Хабарництво
 |
| Кримінальне право |
|---|
| Склад |
|
| Межі кримінальної відповідальності |
|
| Ступені тяжкості |
| Незакінчені злочини |
|
| Злочини проти особи |
|
| Злочини проти статевої свободи та моралі |
|
| Злочини проти власності |
|
| Злочини проти правосуддя |
|
| Злочини проти громадського порядку та держави |
|
| Злочини проти тварин |
| Обставини, що виключають протиправність |
|
| Портали |
|
Хабарництво — одержання службовою особою, а також давання їй хабара з метою одержання певних вигід протизаконним порядком.
Розповсюдження
Бюрократичні системи особливо сприятливі на хабарі.
Законодавче визначення
Кримінальний кодекс України визнає приймання чи давання хабара як злочини. Явище хабарів було дуже поширене в СРСР, незважаючи на високі кари, і залишилося поширеним в Україні. Частина службовців і впливових осіб, попри ризик бути покараним, вдається до хабарів як засобу швидкого й легкого збагачення. В українській мові 18 −19 століття хабарників називали дряпічками[1] або здирниками.
В українському законодавстві
Примітки
- ↑ Походить, певне, від слова драпач — шаповал, який очищає виготовлену шкіру від шерсті дротяною щіткою. Котляревський І. Енеїда/ ком. О.Ставицького; мал. А. Базилевича. — Київ: Радянська школа, 1989. [Архівовано 20 червня 2012 у Wayback Machine.]
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Посилання
- Підкупство // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1379. — 1000 екз.
|
Це незавершена стаття з права. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).