Марта Грем
| Марта Грем | |
|---|---|
| англ. Martha Graham | |
 | |
| Народилася | 11 травня 1894[1][2][…]  Аллегейні, Аллегені, Пенсільванія, США |
| Померла | 1 квітня 1991[1][2][…] (96 років) Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[4] |
| Країна |  США |
| Діяльність | балерина, хореографка, вчителька музики, балетмейстерка, художниця по костюмах, танцюристка, кінорежисерка |
| Галузь | танець |
| Alma mater | Denishawn School of Dancing and Related Artsd (1923) і Santa Barbara High Schoold |
| Вчителі | Ruth St. Denisd і Ted Shawnd |
| Відомі учні | Yvonne Rainerd, Anne-Marie Reynaudd, Bessie Schonbergd, Bill Smithd[5], Анна Соколов і Patricia Brooksd |
| Знання мов | англійська[1] |
| Заклад | Нью-Йоркський університет |
| Членство | Американська академія мистецтв і наук |
| Брати, сестри | Georgia Grahamd[6] |
| У шлюбі з | Erick Hawkinsd |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0334208 |
| Сайт | marthagraham |
Марта Грем (англ. Martha Graham; нар. 11 травня 1894 року, Аллегейні — пом. 1 квітня 1991 року, Нью-Йорк) — американська танцюристка, хореографка, балетмейстерка, художниця по костюмах, музична педагогиня, автобіографка та феміністка, засновниця трупи, школи і танцювальної техніки власного імені. Видатна діячка хореографії США, одна з т. зв. «великої четвірки» (англ. The Big Four) основоположників американського танцю модерн, куди також входили Доріс Хамфрі, Чарльз Вейдман і Ханья Хольм. Займалась танцями майже до 70 років. Обрана до Національної зали слави жінок, відзначена місцем на Поверху спадщини Джуді Чикаго.
Життєпис
Хоча сім'я Грем була релігійною і вважала танці гріхом, одного разу Марті було дозволено відвідати концерт відомої танцюристки Рут Сен-Дені, після котрого вона захотіла стати танцюристкою. Крім цього, попри консервативність поглядів, батьки Марти були не проти її навчання в коледжі. Вассар-коледж, обраний сім'єю, славився не тільки якістю освіти, але й спортивними секціями та суфражистськими симпатіями. В 1913 році їй дозволили вступити до Школи експресії в Лос-Анджелесі; після чого Марта навчалася в школі Денішоун, заснованій самою Сен-Дені з партнером Тедом Шоуном в Іспанії.
Мистецькі погляди
В роки навчання Грем до танцю ставилися в основному як до розваги — він був складником водевілів, костюмованих вистав, балів. Статус мистецтва мав лише один вид танцю — балет, що вважався в Америці європейською штучкою. В американських же танцювальних школах учениць готували до участі в шоу і кабаре — з відповідним ставленням до них. Але Грем хотіла бути не дівчиною з кабаре, а справжньою артисткою. Вона з гордістю згадувала пізніше в мемуарах, що єдина в школі була звільнена від пильного нагляду, котрому підлягали всі інші дівчата, на тій підставі, що «Грем — це мистецтво». І після всі її чоловіки дивилися на неї знизу вгору, як на художницю і генія.
В епоху Марти Грем побутували жорсткі гендерні стереотипи, наприклад, про те, що чоловіки раціоналістичні, а жінки емоційні; нібито чоловіки в танці виражають себе в штовхальних прямолінійних рухах, а жінки — в плавних рухах з траєкторіями кривих; Грем заявила, що вона «не хоче бути ні деревом, ні квіткою, ні хвилею». У своїх танцях вона відмовилась від стандартного погляду на жіночність і прагнула зробити своїх персонажок безликими, умовно-формальними, сильними й навіть маскулінними. В тілі танцюриста, за переконанням Грем, аудиторія повинна бачити людину загалом — дисципліновану, здатну до високої концентрації, сильну. Багато коментаторів її творчості також відмічали зв'язок Грем з фемінізмом. На суперобкладинці однієї з її біографій розміщено цитату зі статті «Нью-Йорк Таймс»: «Найвойовничіша і найталановитіша феміністка, Марта Грем звільнила і жінку, і танець!». Хоч сама вона вважала, що не брала участі в русі за емансипацію, своїм танцем Грем ламала стереотип «жінка — слабка істота».
Галерея
Визнання та нагороди
- 1981 — премія Семюела Скріпса / ADF за досягнення в галузі сучасного танцю (перша отримувачка).
- В 1987 році в Нью-Йорку відбувся гала-концерт на честь Марти Грем за участі зірок балету Рудольфа Нурєєва і Михайла Баришникова, котрі виконали її «Весну в Апалачах» (1944), та Майї Плісецької, що виступила в номері Рут Сент-Дені «Фіміам» (1906)[7].
Автобіографія
- Blood Memory: An autobiography. New York: Doubleday, 1991
- Грэм, Марта. Память крови. — М : Garage, 2017. — 240 с. — 1500 прим. — ISBN 9785905110788.
Література
- McDonagh D. Martha Graham, A Biography. New York: Praeger, 1973
- Morgan B. Martha Graham: Sixteen Dances in Photographs. Dobbs Ferry: Morgan & Morgan, 1980
- Mille A. de. Martha: The Life and Work of Martha Graham. New York: Random House, 1991
- Tracy R. Goddess — Martha Graham's Dancers Remember. Pompton Plains: Limelight Editions, 1997
- Freedman R. Martha Graham: A Dancer's Life. New York: Clarion Books, 1998
- Bird D. Bird's Eye View: Dancing With Martha Graham and on Broadway Pittsburgh: Univ. of Pittsburgh Press, 2002
- Horosko M. Martha Graham: The Evolution of Her Dance Theory and Training. Gainesville: Univ. Press of Florida, 2002
Посилання
- Ґрем // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
- И.Сироткина. Свободный танец и освобождение женщины
- Martha Graham на IMDB
Примітки
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б в Internet Broadway Database — 2000.
- ↑ Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
- ↑ https://hedendaagsesieraden.nl/2023/02/21/bill-smith/
- ↑ The New York Times / J. Kahn — Manhattan: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 1988. — ISSN 0362-4331
- ↑ Anna Kisselgoff. Dance: Graham With Baryshnikov, Nureyev and Plisetskaya [Архівовано 2 січня 2018 у Wayback Machine.] // New York Times, 7 октября 1987.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).