Еритрея

Держава Еритрея тигр. ሃገረ ኤርትራ (Hagärä Ertra) араб. دولة إرتريا (Dawlat Iritriyá)
Прапор Емблема
Гімн: Ертра, Ертра, Ертра
Столиця (та найбільше місто)	Асмера
Офіційні мови	немає; фактично: тигринья та арабська, в меншій мірі: англійська та італійська
Етнос	2010 р.:[1] 55 % тиграї (тигринья) 30 % тигре 4 % сахо 2 % кунама 2 % рашаїда 2 % білен 5 % інші
Форма правління	Президентська республіка
Президент	Ісайяс Афеверкі
Незалежність	від Ефіопії
• де-факто	24 травня 1991
• де-юре	24 травня 1993
Площа
• Загалом	117 600 км² (101)
• Внутр. води	0,14 % %
Населення
• оцінка 2012	6,086,495 (107)
• перепис 2008	5,291,370
• Густота	51,8/км² (154)
ВВП (ПКС)	2012 р., оцінка
• Повний	$4,412 млрд[2] (157)
• На душу населення	$780[2] (178)
ВВП (ном.)	2012 рік, оцінка
• Повний	$3,108 млрд[2] (153)
• На душу населення	$549[2] дол. США (153)
ІЛР (2011)	▬ 0.349 (низький) (177)
Валюта	Накфа (ERN)
Часовий пояс	EAT (UTC+3)
• Літній час	немає (UTC+3)
Коди ISO 3166	ER
Домен	.er
Телефонний код	+291
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Еритрея

Еритре́я (тигр. ኤርትራ Ertra, араб. إرتريا Iritriyá), офіційна назва Держа́ва Еритре́я (тигр. ሃገረ ኤርትራ Hagärä Ertra, араб. دولة إرتريا Dawlat Iritriyá)  — держава у Східній Африці, що межує на півдні з Ефіопією, на заході із Суданом, на південному сході з Джибуті. Зі сходу омивається Червоним морем. Столиця та найбільше місто — Асмера.

Голова держави й уряду Ісаяс Афеверкі з 1993 року.

Назва країни, затверджена як назва італійської колонії 1890 року, походить від античної назви Червоного моря (лат. Mare Erythraeum), що, своєю чергою, походить від дав.-гр. Erythrea Thalassa, де «еритрум» — червоний, «таласса» — море^[3].

Держава розташована в Східній Африці, територія країни простягається з півночі на південь на 900 км, а із заходу на схід — на 470 км. На північному заході межує із Суданом (спільний кордон — 605 км); на півдні й заході — з Ефіопією (912 км); на південному сході — з Джибуті (114 км). На сході омивається водами Червоного моря Індійського океану, берегова лінія 1150 км.

Рельєф країни доволі неоднорідний. Біля третини території країни розташовано на Еритрейському нагір'ї, на захід від нього розташовано велике плато, на схід — прибережні рівнини та западини, в тому числі частина западина Афар. Тут розміщені витоки багатьох приток річок Гаш, Сетіт, Барка, Текезе та Мереб. Найвища точка Еритреї — гора Соїра (2989 м); розташована на південь від столиці країни Асмери, яка розміщена на висоті 2374 м над рівнем моря. Найнижча точка країни — біля озера Кулул (75 м нижче рівня моря) в Афарській впадині. Низинні райони на заході Еритреї простягаються від Керена (на північний-захід від Асмери) до кордону із Суданом. Переважна частина прибережної смуги розташована в аридній чи семіаридній зоні^[4][5].

На узбережжі Червоного моря клімат сухий та спекотний. Середні зимові температури коливаються в діапазоні 20—35 °C, літні в межах 40—50 °C. Середньорічна норма опадів — 200 мм. У східній частині країни температури ще вищі. Західні рівнини на кордоні з Суданом розташовані на висоті 500—2000 м над рівнем моря, середньорічна норма опадів — 400 мм. У грудні температура інколи знижується до 15 °C. Еритрейське нагір'я характеризується більш вологим та прохолоднішим кліматом: середньорічна норма опадів — 500—850 мм, середні температури — 15—30 °C. Узимку вночі можливе зниження температури до 0 °C. У центральному та західному регіоні країни спостерігаються два вологих періоди — головний літній із червня по вересень і менш виразний весняний із березня по квітень. Біля узбережжя опади випадають переважно взимку. У середньому в країні середньорічна норма опадів становить 400—600 мм^[4].

Гідрографія Еритреї визначається поєднанням гірського рельєфу, посушливого клімату, виходу до Червоного моря та історично сформованої мережі річок і озер. Річки країни переважно мають тимчасовий характер стоку, а озерний фонд є обмеженим. Морське узбережжя представлене акваторією Червоного моря з численними лагунами, бухтами й островами архіпелагу Дахлак.

Річкова мережа Еритреї формується переважно за рахунок сезонних дощів. Більшість річок належить до басейну Червоного моря або впадає в низинні внутрішні улоговини, де вода швидко випаровується. Постійні річки трапляються рідко, і більшість з них втрачає свою силу впродовж сухих місяців. Найважливішою річкою країни є Текезе. Її загальна довжина становить 608 км. Витоки розташовані в горах Ефіопії, після чого вона перетинає західну частину Еритреї та прямує до Судану, де зливається з річкою Атбара. Далі її води потрапляють у головну артерію Африки — Ніл.

На відміну від річкової мережі, озер в Еритреї небагато. Більшість з них має вулканічне чи тектонічне походження й розташована в гірських районах або у прибережних зонах, де присутні безстічні області депресій рельєфу, в яких утворюються солоні пересихаючі озера. В умовах жаркого клімату вони зазвичай є солоними, а прісноводні водойми трапляються рідко. Найбільшим озером країни є Ашанг (площа близько 9 км², глибина до 30 м). Воно розташоване в гірській місцевості на висоті понад 2400 м над рівнем моря в гірській улоговині. Вода в озері прісна, що робить його унікальним серед водойм регіону, де більшість озер солоні через високий рівень випаровування.

За флористичним районуванням світу Ерітрея належить до Судано-Замбезійської області Африканського підцарства Палеотропічного флористичного царства. Флора Еритреї нараховує понад 2500 видів рослин, серед яких чимало ендеміків.

Рослинний покрив країни залежить від клімату та рельєфу. У пустельних районах поширені ксерофітні чагарники, акації, тамариски. У прибережних зонах ростуть мангрові ліси. У західних низовинах панують савани з травами, баобабами, акаціями та міомбо. У нагірних районах колись були значні ліси, але більшість їх вирубано, наразі залишилися лише окремі ділянки акацій, ялівців, подекуди трапляються насадження евкаліптів.

Еритрея є країною з надзвичайно різноманітною ландшафтною структурою. Вона поєднує в собі пустельні узбережжя, високогірні плато, саванні рівнини та гірські масиви. Основними типами ландшафтів тут є: 1 — саванні північноафриканські (підтип: опустелені); 2 — тропічні пустельні північноафриканські. Вони, у свою чергу, представлені 6 групами ландшафтів: 1 — низовинні приморські акумулятивні рівнини; 2 — озерно-солончакові западини; 3 — алювіально-пролювіальні, пролювіально-делювіальні підгорні рівнини; 4 — глибокі тектонічні рифтові западини поясу східноафриканських розломів; 5 — цокольні глибові нагір'я на кристалічній основі Африканської платформи; 6 — вулканічні нагір'я.

За фізико-географічним районуванням світу Еритрея належить до Східносуданської фізико-географічної області Суданської (саванної) фізико-географічної країни, а також до Північноефіопської нагірної та Афарської улоговинної фізико-географічних областей Абессомалійської фізико-географічної країни.

Східносуданська фізико-географічна область. Охоплює північно-західну частину Еритреї, що межує із Суданом. Тут розташовані широкі плоскі алювіальні рівнини з саванними ландшафтами. Клімат тут спекотний і сухий, але дещо сприятливіший, ніж на узбережжі, завдяки літнім дощам. Тут ростуть саванні трави, акації, баобаби. Регіон розвиненого пасовищного скотарства.

Північноефіопська нагірна область. Займає центральну частину Еритреї з високими плато й горами, які є північним відгалуженням Ефіопського нагір'я. Висоти сягають 2000—2500 м, а найвища точка країни — гора Емба-Сохула (3013 м). Ландшафти представлені гірськими саванами, сухими тропічними лісами та терасованими схилами з сільськогосподарськими угіддями. Тут розвинені культурні ландшафти з полями проса, сорго, ячменю.

Афарська улоговинна область. Охоплює південний схід і прибережну смугу країни. З огляду на природні умови та ландшафтну структуру область можна поділити на два фізико-географічні райони:

• Данакільський западинний район (охоплює частину Данакільської западини — однієї з найнижчих і найспекотніших територій планети; район з активною рифтоутворюючою тектонікою і вулканічною діяльністю: лавові плато, сірчані виверження, гарячі джерела, соляні шари і піщані й кам'янисті низовини; у деяких місцях поверхня опускається нижче рівня моря, утворюючи солоні басейни; річні опади практично відсутні або мізерні, а денні температури надзвичайно високі; рослинність надзвичайно бідна або зовсім відсутня);
• Прибережний район (займає вузьку приморську смугу низовини шириною від 10 до 50 км та прилеглі острови; тут переважають тропічні пустелі та напівпустелі, представлені піщаними і глинистими рівнинами з розрідженою ксерофітною рослинністю (солянки, акації, тамарикси); в окремих місцях формуються мангрові ліси та коралові рифи, особливо на захищених ділянках заток та біля островів Дахлак).

У межах гірських районів Еритреї чітко простежується висотна поясність, зумовлена значними перепадами абсолютних висот — від рівня моря до понад 3000 м:

• нижній пояс (0—500 м; пустельні й напівпустельні ландшафти);
• середній пояс (500—2000 м; переважають сухі савани й чагарники);
• верхній пояс (2000—3000 м; гірські савани й залишки тропічних лісів);
• високогірний пояс (понад 3000 м; ландшафти субальпійських луків).

Політичні структури Сахеля XI-XIII ст. Імперія Гана • Канем • Текрур XIII-XVIII ст. Джолоф (Волоф) • Імперія Малі • Імперія Сонгаї Моси • Міста-держави хауса • Багірмі Вадан • Дарфурський султанат • Сеннар Борну • Сокото • Масина • Такедда XIX-XX ст. (Колонії) Британська колонія Нігерія Судан (колонія) • Французька Західна Африка Французька Екваторіальна Африка XX ст. (Незалежні держави) Сенегал • Мавританія • Буркіна-Фасо Малі • Нігерія • Нігер Камерун • Чад • Судан • Еритрея Цей шаблон: переглянути обговорити редагувати

Територія Еритреї входила до складу Аксумського царства, а пізніше Ефіопської імперії. У XVI столітті порт Массауа потрапив під владу Османської імперії, а в 1868 році султан передав управління ним Єгипту.

З 1882 року почалася колонізація Королівством Італія (порти Асеб і Массауа). З 1 січня 1890 року — проголошена колонія Еритрея (від назви Червоного моря грецькою мовою). Колонія була базою італійського вторгнення в Ефіопію. Еритрея перебувала під італійським правлінням до поразки італійців (в Ефіопії, Сомалі та Еритреї) від армії Великої Британії під час Другої світової війни, навесні 1941 року. Після цього управлялася британською військовою адміністрацією до 1952 року, коли увійшла до Федерації Ефіопії та Еритреї.

У 1962 році імператор Ефіопії Хайле Селассіє скасував федеративний устрій країни, чим значно посилив сепаратистські тенденції в регіоні. Результатом цього стала Війна за незалежність Еритреї, яка тривала з різною інтенсивністю понад 30 років, особливо після захоплення влади в Ефіопії групою офіцерів на чолі з Менгісту Хайле Маріамом. Найбільш значних успіхів рух опору досягнув під час Огаденської війни, вдало використавши зайнятість ефіопської армії війною проти Сомалі і мусульманських повстанців.

Наприкінці 1980-х років в умовах загальної кризи ефіопської соціалістичної держави еритрейські повстанці не тільки взяли під свій контроль більшу частину території Еритреї, а й активно підтримували дії інших повстанських груп, лідером фронту яких став Мелес Зенаві. В 1991 році повстанці увійшли до Аддис-Абеби, Зенаві став президентом Ефіопії, і через 2 роки, після проведення референдуму, була проголошена незалежність Еритреї.

З 1993 року по теперішній час країною керує група ветеранів війни за незалежність на чолі з Ісаясом Афеверкі, яка зосередила у своїх руках всі гілки влади. Лідери країни систематично відхиляють пропозиції про демократизацію політичного життя й проведення виборів під приводом слабкості економічної бази країни та наявності інших пріоритетів. Міжнародні правозахисні організації регулярно критикують стан справ у країні і виставляють низькі оцінки ситуації з правами людини, свободою преси в Еритреї тощо.

У 1995 році Еритрея оскаржувала приналежність островів Ханіш із Єменом. У результаті між державами розгорівся збройний конфлікт, в якому жодній зі сторін не вдалося досягти військового успіху, але дипломатична перемога була швидше за Єменом.

У 1998 р. почалася нова війна з Ефіопією за спірні території, під час якої загинули десятки тисяч солдатів з обох боків. Війна привела до величезних економічних і соціальних потрясінь, залишивши після себе зруйновану економіку, а також величезні заміновані площі землі. Війна закінчилася 2000 року поразкою Еритреї й укладенням мирного договору, згідно з яким за дотриманням припинення вогню мали спостерігати миротворчі сили ООН.

У 2006 р. еритрейські «добровольці» втрутилися в конфлікт у Сомалі проти міжнародно визнаного уряду на стороні так званих Ісламських судів, оскільки Ісламським судам протистояв їхній давній ворог, Ефіопія.

Еритрея за формою правління є парламентською республікою, глава держави й уряду — президент. Державний устрій — унітарна держава.

Найстаріша і найвпливовіша політична партія держави — Народний фронт за демократію і справедливість, заснований у 1970 році.

Уряд Еритреї офіційно визнав незалежність України 20 грудня 1993 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено того ж дня^[6]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Еритреї, що відає справами щодо України, знаходиться в Берліні (Німеччина)^[6]. Справами України в Еритреї відає українське посольство в Єгипті.

2 Березня 2022 Еритрея проголосувала проти Резолюції в ООН щодо припинення війни з боку РФ.

• Державний прапор
• Державний герб
• Державний гімн

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 6 регіонів («зоба»), які, своєю чергою, поділяються на 57 районів, в тому числі 8 міських. Після здобуття незалежності, адміністративний устрій в 1996 році було реформовано, 10 старих провінцій були об'єднані в 6 нових регіонів. Кордони нових адміністративних утворень були засновані на водозбірних басейнах місцевих річок. Кожен регіон має виборний орган місцевого самоврядування — регіональні збори, губернатора призначає Президент Еритреї.

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 200 тис. військовослужбовців^[6]. Загальні витрати на армію склали 263 млн доларів США^[6].

27 березня 2019 року за поданням ГПУ 36 контрабандних ракет комплексу С-125 було передано до Повітряних сил України. Ракети було знайдено в порту Одеси. Вони були останньої модифікації й перевозилися контрабандою з Росії до Еритреї.^[7]

Еритрея — одна з найменш розвинених держав Африки. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 4,5 млрд доларів США (157-е місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 1 тис. доларів (175-е місце в світі)^[6]. Промисловість разом із будівництвом становить 25,3 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом із лісовим господарством і рибальством — 10 %; сфера обслуговування — 64,7 % (станом на 2006 рік)^[6]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 20 % — промисловість, будівництво і сфера обслуговування; 80 % — аграрне і рибне господарства (станом на 2006 рік)^[6].

Надходження в державний бюджет Еритреї за 2006 рік склали 2,57 млрд доларів США, а витрати — 4,24 млрд; дефіцит становив 60 %^[6].

Національною валютою країни є еритрейська накфа.

Переважну більшість території країни займають гори чи пустельні райони. Після багаторічної війни різко скоротилася кількість лісів та придатних для сільського господарства ґрунтів; обробляється близько 10—12 % площі країни, ще 49 % — пасовиська. Густонаселене Еритрейське нагір'я краще за все придатне для інтенсивного вирощування зернових, бобових та овочевих культур, для молочного тваринництва та птахівництва. Але для підтримки рівня виробництва необхідне зрошення та боротьба із ерозією. Також Еритрея має значні рибні ресурси. Серед корисних копалин країни слід відзначити золото, калійну сіль, цинк, мідь. Із середини 1990-х рр. в країні ведуться пошуки нафти^[4][5].

Головні галузі промисловості: харчова і текстильна.

Налагоджено промисловий видобуток солі з морської води. Більшість підприємств обробної промисловості — взуттєвої, харчової, нафтопереробної, текстильної тощо — підлягають відновленню. Працюють підприємства з перероблення риби й виробництва м'ясо-молочної продукції, виробництва скла, безалкогольних напоїв тощо. Добре розвинена кустарна промисловість.

За 2004 рік було вироблено 275 млн кВт·год електроенергії (експортовано 0 млн кВт·год); загальний обсяг спожитої — 256,7 млн кВт·год (імпортовано 0 млн кВт·год)^[6].

У 2004 році споживання нафти склало 5,3 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб^[6].

У сільськогосподарському обробітку знаходиться лише 5 % площі держави^[6]. Головні сільськогосподарські культури: тютюн, бавовник, кава, сорго. Також вирощують банани, картоплю, кукурудзу, кунжут (сезам), овочі, папаю, просо, пшеницю, теф, цитрусові.

Частка агровиробництва у ВВП — 12,4 % (2003). У аграрному секторі зайнято 80 % населення. Країна відчуває гострий брак родючих земель, зокрема через інтенсивний процес ерозії ґрунтів. Обробляються близько 5 % земель.

Розвиваються молочне тваринництво, птахівництво, а також рибальство (вилов анчоусів, лосося, сардин, тунця, щуки). Країни Європейського союзу і Японія надали країні фінансову допомогу для розвитку рибного господарства.

У країні функціонує два аеропорти: Аеропорт Асмери (обслуговує міжнародні та місцеві авіарейси) і Аеропорт Ассаб (тільки для перельотів всередині країни).

Лише 20 % усіх доріг Еритреї мають тверде покриття; рух правосторонній. Міжнародні водійські права тут дійсні.

Паливо коштує дорого (літр бензину — близько 3 $).

Міський транспорт представлений автобусами і таксі. Автобуси працюють без розкладу та рушають із зупинки лише після повного заповнення салону. Квиток обійдеться вам в 10—20 центів.

Основні торговельні партнери Еритреї: Італія, Німеччина, Франція, США, Білорусь.

Держава експортує: бавовну, каву, тютюн. Основні покупці: Італія (32 %); США (12 %); Білорусь (6 %). У 2006 році вартість експорту склала 17,7 млн доларів США^[6].

Держава імпортує: паливо, промислові товари, харчові продукти. Основні імпортери: Німеччина (15,5 %); Італія (15 %); Франція (12 %). У 2006 році вартість імпорту склала 701 млн доларів США^[6].

Населення держави у 2006 році становило 4,8 млн осіб (112-е місце у світі). Населення країни в 1931 році становило 622 тис. осіб, у 1954 — 1,1 млн осіб, у 1978 — 2,3 млн осіб. Густота населення: 35,5 осіб/км² (134-те місце у світі). Згідно зі статистичними даними за 2006 рік народжуваність 34,3 ‰; смертність 9,6 ‰; природний приріст 24,7 ‰^[6].

Еритрейська нація досить молода, майже половина населення діти. Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

• діти віком до 14 років — 44 % (1,1 млн чоловіків, 1 млн жінок);
• дорослі (15—64 років) — 52,5 % (1,2 млн чоловіків, 1,3 млн жінок);
• особи похилого віку (65 років і старіші) — 3,5 % (0,082 млн чоловіків, 0,086 млн жінок).

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 17 %^[6]. Головні міста держави: Асмера (650 тис. осіб), Керен (145 тис. осіб), Тесеней (65 тис. осіб).

Еритрея — багатонаціональна країна, головні етноси, що складають еритрейську націю: тиграї (тигринья) — 48 %, тигре і кунами — 33,7 %, афари — 4 %, гедареб, нара, сахо, рашайда.

Найменш численна етнічна група — рашейда, частка її становить менш як 2 %; рашейда розселилися на узбережжі країни лише наприкінці XIX ст^[8].

Жодна мова в Еритреї не має статусу офіційної, але для міжетнічного спілкування використовують найбільш розповсюджену — тигринья. Усі етнічні групи розмовляють власними мовами, окрім гедареб, які говорять мовою то-бедаує (або беджа) і рашейда, які користуються арабською. Багато еритрейців володіють двома або більше мовами. Арабську мову також знає велика кількість мусульман країни та біженців, які під час війни за незалежність Еритреї проживали в країнах Близького Сходу. У діловодстві та державних установах разом із тигринья користуються арабською та англійською, яка до того ж вивчається в школі^[8].

Головні релігії держави: іслам — 30,7 % населення, християнство — 69,3 %.

Більшість християн проживає на Еритрейському плато, мусульмани ж населяють прибережні райони, західні та східні рівнини і плато. Невелика кількість еритрейців притримується традиційних африканських вірувань. Більшість християн належить до Ефіопської монофізитської православної церкви, хоча є якась частина католиків та протестантів. Після проголошення незалежності, Еритрейська православна церква відокремилася від Ефіопської і налагодила офіційні стосунки із Коптською православною церквою Єгипту^[8].

Усі еритрейські мусульмани притримуються сунітської гілки ісламу^[8].

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 59 років: для чоловіків — 57,4 року, для жінок — 60,7 року^[6]. Смертність немовлят до 1 року становила 46,3 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 1100 жителів; лікарями — 1 лікар на 36 тис. жителів (станом на 1996 рік)^[6]. Витрати на охорону здоров'я в 2000 році склали 4,3 % від ВВП країни^[6].

Поширені інфекційні та шлунково-кишкові захворювання, виникненню яких сприяє недостача чистої питної води (постійний доступ до неї мають 46 % населення). У 2003 налічувалося 60 тис. хворих на СНІД і ВІЛ-інфікованих, померло 6,3 тис. осіб. Темпи зростання захворюваності на СНІД — 2,7 % за рік. У 2000 доступ до медичного обслуговування мали 13 % населення. Згідно з даними доповіді ООН про гуманітарний розвиток планети (2001) Еритрея в рейтингу країн перебувала на 155 місці.

Рівень письменності в 2003 році становив 58,6 %: 69,9 % серед чоловіків, 47,6 % серед жінок^[6].

Освіта в Еритреї є обов'язковою для дітей у віці від 7 до 14 років.^[9] Освіта в державних школах та університеті — безкоштовні^[10]. Далі йде шестирічна середня школа, яка відбувається у два етапи — два і чотири роки. У Асмері та Накфі функціонують професійні технічні школи та медичний навчальний заклад^[10].

На кінець 1990-х років у країні загалом було 600 шкіл, з них 420 (70 %) в сільській місцевості, кількість вчителів початкової школи за 1990-ті роки зросла з 3,6 до 5,5 тис. чол, середньої — з 0,8 до 1 тис. осіб. Вчителем середньої школи можна стати після 4-х річного навчального курсу в Асмерському університеті^[11].

У країні функціює Асмерський університет, заснований у 1958 році італійським католицьким місіонерським товариством як коледж у період існування Ефіопо-еритрейської федерації. В 1967 році коледж трансформовано в університет^[10]. В 1977 році університет перейшов під юрисдикцію ефіопської Комісії по вищій освіті. Коли стало зрозуміло, що Еритрея найближчим часом отримає незалежність, ефіопська влада в 1990 році закрила університет, професорсько-викладацький склад та рухоме майно переведені в Ефіопію. На зламі 1990—2000 років в Асмерському університеті навчалося близько 3 тис. студентів всіх видів навчання^[11].

У 2006 році всесвітньою мережею Інтернет у Еритреї користувались 70 тис. осіб^[6].

Вигляд столиці багато в чому зберіг риси італійського архітектурного стилю. Раніше будинки будувалися з блоків мадрепора (місцевий будівельний матеріал коралового походження). У сучасних містах будівлі будують із цегли і залізобетонних конструкцій.

У печері Аді Алауті (розташована недалеко від району археологічних розкопок Кохаїтто) знайдено 100 скульптурного панно, вирубаних із навколишньої гірської породи. Недалеко від столиці виявлено наскельні багатоколірні й монохромні (жовта охра) розписи, зроблені давньою людиною до початку нової ери.

Поширені ремесла і художні промисли: плетіння з тростини і трави поліхромних підносів, тарілок та інших предметів домашнього побуту, добре розвинений ювелірний промисел.

У поезії популярний жанр під назвою «кине» (нагадує церковний спів).

Національна музика має давні традиції, сформувалася під впливом культурних традицій народів Африки і Азії. Популярна творчість бродячих співаків «хаміна».

Видаються: англійською, арабською і мовою тигринья — урядова газета «Хадас Еритра» (Hadas Eritra, New Eritrea — «Нова Еритрея»), що виходить двічі на тиждень, а також «Чамбер ньюз» (Chamber News — щомісячне видання Асмерської торгової палати); англійською мовою — «Ерітреан проуфайл» (Eritrean Profile — «Еритрейський контур»). Національного інформаційного агентства немає. Підконтрольні уряду радіомовлення і телебачення (працюють з 1993) ведуть передачі арабською мовою, а також мовою тигринья і тигре (передачі транслюються тільки на столицю та її передмістя).

• Білоус Л. Ф. Біогеографія: Навч. посібник. К., 2021
• Ерітрея, Держава Ерітрея / В. І. Ткаченко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-17983
• Еритрея [Архівовано 30 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1999. — Т. 2 : Д — Й. — 741 с. — ISBN 966-7492-02-8.
• Еритрея // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
• Обігові монети Еритреї.
• Обігові банкноти Еритреї.