Никшич

Никшич
Никшић
Q18526217?  прапор
Основні дані
42°47′00″ пн. ш. 18°57′00″ сх. д. / 42.78333° пн. ш. 18.95000° сх. д.
Країна	Чорногорія
Адмінодиниця	Муніципалітет Никшичd
Столиця для	Муніципалітет Никшичd  (Адміністративний поділ Чорногорії)
Засновано	IV століття
Площа	367 км²
Населення	58 212
Висота НРМ	647 м
Офіційна мова	чорногорська
Міста-побратими	Люблін (24 березня 2015)[1][2], Želinod[3], Жирона[3], Вербас[3], Валєво[3], Тузла[3], Требинє[3], Струмиця[3], Comunità Montana Monti Ernicid[3], Прилеп[3], Охрид[3], Невесинє[3], Мурська Собота[3], Лазаревацd[3], Куманово[3], Копривниця[3], Копер[3], Яйце[3], Ґрадачац[3], Гацько[3], Фоча[3], Чифен[3], Бриндізі[3], Білеча[3], Арілєd[3]
Телефонний код	40
GeoNames	3194494
OSM	↑2319534 ·R (Муніципалітет Никшич)
Поштові індекси	81400
Міська влада
Мер міста	Нєбойша Радойчич
Вебсайт	www.niksic.cg.yu
Мапа
Никшич у Вікісховищі

Ни́кшич (чорн. Nikšić/Никшић) — місто в Чорногорії, адміністративний центр муніципалітету. Населення — 58 212 осіб (2003).

Засноване у IV столітті як римський військовий табір під назвою Андерба (лат. Castrum Anderba). Після заселення регіону слов'янами на початку VII століття місто змінило назву на Оногошт.

Після османського завоювання турки збудували на місці середньовічної цитаделі фортецю, що отримала назву Бедем (з чорногорської — «мур», «вал»)^[4].

В XVII сторіччі Никшич був перетворений на центр Захумської митрополії, яку очолив владика Василь (майбутній святий Василь Острозький). Але під тиском османської влади митрополит змушений був перебратися до гірського монастиря Острог^[5].

У 1877 році, коли Чорногорією правив Нікола I Петрович, османці були вигнані і Нікшича було звільнено. Це привабило нових поселенців і дало новий імпульс розвитку міста (тоді він уже називався Никшич).

У 1883 році було складено план розвитку Никшича, який почав реалізовувати архітектор-містобудівник Йосип Сладе з Трогіра. В місті з'явилися широкі вулиці, що променями розходилися на північ і схід, та торговельна площа у французькому стилі. Прикрасами міста став князівський палац, кафедральний собор Василя Острозького (його звели російським коштом та за російським проєктом) та Царський міст^[6]. Перші три десятиліття після складання плану характеризуються зростанням міського виробництва та торгівлі, появою у місті різних культурних та освітніх організацій.

Під час другої світової війни місто зазнало великих руйнувань внаслідок бомбардувань американської авіації — за закликом місцевого руху опору. Натомість після війни місто було оновлено та реконструйовано, з'єднано залізницею з Подгорицею, а завдяки будівництву великого металургійного комбінату стало одним із важливих промислових центрів Чорногорії.

• Мірко Вучинич — чорногорський футболіст, півзахисник, нападник збірної Чорногорії та клубу «Ювентус».
• Мілорад Гайович (1974) — чорногорський боксер та кікбоксер, призер чемпіонату Європи серед аматорів.
• Міло Джуканович — колишній прем'єр-міністр Чорногорії (з 29 лютого 2008 до 21 грудня 2010 р.).
• Ніна Жижич — співачка, учасниця «Євробачення — 2013» від Чорногорії.
• Сташа Зайович — чорногорська феміністка, пацифістка та публіцистка.
• Радміла Мілянич — чорногорська гандболістка, олімпійська медалістка (срібло, Лондон 2012).
• Стеван Караджич — сербський баскетболіст і тренер.