Страх

Страх — стан хвилювання, тривоги, неспокою, викликаний очікуванням чого-небудь неприємного та небажаного^[1]. Страх викликає фізіологічні та психологічні зміни, що, в свою чергу, може спричинити такі поведінкові реакції, як агресивна відповідь або втеча від загрози, широко відомі як реакція «бий або тікай».

З точки зору психології, страх є негативно забарвленим емоційним процесом. У теорії диференціальних емоцій К. Ізард страх віднесений до базових емоцій, тобто є вродженим емоційним процесом, з генетично заданими фізіологічним компонентом, чітко визначеним мімічним проявом і конкретним суб'єктивним переживанням^[2].

Причинами страху вважають реальну або уявну небезпеку. Страх мобілізує організм для реалізації поведінки уникнення, втечі.^[3]

Психічні розлади, під час яких деякі ситуації, процеси, явища або об'єкти, які не є небезпечними, викликають тривогу і страх, називаються «фобіями».^[4]

Найбільш повну класифікацію за змістом нав’язливих страхів (фобій) зробив Б. Карвасарський ^[5]а саме:

1. Страх простору і переміщення в ньому: агорафобія; клаустрофобія; гіпсофобія; страх глибини; страх подорожей у транспорті.

2. Соціофобії (страхи, пов’язані із знаходженням в товаристві інших людей): страх публічних виступів; страх перед екзаменами; страх через неможливість виконати якусь дію в присутності сторонніх (проковтнути їжу); страх відвідування громадського туалету та ін.;

3. Нозофобії (страх захворіти яким-небудь захворюванням): кардіофобія; інфарктофобія; страх захворіти сказом та іншими інфекційними хворобами; ліссофобія; сифілофобія; канцерофобія)

4. Страх за здоров’я близьких.

5. Танатофобія — нав’язливий страх смерті.

6. Сексуальні страхи: страх перед неможливістю здійснити статевий акт; страх вагітності; страх болю при статевому контакті);

7. Обсесивно-компульсивні страхи: мізіофобія; страх здійснити самогубство; страх скалічити своїх близьких та ін.;

8.«Контрастні» нав’язливі стани (страх зробити вчинок, який протирічить морально-етичним установкам особистості): страх голосно сказати нецензурні слова в товаристві ввічливої людини; страх «зробити щось непристойне, у церкві під час богослужіння та інше;

9. Нав’язливий страх тварин і комах (змій, павуків, тарганів, мишей, щурів, собак та ін.).

10. Пантофобія – генералізований нав’язливий страх.

11. Фобофобія (страх повторення нападу нав’язливого страху, «страх страху»).

Саме усвідомлення скінченності свого існування, грубіше — страх смерті, упорядкував життя первісної людини. Ритуал, нівелюючи страхи, дозволяв збирати культурну інформацію, удосконалюючи способи її консервації. Способи, регулятори та результати людського існування змінювалися. Не останню роль зіграв страх в появі держави. Можна сказати, що одним з факторів створення громад був комплекс страхів. Наслідком цього комплексу стало прагнення до об'єднання з тим, щоб боротися проти небезпек спільно.

Якщо говорити про релігії, які займали (і займають) значне місце в житті людини, то в кожній з них ключове місце займає також страх. Причому тут страх піднімається на метафізичний рівень і пов'язаний не тільки з проблемою життя і смерті, а й з моральним аспектом. Сама смерть стає своєрідною межею, місцем переходу в інший світ. І від того, як людина прожила своє життя, залежить те, чим інший світ виявиться для неї. У даному випадку виявляється, що джерело страху перебуває не в об'єктивній реальності (тобто не в навколишньому світі), а за межами безпосереднього пізнання. У якомусь сенсі, можна вважати, що страх справив великий вплив на розвиток такого критерію, як моральність.

Окреме місце займає страх в художньому мистецтві та літературі, як-то: жанр готичного оповідання (або готичного роману), кінематографічний жанр фільму жахів. Епічний і міфологічний фольклор, народні забобони є одним з найбільш часто використовуваних джерел для цих творів.

Присутній також страх і в театральному мистецтві, який виявляється хвилюванням, що виникає на сцені, і який отримав назву сценічна фобія.

Перебіг емоції страху в різних ситуаціях у різних людей може істотно відрізнятися, як за силою, так і за впливом на поведінку.

Страх може проявлятися у вигляді порушеного або пригніченого емоційного стану. Дуже сильний страх (наприклад жах) часто супроводжується саме пригніченим станом.

Такі психічні розлади як фобії, можуть призводити до частого і сильного переживання страху людиною.

Деякі філософи, особливо ті, які підходять до цього явища з чисто моральних позицій, вважають страх шкідливою ​​емоцією з поганими наслідками. Інші філософи, особливо ті, які розглядають страх як переважно біологічне явище, навпаки, вважають цей стан корисним, оскільки він сповіщає про небезпечні ситуації. Обидві точки зору не взаємовиключні, оскільки емоція страху, як і відчуття болю, забезпечує самозбереження індивіда, і стає непродуктивною або небезпечною лише в найбільш інтенсивних і тривалих проявах.

Британський психолог Джон Боулбі виділив дві групи причин страху: «природні стимули» і «їхні похідні». Він думає, що вроджені детермінанти страху пов’язані із ситуаціями, які дійсно мають високу ймовірність небезпеки. Похідні стимули піддані впливу культури й контексту ситуації більше, ніж природні стимули. Він також вважає самотність найбільш глибокою й важливою причиною страху. Боулбі пов’язує це з тим, що як у дитинстві, так і в старості ймовірність небезпеки при хворобі або самотності значно зростає.^[6]

Страх може бути описаний різними термінами в залежності від вираженості.

Професор Ю. В. Щербатих запропонував свою класифікацію страхів.

Він поділяє всі страхи на три групи:

• Біологічні;
• Соціальні;
• Екзистенційні.

До першої групи відносяться страхи, безпосередньо пов'язані із загрозою життю людини, друга представляє боязні і побоювання за зміну свого соціального статусу, третя група страхів пов'язана з самою сутністю людини, характерна для всіх людей.

Виходячи з цього принципу, страх пожежі відноситься до першої категорії, страх публічних виступів — до другої, а страх смерті — до третьої. Між тим є й проміжні форми страху, що стоять на межі двох розділів. До них, наприклад, відноситься страх хвороб. З одного боку — хвороба має біологічний характер (біль, пошкодження, страждання), але з іншого — соціальну природу (виключення з нормальної діяльності, відрив від колективу, зниження доходів, звільнення з роботи, бідність і т. д.). Тому даний страх знаходиться на кордоні 1 і 2 групи страхів, страх глибини (при купанні) — на кордоні 1 і 3 групи, страх втрати близьких — на кордоні 2 і 3 групи і т. д. Насправді, в кожному страху в тій чи іншій мірі присутні всі три складові, але одна з них є домінантною.

Людині властиво боятися небезпечних тварин, ситуацій і явищ природи. Страх, що виникає з цього приводу, має генетичний або рефлекторний характер. У першому випадку реакція на небезпеку записана на генетичному рівні, у другому (заснована на власному негативному досвіді) — записується на рівні нервових клітин. В обох випадках є сенс проконтролювати корисність подібних реакцій за допомогою розуму і логіки. Можливо, що дані реакції втратили своє корисне значення і лише заважають людині жити щасливо. Наприклад, має сенс з обережністю ставитися до змій, і безглуздо боятися павуків; можна цілком обґрунтовано побоюватися блискавок, але не грому, який не може заподіяти шкоди. Якщо подібні страхи заподіюють людині незручність, можна постаратися перебудувати свої рефлекси.

Страхи, що виникають в ситуаціях, небезпечних для життя і здоров'я, носять охоронну функцію, і тому корисні. Страхи ж перед медичними маніпуляціями можуть завдати шкоди здоров'ю, оскільки завадять людині вчасно встановити діагноз або провести лікування.

У пацієнта, мигдалеподібне тіло якого виявилося зруйновано внаслідок хвороби Урбаха-Віті, спостерігалася повна відсутність страху^[7][8][9].

Розвиток почуття страху визначається двома нейронними шляхами, які, в ідеалі, функціонують одночасно. Перший з них, відповідальний за розвиток основних емоцій, реагує швидко і супроводжується великою кількістю помилок. Другий реагує повільніше, але більш точно.^[10]

Перший шлях дозволяє нам швидко відповісти на ознаки небезпеки, але часто спрацьовує як помилкова тривога. Другий шлях дозволяє нам більш точно оцінити ситуацію і відповісти на небезпеку точніше. У цьому випадку почуття страху, ініційоване першим шляхом, блокується функціонуванням другого шляху, який оцінює певні ознаки небезпеки як не реальні.

При першому шляху (низькому, короткому, підкірковому) емоційний стимул, відбиваючись у чутливих ядрах таламуса, замикається на амигдальних ядрах таламуса, спричинюючи емоційну відповідь.

При другому шляху (високому, довгому, кірковому), емоційний стимул, відбиваючись у чутливих ядрах таламуса, сходить у сенсорні відділи кори головного мозку і вже з них направляється в ядра амигдального (мигдалеподібного) комплексу, формуючи емоційну відповідь.

При фобіях другий шлях функціонує неадекватно, що призводить до розвитку почуття страху на стимули, що не несуть небезпеки.

Страх, як глибинний стан, що спричинений здатністю людини усвідомлювати недосконалість світу та його колізії, постає одним із вагомих феноменів, як внутрішнього, так і зовнішнього нашого буття у світі. Так, Г. Гелель називає страх «невіддільною властивістю будь-якого буття».

З одного боку, він є об'єктивним фактором, що впливає на процеси у суспільстві, й тісно переплітається з усією історією людства, а з іншого — є опосередкованим елементом впливу реальної дійсності на людину, трансформуючи внутрішню й зовнішню реальності останньої. Нейтралізувати небажану дію даного феномену, за думкою багатьох мислителів, можливо за рахунок культури філософського мислення.

Вирізняють три типи поведінки людини в екстремальній ситуації.

• Астенічна реакція страху – (заціпеніння, тремтіння). Стан розвивається за механізмом пасивно-оборонного рефлексу, успадкованого від тварин. Настає повна розгубленість, військовослужбовець робить безладні та безглузді рухи.
• Стенічна реакція страху проявляється як паніка. Вид рефлексу активно-оборонний. Для цього стану характерна миттєва дія (якомога раніше і якнайдалі від джерела страху). Масова паніка – найнебезпечніший прояв страху своїм «ураганним» наростанням. Вона виключає раціональну оцінку обстановки.
• Стенічне бойове збудження -це стан, пов’язаний із активною свідомою діяльністю на момент небезпеки, і може бути позитивно забарвленим, тоді людина відчуває своєрідну насолоду та підвищення психічної активності. Це «захоплення страхом».^[12]

• Психоаналіз
• Фобії
• Біль

• Карвасарский Б.Д. Неврози. Медицина, 1980. 386 с.

• Є. Мулярчук. Страх // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — С. 610. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• О. Бучма. Страху теорія // ФЕС, с.610
• Зигмунд Фрейд. «О правомерности выделения из неврастении симпомокомплекса, называющегося „невроз страха“»
• Ильясов Ф. Н. Феномен страха смерти в современном обществе //Социологические исследования. 2010. № 9.
• А. Берзін. Страх: як впоратися з турбуючими емоціями
• Колісник О. В. Страх як екзистенціал людського буття

• Страх // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
• Страх [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2
• Страх [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] Кочерева Діана. Гарна стаття на тему причин страху та подолання страху

Це незавершена стаття з психології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.