YaChudo

Лена Горн

Переглядів: 0. Оновлено 02.11.2026.

Лена Горн
Lena Horne
Ім'я при народженніангл. Lena Mary Calhoun Horne[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася30 червня 1917[2][3][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Бруклін, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла9 травня 2010[2][3][…] (92 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Мангеттен, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США Редагувати інформацію у Вікіданих
·серцева недостатність Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьафроамериканці[6][7][8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняБруклін Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьакторка, танцюристка, співачка, Пін-ап, активістка, акторка театру, телеакторка, кіноакторка, модель, музикантка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materBoys and Girls High Schoold, Girls' High Schoold[9] і Старша школа Вашингтонаd Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1933 — 2000
НапрямокГарлемський ренесанс[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанртрадиційна попмузика, поп, джаз і vocal jazzd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зLennie Haytond Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти (2 Редагувати інформацію у Вікіданих)Gail Lumet Buckleyd Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
Нагороди
Премія Греммі за життєві досягнення

Grammy Award for Best Female Pop Vocal Performanced (1981)

Drama Desk Award for Outstanding Actress in a Musicald (1981)

спеціальна премія Тоніd (1981)

NAACP Image Award – Hall of Fame Awardd (1982)

 Нагорода Центру ім. Кеннеді

Grammy Award for Best Jazz Vocal Albumd (1995)

NAACP Image Award for Outstanding Jazz Artistd (1999)

Зал слави премії «Греммі»d (1999)

Медаль Спінґарнаd (1983)

Paul Robeson Awardd (1984)

зірка на голлівудській Алеї слави

Radcliffe Medald (1987)

International Civil Rights Walk of Famed

honorary degree from Spelman Colleged (1987)

IMDbID 0395043 Редагувати інформацію у Вікіданих

Лена Мері Калхун Горн (30 червня 1917 — 9 травня 2010) — американська танцюристка, акторка, співачка та активістка громадянських прав. Кар'єра Лени Горн охопила понад 70 років, з'являючись у кіно, на телебаченні та в театрі. Горн приєдналася до хору Клуб «Коттон» в 16 років і почала виступати в нічних клубах, а потім переїхала до Голлівуду.

У серпні 1963 Горн виступала за права людини і брала участь у Марші на Вашингтоні. Пізніше вона повернулася до свого коріння — робота в нічному клубі та на телебаченні, випускаючи добре прийняті альбоми. У березні 1980 року вона оголосила про відхід на пенсію, але наступного року знялася в шоу «Лена Горн: Леді та її музика», яке показало понад 300 вистав на Бродвеї. Потім гастролювала країною в шоу, отримавши численні нагороди та похвали. Горн продовжувала записуватись і спорадично виступати в 1990-х.

Раннє життя

Лена Горн народилася в Bedford-Stuyvesant, Бруклін. Обидві сторони її родини були афроамериканцями. Вона належала до добре освіченого вищого прошарку темношкірих жителів Нью-Йорка того часу.[10][11]

Її батько, Едвін Флетчер «Тедді» Горн молодший (1893—1970), колись власник готелю та ресторану, був азартним гравцем — він та його партнер, азартний гравець і філантроп Гас Грінлі, володіли готелем Belmont на Вайлі-авеню, який покинув сім'ю, коли Лені було три роки, і переїхав до афроамериканської громади вищого середнього класу в районі Гілл у Піттсбурзі, штат Пенсильванія, де Лена приїхала жити з ним у 18 років. Її мати, Една Луїза Скоттрон, була акторкою чорношкірої театральної трупи і багато подорожувала. Бабуся Едни по материнській лінії, Амелі Луїза Ештон, походила з сучасного Сенегалу. Горн виховували в основному її дідусь і бабуся, Кора Калхун і Едвін Горн.

Коли Лені було п'ять, її відправили жити в Джорджію.[12] Кілька років вона подорожувала з мамою.[13] З 1927 по 1929 рік вона жила у свого дядька Френка С. Горна. Він був студентським деканом молодшого індустріального інституту Форт-Веллі (нині частина державного університету Форт-Веллі) у Форт-Веллі, штат Джорджія,[13] який пізніше працював радником президента Франкліна Делано Рузвельта.[14] З Форт-Веллі Горн ненадовго переїхала до Атланти з матір'ю; вони повернулися до Нью-Йорка, коли Лені було 12 років, після чого дівчинка навчалася в школі Святого Петра Клавера в Брукліні.[13]

Потім вона відвідувала середню школу для дівчаток у Брукліні, яка згодом стала середньою школою для хлопчиків і дівчаток; вона полишила навчання до отримання диплома. У 18 років вона переїхала до свого батька в Пітсбург, залишившись у Маленькому Гарлемі майже п'ять років і навчаючись музиці у корінних жителів Пітсбурга.

Кар'єра

Дорога в Голлівуд

Восени 1933 року Лена Горн приєдналася до хорової групи Cotton Club у Нью-Йорку. Навесні 1934 року вона зіграла головну роль у «Cotton Club Parade» з Аделаїдою Гол, яка взяла Лену під своє крило.[15] Лена Горн вперше з'явилася на екрані як танцюристка в музичному короткометражному фільмі «Cab Calloway's Jitterbug Party»(1935). Кілька років потому Горн приєдналася до оркестру Ноубла Сіссла, з яким вона гастролювала і з яким записала свої перші записи. Після того, як вона розлучилася зі своїм першим чоловіком, Лена Горн гастролювала з лідером оркестру Чарлі Барнетом у 1940—1941 роках, але не любила подорожі та залишила групу, щоб працювати в Cafe Society в Нью-Йорку. Вона замінила Діну Шор як вокалістку популярного джазового серіалу каналу NBC The Chamber Music Society of Lower Basin Street. Горн покинула шоу лише через шість місяців, коли її найняв колишній менеджер Cafe Trocadero (Лос-Анджелес) Фелікс Янг, щоб виступити в ревю в стилі Cotton Club-style на Sunset Strip у Голлівуді.

Горн у ролі Julie LaVerne у міні-постановці Show Boat у фільмі «Поки пливуть хмари»(1946), співаючи " Can't Help Lovin' Dat Man "
Лена Горн, 1941 рік

На рахунку Лени Горн вже було два малобюджетних фільми: повнометражний мюзикл під назвою «Герцог — це вершина» ; і короткометражка з двома барабанами, Boogie Woogie Dream (1941), за участю піаністів Піта Джонсона та Альберта Аммонса. Пісні Лени Горн з Boogie Woogie Dream пізніше були випущені окремо як звуки. Горн дебютувала в голлівудському нічному клубі в Little Troc Фелікса Янга на Sunset Strip у січні 1942 року[16] Через кілька тижнів її підписав Metro-Goldwyn-Mayer. У листопаді 1944 року вона була показана в епізоді популярного радіо серіалу Suspense, як вигадана співачка нічного клубу, з великою ораторською роллю разом зі своїм співом. У 1945 і 1946 роках вона співала з оркестром Біллі Екстайна.

Вона дебютувала в Metro-Goldwyn-Mayer у Panama Hattie (1942) і виконала заголовну пісню «Stormy Weather »(1943), засновану на житті Аделаїди Гол, для 20th Century Fox, коли вона була позичена у MGM. Вона з'явилася в кількох мюзиклах MGM, у тому числі в "Хатині в небі " (1943) з повністю афроамериканським акторським складом. Інакше вона не була показана в головній ролі через її етнічну приналежність і той факт, що її фільми повинні були бути перемонтовані для показу в містах, де кінотеатри не показували б фільми з чорношкірими виконавцями. Як наслідок, більшість появ Горн у фільмах були окремими серіалами, які не мали жодного відношення до решти фільму, тому монтаж не спричинив переривання сюжетної лінії. Один номер із «Хатини в небі» було вирізано перед релізом, оскільки цензори вважали його надто непристойним: Горн співає «Ain't It the Truth», приймаючи пінну ванну. Ця сцена та пісня є у фільмі «That's Entertainment! III » (1994), де також був коментар Горн про те, чому сцену було видалено до виходу фільму.

Горн співає " Why Was I Born? " у Till the Clouds Roll By (1946)

У "Ziegfeld Follies " (1946) вона виконала «Love» Г'ю Мартіна та Ральфа Блейна. Горн лобіювала роль Джулі Ла Верн у версії MGM Show Boat (1951), вона вже зіграла цю роль, коли фрагмент Show Boat був виконаний у Поки пливуть хмари, але програла роль Ава Гарднер, справжньому другу. Горн стверджувала, що це сталося через заборону Кодексу продюсерства на міжрасові стосунки у фільмах, хоча джерела MGM стверджують, що її ніколи не розглядали на роль. У документальному фільмі «That's Entertainment! III», Хорі заявила, що керівники MGM вимагали від Гарднер тренувати свій спів, використовуючи записи Горн, що образило обох акторок. Зрештою, голос Гарднер був дубльований акторкою Аннет Воррен (Сміт) для кінотеатрів.

Зміни напрямку

Горн розчарувалася в Голлівуді і все більше зосереджувалася на своїй кар'єрі в нічному клубі. У 1950-х роках вона знялася лише у двох головних ролях у MGM: «Герцогиня Айдахо» (1950, який також став останнім фільмом Елеонор Павелл); і мюзиклі «Зустрінь мене в Лас-Вегасі» (1956). Вона сказала, що «втомилася від того, що її зображали негром, який стоїть біля стовпа і співає пісню. Я робила це занадто часто».[17] У 1950-х роках вона була внесена до чорного списку через свою причетність у 1940-х роках до підтримуваних комуністами груп. Згодом вона відмовилася від комунізму.[18][19] Вона повернулася на екран, зігравши Клер Кінтану, пані в борделі, яка одружується з Річардом Відмарком, у фільмі «Смерть стрілецького стрілка» (1969), її перша драматична роль без прив'язки до її кольору шкіри.[17] Пізніше вона ще двічі з'явилася на екрані в ролі Глінди у фільмі "Чарівник " (1978), режисером якого був її тодішній зять Сідні Люмет, а також була співведучою ретроспективи MGM That's Entertainment! III (1994), в якому вона розповіла про своє недобре ставлення з боку студії.

Покинувши Голлівуд, Лена Горн була хедлайнером у клубах і готелях США, Канади та Європи, включаючи Sands Hotel у Лас-Вегасі, Cocoanut Grove у Лос-Анджелесі та Волдорф-Асторія у Нью-Йорку. У 1957 році концертний альбом під назвою Lena Horne at the Waldorf-Astoria став найбільш продаваним записом виконавиці в історії лейблу RCA Victor на той час. У 1958 році Горн стала першою афроамериканкою, номінованою на премію « Тоні» за «Найкращу жіночу роль у мюзиклі» за роль у мюзиклі " Каліпсо " Ямайка.

Горн виступає на The Bell Telephone Hour, 1965 рік

Горн знялася у своєму власному телевізійному випуску у 1969 році, Monsanto Night Presents Lena Horne. Протягом цього десятиліття художник Піт Хоулі написав її портрет для RCA Victor, передавши настрій її стилю виконання.

У 1970 році вона знялася з Гаррі Белафонте в годинному спеціальному серіалі " Гаррі та Лена " для ABC; у 1973 році вона зіграла разом з Тоні Беннетом у фільмі " Тоні та Лена ". Згодом Горн і Беннетт гастролювали в США і Великобританії в спільному шоу. У 1976 році в програмі America Salutes Richard Rodgers вона заспівала довгу збірку пісень Роджерса з Пеггі Лі та Віком Деймоном. Горн також кілька разів виступав на шоу Фліпа Вілсона. Крім того, Горн зіграла саму себе в таких телевізійних програмах, як «Шоу Маппет», " Вулиця Сезам " і " Сенфорд і син " у 1970-х роках, а також у 1985 році в «Шоу Косбі» та в 1993 році в "Іншому світі ". Влітку 1980 року 63-річна Лена Горн, яка мала намір піти з шоу-бізнесу, розпочав двомісячну серію благодійних концертів, спонсорованих жіночим клубом Delta Sigma Theta. Ці концерти були представлені як прощальний тур Лени, але її відхід тривав менше року.

13 квітня 1980 року Горн, Лучано Паваротті та ведучий Джин Келлі мали з'явитися на гала-виставі в Метрополітен-опера, щоб привітати балетну компанію Джоффрі в центрі Нью-Йорка. Однак Паваротті не зміг з'явитися. Джеймс Недерландер був запрошеним почесним гостем і зауважив, що лише троє людей у аншлаговому залі Метрополітен-опери попросили повернути свої гроші. Він попросив познайомити його з Горн після її виступу. У травні 1981 року The Nederlander Organisation, Майкл Фрейзер і Фред Уокер продовжили бронювання Лени Горн для чотиритижневого виступу в нещодавно названому театрі Nederlander Theatre. Шоу мало миттєвий успіх і було продовжено до цілого року, що принесло Горн спеціальні нагороди. Пізніше вона виконала все шоу знову, щоб записати його для телевізійної трансляції та домашнього відео. Через кілька днів Горн розпочала тур у Тенглвуді на вихідних 4 липня 1982 року. До 17 червня 1984 року The Lady and Her Music здійснили тур по 41 місту США та Канади. Вона грала у Лондоні протягом місяця в серпні і завершила свій показ у Стокгольмі, Швеція, 14 вересня 1984 року. У 1981 році вона отримала спеціальну нагороду «Tony» за шоу, яке також зіграла в 1984 році в театрі Адельфі в Лондоні. Незважаючи на значний успіх шоу (Горн досі тримає рекорд за найтривалішою сольною виставою в історії Бродвею), вона не скористалася відновленням інтересу до своєї кар'єри, розпочавши багато нових музичних проектів. Запропонований у 1983 році спільний проект запису між Горн та Френком Сінатрою (продюсером якого був Квінсі Джонс) був зрештою скасований, і її єдиним студійним записом десятиліття став The Men in My Life 1988 року, що включає дуети з Семмі Девісом молодшим і Джо Вільямсом. У 1989 році вона отримала премію « Греммі» за життєві досягнення.

У 1995 році був випущений «живий» альбом, що записав виступ Лени Горн в Supper Club (згодом отримала премію «Греммі» за найкращий джазовий вокальний альбом). У 1998 році Горн випустила ще один студійний альбом під назвою Being Myself. Згодом Лена Горн припинила виступи та майже не стала публічною, хоча повернулася до студії звукозапису в 2000 році, щоб додати вокальні треки до альбому Саймона Ретла Classic Ellington.[20]

Боротьба за громадянські права

Лена Горн позує з авіаторами Таскігі в Таскігі, штат Алабама, під час Другої світової війни.

Горн довгий час брала участь у Русі за громадянські права. У 1941 році вона співала в Café Society, першому комплексному закладі Нью-Йорка, і працювала з Полом Робсоном. Під час Другої світової війни, розважаючи війська для USO, вона відмовилася виступати «для окремої аудиторії або для груп, у яких німецькі військовополонені сиділи перед чорношкірими військовослужбовцями». Оскільки армія США відмовилася дозволити інтегровану аудиторію, вона поставила своє шоу для змішаної аудиторії чорношкірих американських солдатів і білих німецьких військовополонених. Побачивши, що чорні солдати були змушені сісти на задні сидіння, вона зійшла зі сцени в перший ряд, де сиділи чорні війська, і виступила з німцями позаду неї. Однак під час її смерті USO помітила, що Горн дійсно «багато гастролювала з USO під час Другої світової війни на Західному узбережжі та на Півдні».[21] Організація також вшанувала її появу в програмах радіослужби збройних сил " Jubilee ", " GI Journal " і " Command Performances ".[21] У фільмі " Штормова погода " (1943) Лена Горн виконувала головну пісню фільму під час великого шоу зірок для солдатів Другої світової війни.[22] Після виходу з USO в 1945 році Горн сама фінансувала тури військовими таборами.[23]

Вона була на мітингу NAACP разом з Медгаром Еверсом у Джексоні, штат Міссісіпі, за вихідні до того, як Еверса було вбито. Вона була на Марші на Вашингтон, виступала та виступала від імені NAACP, SNCC і Національної ради негрянських жінок. Вона також працювала з Елеонор Рузвельт у спробах прийняти закони проти самосуду.[24] Том Лерер згадує її у своїй пісні «Тиждень національного братства» у рядку «Lena Horne and Sheriff Clark are dancing cheek to cheek», маючи на увазі (іронічно) її та шерифа Джима Кларка з Сельми, штат Алабама, який був відповідальним за насильство напад на марші громадянських прав у 1965 році. У 1983 році NAACP нагородила її медаллю Спінгарна.

Горн була зареєстрованою демократкою, і 20 листопада 1963 року вона разом із головою Національного комітету Демократичної партії (DNC) Джоном Бейлі, Керол Лоуренс, Річардом Адлером, Сідні Саломоном, віце-головою DNC Маргарет Б. Прайс та секретарем DNC Дороті Вреденбург Буш відвідала Джона Ф. Кеннеді в Білому домі[25] за два дні до його вбивства.

Особисте життя

Горн на вечірці з нагоди її 80-річчя, 1997

Лена Горн одружилася з Луїсом Джорданом Джонсом, політичним діячем,[26][27] у січні 1937 року в Пітсбурзі. 21 грудня 1937 року вона народила доньку Гейл (пізніше письменниця Гейл Люмет Баклі). Син Едвін Джонс (1940—1970) помер від хвороби нирок.[28] Горн розійшлася в 1940 і розлучилася в 1944 році. Другий шлюб взяла з Ленні Гейтоном, музичним керівником і одним із головних музичних диригентів і аранжувальників MGM, у грудні 1947 в Парижі. Розлучилася на початку 1960-х[29]. Пізніше Горн розповіла в інтерв'ю журналу Ebony (травень 1980), що шлюб із Гейтоном мав на меті просунути її кар'єру та подолати колірний бар'єр у шоу-бізнесі, проте вона «навчилася дуже любити його».[30]

Лена Горн мала романи з боксером Джо Луїсом і акторами Арті Шоу, Орсоном Веллсом, режисером Вінсенте Мінеллі.[16]

Горн також мала довгі та близькі стосунки з Біллі Стрейгорном, з яким вона сказала, що одружилася б, якби він був гетеросексуалом.[31] Він також був для неї професійним наставником. Сценаристка Дженні Люмет, відома своїм нагородженим сценарієм «Рейчел одружується», є онукою Горн, донькою режисера Сідні Люмета та дочки Горна Гейл.[32]

Горн була католичкою.[33][34] З 1946 по 1962 рік вона проживала в Сент-Олбансі, Квінс, Нью-Йорк, анклаві заможних афроамериканців, де її сусідами були Каунт Бейсі, Елла Фіцджеральд та інші світила джазу.[35] У 1980-х вона переїхала на п'ятий поверх готелю Volney, який перетворився на кооператив.[36]

Смерть

Лена Горн померла від застійної серцевої недостатності 9 травня 2010 року[37]. Її похорон відбувся в церкві Св. Ігнатія Лойоли в Нью-Йорку. Тисячі зібралися, серед присутніх були: Леонтайн Прайс, Діонн Ворвік, Лайза Міннеллі, Джессі Норман, Сіселі Тайсон, Дайан Керролл, Леслі Уггамс, Лорен Беколл, Роберт Осборн, Одра Макдональд і Ванесса Вільямс. Її останки були кремовані.[38]

Спадщина

У 2003 році телеканал ABC оголосив, що Джанет Джексон зіграє роль Лени Горн в телевізійному біографічному фільмі. Проте протягом кількох тижнів після фіаско Джексона під час Суперкубку 2004 року Variety повідомила, що Горн вимагала виключити Джексона з проекту. Згідно зі звітом Associated Press, керівники ABC чинили опір вимогам Горн, але представники Джексона повідомили торговій газеті, що вона добровільно пішла після того, як Горн і її дочка Гейл Люмет Баклі попросили її не брати участі. У 2005 році під час інтерв'ю на «Шоу Опри Вінфрі» Опра Вінфрі заявила Алісії Кіз, що вона, можливо, подумає продюсувати байопік сама, вибравши Кіз на роль Горн.[39]

У січні 2005 року Blue Note Records, її лейбл протягом більше десяти років, оголосив, що «було нанесено останні штрихи на колекцію рідкісних і неопублікованих записів легендарної Горн, зроблених під час її роботи в Blue Note». Ремікси, зроблені її давнім продюсером Родні Джонсом, показали Горн з неймовірно безпечним голосом для жінки її років, а також версії таких фірмових пісень, як " Something to Live For ", " Chelsea Bridge " і " Stormy Weather ". Альбом, спочатку названий Soul, але перейменований на Seasons of a Life, був випущений 24 січня 2006 року. У 2007 році Горн зіграла Леслі Уггамс у ролі старшої Лени та Ніккі Кроуфорд у ролі молодшої Лени в сценічному мюзиклі Stormy Weather, поставленому в Pasadena Playhouse в Каліфорнії (січень-березень 2009 року). У 2011 році Горн також зіграла акторка Раян Джилліан у моноспектаклі під назвою « Записки з Горна», який ставився на студії Сьюзан Бетсон у Нью-Йорку з листопада 2011 по лютий 2012. 83-я церемонія вручення премії «Оскар» вшанувала Горн акторкою Геллі Беррі на церемонії, що відбулася 27 лютого 2011 року.[40]

У 2018 році почала випускатися навічна марка із зображенням Горн; це зробило Горн 41-ю лауреаткою у серії марок Black Heritage.[41]

У червні 2021 року гурт Prospect Park у Брукліні було перейменовано на честь Лени Горн, уродженки Брукліна Бед-Стуй, і на знак солідарності з чорношкірою спільнотою.[42]

У червні 2022 року організація Nederlander оголосила, що бродвейський театр Брукса Аткінсона буде перейменовано на її честь пізніше того ж року.[43] 1 листопада 2022 року відбулося відкриття намету театру. Театр тепер називається Lena Horne Theatre, що означає, що Горн стала першою темношкірою жінкою, на честь якої названо бродвейський театр.[44][45][46]

Нагороди

Нагороди Греммі

Історія премії «Греммі» Лени Горн [47][48]
1961 Lena Horne at the Sands Найкращий альбом вокального виконання, жіночий Номінант
1962 Porgy and Bess Найкраще сольне вокальне виконання, жінка Номінант
1981 Lena Horne: The Lady and Her Music Найкраще поп-вокальне виконання, жінка Виграла
Lena Horne: The Lady and Her Music Найкращий акторський альбом Виграла
1988 The Men in My Life Найкраще джазове вокальне виконання Номінант
«I Won't Leave You Again» (with Joe Williams)
Найкраще джазове вокальне виконання, дует або група Номінант
1989 Премія за життєві досягнення Виграла
1995 An Evening with Lena Horne Найкраще джазове вокальне виконання Виграла

Інші нагороди

рік організація Категорія Результат Примітки
1957 рік Нагороди Тоні Найкраща жіноча роль Номінант Ямайка
1980 рік Університет Говарда Почесний доктор[49] Заслужений
1980 рік Drama Desk Awards Видатна акторка — мюзикл Виграла Лена Горн: Леді та її музика
1980 рік New York Drama Critics Circle Awards Спеціальне цитування Виграла Лена Горн: Леді та її музика
1981 рік Нагороди Тоні Спеціальне цитування Виграла Лена Горн: Леді та її музика
1984 рік Центр Джона Ф. Кеннеді



</br> виконавське мистецтво 		Відзнаки Центру Кеннеді[50] Виграла За непересічний талант, креативність та наполегливість
1985 рік Премія Еммі Лена Горн: Леді та її музика Номінант
1987 рік Американське товариство композиторів,



</br> Автори та видавці 		Нагорода ASCAP Pied Piper Award[51] Виграла Надається артистам, які зробили значний внесок у слова та музику
1994 рік Премія Семмі Кана за життєві досягнення Зал слави авторів пісень Виграла
1997 рік Товариство співаків Премія Товариства співаків за життєві досягнення[52] Виграла для «якого співаки нагороджуються за їхній внесок у світ музики разом із самовідданими зусиллями на благо суспільства та всесвітніх справ»
1999 рік NAACP Image Award Видатний джазовий артист Виграла
2006 рік Мартін Лютер Кінг молодший



</br> Національне історичне місце 		Алея слави міжнародних громадянських прав Введений в дію
? Голлівудська торгова палата Голлівудська алея слави Виграла Честь (фільми)
? Голлівудська торгова палата Голлівудська алея слави Виграла Честь (записи)

Фільмографія

Фільми

  • Cab Calloway's Jitterbug Party (1935, short subject)
  • The Duke Is Tops (1938)
  • Panama Hattie (1942)
  • Cabin in the Sky (1943)
  • Stormy Weather (1943)
  • Thousands Cheer (1943)
  • I Dood It (1943)
  • Swing Fever (1943)
  • Boogie-Woogie Dream (1944, short subject filmed in 1941)
  • Broadway Rhythm (1944)
  • Two Girls and a Sailor (1944)
  • Studio Visit (1946) (short subject; featuring outtake from Cabin in the Sky)
  • Поки пливуть хмари (1946)
  • Ziegfeld Follies (1946)
  • Words and Music (1948)
  • Some of the Best (1949, short subject)
  • Duchess of Idaho (1950)
  • Meet Me in Las Vegas (1956)
  • The Heart of Show Business (1957, short subject)
  • Now! (1965) (short subject, voice only)
  • Death of a Gunfighter (1969)
  • The Wiz (1978)
  • That's Entertainment! III (1994)
  • Strange Frame (archive footage, 2012)

Телебачення

  • What's My Line? (as Mystery Guest, September 27, 1953)
  • Шоу Еда Саллівана (January 6, 1957)
  • «What's My Line?» (as Mystery Guest, March 2, 1958)
  • The Judy Garland Show (as herself, October 13, 1963)
  • The Perry Como Show (as herself, March 5, 1965)
  • Sesame Street (as herself, Episode #5.1, November 19, 1973)
  • Sanford & Son («A Visit from Lena Horne» as herself, #2. January 12, 1973)
  • The Muppet Show (as herself, 1976)
  • Sesame Street (as herself, Episode #7.76, March 15, 1976)
  • The Cosby Show («Cliff's Birthday» as herself, May 9, 1985)
  • Інший світ («A Rock, a River, a Lena» as herself, July 1993)

Дискографія

Альбоми

  • Moanin' Low (RCA Віктор, 1942)
  • Класика в блакитному (чорно-біле, 1947)
  • Лена Горн співає (Tops, 1953)
  • Це кохання (RCA Віктор, 1955)
  • Лена Горн (Tops, 1956)
  • Ямайка з Рікардо Монтальбаном (RCA Віктор, 1957)
  • Бурхлива погода (RCA Віктор, 1957)
  • Лена Горн у Waldorf Astoria (RCA Віктор, 1957)
  • Lena and Ivie with Ivie Anderson (Jazztone, 1957)
  • I Feel So Smoochie (Лев, 1958)
  • Give the Lady What She Wants (RCA Віктор, 1958)
  • Пісні Берка та Ван Хойзена (RCA Victor, 1959)
  • Поргі та Бесс з Гаррі Белафонте (RCA Віктор, 1959)
  • Лена Горн у пісках (RCA Віктор, 1961)
  • Неповторна Лена Горн із Філом Муром (Вибуховий, 1962)
  • Лена. . . Мила і жива (RCA Віктор, 1962)
  • Lena on the Blue Side (RCA Віктор, 1962)
  • Чудово! (Баронет, 1962)
  • Ось Лена зараз! (20th Century Fox, 1963)
  • Розгойдується Лена Горн ("Коронет ", 1963)
  • Lena Horne Sings Your Requests (MGM, 1963)
  • Lena Like Latin (Статут CRC 1963)
  • Глорія Лінн і Лена Горн («Коронет», 1963)
  • Незрівнянна Лена Горн (Tops, 1963)
  • Feelin' Good (United Artists, 1965)
  • Merry from Lena (United Artists, 1966)
  • Душа (United Artists, 1966)
  • Лена в Голлівуді (United Artists, 1966)
  • The Horne of Plenty (Клуб світових рекордів 1966)
  • Діна Вашингтон: Данина пам'яті з Реєм Чарльзом, Сарою Воган (Коронет, 1967)
  • Мене звати Лена (United Artists, 1967)
  • Lena & Gabor with Gábor Szabó (Skye, 1970)
  • Гаррі та Лена з Гаррі Белафонте (RCA, 1970)
  • Дитина природи (Buddah, 1971)
  • Лена (Ember, 1971)
  • Лена та Мішель з Мішелем Леграном (RCA Віктор, 1975)
  • Лена: новий альбом (RCA, 1976)
  • Захоплююча Лена Горн (Трамплін, 1977)
  • Кохання від Лени (Коала, 1979)
  • Lena Horne: The Lady and Her Music (Qwest, 1981)
  • A Date with Lena Horne 1944 (Sunbeam, 1981)
  • Один і єдиний (Полідор, 1982)
  • Тільки стоячі місця (Accord, 1982)
  • Чоловіки в моєму житті (Три вишні, 1988)
  • Лена (Престиж, 1990)
  • Ми знову будемо разом (Blue Note, 1994)
  • Вечір з Леною Горн (Blue Note, 1995)
  • Кабіна в небі (TCM, 1996)
  • Чудова Олена (Государ, 1997)
  • Бути собою (Blue Note, 1998)
  • Повні чорно-білі записи (Simitar, 1999)
  • Класична Лена Горн (RCA, 2001)
  • Stormy Weather (Bluebird, 2002)
  • Seasons of a Life (Blue Note, 2006)

Сингли

  • «That's What Love Did to Me»/«I Take to You» (Decca)
  • " Штормова погода " (1943)
  • " One for My Baby (and One More for the Road) " (1945) № 21 Поп-музика США
  • " 'Deed I Do " (1948) № 26 Поп-музика США
  • " Люби мене або покинь мене " (1955) № 19 Поп-музика США
  • «Зараз!» (1963) № 92 Поп-музика США
  • «Watch What Happens» з Габором Сабо (1970) № 119 Поп-музика США

Примітки

  1. ↑ а б Black Women of the Harlem Renaissance Era / Lean'tin L. Bracks, J. C. Smith — Lanham: Rowman & Littlefield Publishers, 2014. — ISBN 978-0-8108-8542-4
  2. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #124137148 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ а б GeneaStar
  5. ↑ SNAC — 2010.
  6. ↑ Smith J. C. Notable Black American Women
  7. ↑ BlackPast.org — 2004.
  8. ↑ Southern E. Biographical Dictionary of Afro-American and African Musicians — Greenwood Publishing Group, 1982.
  9. ↑ https://bowiestate.edu/academics/colleges/college-of-arts-and-sciences/departments/communications/the-spectrum/2015/black-history-month-tribute-to-lena-horne.php
  10. ↑ 'The Black Calhouns,' by Gail Lumet Buckley. The New York Times. 20 березня 2016. Процитовано 26 лютого 2022.
  11. ↑ Lena Horne, entertainer, died on May 9th, aged 92. The Economist. 20 травня 2010. Процитовано 30 червня 2017.
  12. ↑ Lena Horne on Tonight Show 1982 – Part 1. NBC/YouTube. 1982. Архів оригіналу за 14 грудня 2022. Процитовано 10 травня 2010.
  13. ↑ а б в Cason, Caroline (15 листопада 2013). Lena Horne. New Georgia Encyclopedia. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 30 червня 2017.
  14. ↑ Black Leadership in Los Angeles: Tape Number: II, Side Two (Інтерв'ю). Процитовано 8 січня 2009.
  15. ↑ Underneath A Harlem Moon by Iain Cameron Williams ISBN 0826458939, OCLC 51780394
  16. ↑ а б Gavin, James (2009). Stormy Weather: The Life of Lena Horne. Altria Books. ISBN 978-0743271431.
  17. ↑ а б Lena Horne Weds Widmark In 'Patch'; U's Race Gesture. Variety. 15 травня 1968. с. 3.
  18. ↑ About the Performer. PBS. Процитовано 18 грудня 2011. {{cite episode}}: Пропущений або порожній |series= (довідка)
  19. ↑ Meroney, John (27 серпня 2015). The Red-Baiting of Lena Horne. The Atlantic. Процитовано 28 серпня 2015.
  20. ↑ Fordham, John (10 травня 2010). Lena Horne obituary. The Guardian. Guardian News & Media Limited. Процитовано 30 вересня 2021.
  21. ↑ а б Remembering Lena Horne. USO.org. 11 травня 2010. Процитовано 21 грудня 2020.
  22. ↑ Selections from the Katherine Dunham Collection. Stormy Weather. Library of Congress. Процитовано 21 грудня 2020.
  23. ↑ Tucker, Sherrie (2000). Swing Shift: "All-Girl" Bands of the 1940s. Duke University Press. с. 240. ISBN 0822324857.
  24. ↑ Lena Horne Biography. Encyclopedia of World Biographies. Процитовано 30 червня 2017.
  25. ↑ Visit of Democratic National Committee (DNC) Chairman John Bailey, Lena Horne, Carol Lawrence, Richard Adler, Sidney Salomon, Vice-Chairwoman of the DNC Margaret B. Price, and Secretary of the DNC Dorothy Vredenburgh Bush, 11:30AM – John F. Kennedy Presidential Library & Museum. Jfklibrary.org. Процитовано 21 липня 2017.
  26. ↑ Lena Horne – Found Romance and Children In Pittsburgh on Her Way to Super Stardom. Pittsburgh Music History. Архів оригіналу за 21 березня 2019. Процитовано 11 липня 2018.
  27. ↑ Imani Davy (26 лютого 2015). Black History Month Tribute to Lena Horne: The Actress and Activist. The Spectrum Student Newspaper · Bowie State University. Архів оригіналу за 11 липня 2018. Процитовано 11 липня 2018.
  28. ↑ McLellan, Dennis; Nelson, Valerie J. (10 травня 2010). Lena Horne dies at 92; singer and civil rights activist who broke barriers. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 14 листопада 2010. Процитовано 10 травня 2010.
  29. ↑ Lena Horne Obituary. The Daily Telegraph. 10 травня 2010. Процитовано 30 червня 2017.
  30. ↑ Ebony Interview: Lena Horne. Ebony: 38—50. Травень 1980.
  31. ↑ Hajdu, David (1997). Lush Life: A Biography of Billy Strayhorn. New York: North Point Press. с. 95. ISBN 978-0865475120.
  32. ↑ Ebert, Roger (10 жовтня 2008). Ella unenchanted goes to a wedding – Demme explores concept of family. Chicago Sun-Times. с. B1.
  33. ↑ Catholic funeral said for groundbreaking singer-actress Lena Horne. Archdiocese of Baltimore (амер.). 19 січня 2012. Процитовано 19 грудня 2020.
  34. ↑ Allison (17 травня 2010). Why I Am Catholic: Because Lena Horne Found Solace in the Church. Why I Am Catholic. Процитовано 19 грудня 2020.
  35. ↑ «This Green and Pleasant Land» by Bryan Greene, in Poverty and Race, p. 3.
  36. ↑ Marino, Vivian (21 жовтня 2022). Lena Horne's Upper East Side Co-op Is Listed at $2.195 Million. The New York Times.
  37. ↑ Bernstein, Adam (11 травня 2010). Lena Horne Dies at 92. The Washington Post.
  38. ↑ Barron, James (14 травня 2010). Lena Horne, Who Moved Barriers and Emotions, Is Remembered. The New York Times.
  39. ↑ Cane, Clay (24 лютого 2012). Where Is the Lena Horne Biopic?. BET News.
  40. ↑ Halle Berry Pays Tribute to Lena Horne at Oscars. Essence. 28 лютого 2011.
  41. ↑ Lena Horne honored with postage stamp | Entertainment. phillytrib.com. 30 червня 1917. Процитовано 7 лютого 2018.
  42. ↑ Prospect Park Bandshell renamed Lena Horne Bandshell. prospectpark.org. 25 червня 2021. Процитовано 1 вересня 2021.
  43. ↑ Evans, Greg (9 червня 2022). Broadway Theater To Be Renamed For Icon Lena Horne In Historic First. Deadline. Процитовано 10 червня 2022.
  44. ↑ Evans, Greg (19 жовтня 2022). Lena Horne Theatre Coming To Broadway Next Month. Deadline. Процитовано 20 жовтня 2022.
  45. ↑ Broadway theater renamed in honor of late actress Lena Horne. ABC7 New York. 1 листопада 2022. Процитовано 2 листопада 2022.
  46. ↑ Carlin, Dave (1 листопада 2022). Lena Horne becomes first Black woman to have Broadway theater named after her. CBS News. Процитовано 2 листопада 2022.
  47. ↑ GRAMMY Winners Search. Архів оригіналу за 31 грудня 2008. Процитовано 5 грудня 2008.
  48. ↑ The Envelope: Hollywood's Awards and Industry Insider – Los Angeles Times. Theenvelope.latimes.com. 13 липня 2017. Процитовано 21 липня 2017.
  49. ↑ Kennedy Center: Biographical information for Lena Horne. Архів оригіналу за 13 червня 2007. Процитовано 9 червня 2007.
  50. ↑ Past Honorees. Kennedy-center.org. Процитовано 21 липня 2017.
  51. ↑ ASCAP Error Page. www.ascap.com. Архів оригіналу за 17 липня 2009. Процитовано 14 грудня 2022.
  52. ↑ Ella Award Special Events. 12 лютого 2011. Архів оригіналу за 14 травня 2015. Процитовано 10 травня 2015.

Бібліографія

  • Gavin, James, Stormy Weather, The Life of Lena Horne, Atria, 2009. ISBN 978-0743271431
  • Haskins, James, and Kathleen Benson, Lena, Stein and Day, 1984. ISBN 0812828534
  • Horne, Lena, and Richard Schickel, Lena, Doubleday, 1965. ISBN 978-0385080347
  • Williams, Iain Cameron Underneath a Harlem Moon: The Harlem to Paris Years of Adelaide Hall [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.]. Bloomsbury Publishers, ISBN 0826458939

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).