Герман Еміль Фішер
Ге́рман Е́міль Фі́шер — (нім. Hermann Emil Fischer; 9 жовтня 1852 , Ойскірхен (Північний Рейн-Вестфалія)— 15 липня 1919, Берлін, Німеччина) — німецький хімік, член Берлінської Академії Наук. Написав низку наукових праць присвячених хімії фізіологічно активних речовин.
Член Лондонського Королівського товариства (1899).[15]Лауреат Нобелівської премії з хімії 1902 року.
Біографія
Фішер вступив до Боннського університету в 1872, але в тому ж році перевівся до Страсбурзького університету. Закінчивши його в 1874, був залишений при університеті. З 1875 він працював у Мюнхенському університеті і в 1879 став професором хімії. У 1881 призначений професором університету в Ерлангені. У 1888 запрошений професором хімії у Вюрцбурзький університет. У 1892 перейшов до Берлінського університету, де він пропрацював до самої смерті в 1919 році.
Наукова робота
Синтезував ряд вуглеводів, зокрема глюкозу і фруктозу. Встановив, що амінокислоти зв'язуються між собою за допомогою пептидних зв'язків, утворюючи поліпептиди, уперше отримав дипептид.
У 1875 році синтезував фенілгідразин.[15]
У своїй роботі про пурини він встановив або підтвердив структури кофеїну, гуаніну, аденіну та багатьох інших гомологів.[16]
У 1894 році виявив специфічність дії ферментів (ферменти по-різному діють на різні молекули). Досліджуючи вуглеводні, він розробив метод хімічної проекції молекул, який усуває вертикальні зв'язки ( хімічна формула Фішера показує тривимірну молекулярну структуру на двовимірній поверхні, що дозволяє розрізняти право- та лівосторонні D- та L-ізомери).[15]
Родина
У 1888 році Фішер одружився з Агнесою Герлах, дочкою професора анатомії Ерлангенського університету, у них було троє синів. Його старший син Герман став професором біохімії Каліфорнійського університету в Берклі. Дружина Фішера померла через сім років після вступу в шлюб.
Він страждав від депресії (двоє його синів загинули під час Першої світової війни).[15]
Праці
- «Дослідження амінокислот, поліпептиду та білка» (1906);
- «Дослідження в очисних групах» ( 1907 );
- «Дослідження вуглеводів та ферментів» (1909).[16]
Нагороди
У 1902 році Фішеру була вручена Нобелівська премія з хімії «як визнання його особливих заслуг, пов'язаних з експериментами з синтезу речовин з сахариновими і пуриновими групами»[17]. Відкриття Фішера гідразинових похідних, як виявилося, стало блискучим рішенням проблеми отримання цукрів та інших сполук штучним шляхом. Більш того, його метод синтезу глікозидів вніс певний внесок у розвиток фізіології рослин. Говорячи про дослідження цукрів, Фішер у Нобелівській лекції заявив, що
|
поступово завіса, за допомогою якої природа приховувала свої секрети, була прочинена у питаннях, що стосуються вуглеводів. Попри це, хімічна загадка Життя не може бути вирішена до тих пір, поки органічна хімія не вивчить другий, складніший предмет — білки. | 
|
Вшанування
На честь вченого названо кратер на Місяці. З 1922 року Німецьке хімічне товариство нагороджує медаллю Г. Е. Фішера за досягнення в галузі органічної хімії.[15]
Галерея
Див.також
Примітки
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118691155 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Hermann Emil Fischer — 2009.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б в www.accademiadellescienze.it
- ↑ а б Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
- ↑ Fischer, Emil Hermann: certificate of election to the Royal Society
- ↑ Mitglieder: Niedersächsische Akademie der Wissenschaften zu Göttingen (NAWG)
- ↑ Emil Fischer | American Academy of Arts and Sciences
- ↑ (unspecified title) — doi:10.5281/ZENODO.18315206
- ↑ Фишер Герман Эмиль. | ИС АРАН
- ↑ Verstorbene: Bayerische Akademie der Wissenschaften
- ↑ Emil Fischer – NAS
- ↑ Academia Română - Membri
- ↑ а б в г д Hermann Emil Fischer.
- ↑ а б Fischer, Emil - Enciclopedia. Treccani (італ.). Процитовано 30 травня 2026.
- ↑ The Nobel Prize in Chemistry 1902. Нобелівський комітет. Архів оригіналу за 14 травня 2012. Процитовано 4 травня 2012.(англ.)
Посилання
- Еміль Фішер [Архівовано 25 жовтня 2011 у Wayback Machine.] на сайті Нобелівського комітету.(англ.)
Джерела
- Манолов К. (1985). Великие химики. Т. 2 (вид. Видання 3-тє). М.: Мир. с. 440 с.(рос.)
- Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Т. 2. М.: Прогресс. 1992. ISBN 5-01-002539-6.(рос.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).