Михайло Лалич
| Михайло Лалич | |
|---|---|
серб. Михаило Лалић  | |
 | |
| Народився | 7 жовтня 1914[4][1][…] Трепча, Королівство Чорногорія |
| Помер | 30 грудня 1992[1][2][3] (78 років) Белград, СР Югославія[4] |
| Країна |  Королівство Чорногорія Королівство Югославія Югославія СР Югославія |
| Діяльність | письменник, журналіст, прозаїк |
| Alma mater | Белградський університет і Panto Mališić Gymnasium, Beraned |
| Знання мов | сербська[5] |
| Членство | Сербська академія наук і мистецтв і Чорногорська академія наук і мистецтв |
| Роки активності | з 1948 |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0482399 |
Михайло Лалич (серб. Михаило Лалић; 7 жовтня1914, Трепча (Чорногорія) — 30 грудня 1992, Белград) — видатний чорногорський та сербський письменник, сценарист і громадський діяч.[1] Один із найвизначніших представників воєнної прози в літературі Югославії XX століття. Перший лауреат премії журналу НІН за роман «Лелеча гора» (1973). Дійсний член Сербської (САНУ) та Чорногорської (ЧАНУ) академій наук і мистецтв.
Біографія
Народився 7 жовтня 1914 року в селі Трепча (поблизу міста Андрієвиця, Чорногорія) у селянській родині. Рано залишився сиротою: батько загинув під час Першої світової війни, а незабаром померла й мати. Виховувався в родині дядька.[2] Початкову школу закінчив у рідному селі, гімназію — у Беране. Після закінчення гімназії з 1933 року вивчав право в Белградському університеті. Грошей на навчання та й просто на життя не вистачало, він шукав різні підробітки. Й одного разу зрозумів, що заробляти можна не лише важкою фізичною працею, але й розумовою. З 1934 почав публікувати в сербській пресі критичні статті, оповідання та новели. Під час навчання приєднався до лівого студентського руху та став членом Комуністичної партії Югославії (КПЮ) у 1936 році. Через політичну діяльність неодноразово був заарештований. З самого початку антифашистського повстання у 1941 році брав участь у визвольній боротьбі на території Чорногорії як боєць партизанських загонів. У 1942 році він втратив зв'язок із загоном та потрапив у полон до четників, які передали його італійським окупантам. Перебував у в'язницях Колашина та Подгориці. Був відправлений до концтабору Капо-Чирко (Греція), звідки у 1944 році зміг втекти та приєднатися до грецьких партизанів (ЕЛАС), де очолив югославський партизанський батальйон. Після визволення Югославії працював журналістом та редактором у газеті «Побједа», а згодом у белградських виданнях «Борба» та «Млад борац». Професійно літературною творчістю займався з 1950-х років. Більшу частину життя провів у Белграді та Херцег-Новому. З 1968 р.був членом Сербської Академії наук та мистецтв, з 1973 р. — Чорногорської. Член ЦК Союзу комуністів Югославії (1986–1990). Помер 30 грудня 1992 року в Белграді. Похований на Алеї почесних громадян на Новому кладовищі.
Творчість
Творчість Лалича майже цілком присвячена подіям Другої світової війни в Чорногорії. Його романи відрізняються глибоким психологізмом, похмурою атмосферою та дослідженням моральних меж людини в умовах громадянської війни та зради.
Головні твори:
«Весілля» (Свадба, 1950) — перший роман про партизанів та в'язнів.
«Зла весна» (Зло прољеће, 1953) — за який отримав премію Спілки письменників Югославії.
«Розрив» (Раскид, 1955) — аналіз ідеологічного та особистісного конфлікту.
«Лелеча гора» (Лелејска гора, 1957; перероблена версія 1962) — вважається вершиною його творчості. Роман про самотність партизана-втікача, його боротьбу зі страхом, галюцинаціями та «дияволом» всередині себе.
«Облава» (Хајка, 1960) — трагічна історія винищення партизанського загону.
«Військове щастя» (Ратна срећа, 1973) — роман про моральне падіння та ціну перемоги.Найвідоміший письменник на Балканах. Мабуть, його назвуть серед 5-10 найвидатніших письменників регіону і чорногорці, і серби, і хорвати.
Визнання
Михаїло Лалич був одним із найбільш титулованих письменників своєї епохи:[3]
Премія журналу НІН (1973) — найпрестижніша літературна нагорода Югославії.
Премія Негоша (1963) — за роман «Лелеча гора».
Премія «АВНОЙ» (1967) — вища державна нагорода СФРЮ за досягнення в культурі.
Орден Братерства та єдності та Орден «За заслуги перед народом».
Член-кореспондент САНУ з 1963 року, дійсний член — з 1968 року.
Один із засновників та дійсний член Чорногорської академії наук і мистецтв (ЧАНУ) з 1973 року.
Член Центрального комітету Союзу комуністів Чорногорії.
Екранізації
Кілька знакових творів Лалича були екранізовані, зокрема:
«Лелеча гора» (1968, реж. Здравко Велімирович).
«Весілля» (1973, реж. Радомир Шаранович).
«Облава» (1977, реж. Живоїн Павлович).
Також, Лалич був співавтором сценарію фільмів «Лелейська гора» (1968), «Весілля» (1973) та Облава (1977).
Див. також
Примітки
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Brockhaus Enzyklopädie — F.A. Brockhaus, 1796.
- ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #119386186 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Посилання
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).