Жінки в Європі

Еволюція та історія жінок у Європі тісно переплетені з еволюцією та історією самої Європи. За даними Catalyst, в 2010 році 51,2% населення Європейського Союзу складали жінки (у січні 2011 року населення ЄС становило 502 122 750).^[1]

У своїй статті "Підйом жінок у Стародавній Греції" ("Історія сьогодні") Майкл Скотт наголошує, що "місце жінок" та їх досягнення в Стародавній Греції найкраще описав Фукідід у цій цитаті: "Найбільше досягнення [для жінок] – якщо про неї найменше говорять чоловіки, неважливо чи то для похвали, чи для звинувачення."^[2]

Сучасні характеристики жінок у Білорусі змінювались планомірно внаслідок подій, що відбулися в історії Білорусі. Зокрема, коли концепція рівних прав жінок була вперше розроблена та обгрунтована наприкінці 16 століття. Хартія Великого князівства 1588 р. – один із найважливіших юридичних документів в історії Білорусі – захищала гідність білоруських жінок згідно із законом.^[3] Жінки в Білорусі та їхній внесок у білоруське суспільство відзначається щороку під час Міжнародного жіночого дня.^[4]

Після отримання виборчого права в 1919 році, німецькі жінки почали брати активну роль в німецькій політиці, займаючи посади, які зазвичай займали німецькі чоловіки. Після закінчення Другої світової війни вони були позначені як Trümmerfrauen або "жінки з уламків", тому що вони дбали про «поранених, ховали загиблих, рятували речі», і брали участь в складній задачі відновлення розірваної війною Німеччини, просто розчищуючи завали та руїни війни.^[5]

Албанські жінки проживають у консервативному^[6] патріархальному суспільстві. У цьому традиційному суспільстві жінки Албанії мають другорядні ролі в громадах, які вірять у "переважання чоловіків". Це відбувається, незважаючи на перехід до демократії та прийняття вільної ринкової економіки в Албанії (після періоду дії комуністичної партії праці).^[7] На основі 500-річного Кануна Леке Дукаджіні, традиційного кодексу поведінки, головна роль албанських жінок – піклуватися про дітей та дім.

Через патріархальний характер традиційної вірменської культури та суспільства^[8] від жінок у Вірменії часто очікують доброчесності та покірливості, а також захисту своєї цноти до шлюбу. Жінки зазвичай беруть на себе переважно всі хатні роботи.

Традиційні соціальні норми та відсталий економічний розвиток у сільських регіонах Азербайджану продовжують обмежувати роль жінок у господарстві. Є повідомлення, що жінки відчувають труднощі у використанні своїх законних прав через дискримінацію за статтю.^[9]

Історію, характерні риси, еволюцію та генеалогії нинішніх жінок у Чехії можна простежити за багато століть до заснування самої країни. Вони походять від слов’янських поселенців, які насамперед займались сільським господарством.^[10]

У деяких районах Італії жінок досі стереотипно сприймають домогосподарками та матерями. Це також відображається у факті вищого в середньому безробіття жінок в Італії, ніж в інших країнах ЄС.^[11]

Ранній опис жінок Чорногорії, знайдений в газеті The New York Times 5 листопада 1880 р., зазначає, що "чорногорка виконує рівну частку праці з чоловіком на польових роботах, і вона виконує всі перевезення" стосовно подорожей на конях та інших видів перевезення з використанням тварин. Далі газета описувала, що вони займаються в’язанням або прядінням.^[12]

Швейцарська традиція також ставить жінок під владу своїх батьків та своїх чоловіків.^[4]

Жінки в Андоррі мають рівні права з чоловіками згідно із законами Князівства Андорра. Андорра надавала жінкам законні права повільно: виборче право для жінок було досягнуте лише в 1970 р.^[13] Однак за останні роки жінки зробили великий стрибок у досягненні рівних прав у політичному плані. Андорки отримали 15 місць під час парламентських виборів у своїй країні в 2011 році; з цієї причини Андорра стала першою країною в Європі та другою країною на міжнародному рівні, яка обрала "законодавчий орган з більшістю жінок".

Правове становище жінок в Австрії покращилось із середини 1970-х. Ґрунтуючись на дослідженні про статус жінок в Австрії в грудні 1993 року, пріоритет законодавства Австрії базується скоріше на однаковому ставленні до обох статей, а не на рівних правах. Таким чином, австрійки виграють від спроби свого уряду "компенсувати за навантаження від гендерної нерівності". Однак, незважаючи на вдосконалення законодавства щодо статусу жінок, в австрійському суспільстві все ще переважає концепція традиційних ролей. Більшість домашніх справ та виховання дітей австрійські чоловіки розглядають як сферу діяльності жінок. І освіта, і стать є основною ознакою рівня доходів.^[14]

Жінки в Азербайджані номінально користуються тими ж законними правами, що і чоловіки; однак дискримінація все ще є проблемою.^[9] В Хорватії гендерна рівність є частиною статті 3 Конституції Хорватії. Омбудсмен з питань гендерної рівності та Управління з питань гендерної рівності існують з 2003 року.^[15] Чехія після періоду в історії, відомого як оксамитова революція, багато жінок стали працювати на повний робочий день, також зосереджуючись на роботі по домогосподарству, здобуваючи "почуття особистої ефективності та незалежності" в рамках чеського суспільства.^[16]

Фінські жінки задоволені відношенням чоловіків до себе з "високим ступенем рівності" та "ввічливості".^[17] У 1906 році жінки Фінляндії стали першими жінками в Європі, що здобули виборче право.^[18] У Фінляндії є багато жінок, які займають видатні посади у фінському суспільстві, в наукових закладах, у сфері бізнесу та уряді Фінляндії. Прикладом могутніх жінок у фінській політиці є Тар'я Галонен, яка стала першою жінкою-очільницею країни (до того вона була міністром закордонних справ Фінляндії).

Статус грецьких жінок зазнав змін і більших покращень з початком XX століття. У 1957 році вони здобули право голосу. Це призвело до того, що жінки почали отримувати робочі місця на підприємствах та в уряді Греції. Крім того, вони змогли зберегти своє право на спадщину майна навіть після одруження.^[19]

В сучасних Нідерландах живуть найщасливіші жінки у світі, згідно з одним дослідженням.^[20]

Сан-Марино запровадив виборче право для жінок після конституційної кризи 1957 року, відомої як Фатті ді Роверета. Жінки здобули виборче право в 1960 році, а право займати політичні посади – в 1973 р.^[21] Однак на референдумі 1982 року жінки Сан-Марино не здобули права зберегти своє громадянство, якщо одружувалися з іноземцями (19 000 виборців Сан-Марино проголосували за продовження дії закону 1928 року); в результаті втрати громадянства жінки також втрачали право голосу, роботи, володіння майном, проживання та спадкування майна в Республіці Сан-Марино.^[22] Пізніше ці закони про громадянство були змінені парламентом у 2000 р.^[23] та 2004 р.,^[24] дозволяючи жінкам зберігати своє громадянство та передавати його своїм дітям та чоловікові.

Окрім того, що жінки Іспанії здобули популярність як «королеви та аристократки» в історії країни, вони також досягли успіху у встановленні своєї ролі в сучасній Іспанії «без помітного феміністського повстання».^[4]

Швейцарські жінки здобули право голосу на національних виборах у 1971 році,^[25] в той час як права голосу на рівні місцевого кантону були отримані між 1959 р. (Катони Во та Невшатель) та 1991 р. (Кантон Аппенцелль Іннерроден).^[26][27] Однак, незважаючи на те, що вони отримали статус рівних з чоловіками прав, деякі швейцарки все ще отримують менші зарплати, ніж чоловіки з таким же рівнем освіти, і займають посади нижчого рівня.^[28]

Як громадянки післявоєнної нації, деякі косовські жінки стали учасницями процесу побудови миру та встановлення гендерної рівності в процесі реабілітації Косова.^[29] Жінки в Республіці Косово також стали активними в політиці та правоохоронних органах. Прикладом цього є обрання Атіфете Яхджаги четвертою очільницею Косово^[a], і вона стала першою жінкою,^[30] першою з позапартійних кандидатів і наймолодшою з обраних на посаду президента в країні. До того вона працювала заступницею директора поліції Косова,^[31] маючи чин генерал-майора^[32] – найвищого серед жінок у Південно-Східній Європі.^[33]

Жінки Південної Осетії переживали ситуацію збройних конфліктів.^[34][35] Головною організацією, яка сприяє та захищає статус жінок Південної Осетії, є Асоціація жінок Південної Осетії за демократію та права людини (яку іноді називають Асоціацією жінок Південної Осетії за демократію та захист прав людини), і в даний час її очолює Ліра Козаєва-Цховребова.^[36]

Покоління за поколінням бельгійських жінок здатне подолати так званий "професійний гендерний розрив". У молодих поколіннях це пов’язано зі збільшенням доступності "робіт на неповний робочий день в сфері послуг" для жінок. У 1999 році середній заробіток бельгійки становив 91 % від зарплати бельгійця. Коли бельгійки не виконують роботу за сумісництвом, вони все ще "виконують більшу частину хатньої роботи", залежно від домовленості між партнерами.^[37]

За даними Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (МФСР), жінки Боснії та Герцеговини зазнали впливу трьох типів перехідного періоду після Боснійської війни (1992-1995 рр.),^[38] а саме: "перехід від війни до миру", економічний перехід та політичний перехід.

У 2011 році Державний секретаріат Швейцарії з економічних питань (Seco) заохочував бізнес-компанії "призначати більше жінок на посади найвищого рівня". Ті, хто вже працює в комерційних компаніях, зазначають, що "жінки заробляють в середньому на 20% менше, ніж чоловіки" у Швейцарії, і це співвідношення становило 6 з 10 жінок, які працюють неповний робочий день.^[39]

• Жінки в армії в Європі
• Демографія Європи
• Етнічні групи в Європі
• Корінні народи Європи
• Європейська діаспора

• Жінки в Абхазії
• Жінки в Косово
• Жінки в Нагірному Карабасі
• Жінки на Північному Кіпрі
• Жінки в Південній Осетії
• Жінки в Придністров'ї

• Жінки в Аланді
• Жінки на Фарерських островах
• Жінки в Гібралтарі
• Жінки на Гернсі
• Жінки на острові Мен
• Жінки в Джерсі
• Жінки на Шпіцбергені