Реалізація (американський футбол)

Реалізація^[1] (англ. conversion), конверсія, також відома як спроба (try), або бал(и) після тачдауна (point(s) after touchdown, PAT) — це розіграш у гридайрон-футболі, що проводиться одразу після тачдауна.

Спроби реалізації є розіграшами з сутички. Команда, яка занесла тачдаун, може спробувати здійснити реалізацію у два способи:

• екстрапоїнт (extra point), коли м'яч пробивають через стійки воріт, аналогічно до філд-голу;
• двоочкова реалізація (two-point conversion), коли м'яч ще раз заносять в енд-зону суперника як тачдаун — шляхом пасу чи виносу.

Для розіграшу м'яч установлюється на відповідній лінії в будь-якій точці між хеш-маркерами на вибір команди, що виконує спробу.

Ярдова лінія, з якої виконується спроба, залежить від ліги та типу реалізації. В американському студентському та шкільному футболі лінія сутички для двохочкової спроби знаходиться на 3-ярдовій лінії, а удар виконується з 10-ярдової. В НФЛ та КФЛ існують власні стандарти відстаней, які зазнали значних змін у 2015 році — зокрема, лінію сутички для удару перенесли з 2-ярдової на 15-ярдову позначку, а захисникам дозволили повертати невдалі спроби для здобуття двох очок. Ці зміни, як і очікувалося, збільшили частоту спроб двохочкової реалізації.

Якщо реалізація успішно здійснена через удар ногою, команда отримує додаткове очко до свого тачдауна, збільшуючи загальну суму з шести до семи. Якщо команді необхідно або бажано здобути два очки, можна спробувати виконати двоочкову реалізацію через пас або винос. Успішна двохочкова реалізація доводить загальний рахунок за цей епізод до восьми очок. Незалежно від того, чи йде команда за одним, чи за двома очками, більшість правил щодо ігрових даунів, включаючи правила набору очок, застосовуються так само, як і в звичайному розіграші. Винятки (зокрема можливість захисту перехопити м'яч під час спроби реалізації), варіюються залежно від ліги та рівня гри. У шкільному футболі США (у більшості штатів) розіграш закінчується, як тільки м'яч стає «мертвим» або захист заволодіває ним, але на вищих рівнях, включаючи КФЛ, НФЛ та NCAA, гра продовжується і після перехоплення м'яча захистом. Це дозволяє захисту повернути м'яч в енд-зону суперника і самому отримати два бали (або один за сейфті).

Існували експерименти з іншими системами набору очок, такими як «action points» у Всесвітній футбольній лізі або варіативні системи в XFL (де кількість балів залежала від відстані до воріт), проте більшість ліг з часом повернулися до класичної моделі з одним або двома очками.

У більшості випадків стандартною є одноочкова реалізація. Однак, у коледжному американському футболі правила овертайму вимагають обов'язкового виконання двохочкової реалізації (починаючи з певного етапу овертайму), а починаючи з третього овертайму — виключно двохочкових^[2].

У КФЛ же однобалові удари в овертаймі взагалі не передбачені, допускаються лише двохочкові реалізації^[3].

Одна особливість, яка відрізняє спробу від інших розіграшів у НФЛ, полягає в тому, що звичайна статистика (як-от кількість набраних ярдів) не записується. Наприклад, коли 4 грудня 2016 року Ерік Беррі з «Канзас-Сіті Чифс» перехопив м'яч під час спроби реалізації та повернув його на 99 ярдів, він не отримав статистичного зарахування за 99 ярдів повернення, хоча йому зарахували отримання 2 балів. Аналогічно, гравець ніколи не отримує статистику пасових, виносних або приймальних ярдів під час реалізації. Спортивний журналіст Матч Голдіч популяризував термін «octopus» (восьминіг), який використовують, коли один і той самий гравець заносить тачдаун і одразу ж реалізує конверсію після нього^[4]. Цей термін набув популярності в букмекерських колах як вид пропозиційних ставок.

Реалізація є однією з найдавніших частин гри в гридайрон-футбол і бере свій початок від регбі. На початку існування гри тачдаун був не головною метою, а лише способом отримати право на вільний удар по воротах (саме тому в книгах правил американського футболу досі використовується назва «спроба», try, яка сьогодні більше асоціюється з регбі). Ранні правила гри надавали більше очок саме за удар після занесення, ніж за просування м'яча через лінію воріт.

На початок XX століття значення ролі тачдауна та удару помінялися місцями. До того часу вартість удару після тачдауна знизилася до нинішнього одного очка, тоді як тачдаун став коштувати п'ять (пізніше, у 1912 році в американському футболі та у 1956 році в канадському, вартість тачдауна зросла до шести очок)^[5][6].

У першій половині XX століття одноочкову реалізацію можна було здобути або ударом з ноги, або розіграшем з сутички. Починаючи з 1958 року, в коледжному футболі цінність другого способу зросла до двох балів (тому він і називається тепер двохочкова реалізація). Американська футбольна ліга прийняла правило коледжів протягом свого десятисезонного існування в 1960-х роках, але інші професійні ліги впроваджували його повільно: КФЛ зробила це у 1975 році, а НФЛ — лише у 1994 році.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Реалізація (американський футбол)