Необережність (кримінальне право)

Необережність в кримінальному праві — це одна з форм вини, що характеризується легковажним розрахунком на запобігання шкідливих наслідків діяння особи, або відсутністю передбачення настання таких наслідків. Вперше необережність була виділена середньовічними італійськими вченими як одна з форм непрямого умислу.

Необережність зустрічається рідше, ніж умисел, проте за своїми наслідками необережні злочини (особливо пов'язані з використанням деяких видів техніки, атомної енергії і т. д.) можуть бути не менш небезпечними, ніж умисні. Необережність може бути двох видів: злочинна самовпевненість і злочинна недбалість.

При злочинній легковажності винний передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків (інтелектуальний момент схожий з непрямим умислом), не бажає їх настання, і без достатніх підстав самовпевнено розраховує на їх запобігання (вольовий момент). При цьому особа не розцінює свої дії як суспільно небезпечні, хоча й усвідомлює, що вони порушують певні правила обережності. Можливість настання наслідків при цьому розглядається як абстрактна, особа прагне їх не допустити, а його розрахунок на їх запобігання має під собою реальні, хоча й недостатні підстави, є самовпевненим.

При злочинній недбалості винний не передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити. Особа може бути притягнута до відповідальності за такі дії, оскільки його вчинки пов'язані із зневажливим ставленням до закону, вимогам безпеки та інтересам інших осіб.

Недбалість включає в себе негативну (відсутність усвідомлення особою суспільної небезпеки діяння, непередбачення його наслідків) і позитивну (обов'язок виявляти належну пильність і запобігати заподіяння шкоди суспільним відносинам) ознаки. При встановленні позитивної ознаки недбалості необхідно брати до уваги об'єктивний і суб'єктивний критерій. Відповідно до першого з них, на особу повинен бути покладений правовий обов'язок вести себе з належною передбачливістю, заснованою на законі, посадовому статусі, професійних функціях винного, правилах співіснування і т. д. Крім того, повинна бути об'єктивна можливість розпізнати небезпечну ситуацію і запобігти її розвиток. Суб'єктивний критерій передбачає встановлення здатності конкретної особи з урахуванням її індивідуальних якостей запобігти розвитку небезпечної ситуації: це завдання має бути для нього здійсненним з точки зору його фізичних, інтелектуальних і соціальних якостей, а також особливостей психіки.

Злочинна недбалість зазвичай вважається в теорії кримінального права менш небезпечною формою вини, ніж злочинне легкодумство.

• Недбалість службова // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Необережність у кримінальному праві // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.

• Необережність у кримінальному праві // Велика українська юридична енциклопедія. У 20 т. Т. 17. Кримінальне право / В. Я. Тацій (відп. ред.) та ін. — 2017. — С. 606. — ISBN 978-966-937-261-1.
• Службова недбалість // Велика українська юридична енциклопедія. У 20 т. Т. 17. Кримінальне право / В. Я. Тацій (відп. ред.) та ін. — 2017. — С. 881. — ISBN 978-966-937-261-1.