Конні Гілкріст

Конні Гілкріст
англ. Constance Macdonald Gilchrist
Ім'я при народженні	Констанс Макдональд Гілкріст
Народилася	23 липня 1865  Agar Townd, Камден, Великий Лондон, Лондон, Англія, Сполучене Королівство
Померла	9 травня 1946[1] (80 років)  Stewkleyd, Бакінгемшир, Бакінгемшир, Англія, Велика Британія
Країна	Велика Британія  Сполучене Королівство
Діяльність	акторка, натурниця, модель
Знання мов	англійська
Батько	David Gilchristd[1]
Мати	Матильда Мері Гілкріст (до шлюбу Портер)
У шлюбі з	Edmond Walter FitzMaurice, 7th Earl of Orkneyd
Діти	Мері Гослінг
Медіафайли у Вікісховищі

Констанс Макдональд Гілкріст (англ. Constance Macdonald Gilchrist; нар. 23 січня 1865 року, Портсі, графство Гемпшир, Британська імперія^[2] — пом. 9 травня 1946 року, Стьюклі, Бакінгемшир, Велика Британія), відома як Конні Гілкріст (англ. Connie Gilchrist) — британська натурниця, фотомодель, акторка драматичного і музичного театру, виконавиця пантоміми, танцюристка бурлеску.

У дитинстві і пубертаті Конні Гілкріст позувала художникам Фредеріку Лейтону, Джеймсу Вістлеру^[3], Джону Лавері, Джорджу Френсісу Майлзу, Френку Монтегю Голлу, Вільяму Пауеллу Фрайту, була музою Льюїса Керролла у 1877—1878 роках. Сучасні вчені визнають значну експлуатацію, якої зазнала Гілкріст дитиною. У 27 років (1892) вона закінчила кар'єру, одружившись з аристократом^[2].

«Її риси якимось чином захопили уяву вікторіанців», — стверджувала кураторка галереї Гілдхолл Кетті Пірс^[4]. У 2018 році цілий ряд картин, для котрих Гілкріст позувала дівчинкою, були представлені на виставці, присвяченій дітям вікторіанської Великій Британії, котра відбувалася у Лондоні. Історією життя Конні Гілкріст зацікавилися великі британські і американські медії The Daily Mail^[5], The Guardian^[4], Smithsonian^[4]. Її життю присвячені великі розділи у монографії професора вікторіанської літератури в Університеті Роял Голловей Енн Варті про дітей на театральній сцені^[6][7].

Зовнішні зображення
Тільда Гілкріст (мати Конні) — натурниця Вістлера
	Тільда Гілкріст на офорті «Тіллі: модель», 1873
	Тільда Гілкріст на етюді «Тіллі: модель» (пастель), 1870—1873

Констанс Макдональд Гілкріст народилася на острові Портсі в графстві Гемпшир 23 січня 1865 року ^[8] (за іншою версією — в районі нетрів за вокзалом Кінгс-Крос в північно-східній частині Лондона — Камдені^[4][9], який в 1851 році письменник У. М. Томас описував як «болото, повне бруду і покидьків»^[4]). Вона була донькою Матильди Марії Гілкріст, до шлюбу Портер, і механіка (англ. «an engine smith» Девіда Гілкріста ^[8]. Батько народився в Шотландії, а мати — в Мілфорд-Хейвені. Констанс була наймолодшою з п'яти їхніх доньок^[10]. Прийнято вважати, що мати Конні Гілкріст — це натурниця Тіллі Гілкріст, яка в 1871 році позувала як модель у жанрі ню Джеймсу Макнілу Уістлеру^[6]. Кураторка галереї Гілдхолл Кетті Пірс вважала, що за допомогою популярності дівчинки сім'я намагалася вибратися з бідності^[4][9].

Перша поява Конні Гілкріст на сцені відбулася в 1873 році, коли вона зіграла Принца грибів в постановці п'єси «Джек в коробці» в театрі Друрі-Лейн^[9]. Три роки по тому її виступ в ролі Арлекіна в дитячій пантомімі Театру Адельфи «Маленька паинька» («Словник драми» 1904 року називає п'єсу, в якій дівчинка зіграла Арлекіна, «Дітьми в лісі») призвело до стрімкого зростання популярності («Словник драми» 1904 року і Енн Варті відносили перший виступ дівчинки в цій ролі до 1874 року і не вважали його доленосним для Гілкріст^[11]). До 1875 року вона вже грала на Різдвяних святах в Вест-Енді, а в 14 років вона отримала контракт на повний робочий день з лондонським театром Гейеті (англ. Gaiety Theatre), де зіграла діву Меріан в "Маленькому Робін Гуді " і Міранду в п'єсі «Аріель» — пародії на " Бурю " Вільяма Шекспіра^[4], виконала ролі в " Сині Вуса " та «Бульбашках»^[9]. Попри те, що вона з'являлася в сотнях сценічних шоу, перетворюючись на зірку, ті, хто зустрічав маленьку модель в майстернях художників, згадували її як досить сумну маленьку дівчинку^[9][4].

Талант акторки музичного театру в Конні Гілкріст розкрив імпресаріо, журналіст і письменник Джон Голлінгсхед, що став першим художнім керівником театру Геєті в Лондоні^[6]. Його увагу до дівчинки привернув актор і драматург Монтегю Вільямс. Голлінгсхед писав: "Я зробив усе, що міг, щоб їй було зручно в театрі, і вона відплатила мені спокійним і доброзичливим ставленням і рішучістю залишатися зі мною, поки я продовжую наше підприємство. У неї було кілька можливостей «поправити своє становище», особливо після того, як вона домоглася успіху з містером і місис Флоренс в ролі Ліббі в "Могутньому доларі". Можливо, вона займала б лідируючу позицію як неповнолітня акторка в Лондонському театрі комедії, але вона відхилила всі пропозиції — в останньому випадку проти мого бажання". Голлінгсхед був противником присутності дітей-акторів в театрі і робив виняток лише для Гілкріст.

Популярність як акторки бурлеску до Гілкріст прийшла в 1877 році після того, як вона виконала роль дівчинки зі скакалкою в цьому театрі. Цю ж роль вона виконала пізніше в Вестмінстерському Акваріумі. Публіка називала Конні «оригінальною дівчинкою театру Гейеті», «дитиною». Кетті Пірс відзначала, що кар'єра Гілкріст проходила по-іншому, ніж життя більшості дітей Вікторіанської епохи, які працювали на фабриках, підмітали вулиці, виконували іншу брудну роботу. Проте, з її точки зору, дівчинку експлуатували, як і її однолітків, через відсутність законів про дитячу працю. Пірс робила висновок: «Хоча вона досягла привілейованого становища, на неї з юних років чинився тиск, а мати дуже погано до неї ставилася». Дівчинка продовжувала багато грати на сцені, в 1881 році спеціально для неї була написана комедія Чарльза Дж. Фосетта «Бульбашки», в якій вона виконала головну роль служниці Поллі. Енн Варті відзначала, що ця роль привернула увагу до її перехідного статусу від дитини до дорослої жінки, зажадала від неї ініціативи та відповідальності, але також показала, що дівчина «потребує поради і захисту».

Ада Голл, донька художника Френка Голла, розповідала у своїх спогадах, що мати була сувора до маленької Гілкріст. Одного разу батько Ади, прийшовши додому до Гілкріст, щоб запросити дівчинку для позування, застав Конні в сльозах. Мати побила її за те, що дівчинка відмовилася мити волосся після одинадцятої години ночі, виснажена важкою роботою. Їй доводилося позувати одному з художників, потім поспішати додому, щоб вимитися, привести себе в порядок і зачесатися. Після цього вона повинна була танцювати весь вечір в театрі і, нарешті, втомившись і повернувшись додому, знову мити волосся для нового робочого дня.

Конні Гілкріст пішла зі сцени після гастрольного туру містами США в 1886 році. Два багатих покровителя, Г'ю Сесіл Лоутер, 5-й граф Лонсдейл, і Генрі Чарльз Фіц-Рой Сомерсет 8-й герцог Бофорт, ввели її у вищий світ: один придбав будинок в Лондоні, призначений для проживання акторок театру Геєті, власницею якого стала Гілкріст, а інший став її прийомним батьком.

У липні 1892 року 27-річна Конні Гілкріст з одружилася з 25-річним Едмондом Волтером Фіцморісом, 7-м графом Оркні. Шлюб був укладений в англіканській церкві Всіх душ у центрі Лондона.

Подружжю належав будинок Фіцморіса в Лондоні, який перебував біля Лейтон-Баззард, але більшу частину часу вони проводили в заміському маєтку в Бакінгемширі. У шлюбі Гілкріст народила доньку Мері, яка згодом одружилася з високим шерифом Норфолка і здобула популярність як леді Мері Констанс Гамільтон Гослінг.

Конні Гілкріст померла в садибному будинку в селі Стьюклі в графстві Бакінгемшир 9 травня 1946 року. Опублікований в газеті The Star під назвою «Скромна відвага» некролог її чоловіка, який помер через кілька років після неї, був більше присвячений їй, ніж йому. Журналіст, забувшись, описував її «довгі, витончені і неймовірно стрункі ноги» і «сором'язливі фіолетові очі, які визирають з-під густої бахроми пшеничного кольору». Енн Варті з іронією відзначала в книзі «Діти і театр в вікторіанській Британії», що некролог графа затьмарив «Гармонію в жовтому і золотому» Вістлера.

Дівчинка почала позувати художникам в чотири роки, а популярність здобцла на початку 1870-х як натурниця живописця Фредеріка Лейтона. Будучи людиною Вікторіанської епохи, Лейтон був стурбований відповідністю своєму життю суворим суспільним вимогам. Його друзі відзначали напруженість, властиву йому через це. Тільки серед маленьких дітей, до яких він відчував глибоку прихильність, Лейтон міг розслабитися. Едвард Берн-Джонс писав, що «він малює дітей зі справжнім захопленням». Лейтон створював невеликі картини, де зображував дітей, які направляв на виставки Королівської академії мистецтв разом з іншими більшими працями.

Вперше Конні Гілкріст позувала для Федеріка Лейтона у віці 6 років в роботі над полотном "Клеобул навчає свою доньку Клеобуліну " (англ. «Cleobolos instructing his daughter Cleoboline») близько 1871 року. Першим отримав широку популярність і дійшов до нашого часу образ Конні Гілкріст в образі арабської дівчинки на картині Лейтона «Маленька Фатіма» (англ. «Little Fatima», зустрічається — «Юна Фатіма», англ. «Young Fatima» близько 1875). Полотно було представлене на виставці в Королівській академії в 1875 році. Художній критик The Art Journal, побачивший його там, назвав юну натурницю «маленькою східною феєю з самою чарівною грацією». Найбільш відомий критик Великої Британії того часу Джон Рескін зауважив: «Є ще одна прекрасна дівчинка в пурпуровому драпіруванні від містера Лейтона … яка була б нескінченно більш витончена в рожевій сукні і з ім'ям Петті».

Джерелом натхнення для «Маленької Фатіми» була дівчинка, з якою художник зіткнувся під час своїх подорожей Близьким Сходом. Лейтон писав про неї в своїх щоденниках 1868 року: «Частою супутницею в моїй роботі є моя подруга, маленька Фатма (англ. «Little Fatma»), мила маленька дитина років п'яти, з яскравим обличчям і двома рядами найбіліших зубів, які коли-небудь бачили. Вона сідає поруч зі мною, іноді дивлячись на картину, іноді на художника, найчастіше на ящик для фарби … Іноді вона задумливо малює візерунок маленьким коричневим пальцем на моїх запилених черевиках … маленькі турки не були такі хороші, як Фатма, маленька арабка». Між 1873 і 1875 роками Лейтон зобразив фігуру Фатіми в тому ж фіолетовому костюмі і в схожій позі, яка стоїть на повний зріст в інтер'єрі Великої мечеті Дамаска (в даний час ця картина знаходиться в Музеї Гарріса і Художній галереї в Принстоні). Хоча джерелом натхнення Лейтона була Фатма, натурницею для картини 1875 року стала Конні Гілкріст. Полотно перебувало в колекції Роберта Кіркман Годжсона (імовірно, племінник Джеймса Стюарта Годжсона — близького друга Лейтона) до продажу в 1924 році. Потім картина неодноразово переходила на аукціонах з одних приватних рук в інші, останній раз вона була продана у вересні 2018 року за 125 000 євро.

На картині Фредеріка Лейтона «Дафнефорія» (англ. «Daphnephoria» 1874—1876, знаходиться в колекції Художньої галереї Леді Левер в Порт-Санлайті, інв. № LL3632, олійний живопис на полотні, 231 × 525 см) з Конні Гілкріст був написаний цілий хор маленьких, що стоять в профіль, схожих між собою співаючих дівчаток з пухкими обличчями, розпатланим волоссям і широко відкритими ротами^[6]. «Чи не здається вам, що вони ловлять мух?» — писав з іронією британський щотижневий гумористичний журнал «Панч» 13 травня 1876 року. Маргарет Ф. Макдональд відзначала в біографічному нарисі, присвяченому натурниці, що оголені плечі дівчаток надають їх групі «надзвичайну чуттєвість»^[6]. Ряд захоплено співаючих фігур, частиною якого є дівчата, написані з Конні, був натхненний фризом скульптора епохи Відродження Луки делла Роббіа. Цей фриз, що зображує співаючих, виконаний на хорах в соборі Флоренції^[5]. Дафнефорія — свято в Стародавній Греції, що проводилося кожні дев'ять років на честь Аполлона. Це найграндіозніша з безлічі величезних процесійних картин, на яких багато в чому ґрунтується репутація Лейтона. «Дафнефорія» була написана для їдальні його близького друга і покровителя, банкіра Джеймса Стюарта Годжсона, який був змушений продати полотно після першого краху Barings Bank в 1890 році^[4]. Картина була куплена Джорджем Маккалоу, британським колекціонером, який розбагатів на австралійських золотих копальнях. Його колекція була продана в 1913 році, картину «Дафнефорія» придбав промисловець і меценат Вільям Левер 1-й віконт Леверхульм. Коли він помер в 1925 році, то перед похоронами його труну в оточенні квітів розмістили під цією картиною.

Зовнішні зображення
Нариси Вістлера до картини «Гармонія в жовтому й золотому: Золота дівчинка — Конні Гілкріст»
	Нарис M.0709, 1878
	Нарис M.0710, 1879

Американський художник Джеймс Вістлер відвідував театр Геєті цілий рік, створюючи портрети акторів. Він написав картину «Гармонія в жовтому і золотому: Золота дівчинка — Конні Гілкріст» (англ. «Harmony in Yellow and Gold: The Gold Girl — Connie Gilchrist» олійний живопис по полотну, 217,8 × 109,5, в даний час знаходиться в музеї Метрополітен в Нью-Йорку, надійшла в дар від Джорджа Гірна в 1911 році^[9]) — портрет Гілкріст в повний зріст на сцені театру, стрибає через скакалку (Енн Варті помилково вважала, що це перша картина, для якої позувала Гілкріст). Гілкріст позувала художнику в його студії. Картина "Гармонія в жовтому і золотому: Золота дівчинка — Конні Гілкріст" була закінчена в 1877 році, коли британська акторка і світська левиця Ліллі Ленгтрі побачила її в студії Вістлера. На той час дівчинка була настільки відома, що Ленгтрі, яка говорила, що «бачила Конні Гілкріст, але тільки раз», була впевнена в тому, що на портреті зображена саме юна акторка. У 1880-х роках картина була куплена депутатом палати громад від Ліберальної партії Генрі Лабушером. Вістлер, однак, в подальшому позичив полотно у нього, щоб доопрацювати. Картина продовжувала перебувати в студії Вістлера до його смерті в 1903 році і лише після цього була повернута Лабушеру.

Критик Чарльз Паско описував Гілкріст на картині «Гармонія в жовтому і золотому: Золота дівчина — Конні Гілкріст» як досить симпатичну шістнадцятирічну дівчину з волоссям кольору льону, в світло-коричневій сукні та чорних шовкових панчохах, а саму картину як чуттєвий і реалістичний портрет без надуманих мальовничих ефектів. Місис Генрі Адамс 15 червня 1879 року описувала картину так: «На Конні фланелевий жилет, дістає до стегон … сумка і атласні чоботи з високими підборами по моді Людовіка XV, вона стрибає через скакалку з червоними ручками». Газета The New York Times повідомляла, що «її простодушність [взяла в полон] всі серця». На виставці в галереї Гросвеноркартина, однак, була піддана критиці. The London Express 24 травня 1879 року писав: «Освіта міс Конні Гілкріст, можливо, настільки ж убога, як і її одяг, і їй, безсумнівно, потрібно буде підказати, що [назва картини]» Золота дівчина «є наклепом на її зовнішність». Карикатура, що з'явилася у виданні The Mask під назвою «Веселощі в позолоті … Конні, про яку ніхто не думає», показувала Гілкріст навпроти величезного метелика (монограма Вістлера). Преса опосередковано торкалася моральних проблем, в тому числі і такої: «Чи робить юність дівчини задовільною досить зухвалий одяг у цій сценічній ролі?» Сам Вістлер був незадоволений картиною з інших причин. У той час як його малюнки пером, що зображують Гілкріст, сильні і виразні, картина позбавлена життя, і розчарований художник хотів навіть її знищити.

Друга картина Вістлера, натурницею для якої була Конні Гілкріст — «Блакитна дівчинка: портрет Конні Гілкріст» (англ. «The Blue Girl: Connie Gilchrist» олійний живопис по полотну, 188,9 × 88,6 см, Художня галерея Гантеріан в Університеті Глазго, інв. № GLAHA 46320), розпочата в 1879 році. До цього часу КоннівГілкріст ала в зеніті своєї слави. Картина, що зображає Гілкріст, залишилася незавершеною, але свіжість і безпосередність цієї роботи сприяє, за словами Маргарет Ф. Макдональд, «поетичному розкриттю її юної грації». «Блакитна дівчина» залишалася у власності художника до самої його смерті, коли за заповітйого ом Уістлерредана в Університет Глазго; за іншою версією, картина виявилася в музеї як дар Розалінди Бірн Філіп в 1935 році.

Художник і мемуарист Томас Роберт Вей у свій книзі спогадів про Вістлера писав, що Конні Гілкріст позувала також для картини «Скерцо в блакитному» (англ. «Scherzo in Blue») проте живописець поїхав у Венецію, а коли повернувся, то закінчив це полотно з іншою натурницею, Мод Мері Воллер (1862—1942, у шлюбі Монк). Згідно з Веєм, Вістлер працював над цією картиною в 1880 році, але сучасні мистецтвознавці відносять її створення до 1882—1884 років. Картина виконана в техніці олійного живопису по полотну, місцезнаходження її в даний час невідомо. Портрет дівчини виконаний у вертикальному форматі. Вона стоїть, широко розставивши ноги і впершись руками в стегна. На ній сукня зі спідницею до коліна, довгий жилет поверх нього. У дівчини довге волосся, поверх капелюх з пером. «Скерцо в блакитному: Блакитна дівчина» — остання з серії «Блакитні дівчата» Вістлера. Єдина збережена фотографія «Скерцо в блакитному: Блакитна дівчина» для сучасних мистецтвознавців містить основну інформацію про картину. По ній дослідники встановлюють пропорції полотна. Передбачається, що розмір полотна був приблизно 191 × 99 см. Етюд британського художника Волтера Сікерта зобразив студію Вістлера під час роботи над картиною «Скерцо в блакитному». Сікерт зобразив цю картину на мольберті і світловолосу натурницю (Конні Гілкріст або Мод Мері Воллер) на віддалі.

Одна з постійних моделей англійського портретиста Френка Монтегю Голла, місис Доу, порекомендувала йому свою чотирирічну племінницю Конні, а потім привела її в студію. Дочка Голла Ада згадувала: «Дитина була витонченим маленьким створіннячком, покірним і слухняним, дивно розумним … прекрасною маленькою моделлю». Доньки Голла Ада і Олів подружилися з Конні, грали з нею в дитячій кімнаті, побували на виставі з її участю. Хоча Ада згадувала, що Конні багато разів позувала її батькові, сучасні мистецтвознавці з упевненістю ідентифікували її лише на двох картинах: «Я воскресіння й життя» (англ. «I am the Resurrection and the Life» олійний живопис по полотну, розмір — 116,8 × 162,6 см, Художній музей Лідса, інв. № LEEAG. PA.1894.0016) ^{[Прим 1]}, «Дезертир» (англ. «A Deserter» 1874) і, ймовірно, на картині «Обличчя в огні» (англ. «Faces in the Fire» 1867, Музей Ашмола, Оксфорд, розмір — 46,5 × 67,5 см, полотно підписано і датовано: «F. Holl 1867») ^{[Прим 2]}. Критики, однак, припускають, що, коли Голл взявся до роботи над ілюстраціями для газети The Graphic наприкінці 1871 року, короткі терміни, встановлені для малюнків, вимагали, щоб Конні постійно йому позувала. Відомо, що вона стала моделлю для ілюстрації до «Маленької Мім» В. Гілберта. Їй було в цей час близько десяти років. Конні позувала п'ять годин без перерви і була настільки виснажена, що ледь могла стояти. Голл і його дружина змушені були підтримувати дівчинку.

Письменник вперше побачив Конніі Адельфа 13 січня 1877 року в пантомімі «Маленька паинька», ї якій були зайняті тільки діти, а Конні виконувала роль Арлекіна. Керролл був в компанії своєї маленької фотомоделі Евелін Гатч. Керолл зазначив у щоденнику того ж дня, що Конні «одна з найкрасивіших дітей, як обличчям, так і фігурою, яких я коли-небудь бачив. Я повинен отримати можливість сфотографувати її». Керролл послав дівчинці екземпляр казки «Аліса у Дивокраї» і акровірш на ім'я Констанс, одночасно поставивши запитання її матері про повне ім'я Конні, щоб написати акровірш і на нього (для письменника складання акровірша було прелюдією до фотографування). Матильда Гілкріст прийняла подарунок письменника і відправила йому ім'я дочки "Констанс Макдональд Гілкріст". Дві фотографії, зроблені в професійних студіях, відобразили Конні, якою її побачив тоді Керролл. Перша показує обличчя дівчинки великим планом. На другій вона зображена в ретельно продуманому вбранні, зі скакалкою, що звисає зі столу на лівій стороні зображення. Професор англійської мови в Університеті Сассекса і директор його Центру візуальних мистецтв Ліндсей Сміт зазначала, що ця фотографія передає складний характер одягу, який підкреслює андрогінність її тіла.

Провівши з Гілкріст більше часу (за словами Кейт Райт, пів години), Керролл зазначив її витонченість, скромність і сором'язливість. 2 липня того ж року Керролл звозив дівчинку в Королівську академію, яка справила на неї сильне враження, особливо після того, як Гілкріст побачила там себе на картині Фредеріка Лейтона «Урок музики». Ліндсей Сміт вважала, що метою відвідування Академії власне і був перегляд двох картин Лейтона, які там знаходилися і для яких позувала Конні: «Урок музики» і «Вивчення манускрипту на підставці для читання». Після відвідин Академії Керролл знову написав у щоденнику «про найпрекраснішу дитину (і обличчям, і фігурою), яку я коли-небудь знав». «Хотілося б зробити 100 її фотографій» — мріяв він. Керролл навіть розробив план, який дозволив би йому зробити фотографії дівчинки: «Придумав план, який здається більш здійсненним, ніж я коли-небудь думав, для отримання фотографій Конні Гілкріст: залишитися в Лондоні, відвезти її в Оксфорд на ранньому поїзді і забрати її ввечері. Це дало б дев'ять годин в Оксфорді і вартувало б трохи більше, ніж оплата за неї і супроводжуючого, який був би тягарем». Чи був реалізований цей план, залишилося невідомим.

2 жовтня 1877 року після вистави "Червона Шапочка" Керролл назвав Гілкріст «найчарівнішою серед Арлекіно» в Театрі Адельфи, але через рік свіжість дівчинки в очах письменника зблякла (Ліндсей Сміт зазначала, що це співпало з настанням у неї статевої зрілості). Керролл розчаровано записав 2 жовтня 1878 року, подивившись "Маленького доктора Фауста" в театрі Геєті: «Конні Гілкріст була в ролі Зібеля: вона втрачає свою красу і не може грати, але старий номер "Танець зі скакалкою" вона виконала чудово».

Конні Гілкріст стала найпопулярнішою молодою акторкою свого часу для фотографій. Були опубліковані великими накладами не лише світлини, але і літографічні портрети Гілкріст в її сценічних образах.

Наївна кольорова хромолітографія Аліни (Національна портретна галерея, Лондон, 32,4 × 20,6 см, дар Теренса Пеппера в 2014 році, інвентарний № NPG D42844) була опублікована під номером 25 у серії «Громадських портретів» фірми «Чарльз Гуддолл і сини» приблизно в 1883 році. На ній зображена Конні в ролі сестри Енн у спектаклі «Синя борода» і нанесений літографічний підпис. Молодість і невинність підкреслюють солом'яний капелюх, коротке волосся, намисто з перлів на шиї і сукня з короткими воланами. Сукня дозволяє демонструвати стрункі ноги, взуті в черевики на високих підборах, низький квадратний виріз, оброблений мереживом, підкреслює груди натурниці, а туго затягнута корсетна сукня показує вузьку талію.

Такі фотографії та гравюри підтримували популярність юної комедіантки. Як модель і акторка, вона спиралася в своїй кар'єрі на молодість, здоров'я, фізичні навички і красиву зовнішність.

Конні Гілкріст закінчила артистичну і модельну кар'єру в 27 років, одружившись з молодим аристократом.

• Connie Gilchrist in V & A's collections (англ.). V & A's collections. Процитовано 21 вересня 2019.