YaChudo

Мойєро

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Мойєро
Річка Мойєро на мапі басейну Хатанги
68°44′15″ пн. ш. 103°37′56″ сх. д. / 68.7375° пн. ш. 103.63222222° сх. д.
Витікпоблизу озера Холю
схили висоти 637 м [1][2]
• координати66°56′0″ пн. ш. 102°29′35″ сх. д. / 66.93333° пн. ш. 102.49306° сх. д.
• висота, м550 м [1][2]
ГирлоКотуй (612 км від гирла Котуя та 839 км від гирла Хатанги) [1]
на півн. сх. від озера Есей
• координати68°44′15″ пн. ш. 103°37′56″ сх. д. / 68.73750° пн. ш. 103.63222° сх. д.
• висота, м154 м [3]
Похил, м/км0,48 м/км
БасейнКотуй → Хатанга → Хатангська затока → море Лаптєвих
Країни:Росія Росія
Красноярський край
РегіонКрасноярський край[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Довжина825 км[5]
Площа басейну:30 900 км²[5]
Мапа

Мо́йєро (рос. Мо́йеро) — річка у Східному Сибіру, на Крайній Півночі Росії, протікає по території Евенкійського району Красноярського краю. Права притока річки Котуя. Належить до водного басейну моря Лаптєвих.

Географія

Річка бере свій початок за 25 км на північний захід від озера Холю, на західних схилах висоти 637 м, в рівнинній заболоченій місцевості, тече в зоні тайги, по Середньосибірському плоскогір'ю. У верхів'ях Мойєро тече на південь, перетинає полярне коло, плавно завертає на схід, а далі на північ і знову перетинає полярне коло. В середній течії тече весь час на північ; на цій ділянці зустрічаються пороги, найбільший із них — поріг Мугдекен. В нижній течії, близько половини шляху тече на північ — північний схід, а далі круто завертає на захід і впадає в річку Котуй із правого берега, за 25 км на північний схід від озера Есей. В середині і пониззі течія річки швидка, в пониззі зустрічаються перекати.

Довжина річки — 825 км, площа басейну — 30900 км².

Береги річки незаселені. Іноді зустрічаються споруди для тимчасового проживання мисливців — зимники. На лівому березі Річки Котуй, навпроти гирла Мойєро — закинуте селище геологів.

Живлення річки змішане, з переважанням снігового. Швидкість течії — 0,7-1,0 м/с в середині та пониззі, 0,4-0,5 м/с — у верхів'ї. В нижній течії ширина русла від 50 до 130 м, при глибинах від 1,2 до 3 м, в середній — від 50 до 160, при глибинах від 1,4 до 1,8 м, у верхів'ї — до 75 м, при глибинах до 2 м.[6]

Замерзає в кінці вересня — початку жовтня, розкривається в кінці травня — початку червня.

Притоки

Річка Мойєро приймає близько восьми десятків приток, довжиною 10 км і більше. Найбільших із них, довжиною понад 50 км і більше — 11, із них понад 100 км — 5 (від витоку до гирла):[5][7]

Назва притоки Довжина,
(км)
Площа водозбірного басейну,
(км²)
Відстань від гирла Мойєро,
(км)
Витрата води,
(м³/с)
ліві
→ Гондакан 57 433 740
← Хойро 59 423 635
→ Хамнгангда 51 546 576
→ Мугамгу 118 1 050 427
→ Делінгдекон 87 973 395
← Янггада 108 1 330 356
← Мойерокан 146 5 860 330
→ Делінгне 73 1 050 222
→ Мойерокан 131 1 350 154
← Тогой-Юрех 123 1 710 109
→ Биллеех 82 366 28

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в Річка Мойєро на Kosmosnimki.ru. витік [Архівовано 21 травня 2015 у Wayback Machine.], гирло [Архівовано 21 травня 2015 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б Аркуш карти Q-48-VII,VIII р. Мойеро. Масштаб: 1 : 200 000. Стан місцевості на 1979 р. Видання 1986 р. (рос.) Квадрат: 24х88
  3. ↑ Аркуш карти R-48-XXV,XXVI база Тукулан. Масштаб: 1 : 200 000. Видання 1986 р. (рос.) Квадрат: 28х44
  4. ↑ GEOnet Names Server — 2018.
  5. ↑ а б в Річка Мойєро / Державний водний реєстр Російської Федерації. Постанова Уряду РФ № 253 від 28 квітня 2007 року. (рос.)
  6. ↑ Maps for the world / Карти всього світу [Архівовано 15 березня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. ↑ Валидатор водных объектов: Мойеро. [Архівовано 21 грудня 2014 у Wayback Machine.] Процитовано: 2013-07-15 (рос.)

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).