Фільм жахів

Фільм жахів, фільм жахіть, фільм жаху, фільм страхіть^[1] (англ. horror film, horror movie, часто транслітерується як горор фільм^[2][3][4] або ж хорор фільм^[5]) — жанр художнього фільму, метою якого є викликати у глядачів страх, вселити почуття хвилювання, створити атмосферу напруження чи нестерпного очікування чогось жахливого.

До характерних елементів жанру належать монстри (вампіри, зомбі, прибульці), апокаліптичні події, релігійні чи народні вірування (привиди, демони, відьми), насильство, серійні вбивці, мотиви невідомого, загрози, безпорядності та ізоляції. Для жанру також характерне використання раптових лякань (скример), тривожної музики й звукових ефектів, темноти та похмурої атмосфери.

Горор, починаючи з XX століття, породив багато піджанрів, зокрема боді-горор, комедійні та еротичні фільми жахів, слешери, сплеттери та психологічні горори.

Горор має спільні риси з низкою близьких жанрів, зокрема трилером, містикою та темним фентезі. Ці жанри є дистинктивними один від одного, однак на практиці консенсусу щодо їхньої різниці не існує. Зокрема, дослідники розрізняють горор і трилер за їхнім основним емоційним та тематичним спрямуванням: горор передусім прагне викликати страх, жах, відразу або шок, тоді як трилер значною мірою ґрунтується на напруженні й очікуванні небезпеки. Водночас ці засоби можуть, і в переважній більшості поєднуються в одному творі, що робить межу між ними нечіткою.^[6] В кінокритиці 1940-х років поняття «горор» і «трилер» нерідко використовувалися взаємозамінно, а чимало фільмів, які сьогодні класифікують як горори або трилери, тоді відносили до іншої категорії (наприклад, нуар та жіноча готика).^[7]

На відміну від, зокрема, комедій, мелодрам чи порно, котрі сприяють виділенню ендорфінів та тестостерону, жахи, як і екшн, збільшують викид адреналіну.

Основною рисою фільмів жахів є напружена, тривожна атмосфера, яка реалізується на екрані тими чи іншими сюжетними поворотами, подіями, образами: як то скримери та елементи саспенсу. Як і в багатьох інших жанрах кінематографу, перед глядачем класичної горор-стрічки постає картина боротьби добра і зла.

Першими фільмами з надприродними явищами, насиченими елементами фантасмагорії та кошмару, з'явилися ще у Жоржа Мальєса в кінці 1890-х років, одна з найвідоміших його робіт — це фільм 1896 року «Замок диявола». Це перший кінофільм, у якому використовувалися примітивні спецефекти. Розквіт жанру відбувся в Німеччині, де було створено багато популярних у майбутньому тем, як-то «Празький студент» (1913) чи «Ґолем» (1915). Основоположні персонажі фільмів жанру були запозичені зі страшних історій, створених німецьким експресіонізмом. Так, героєм фільму «Кабінеті доктора Каліґарі» (1920) був шалений вбивця, а в фільмі «Носферату, симфонія жаху» (1921) Фрідріха Вільгельма Мурнау вперше був використаний сюжет роману «Дракула» Брема Стокера.

У Голлівуді в німий період жанр перш за все був пов'язаний з іменем Т. Броунінга. В 1928 році Warner Bros. випускає перший звуковий фільм «Жах». На початку 30-х років компанія Universal Pictures випускає горор «Дракула» за однойменним романом, який швидко завойовує популярність.

У 50-ті роки жанр збагатився елементами наукової фантастики, зокрема в таких картинах як «Щось» (1951) та «Вторгнення викрадачів тіл» (1956). Стрічки М. Павелла «Допитливий Том» (1960) та «Психо» Гічкока (1960) розвинули тему слешерів про маніяків-убивць. Водночас з'явилися перші широковідомі зразки японських жахів, засновані на легендах про привидів, такі як «Квайдан» М. Кобаясі (1964) і «Куронеко» К. Сіндо (1968).

У 70-80-ті роки жанр зазнав переосмислення, з'явилися жорстокіші італійські та видовищніші, за спецефектами, американські жахи («Геловін», «Кошмар на вулиці В'язів», «П'ятниця, 13-те»)^[8].

Перша класика містила значний моральний підтекст з щасливим закінченням де виживали «праведники» котрі й карали «зло». Згодом, у 2000-х, тематика змінилась у бік реалізму, іноді без хепі-ендів або з виживанням найвитриваліших, котрі заздалегідь були ліпше за своїх наївних товаришів підготовлені до виживання^[9].

Першим радянським фільмом жаху вважається «Вій» (1967) за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя^[10], який знімали в Україні в церквах Седнева, Чернігова та Франківщини.

На думку окремих оглядачів жанр поділяється на відносний реалізм (твори, котрі іноді посилаються на реальні події^[11]) та фантасмагорію:

• Серійники — жанр, для якого характерним є персонаж серійного чи масового вбивці, який переслідує і по черзі вбиває своїх жертв («Поворот не туди», «Крик», «Пила» тощо).
• Тваринні — горори, тематикою яких є інстинктивні чи патогенні впливи на тварин, унаслідок яких вони виступають антагоністами («Щелепи», «Піраньї» і т. ін.)

• Психологічні — жанр зосереджений на вибудові насиченості впливу суто психологічних ефектів фобій чи парапсихології, як правило, при цьому стрічка не містить значної кількості жертв чи кровопролиття. В XXI сторіччі зразками цього жанру були «Ключ від усіх дверей», «Дзвінок» та «Дзеркала».
• Міфічні — стрічкам жанру притаманні міфічні антигерої, найпопулярнішими до відтворення з котрих є зомбі, упирі, вовкулаки, духи та інші вигадані істоти.

На думку окремих авторів, масова популярність фільмів страхів призвела до помилкового калькування назви з російської «фильм ужасов»^[1]. На думку відомого мовознавця Бориса Антоненка-Давидовича, нормативною українською назвою для цього жанру є «фільм страхіть»^[12][13], «фільм страхів», «фільм жаху». Інші дослідники вважають, що термін «Фільм жахів» є правомірним, як і «горор», настільки що обидва терміни часопис Кіно-Коло поміщує в заголовку 500-сторінкової книги^[14][15]. Ще інші вживають русифіковану форму «хорор»^[5]. Поняття жах можна вважати найекспресивнішою формою страху.

• Класичні потвори Universal (серія фільмів)
• Література жахів
• Трилер
• Саспенс

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фільм жахів

• Фільми жахів // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.

• Миславський В. Н. Західний кінематограф. Концептуально-термінологічний словник. Харків : ТОВ Видавництво «Точка», 2024.. С. 193-196