Новий Львів

Новий Львів Львів
Загальна інформація
Країна	Україна
Район	Сихівський
Адмінодиниця	Сихівський район
Населення	близько 40 000
Поштовий індекс	79048[1]
Телефонний код	+38032
Головні вулиці	Ярославенка, Тернопільська, Запорізька, Угорська, Литвиненка, Панаса Мирного
Підприємства	«Метал Холдинг Львів»
Заклади освіти та культури	Ліцей № 80 ЛМР, ліцей «Інтелект»
Парки	Парк «Залізна Вода»
Транспорт
Залізнична інфраструктура	Персенківка
Новий Львів у Вікісховищі

Новий Львів — місцевість у Сихівському районі міста Львова, розташована між вулицями Василя Стуса, Дібровною, Івана Франка, Панаса Мирного.

У 1919—1939 роках Львів знаходився у складі Польщі. На відміну від часів Австро-Угорської імперії, коли місто було столицею королівства, місто вважалось столицею воєводства (на кшталт області). Після того фінансування набагато зменшилось. Львів так і не вступив до Центрального промислового округу. Для вступу давали певні завдання, але цим почали займатися десь з 1937 року, через що просто не вистачило часу. Відповідно, Львів не отримував з центру коштів на розвиток промисловості. Тому вся розбудова існувала на місцевих бюджетах.

Механічним факультетам Львівського політеху катастрофічно не вистачало місця. Спроєктували великий корпус і попросили на нього фінансування з бюджету, але грошей так і не отримали.

В ті часи сильно зросла кількість мешканців міста. Почало бракувати житла. Є такі слова Ле Корбюзьє: «Якщо не дати людям житло і роботу, то вони розпочнуть революцію». Тому розпочалася активна житлова забудова.

У 1926 році на верхній терасі Стрийського парку проходила регулярна виставка Східні Торги. На її базі того року провели Загальнопольську будівельну виставку, гаслом якої було: «Дешеве та гігієнічне житло». Питання гігієни з часом відійшло на другий план.

Була тенденція будувати максимально функціональні будинки з мінімальною площею. Новий Львів було розділено на ділянки по 7 соток, відведених для житлових будівель. Замість багатьох маленьких приміщень робили одне велике, яке служило одночасно кухнею, їдальнею та вітальнею. Розділятися все це мало би спеціальними рухомими перегородками, проте на практиці таких перегородок фактично ніде не було. Тепер ми думаємо, що таке рішення є щось придумане нещодавно.

Будувалися такі будівлі завдяки соціальним програмам, за якими виділялися кредити.

На початку XX століття на перетині сучасних вулиць Литвиненка та Героїв Крут знаходився давній фільварок Миколая Красуцького, який від прізвища свого власника отримав назву Красучин (раніше звався Кратерівка).

Ф. Касслер та А. Остен запланували у 1910 році створити тут дільницю віл. Вони створили план міста-саду у вигляді прямокутника з великою круглою площею-сонцем у центрі, від якого розходилися шість вулиць-променів. На них планувалось споруджувати вілли та 2-3-поверхові будинки, оточені садами. До початку Першої світової війни встигли спорудити лише кілька будиночків в районі нинішніх вулиць Тернопільської (зокрема № 15) та Героїв Крут (№ 6, 6а).

Від міста нову дільницю мав відділяти парк «Залізна Вода», закладений в 1905 році на схилах між Красучином і Софіївкою.

У 1930-х роках між вулицями Цешинською (тепер вул. Тернопільська) та Святої Софії (тепер вул. Ярославенка) розбудовано, під керівництвом архітектора Тадеуша Врубеля, дільницю вілл у стилі функціоналізму. Більшість з них споруджено за типовими проєктами. Лише кілька будиночків мають індивідуальні риси. Серед них вілла при вул. Шльонській (Сілезькій, Кибальчича, тепер Херсонська), 11, збудована Врубелем у 1932 році для художника О.-Е. Божемського, з композицією графіті«Дівчина з рушником» у техніці сграфіто в стилі ар деко на стіні фасаду, пізніше (у повоєнні роки аж до часу масової побудови хрущовок) в одному з сусідніх будинків № 15 зліва знаходилася хлібна крамниця. Саме ця дільниця отримала назву «Новий Львів».

В одному з таких історичних будинків за радянських часів створено житлово-експлуатаційну контору (ЖЕК, у 1990-х відділення ЛКП) Нового Львова, на початку 2010-х років керівництво ЛКП Нового Львову перемістилося до приміщення іншого відділення ЛКП за ринком «Верхній Шувар», сад біля будинку приватизовано та забудовано багатоповерхівками. У 1990-2000-х роках в мікрорайоні додалося декілька багатоповерхівок, а багато віл зазнали перебудови, добудови, на місці колишніх виробничих підприємств частина між вулицями Угорською та Тернопільською у 2010-х роках значно забудовується висотними будинками.

Кожен з двох «хрущовських» дитячих садків у 1980-х роках було доповнено ще одним корпусом, а у 1990-х головний корпус дитсадку на вул. Тернопільській занепав, приватизований та знесений з побудовою сучасних віл. У зв'язку зі створенням початкового дитячого начального закладу з опануванням іспанської мови для підготовки дітей для школи № 80 з вивченням іспанської мови, на межі парку «Залізна Вода» у 1982 році споруджено пам'ятник воїну-комуністу Іспанії, учаснику КПЗУ Юрієві Великановичу, наприкінці 1980-х біля пам'ятника провели репортаж журналісти широко відомої на той час вільнодумної телепрограми «Погляд» на чолі з Владом Лістьєвим. Пам'ятник демонтовано 2017 року громадською організацією С14. У 2000-х роках на розі вулиць Мишуги та Запорізької з'явилась дерев'яна будівля православного храму з бляшаною купольною банею та скульптурна група «Введення до Храму Пресвятої Богородиці». За рахунок доброчинних внесків, які почали збирати жителі Нового Львова з осені 1998 року, на місці частини скверу при центральному перехресті Нового Львова вулиць С. Литвиненка, П. Мирного, Тернопільської, Угорської закладено і розбудовано цегляну будівлю храму святих Кирила і Методія, конфесії Української Греко-Католицької Церкви, з окремою дзвіницею.

Натомість Красучин так і не дочекався своєї реалізації. Насамперед через віддаленість від центру міста. Трамвайна лінія сюди так і не дійшла, а використання для сполучення приміських поїздів від станції «Персенківка» не було зручним. Щоправда, була вузькоколійка від цегельні на Снопкові до Персенківки, однак вона використовувалася лише для вантажних перевезень.

Забудову Красучина продовжили лише у 1950-х роках, коли споруджували стандартні дво- та триповерхові будинки на вулицях Угорській та Карбишева (нинішня вул. Віденська). Потім, у 1960-х роках, зламали планувальну схему Ф. Каслера та А. Остена і, замість площі-сонця з променями, заповнили прямокутник Нового Львова п'ятиповерховими «хрущовками» перпендикулярно до діагональної вулиці Моріса Тореза (нинішня вул. Сергія Литвиненка).

Тоді ж колишній велосипедний завод перебудували на «Полярон», підприємство військової електронної техніки, виробництво напівпровідникових мікросхем, електролітичних конденсаторів та електронних ламп великої потужності, у 1990-х роках занепав та був майже повністю розграбований, у 2015 році праве крило головного корпусу знесено з метою побудови багатоповерхового житла, у 1990—2000-х інженерний корпус поблизу Сихівського мосту біля лівого крила головного корпусу приватизовано та перебудовано.

Влітку 1957 року до Нового Львова протягнуто тролейбусну лінію маршруту № 6 зі сторони вул. Стрийської, у 1971 році добудовано продовженням тролейбусну лінію № 1 від кінцевої зупинки біля входу у парк «Залізна Вода» до вул. П. Мирного і пізніше до вулиць Динамівської-Стрийської, з 2009-го не експлуатуються, частина контактної мережі знята. За радянських часів у будинку (номер?) на вул. Панаса Мирного знаходився «Будинок урочистих подій» з бенкетною залою. На початку вул. М. Тореза знаходились типовий ресторан «Берізка», ательє мод, поряд аптека у будинку польських часів, при перехресті вулиць Тореза та Карбишева, де містився відділок дільничого міліціонера.

У 1968 році на місці колишньої артилерійської військової частини (коли у свята артилерія вистрілювала салют — по всьому Новому Львову йшов гуркіт і дзеленчали шибки будинків) з бомбосховищем, що виходило в яр під сучасним проспектом Червоної Калини та засипаний у другій половині 1980-х при будівництві Сихівського мосту, було збудовано школу з класом вивчення іспанської мови, за часи незалежності України школа стала спеціалізованою з вивчення іспанської мови та відвідана королем Іспанії, в школі постійно продовжує працювати гурток бальних танців. На початку вулиці Тернопільської знаходився обчислювальний центр та ставок, в кінці вулиця впирається у залізничну лінію Львів — Чернівці, яка була відкрита у 1866 році, неподалік залізничної станції «Персенківка». Колись наприкінці Тернопільської знаходилися кагати та склади вугілля, пізніше збудовано багаторівневий гараж, АЗС, прокладено перпендикулярну автомобільну магістраль між Сихівським та Стрийським мостами котра вночі часто стає місцем вуличних перегонів.

У 1970-х роках між вулицями Шахтарською, Кіровоградською (нинішня вул. Навроцького) та Криворізькою (нинішній проспект Червоної Калини збудовано телефонну станцію з номерами 42-хх-хх (пізніше модифіковано на 70-хх-хх та 270-хх-хх) Нового Львова, біля станції знаходився гуртожиток для студентів-в'єтнамців, і далі поліклініка, Лікарня Святого Луки Першого ТМО, металобаза, склади. Біля перехрестя вул. Угорської та пр. Червоної Калини наприкінці 1980-х розпочато будівництво Сихівського мосту над вузьким залізничним переїздом до Сихівського житлового масиву, що стало довгобудом, завершено будівництво моста з великою шляховою розв'язкою у короткі строки за вказівкою тодішнього президента Л. Кучми, добудовувано цілодобово при включених прожекторах, але заплановану трамвайну лінію «Центр-Сихів» не прокладено.

Вперше у генплан Львова трамвайну лінію через Новий Львів включено 1966 року, прокладку колії було заплановано 2006 року, розпочато у 2008 році, сам маршрут № 8 відкрито 17 листопада 2016 року. Після відкриття мешканці вулиці Тернопільської перекрили пікетом прилеглу частину колії з вимогою влаштувати там трамвайну зупинку (при перехресті вул. Стуса та пр. Червоної Калини). Біля перехрестя вулиць Панаса Мирного, Козельницької та Івана Франка у радянські часи знаходилася кінцева зупинка трамвайного маршруту № 10, ця ділянка маршруту перестала функціонувати після трамвайної аварії на крутому схилі, що на вул. І. Франка.

На початку вул. Мишуги в північному напрямі відкривається панорама середмістя Львова та Високого Замку. Новий Львів знаходиться на височині та почасти на схилах з багатьма джерелами, де раніше панували букові ліси, у місці річкового водорозділу.

Північніше, на схилах сусіднього парку «Залізна Вода» бере початок річка Полтва, що тече через штучні підземні тунелі на північ через центр Львова та впадає у Західний Буг (басейн Балтійського моря). Поряд, зі сторони південно-східного напряму, у низовині сусіднього мікрорайону Козельники бере початок річка Зубра, що протікає через Сихів на південь та впадає у Дністер (басейн Чорного моря).

Високу червону водонапірну башту, розташовану у центральній частині Нового Львова, видно з багатьох місць Львова, зокрема з Високого Замку.

• Вілла збудована архітектором Тадеушем Врубелем у 1933—1934 роках для художника Євгеніуша Божемського на нинішній вул. Херсонській, 11. Передню стіну будинку (на рівні другого поверху) прикрашено композицією «Дівчина з рушником», яку виконано у техніці сграфіто в стилі ар-деко^[2];
• Вілла (вул. Херсонська, 15);
• Вілла Андрейовських (вул. Тернопільська, 15);
• Вілла (вул. Панаса Мирного, 2).

• Світлини пам'яток архітектури Нового Львова
• 
  Вілла Божемського
  (вул. Херсонська, 11)
• 
  Вілла
  (вул. Херсонська, 15)
• 
  Вілла Андрейовських
  (вул. Тернопільська, 15)
• 
  Вілла
  (вул. Панаса Мирного, 2)

• Храм святих Кирила та Методія (УГКЦ, вул. Угорська, 1);
• Церква Введення в Храм Пресвятої Богородиці (ПЦУ, вул. Запорізька, 1а).

• Культові споруди Нового Львова
• 
  Храм святих Кирила та Методія з дзвіницею
  (вул. Угорська, 1)
• 
  Храм святих Кирила та Методія
  (вул. Угорська, 1)
• 
  Дзвіниця храму святих Кирила та Методія
  (вул. Угорська, 1)
• 
  Церква Введення в Храм Пресвятої Богородиці
  (вул. Запорізька, 1а)

• Пам'ятний хрест навпроти храму святих Кирила і Методія;
• Скульптури «Покрова Пресвятої Богородиці» (вул. Панаса Мирного);
• Скульптурна група «Введення в Храм Пресвятої Діви Марії» (вул. Запорізька, 1а);
• Джерело «Паща лева» на межі Нового Львова та парку «Залізна Вода».
• Пам'ятник Юрію Великановичу, встановлений у 1982 році біля входу до парку «Залізна Вода» від вул. Олександра Мишуги (скульптор Теодозія Бриж, архітектор Лідія Лесова). Демонтований у 2017 році.

• Меморіали, пам'ятники Нового Львова
• 
  Скульптура «Покрова Пресвятої Богородиці»
  (вул. Панаса Мирного)
• 
  Меморіальний Хрест навпроти храму святих Кирила і Методія
  (УГКЦ, вул. Угорська, 1)
• 
  Скульптурна група «Введення до Храму Пресвятої Богородиці»
  (ПЦУ, вул. Запорізька, 1а)
• 
  Джерело «Паща лева» на межі парку «Залізна Вода» та Нового Львова
  (початок 1980-х)
• 
  Пам'ятник Юрію Великановичу біля входу до парку «Залізна Вода»

• проспект Червоної Калини (північна частина утворилася засипанням яру наприкінці 1980-х при будівництві Сихівського мосту)
• Козельницька (з 1944 року. З 1933 — Kozielnicka, з 1943 — Messeshtrasse / Мессештрассе)
• Литвиненка (з 1993 року. До 1939 складалась з двох частин: Гнезненської та Віленської. Гнезненска з 1946 — Лінійна; Віленска з 1950 — Вільнюська, з 1958 приєднана до Лінійної. В 1964 Лінійна перейменована Моріса Тореза)
• Панаса Мирного (з 1946 року. З 1929 — Власний Дах).
• Угорська (з 1925 року)
• Івана Франка (з 1950 року. Тільки ділянка прилегла до Нового Львова та Софіївки, мала назви: Ponińskiego — з 1885, Франка — з 1940, Понінськєго — у 1941, Frankistrasse — з 1941 до 1942, Leuthenstrasse — з 1942, Франка — з 1944 до 1950)

• професора Буйка (з 1950 року. З 1937 — Nilskiego-Łapińskiego S., з 1943 — Finnengasse, з 1944 — Нільського-Лапінського С.)
• Героїв Крут (з 1993 року. З 1921 — Гданьска, з 1963 — Дружби)
• Енергетична (з 1955 року. З 1929 — Над Яром)
• Запорізька (з 1950 року. З 1938 — Мазовецька)
• Кам'янецька (з 1939 року. Раніше — Подільська, Podolska, Kamieniecka)
• Віденська (з 2018 року; З 1932 — Красучинска, 1940-ві Ной Лемберґерштрассе, з 1974 — Карбишева)
• Херсонська (з 1992 року. З 1933 — Шльонська або Сілезька, з 1946 — Анрі Барб'юса, з 1992 —Кибальчича)
• Красівська (з 1993 року. З 1963 — Камчатська, раніше — Персенківка)
• Листопадна (з 1950 року. З 1938 — Grodyńskiego A., з 1943 — Grodnergasse, з 1944 — Гродинського А.)
• Литовська (з 1944 року. З 1933 — Litewska, з 1943 — Litauergasse)
• Навроцького (з 1992 року. З 1957 — Кіровоградська)
• Сливова (з 1957 року)
• Сумська (з 1958 року. З 1933 — Orawska, з 1943 — Orawergasse, з 1944 — Оравська, з 1950 — Полянська)
• Танякевича (з 1993 року. З 1959 — Велосипедна)
• Тернопільська (з 1946 року. Три частини вулиці в різні часи називались: з 1936 — Торуньска; з 1933 — Тешинска; з 1931 — Познанська, а з 1963 — Новотка)
• Тиверська (з 1950 року. З 1933 — Kaszubska, з 1943 — Kaschubengasse, 1944 — Кашубська) Кашубська (з 1944 до 1950)
• Олександра Мишуги (з 1993 року. З 1933 — Поморська, з 1977 — Великановича Юрія)
• Івана Чмоли (з 1992 року. З 1936 — Christelbauera L., з 1946 — Динамівська)
• Шахтарська (з 1957 року)
• Ярославенка (з 1959 року. До 1950 Тімірязєва верхня, з 1959 — Франка бічна)

• Козельники
• Персенківка
• Снопків
• Софіївка

• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 132. — ISBN 978-966-2154-54-5.
• Мельник І. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — 271 с. — 2000 прим. — ISBN 978-966-7022-79-2.
• Таємниці міста Лева: Книга для читання / укладачі О. Волосевич, О. Даниленко. — Львів : Аверс, 2004. — 356 с. — ISBN 978-617-629-077-3.

• Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 29 березня 2026.
• Проєкт «Вулиці Львова». lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 29 березня 2026.