Асєєв Микола Миколайович

Асєєв Микола Миколайович
Народився	28 червня (10 липня) 1889[1][2]  Льгов, Курська губернія, Російська імперія
Помер	16 липня 1963[1][3][…] (74 роки)  Москва, СРСР[5]
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  Російська СФРР  СРСР
Діяльність	поет, перекладач, письменник наукової фантастики, письменник, архітектор, furniture designer, педагог, сценарист, перекладач творів Адама Міцкевича
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Заклад	Літературний інститут імені Горького
Знання мов	російська[1][2]
Жанр	оповідна поезія
Членство	СП СРСР
У шлюбі з	Kseniya Sinyakovad
Автограф
Учасник	Перша світова війна
Нагороди
Асєєв Микола Миколайович у Вікісховищі

Мико́ла Микола́йович Асє́єв (рос. Николай Николаевич Асеев; справжнє прізвище — Штальбаум), * 28 червня (10 липня) 1889, Льгов, нині Курської області Росії — † 16 липня 1963, Москва) — радянський поет, представник футуризму. Водночас із Велимиром Хлєбниковим був Головою земної кулі. Чоловік Оксани Синякової (1892—1985) — однієї з п'яти близьких до авангарду харківських «муз футуризму» сестер Синякових, найвідоміша з яких художниця Марія Синякова-Уречина.

Походив із дворянської родини. Батько працював страховим агентом, мати померла, коли Миколі було 6 років.^[6]

До 1909 навчався в Курському реальному училищі, 1909—1913 — у Московському комерційному інституті та на історико-філологічному факультеті Московського університету і філологічному факультеті Харківського університету.^[6]

Від 1908 року публікувався в журналах «Весна», «Заветы» («Заповіти»), «Проталинка», альманасі «Первоцвет» («Первоцвіт») та ін.; певний час працював секретарем в журналі «Русский архив» («Російський архів»).^[6]

1913 року разом із С. Бобровим та Б. Пастернаком створив у м. Москві групу футуристів «Центрифуга», до якої згодом долучилися поети К. Большаков, В. Гнєдов , Божидар, Г. Петніков та ін. Свої твори друкували у видавництві «Лірень» («Лирень»). У маніфесті «Труба марсіян», який підписали В. Хлєбников, М. Синякова, Божидар, Г. Пєтніков і Асєєв, московські футуристи проголосили, що вони «вбрані в шати перемог», «вітрило» їхньої спілки «тримається вісі часу», а завдання їхні — «хоробрі, величні й суворі».^[6]

Ранні поезії поета позначені впливом символізму, що відобразилося у збірці «Ночная флейта» (1914). Згодом у творчості відчутні риси футуризму — знайомство з Володимиром Хлєбниковим і дружба з Володимиром Маяковським вплинули на збірки «Зор» (1914) та «Леторей» (1915).^[7]

У 1915 році призваний в армію. Пройшов навчання у запасному полку в Маріуполі, згодом був відряджений у Гайсин і на Австрійський фронт.^[6]

У 1917—1921 роках працював журналістом на Далекому Сході.^[7]

1918 разом із С. Третяковим, Д. Бурлюком, М. Чужаком перебував у м. Владивостоці (тепер Приморський край, РФ), усі були учасниками групи «Творчість». Згодом переїхав до Чити (тепер Забайкальський край, РФ).^[6]

У 1922 році за сприяння А. Луначарського повернувся до Москви.

1923—1928 долучився до творчої групи ЛЕФ (Лівий фронт мистецтв), яка реорганізувалася 1929—1930 у РЕФ (Революційний фронт мистецтв); співпрацював із В. Маяковським.

У 1920–1930-х роках у його творчості переважають громадянські мотиви та революційна романтика. До цього періоду належать поеми «Свердловская буря» (1925), «Семен Проскаков» (1928), «Двадцять шесть» та присвячена Леніну поема «Русская сказка» (1926), а також історико-революційні вірші «Сині гусари», «Чернишевський» та ін.^[7]

Автор популярних пісень («Марш Будьонного», 1922, та ін.).^[7]

Від 1931 постійно жив у Москві.^[6]

У 1930–1940-х роках звернувся до образів «оновленого світу» відповідно до канонів соціалістичного реалізму, зокрема у поемі «Маяковский начинается» (1937—1940), яка присвяяена Маяковському (Сталінська премія, 1941).^[7]

Під час Другої світової війни перебував в евакуації в Чистополі (тепер Республіка Татарстан).^[6]

Під час Другої світової війни створив збірки «Первый взвод» (1941) і «Пламя победы» (1946), що стали поетичним відгуком на події воєнних років. У 1950-х роках пише «Поэму о Гоголе» (1955), а також збірки «Раздумья» (1955) і «Лад» (1961), у яких переважають філософські мотиви.^[7]

У різний час опікувався творчою долею поетів Б. Пастернака, О. Кручоних, М. Цветаєвої, В. Соснори.

Похований на Новодівочому цвинтарі у Москві.

Асєєв був автором оповідань, нарисів, мемуарів та статей із питань теорії віршування. Написав низку поезій, присвячених Україні, зокрема «Новая Украина» (1927), «Днепр» (1928), "«Днипробуд» (1931); «Украине» (1954).^[7]

Перекладав твори Тараса Шевченка — «Гамалію», «Невольника», «Чернеця», «Вітер з гаєм розмовляє» та інші, а також поезії Павла Тичини, зокрема «Пісня трактористки», «Як ми писали листа М. Коцюбинському», «Молодий я, молодий». У статті «Опыт перевода» (1938) описав роботу над перекладами історичних поем Шевченка; у статті «Русский стих» (1975) згадував «Невольника»; Шевченкові присвятив поезію «Стихи и сердце» (1961).^[7]

Автор кількох статей про творчість Павла Тичини.^[7]

Більшість творів поета видано у Москві. Окремі з них українською мовою переклали Гео Шкурупій, Юрій Яновський, Яків Савченко та інші.^[7]

• За рядом ряд: Стихи. Москва, 1925;
• Громы о мрамор. Стихи 1924—1925 гг. Х., 1926;
• Днипробуд: Стихи. Ленинград; Москва, 1931;
• Зачем и кому нужна поэзия. Москва, 1961;
• Избранные произведения. Т. 1–5. Москва, 1963–64;
• Жизнь слова. Москва, 1967;
• Мужність письменника // Спогади про Миколу Островського. К., 1980;
• Мій Тичина // Співець єдиної родини: Статті, есе, спогади, худож. твори про П. Г. Тичину. К., 1981;
• О поэтах и поэзии: Статьи и воспоминания. Москва, 1985;
• Родословная поэзии: Статьи, воспоминания, письма. Москва, 1990;
• Стихотворения. Поэмы. Воспоминания. Статьи. Москва, 1990; укр. перекл. — [Вірші] // Рос. рад. поезія. К., 1950;

• Російська радянська поезія. — К., 1950.
• Мій Тичина // Дніпро. — 1956. № 2.

На його честь названі вулиці в Москві та Курську. Його ім'ям названа Курська обласна наукова бібліотека^[8].

Сталінська премія, 1941.

• Вишеславський Л. М. Асєєв Микола Миколайович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 542, [2] с., [38] арк. іл. : іл., табл., портр., карти с. — С. 271.
• Н. Р. Мазепа. Асєєв Микола Миколайович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2026. — ISBN 966-02-2074-X.
• Шевченківський словник / відповідальний редактор Є. П. Кирилюк ; Інститут літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії. — Київ : Поліграфкнига, 1976. — Т. 1 : А—Мол. — 416 с. — С. 46.
• Мазепа Н. Р. Асєєв Микола Миколайович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г.  — С. 93.
• Асєєв Микола Миколайович // Вкарбовані в літопис науки / уклад. О. І. Вовк, А. В. Григор'єв, С. М. Куделко; гол. ред. В. С. Бакіров. — 2-ге. — Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2020. — С. 21. — 376 с. — ISBN 978-966-285-613-2.

• Вірші Асєєва [Архівовано 8 травня 2007 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.