та правами людини».[13]

12 травня 1983 року Петра Келлі, Ґерт Бастіан і троє інших членів Зеленого Бундестагу розгорнули на площі Александерплац у Східному Берліні банер із написом «Зелені — мечі до орала». Після короткого арешту вони зустрілися з опозиційними партіями Східної Німеччини. Влада Східної Німеччини терпіла це, оскільки західнонімецькі Зелені відкинули рішення НАТО про подвійне рішення.[14][15] У жовтні 1983 року Еріх Хонеккер, лідер Німецької Демократичної Республіки, зустрівся з Петрою Келлі, Гертом Бастіаном та іншими зеленими. Келлі одягла пуловер із написом «Мечі до орала». Вона вимагала звільнення всіх в'язнів східнонімецького руху за мир і запитувала Хонеккера, чому він репресував у НДР те, що підтримував на Заході.[16][17]

У 1984 році Петра Келлі написала книгу «Боротьба за надію», опубліковану South End Press. Книга є настійним закликом до світу, вільного від насильства між Північчю та Півднем, чоловіками та жінками, нами самими та нашим оточенням.[18]

В останні роки Келлі дедалі більше віддалялася від більшості своїх колег по партії через прагматичний поворот Зелених, у той час як вона продовжувала виступати проти будь-якого альянсу з традиційними політичними партіями.

Смерть

19 жовтня 1992 року розкладені тіла Келлі та її партнера, колишнього генерала та політика Зелених Герта Бастіана (1923 р.н.), були виявлені в спальні її будинку в Бонні поліцейськими. Перед цим їм подзвонили дружини Бастіана і бабуся Келлі, які повідомили, що вони не отримували жодних повідомлень ні від Бастіана, ні від Келлі протягом кількох тижнів. Поліція встановила, що Бастіан застрелив Келлі, коли вона спала, а потім убив себе. Їй було 44, йому 69.[19][20] Востаннє хтось чув про пару 30 вересня 1992 року, коли Келлі надіслала посилку своїй бабусі.[21] За оцінками поліції, смерть, швидше за все, сталася 1 жовтня, але точний час смерті не вдалося встановити через затримку з пошуком тіл і їх стан.[21][22]

Петра Келлі похована на Вальдфрідгофі (лісовому кладовищі) у Вюрцбурзі, поблизу села Гайдінгсфельд у Нижній Франконії, Баварія.

Нагороди

  • 1982: Нагорода за правильний спосіб життя
  • У 2006 році Келлі посідає 45-те місце в списку вчених, активістів, письменників, економістів і натуралістів, які найбільше зробили для збереження планети, складеному Агентством охорони довкілля Великої Британії.[23]

Праці

  • Kelly, Petra K. Thinking Green! Essays on Environmentalism, Feminism, and Nonviolence, Parallax Press, Berkeley, California, 1994 (ISBN 0-938077-62-7)
  • Kelly, Petra K. Nonviolence Speaks to Power, online book, almost complete text (also, out of print, published by Matsunaga Institute for Peace, University of Hawaii, 1992, ISBN 1-880309-05-X)

Образи в мистецтві

  • Щастя — це гарячий пістолет, фільм Томаса Імбаха, 2001.[24]
  • Петра, роман Шаєни Ламберт 2020 року.[25]

Див. також

  • Список борців за мир

Посилання

  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118721747 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г д Stammdaten aller Abgeordneten des Deutschen Bundestages
  3. ↑ а б FemBio database
  4. ↑ SNAC — 2010.
  5. ↑ http://www.environmentandsociety.org/arcadia/petra-kelly-and-transnational-roots-green-politics
  6. ↑ https://www.eskimo.com/~recall/bleed/1129.htm
  7. ↑ http://www.tricycle.com/news/winter-1992
  8. ↑ https://www.wuerzburg.de/media/www.wuerzburg.de/org/med_404846/420124_flyer_waldfriedhof_2017.pdf
  9. ↑ ACTIVIST'S DEATH SHOCKS HAMPTON FRIENDS // Daily Press — Hampton, Newport News: 1992. — ISSN 2767-5971; 2163-7156
  10. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  11. ↑ а б Members A-Z since 1949 — ПАРЄ.
  12. ↑ Petra Kelly By Josh Kamrar
  13. ↑ The Right Livelihood Award recipient 1982. rightlivelihood.org. Архів оригіналу за 21 червня 2015.
  14. ↑ Baron, Udo (2003). Kalter Krieg und heisser Frieden. Der Einfluss der SED und ihrer westdeutschen Verbündeten auf die Partei 'Die Grünen' (нім.). Lit Verlag. с. 188. ISBN 3-8258-6108-2.
  15. ↑ Petra Kelly und Gert Bastian. MDR: Damals im Osten.
  16. ↑ Kowalczuk, Ilko-Sascha (2009). Endspiel: Die Revolution von 1989 in der DDR (вид. 2nd revised). Munich: C.H. Beck. с. 247. ISBN 978-3-406-58357-5.
  17. ↑ Das Petra-Kelly-Archiv. Heinrich-Böll-Stiftung. 5 березня 2008.
  18. ↑ Kelly, Petra (1984). Fighting for Hope. South End Press. ISBN 0-89608-216-4.
  19. ↑ Who Killed Petra Kelly. Mother Jones. Січень–лютий 1993.
  20. ↑ The Death of Petra Kelly. People In Action. Грудень 2004. Архів оригіналу за 27 травня 2019. Процитовано 7 жовтня 2006.
  21. ↑ а б Hilton, Isabel (23 жовтня 1992). What killed Petra Kelly?. The Independent (брит.). Архів оригіналу за 4 грудня 2015. Процитовано 8 жовтня 2016.
  22. ↑ nonviolencespeaks/chapter12.pdf (PDF). Архів оригіналу за 19 квітня 2009.
  23. ↑ Adam, David (28 листопада 2006). Earthshakers: the top 100 green campaigners of all time. The Guardian.
  24. ↑ Happiness Is a Warm Gun на сайті IMDb (англ.)
  25. ↑ Lambert, Shaena (2020). Petra. Random House Canada. ISBN 978-0-7352-7957-5.

Література

  • Bevan, Ruth A. «Petra Kelly: The Other Green.» New Political Science 23.2 (2001): 181—202.
  • Mandel, Ernest (Листопад–грудень 1992). Willy Brandt and Petra Kelly. New Left Review. New Left Review. I (196).
  • Mellor, Mary. «Green politics: ecofeminist, ecofeminine or ecomasculine?.» Environmental Politics 1.2 (1992): 229—251.
  • Milder, Stephen. «Thinking globally, acting (trans-) locally: Petra Kelly and the transnational roots of West German green politics.» Central European History 43.2 (2010): 301—326. online
  • Parkin, Sara (1995). The Life and Death of Petra Kelly. Rivers Oram Press/Pandora. ISBN 0-04-440940-0.
  • Richter, Saskia. «Petra Kelly, International Green Leader: On biography and the peace movement as resources of power in West German politics, 1979—1983.» German Politics and Society 33.4 (2015): 80-96.
    • Richter, Saskia (2010). Die Aktivistin: Das Leben der Petra Kelly (нім.). Munich: Deutsche Verlags-Anstalt. ISBN 978-3-421-04467-9.
  • White, Brion. «Petra Kelly And Dorothy Day: Peace Activists Working Inside and Outside the Traditional Government Structure for Social Change.» Journal for Peace and Justice Studies 23.2 (2013): 117—138.
  • Wilsford, David, ed. Political leaders of contemporary Western Europe: A biographical dictionary (Greenwood, 1995) pp. 230—236.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).